Рішення № 110642773, 24.04.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1593/23

Категорія 76

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сіренко Б.В.,

за участю представника позивача Лісового Р.О. ,

представника відповідача Коновала В.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в особі представника адвоката Лісового Романа Олеговича до Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.07.2022 ОСОБА_3 - заступник головного бухгалтера-начальник відділу бухгалтерського обліку ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» звернулася із заявою щодо корупційних дій до Національного агентства з питань запобігання корупції, Шевченківської окружної прокуратури міста Києва, Бюро економічної безпеки України, Держпродспоживслужби, в якій повідомила, що грошові кошти державного підприємства витрачаються неналежним чином.

04.10.2022 ОСОБА_3 попередили про наступне вивільнення і скорочення її посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та запропонували посаду бухгалтера ІІ категорії на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною) та посаду фахівця планово-економічного відділу на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною).

05.12.2022 ОСОБА_3 було звільнено в зв`язку з скороченням штату п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпПУ).

Позивачка вважає, що її звільнення відбулося незаконно, з порушенням чинного законодавства. Так, 23.11.2006 позивачку було прийнято на роботу. Отже остання працювала в ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» 16 років і 10 днів, а коли звернулася із заявою до правоохоронних органів про неналежні витрати державних коштів, то відбулися зміни в організації виробництва і праці на підприємстві і її було звільнено. Крім того, що позивачка сумлінно працювала на протязі 16 років і 10 днів, на момент звільнення їй виповнилося 57 років 2 місяці і 1 день, а посади, які їй пропонувалися, були на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною), про заробітну плату (її розмір), яка їй пропонувалася на нових посадах в попередженні інформації не було. В попередженні про наступне вивільнення мова йде про скорочення посади, а в наказі № 125-к від 29.11.2022 про скорочення штату.

Просила суд: поновити ОСОБА_3 на роботі в ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин»; стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_3 середній заробіток починаючи з 06.12.2022 до дня поновлення на роботі; стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_3 судові витрати.

Ухвалою від 16.02.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі з призначенням судового засідання у порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги позивачки він не визнає, просить відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача надано відповідь на відзив.

Представником відповідача надані заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, доводи викладені у відзиві на позов підтримав.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» з 23.11.2006 по 05.12.2022, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Згідно з копією попередження про наступне вивільнення від 04.10.2022 за підписом директора ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» ОСОБА_4 , ОСОБА_3 попередили про те, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці затверджено новий штатний розпис (наказ від 05.09.2022 № 111 «Про затвердження штатного розпису Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» скорочується посада заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку, яку вона обіймає та можливе вивільнення по закінченню двох місяців з моменту ознайомлення з попередженням. ОСОБА_3 було запропоновано для переведення відповідно до її кваліфікації посади: бухгалтера ІІ категорії (з дипломом магістра) на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною) Київської філії та фахівця планово-економічного відділу на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною).

Згідно копії наказу № 125-к від 29.11.2022 «Про звільнення» ОСОБА_3 звільнено з посади заступника головного бухгалтера-начальника відділу бухгалтерського обліку 05 грудня 2022 року в зв`язку з скороченням штату, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, з наведеного вище судом достовірно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою своїх трудових прав, яка вважає своє звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ст.42 КЗпПУ).

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

п. 3 ст. 42 КЗпПУ - працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

п. 10 ст. 42 КЗпПУ - працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, на момент звільнення Позивачу залишалося менше трьох років до настання пенсійного віку.

Відповідно до п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 суди при розгляді трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, з`ясовують чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Позивачка вважає її звільнення в зв`язку з скороченням штату за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним оскільки їй в травні 2022 надавалося право розпорядження рахунками та підпису розрахункових документів Підприємства (Наказ № 46 від 23.05.2022), а у Попередженні пропонувалися посади на час відсутності основного працівника (відпустка по догляду за дитиною), про заробітну плату (її розмір), яка їй пропонувалася на нових посадах в попередженні інформації не було. В попередженні про наступне вивільнення мова йде про скорочення посади, а наказі № 125-к від 29.11.2022 про скорочення штату.

Закон України вимагає: «Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни» (ст.103 КЗпПУ).

Крім того позивачці не повідомляли про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення, а разом з тим, посадовий оклад посад, які пропонувалися складає 11 530 грн. та 11 619 грн. відповідно. (Штатний розпис відокремлених структурних підрозділів Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 05.09.2022, Штатний розпис Головного підприємства Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 05.09.2022).

Отже, з наведеного вище суд доходить висновку, що звільнення позивачки ОСОБА_3 з посади заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку здійснено всупереч наведеним вище вимогам закону, а тому суд вважає, що наказ № 125-к від 29 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку слід визнати протиправним та скасувати, поновивши позивачку на роботі в Державному підприємстві «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рівнозначній посаді.

Щодо посилання представника відповідача Коновала В.І. у судовому засіданні на пропуск позивачкою строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З аналізу наведеної норми КЗпП України суд доходить висновку, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо поновлення на роботі встановлено місячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільненому працівнику вручена копія наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Вказана вище позиція Пленуму Верховного Суду України не є нормою права, яка підлягає обов`язковому застосуванню, а носить рекомендаційний характер, однак, на думку суду, вона є обґрунтованою, адже встановлені статтею 233 КЗпП строки, є строками звернення до суду, а не строками позовної давності, у зв`язку з чим такі строки звернення до суду мають перевірятися та застосовуватися судом з власної ініціативи.

24.02.2022 з 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 2102-ІХ у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан, який діє на даний час. Життя в цих умовах потребує додаткових зусиль для забезпечення базових потреб людини, витрат додаткового часу для збереження свого життя та здоров`я, рідних та близьких людей (повітряні тривоги, відключення електропостачання тощо), що також вплинуло на пропуск місячного строку та пошук адвоката, який би допоміг в справі про поновлення на роботі.

Так у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, визначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, з наведеного вище суд доходить висновку, що місячний строк звернення позивачки ОСОБА_3 до суду з позовом про поновлення на роботі на день подання цього позову до суду хоча і пропущений, однак підлягає поновленню так як пропущений з поважних причин.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьваний час.

Згідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календраних днів за цей період.

Вимушений прогул позивачки за період з 06 грудня 2022 року по 24 квітня 2023 року, за який просить стягнути позивачка середню заробітну плату, складає 100 робочих днів. Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути таким: 1723,07 грн (середньоденна заробітна плата) ? 100 день (кількість днів вимушеного прогулу) = 172 307 грн 00 коп. (сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Отже, стягненню з Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_3 підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2022 по 24.04.2022, визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 172 307 грн. 00 коп.

Щодо позовної вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 1 зазначеного вище Закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так у позовній заяві позивачка зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу які вона перерахувала фіксованою сумою адвокату як гонорар становить 10 000 гривень.

З урахуванням наведеного, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимоги позивачки про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу у розмірі 10 тис. грн, сплачений як гонорар за надання правової допомоги.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки додаткового гонорару «гонорару успіху» у розмірі 37 046 грн. 01 коп., суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми незадоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених відповідачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін - відмови позивачеві у позові, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь відповідач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок позивача.

Отже, за результатами розподілу судових витрат витрати в формі «гонорару успіху» не можуть бути стягнуті в розмірі, який в рази перевищує вартість фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.

Судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді («гонорар успіху») до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на сторону, на яку судові витрати іншої сторони мають бути віднесені відповідно до процесуальних норм про розподіл судових витрат, виходячи лише зі зменшення судом гонорару, який визначено сторонами цього договору на власний розсуд, без одночасної оцінки його розміру всім критеріям судових витрат на правничу допомогу, які унормовані у главі 8 «Судові витрати» ГПК України, у їх сукупності. Тобто не буде правомірним просте зменшення судом таких судових витрат у спосіб встановлення іншого (меншого) відсотку від того відсотку, який обумовлено в договорі про надання правничої допомоги щодо бази його (відсотку) нарахування.

Таким чином на думку суду з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 25 000,00 грн, з яких 10 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов`язані з розглядом справи, та 15 000 грн витрати у формі «гонорару успіху», опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 2 147 грн 20 коп., за дві позовні вимоги з якими позивачка звернулась до суду.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 13, 76-82, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 в особі представника адвоката Лісового Романа Олеговича до Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ № 125-к від 29 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку.

Поновити ОСОБА_3 на роботі в Державному підприємстві «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рівнозначній посаді.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2022 по 24.04.2023, визначену без утримання податків та інших обов`язкових платежів, у сумі 172 307 (сто сімдесят дві тисячі триста сім) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь держави судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивачка - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

- відповідач - Державне підприємство «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10-г, корпус А, 2 поверх, ЄДРПОУ - 32114325.

Суддя Дмитро ПЕТРОВ