Рішення № 11063318, 06.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.10                                                                                 Справа № 8/170

За позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»в особі філії Рубіжнянського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства, м. Рубіжне Луганської області,

до Державного підприємства «Хімічний завод «Південний», м. Рубіжне Луганської області, -

про стягнення 12.396.417 грн. 73 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Ільченко Є.І. - юрисконсульт, - довіреність №404 від 13.08.10 року;

від відповідача –Тавадян Л.Р. –представник, - довіреність №б/н від 06.08.10 року, -

розглянувши матеріали справи, -

встановив:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ за період з 01.04.09 року по 01.05.10 року у сумі 10.638.662,37 грн., інфляційні нарахування у сумі 859.258,78 грн., 3% річних у сумі 178.569,83 грн., пеню за період з 05.06.09 року по 23.06.10 року у сумі 719.926,75 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договорів №9п-397пр, укладеного між сторонами 25.11.09 року, та №9п/354Пр-163, укладеного між сторонами 01.01.09 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 15.07.10 року до 29.07.10 року, з 29.07.10 року до 12.08.10 року та з 12.08.10 року до 25.08.10 року – у зв’язку з неявкою відповідача.

Ухвалою суду від 25.08.10 року на підставі заяви:

позивача від 19.08.10 року за вих. №1/7-559 –змінено назву позивача з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»(далі –ВАТ «Луганськгаз») в особі філії Рубіжнянського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства –на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»(далі –ПАТ «Луганськгаз») в особі філії Рубіжнянського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства –у зв’язку з внесенням змін до статутних документів позивача;

відповідача від 25.08.10 року за вих. №б/н термін розгляду справи відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України продовжено на 15 днів –до 09.09.10 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 25.08.10 року до 06.09.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

До початку судового засідання 06.09.10 року сторони подали клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі.

Він заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення на 50% суми пені, заявленої ним до стягнення, пославшись на те, що позивач знаходиться у таких же фінансово-економічних умовах, що і відповідач, а невиконання останнім своїх зобов’язань за договором призвело до низки негативних наслідків для позивача як суб’єкта підприємництва (порушення виконання зобов’язань перед своїми контрагентами, що призвело до сплати пені та т.і.).

Відповідач позов визнач частково –на частину основного боргу у розмірі 10.422.844,01 грн., - посилаючись на те, що кошти у сумі 215.818,36 грн. позивач нарахував для стягнення з відповідача внаслідок невірного тлумачення дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.08 року №1161, яка, на думку відповідача, набрала чинності з 01.01.09 року, а не з 12.01.09 року, як вважає позивач.

Посилаючись на своє скрутне фінансово-економічне становище, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні він подав клопотання (вих. №б/н від 06.09.10 року) про зменшення на 50% суми пені, заявленої позивачем до стягнення.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          01.01.09 року між ВАТ «Луганськаз», правонаступником якого є позивач –ПАТ «Луганськгаз»(постачальник), та відповідачем (покупець) укладено договір №9п-354Пр-163 на постачання природного газу промисловим споживачам, згідно якому постачальник зобов’язується продати покупцеві природний газ, а покупець зобов’язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п.1.1).

Постачальник зобов’язався поставити покупцю за період з 01.01.09 по 31.12.09 року природний газ у обсязі, визначеному п.2.1 договору.

Постачальник передає покупцеві газ на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться у покупця (п.3.1). Кількість газу, поставленого покупцеві, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу (п.3.2).

Ціна за 1000 куб.м газу становить 2190,30 грн. (п.5.1).

Ціна на газ може змінюватися за умов, визначених пунктом 5.3 договору.

Покупець здійснює стовідсоткову передоплату за газ не пізніше 7-ми банківських днів до початку місяця поставки газу (п.6.1).

Сторони зобов’язалися здійснювати звірки обсягів поставленого газу, за результатами чого складати відповідні акти (п.6.5).

За невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.7.1). У разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п.6.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за місяць (п.7.2).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині поставки газу з 01.01.09 року по 31.12.09 року, а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення (п.11.1) (а.с.17-20).

Сторони уклали до цього договору низку додаткових угод, у т.ч.:

№1-228 від 01.01.09 року, відповідно до якої вартість 1000 куб. м газу з 01.01.09 року встановили на рівні 2605,6200 грн. (а.с.22);

№б/н відповідно до якої вартість 1000 куб. м газу з 01.05.09 року встановили на рівні 2654,1060 грн. (а.с.21).

25.11.09 року між тими ж сторонами укладено договір №9п/397Пр на постачання природного газу промисловим споживачам, аналогічний за змістом та умовами до вищецитованого договору, згідно якому постачальник зобов’язався поставити на користь покупця у 2010 році поквартально: І квартал –4300,0 тис. куб. м газу; ІІ квартал –1800,0 тис. куб. м газу; ІІІ квартал –1400,0 тис. куб.м газу та і у ІУ кварталі –2700,0 тис. куб.м газу (п.2.1).

Ціна 1000 куб. м газу становить 2654,1060 грн. (п.5.1).

Термін дії договору – з 01.01.10 року по 31.12.10 року (п.11.1) (а.с.13-16).

