Рішення № 11063315, 06.09.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.10                                                                                 Справа № 8/216

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Продукт», м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-ЛТД», м. Луганськ, -

про стягнення 4521 грн. 86 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Рубан І.Є.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Пенькова І.І. –ліквідатор, - ухвала Господарського суду Луганської області від 17.08.09 року по справі №12/57б; паспорт ЕК №176047, вид. Кам’янобрідським РВ ЛМУ УМВСУ у Луганській обл. 06.09.96 року;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

                                                   в с т а н о в и в :

          суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача боргу за поставлену продукцію у сумі 4521,86 грн., нарахованого ним у зв’язку з несплатою відповідачем її вартості, отриманої на підставі видаткових накладних.

          Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву з 25.08.10 року до 06.09.10 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

          До початку судового засідання 06.09.10 року позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке задоволено судом.

          У судовому засіданні він подав довідку №415 від 02.09.10 року, згідно якій відповідач, після його звернення до суду з позовом, добровільно сплатив частину боргу у сумі 2000,00 грн. (2999,68 грн. –999,68 грн.).

          Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, хоча належним чином був поставлений до відома про дату. час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;53 та 73).

Оператор поштового зв’язку повернув ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення її до слухання, з доданням довідки «адресат не працює, закритий».

У позові в якості адреси місцезнаходження відповідача вказане місто Луганськ, кв. Алексєєва, 10 (а.с.2-3), що також підтверджено довідкою з ЄДР за №6697683 від 16.08.10 року (а.с.58-59).          

З огляду на викладене суд керується підпунктом 3.6 пункту 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

За таких обставин суд вважає, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про дату, час та місце судового слухання.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, обставин справи та наявних у ній доказів, керуючись ст.ст.4-3, ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,36,43, 69 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

          І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          З наявних у справі доказів вбачається. що правовідносини купівлі-продажу між сторонами спору мали місце без укладення відповідного договору.

Позивач за період з 10.02.09 року по 24.03.09 року відпустив на користь відповідача товар у асортименті на загальну суму 4802,75 грн., що підтверджується наданими до справи видатковими накладними:

№РН-000001743 від 10.02.09 року на суму 160,22 грн.;

№РН-000001981 від 13.02.09 року на суму 258,36 грн.;

№РН-000002128 від 17.02.09 року на суму 186,23 грн. та ін. (а.с.8-31).

Факт отримання товару в асортименті, зазначеному у накладних, підтверджується підписами відповідача на кожній з них; кожна з накладних містить вказівку на кінцеву дату її оплати, з яких за першою накладною –до 17.02.09 року (а.с.8), за останньою накладною –31.03.09 року (а.с.19).

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином поставився до обов’язку про сплату вартості отриманого товару, внаслідок чого станом на 28.07.10 року залишок боргу склав 4521,86 грн.

З метою позасудового вирішення питання про сплату боргу позивач спрямував на адресу відповідача низку претензій (від 01.09.09 року за вих. №4; та ін.), а також письмових повідомлень від 02.11.09 року за вих. №120; та ін.) (а.с.42-51), але відповідач борг не погасив, що стало підставою для його звернення з цим позовом до суду.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ. Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

          1.Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ)).

          Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ).           Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

          А згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

          Укладення усного договору за обставин, які мають місце по цій справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

          Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили вищеперелічені вимоги чинного законодавства та уклали усний договір, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобов’язань.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Згідно наявним доказам, сторони встановлювали терміни сплати відповідачем вартості отриманого товару по кожній з накладних (відповідно –25.11.08 року та 27.11.08 року), але відповідач не вжив заходів до належного виконання цієї домовленості.

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивача оплатити його вартість, однак в частині спірного залишку боргу не зробив цього.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу вказану у видаткових документах кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися вимог вищецитованої статті.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - а також договором. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язання).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов’язку щодо сплати вартості отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          По справі доведено, що сторони не укладали між собою письмовий договір; позивач просить стягнути лише основний борг, що є його правом.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору та вимоги чинного законодавства.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,43,44,47-1,49, ст.ст.75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-ЛТД», ідентифікаційний код 21763334, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, кв. Алексєєва, 10, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Продукт», ідентифікаційний код 30694827, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Лутугинська, 123а, - основний борг у сумі 4521 (чотири тисячі п’ятсот двадцять одна) грн. 86 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 06.09.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –08 вересня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа