Рішення № 110633283, 27.04.2023, Козівський районний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27 квітня 2023 рокуСправа № 951/211/23 Провадження №2/951/80/2023

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Братків І. І.,

за участі секретаря судового засідання Галаса В. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Світлика О. М.,

представника третьої особи Гладчука І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Козова Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Козівської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,

УСТАНОВИВ:

02 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Козівської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 15.11.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України між сторонами зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зазначила, що протягом останніх років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин впродовж останнього року. Кожен з сторін має діаметральні протилежні погляди на шлюб та сім`ю. Спільне господарство не ведуть, до примирення не прагнуть, спільним побутом не пов`язані, шлюб між ними існує формально. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу зберігати шлюб немає.

Зазначила, що тривалий час діти проживають із нею, вона добросовісно виконує батьківські обов`язки, у дітей налагоджені стабільні соціальні зв`язки, а позивач створює їм необхідні умови для проживання та розвитку. Також, зазначила, що враховуючи і те, що вона працює у Козівському ДНЗ «Калинка» вихователем, доцільним буде визначити місце проживання дітей рам із нею.

Посилаючись на викладені обставини просила щлюб зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 15.11.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, актовий запис № 2309 - розірвати. Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 06.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 12.04.2023 підготовче провадження закрито та призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та представник позивача адвокат Світлик О. М. позовні вимог підтримали та просили такі задоволити. Крім цього просили стягнути із відповідача судові витрати та витрати пов`язані з наданням правничої допомоги, з приводу ухвалення заочного рішення судом - не заперечили.

Відповідач в судові засідання не прибував, хоча був належним чином повідомлений про місце, час і дату проведення судових засідань шляхом надсилання повісток за адресою офіційно зареєстрованого місця проживання. Правом подання відзиву не скористався. Клопотань про відкладення та розгляд справи у його відсутності від останнього не надходило.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Козівської селищної ради Гладчук І. В. у судовому засіданні підтримав позицію викладену у висновку органу опіки і піклування з приводу визначення місця проживання дітей, а тому не заперечив з приводу задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи не вбачається заперечень позивача щодо заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд ухвалив про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що дійсно 15.11.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції в Тернопільській області України зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №2309, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області 17.12.2012, донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області 22.09.2015, та донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Козівківською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 26.12.2017.

Окрім цього, судом установлено, що діти зареєстровані та проживають разом із матір`ю, про що свідчить довідка про зареєстрованих у житловому будинку (приміщенні) осіб №5 видана виконавчим комітетом Козівської селищної ради 27.01.2023.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позивач у своєму позові зазначає, що між сторонами фактично припинені шлюбно-сімейні відносини, подальше збереження шлюбу є неможливим.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

На підставі викладеного, суд вважає, що можливість збереження сім`ї втрачена, подальше сумісне життя подружжя суперечило б інтересам позивача, тому його позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

В силу ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У відповідності із вимогами ст.153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно частин першої та другої ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно вимог ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

У відповідності із частиною першою ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дітей.

Вимогами частини першої ст. 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, що проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною четвертою 4 ст. 29 ЦК України, визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року при розгляді справи № 607/10896/19, провадження №61-884св22 зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При матеріалах справи міститься Висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.03.2023, затверджений рішенням виконавчого комітету Козівської селищної ради №54 від 23.03.2023, згідно такого орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 , оскільки батько дітей ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання дітей із матір`ю, оскільки працює далекобійником.

Щодо наявного у матеріалах цивільної справи Висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.03.2023, згідно якого орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частин четвертої-шостої ст. 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд зауважує, що висновок Органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер і не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку Органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Поряд із цим, Служба у справах дітей рекомендує визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 , оскільки батько дітей ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання дітей із матір`ю.

Мати дитини ОСОБА_1 з цього приводу не заперечує.

Так, статтями 158, 159, 165 Сімейного кодексу України визначено, що при наявності між батьками спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, в разі неможливості його врегулювання рішенням органу опіки та піклування, та спору про позбавлення батьківських прав, такий спір розглядається судом та саме судове рішення є остаточним у вирішенні цього питання.

Судом також з`ясовано, що позивач працює у ЗДО «Калинка» на посаді вихователя, що підтверджується довідкою №1 від 31.01.2023. Крім цього, як вбачається із довідки №16 від 01.02.2023 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 6149,24.

При вирішенні позовних вимог, судом враховується, вік дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , можливість матері дітей забезпечити їм належні умови проживання, виховання та розвитку дітей, беручи до уваги те, що будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю може зашкодити інтересам дітей, в ході розгляду справи не здобуто, суд вважає за необхідне врахувати висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Разом із цим, суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування та участь у вихованні дітей.

Аналізуючи вищевикладене, з метою забезпечення якнайкращих інтересів дітей, необхідність розвитку дітей в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційній стабільності та матеріальній забезпеченості, зважаючи на те, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків не позбавляє другого можливості спілкуватися і брати участь у вихованні дитини, суд вважає необхідним визначити місце проживання неповнолітнії дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Представником позивача адвокатом Світликом О. М. у судовому засіданні заявлено, що він не може у цьому засіданні подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, разом з тим, такі докази будуть ним надані суду в порядку і в строки, передбачені ст. 246 ЦПК України.

Таким чином, питання розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу судом буде вирішено шляхом винесення додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 56, 104, 105, 110, 112, 115,180-182, 184, 191 СК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 280 - 281, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Козівської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 15.11.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області, актовий запис № 2309 - розірвати.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду, шляхом подачі через Козівський районний суд Тернопільської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , паспортні дані - серія НОМЕР_6 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків , паспортні дані - невідомі.

Третя особа - Служба у справах дітей Козівської селищної ради, місце розташування: 47601, вул. Грушевського, буд. 38, смт Козова, Тернопільського району, Тернопільської області, код ЄДРПОУ 44170435.

Суддя Ірина БРАТКІВ