Позивач надав до справи документальні докази факту постачання ним на користь відповідача природного газу, а саме: підписані сторонами за цим спором акти передачі-приймання природного газу (усі –без порядкових номерів):

за квітень 2009 року –на поставку 783,014 тис. куб. м газу;

за травень 2009 року –на поставку 315,098 тис. куб. м газу;

від 30.06.09 року –на поставку 326,989 тис. куб. м газу;

від 31.07.09 року –на поставку 466,631 тис. куб. м газу;

від 31.08.09 року –на поставку 646,586 тис. куб. м газу;

від 30.10.09 року –на поставку 661,641 тис. куб. м газу;

від 30.11.09 року –на поставку 809,904 тис. куб. м газу;

від 31.12.09 року –на поставку 2027,610 тис. куб. м газу;

від 31.01.10 року –на поставку 1610,677 тис. куб. м газу, - а всього на загальну суму 22.123.172,01 грн. (а.с.23-32).

Відповідач підтвердив факт отримання зазначених об’ємів газу.

Позивач стверджує, що відповідач лише частково –на суму 11.484.509,64 грн. -сплатив вартість отриманого природного газу, у зв’язку з чим станом на:

01.05.10 року (дата складення акту взаємозвірки) залишок боргу складав 13.951.907,49 грн.;

17.06.10 року (дата складення позовної заяви) залишок основного боргу склав 10.638.662,37 грн.

Керуючись чинним законодавством та умовами укладених договорів позивач на останній залишок суми боргу нарахував:

пеню за період з 05.06.09 року по 30.04.10 року (з урахуванням періодів виникнення боргу) у сумі 719926,75 грн.;

інфляційні нарахування за період з квітня 2009 року по квітень 2010 року –у сумі 859.258,78 грн.;

3% річних за аналогічний період –у сумі 178.569,83 грн., - а всього 12.396.417,73 грн., - які він просить стягнути з відповідача.

Останній, як сказано вище у цьому рішенні, частково визнав лише основний борг у сумі 10.422.844,01 грн., з посиланням на постанову КМ України від 27.12.08 року №1161, яка, на його думку, набрала чинності з 01.01.09 року, а не з 12.01.09 року.

Дослідивши це питання, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача у цій частині, оскільки спірна постанова набрала чинності з дня її опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» за №3 від 13.01.09 року; ця ж обставина підтверджується також листом Мінюсту України від 20.03.09 року за №2289-04-09-20 (а.с.53-54).

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов’язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Як сказано у ст. 627 ЦКУ, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Уклавши вищезгадані договори, сторони взяли на себе низку зобов’язань та отримали низку прав.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, мають комплексний характер та належать до відносин купівлі-продажу та надання послуг.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.          

          З обставин справи вбачається, що позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором протранспортовану кількість товару (природного газу).

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          У частині 2 ст. 193 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) сказано, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими актами законами або договором.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ; ч. 1 ст. 224 ГКУ).

          Статтею 624 ЦКУ встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для її стягнення встановлено річний термін.

          Позивач при визначенні суми пені, заявленої до стягнення, не дотримався вимог чинного законодавства.

Так, згідно розрахунку суми позову, наведеному у тексті позовної заяви, позивач нарахував пеню за період з 05.06.09 року по 30.04.10 року у сумі 719926,75 грн.(а.с.2-9).

          До суду з цим позовом він звернувся 23.06.10 року (а.с.2-9).

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Законом (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу) для стягнення пені встановлено скорочений - річний –термін.

          З редакції пунктів 7.2 обох договорів вбачається, що сторони встановили, що постачальник має право нарахувати пеню за період, що не перевищує 6 місяців від дня виникнення права на її нарахування; будь-які домовленості сторін щодо терміну позовної давності ва частині стягнення пені у договорах відсутні, а значить, –вона може бути стягнута лише в межах одного року від першого дня нарахування.

          Таким чином, виходячи з того, що позивач звернувся до суду з позовом 23.06.10 року, пеня, нарахована ним за період з 05.06.09 року по 23.06.09 року у сумі 10.606,34 грн. не підлягає стягненню, у зв’язкуу з чим загальна сума пені, що підлягає стягненню, становить 709320,41 грн. (719926,75 грн. - 10.606,34 грн.).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          2.Розглянувши клопотання відповідача про зменшення відмову у стягненні заявленої позивачем до стягнення пені, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідач не надав до справи належних документальних доказів на підтвердження свого скрутного фінансово-економічного становища.

          Згідно ст. 42 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

          Безпідставне надання судом переваг одному суб’єкту господарювання порівняно з іншим буде проявом дискримінації.

          За приписами частини 2 ст. 31 ГКУ дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

          Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

          Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито у сумі 25478,18 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235,80 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,43,44,47-1,49,75 та ст.ст. 82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Хімічний завод «Південний»», ідентифікаційний код 35283037, яке знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Заводська, 1-«г»Луганської області, - на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз»в особі філії - Луганського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства, ідентифікаційний код 20188359, яке знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Менделєєва, 42 Луганської області, - основний борг за поставлений природний газ у сумі 10638662 (десять мільйонів шістсот тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 37 коп., інфляційні нарахування у сумі 859258 (вісімсот п’ятдесят дев’ять тисяч двісті п’ятдесят вісім) грн. 78 коп., 3% річних у сумі 178569 (сто сімдесят вісім тисяч п’ятсот шістдесят дев’ять) грн. 83 коп., пеню у сумі 709320 (сімсот дев’ять тисяч триста двадцять) грн. 41 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 25478 (двадцять п’ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 18 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 80 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Щодо решти позовних вимог провадження у справі припинити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 06.09.10 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 07 вересня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа