Рішення № 110630065, 20.04.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21156/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Національного банку України зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому, враховуючи письмові пояснення від 16 січня 2023 року, просила зобов`язати відповідачів виплатити їй суму вкладу у розмірі 16 418 583, 90 грн, з нарахованими на цю суму, 3 % річними у розмірі 5 549, 00 грн, що належали її матері - ОСОБА_2 , спадкоємицею якої є позивач.

В обґрунтування позову вказано, що матір позивача - ОСОБА_2 , яка з 1990 року була вкладником Ощадбанку срср в Україні, на базі якого було створено Ощадбанк України після проголошення самостійності Держави, передала свої грошові заощадження у користування на умовах збільшення їх під проценти та її гарантії про повне збереження і видачу їх на першу вимогу. Грошовий вклад ОСОБА_2 знаходиться у відповідача Ощадбанку України на рахунку № НОМЕР_1 , у Філії № 3181/012 Зінківського відділення Полтавської області, на позабалансовому рахунку, у розмірі 127 000, 00 карбованців станом на 01 січня 1996 року.

Представник відповідача АТ «Ощадбанк» у своєму відзиві позов не визнав, заперечуючи проти задоволення вимог, вказав, що відомостей щодо спадкового майна, у тому числі будь-яких компенсаційних вкладів та його розподілу між спадкоємцями матеріали справи не містять. Спірний компенсаційних рахунок не є вкладом, на ньому відсутні кошти, які можуть бути виплачені відповідачами, а іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів Ощадбанку срср, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», діючим законодавством України не передбачено, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

У відзиві на позов представник відповідача Національного банку України позовні вимоги не визнав, також заперечуючи проти задоволення, вказав, що, відповідно до статті 4 Закону України «Про Національний банк України», Банк є економічно самостійним органом, який здійснює витрати за рахунок власних доходів, а у визначених цим Законом випадках - також за рахунок коштів Державного бюджету України. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади - за зобов`язаннями банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання. Крім того, до функцій Банку не відноситься компенсація втрат від знецінення заощаджень громадян колишнього Ощадбанку срср та не є розпорядником коштів Державного бюджету України.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

17 серпня 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю, для розгляду справи у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

22 серпня 2022 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху /а. с. 22-23/.

07 жовтня 2022 року судом засобами поштового зв`язку до суду на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху отримано примірники позовної заяви у новій редакції з додатками /а. с. 27-46/.

13 жовтня 2022 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду у загальному позовному порядку /а. с. 47-48/.

04 листопада 2022 року представник відповідача АТ «Ощадбанк» подав до суду відзив на позов /а. с. 76-86/.

09 листопада 2022 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшла заява позивача, датована 04 листопада 2022 року, про розгляд судового засідання за її відсутності, вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, та просить долучити до матеріалів справи письмові докази /а. с. 89-109/.

21 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив представника відповідача Національного банку України /а. с. 126-136/.

22 листопада 2022 року суд, заслухавши думку присутніх представників відповідачів АТ «Ощадбанк» і Національного банку України, ухвалами, постановленими на місці без виходу до нарадчої кімнати, внесеними до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання позивача від 05 листопада 2022 року про залучення Міністерства юстиції України до участі у справі та задовольнив клопотання від 05 листопада 2022 року про долучення письмових доказів, направлених позивачем засобами поштового зв`язку до суду /а. с. 110-125, 136/.

22 листопада 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі і призначено до розгляду по суті /а. с. 138-139/.

23 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

28 листопада 2022 року також засобами поштового зв`язку до суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи Державу Україна в особі Президента України, Кабінету Міністрів України.

Оскільки позивач пропустив строк, встановлений частиною першою статті 53 ЦПК України для подання заяви про вступ у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, і не заявляє про його поновлення, така заява залишається без розгляду.

16 січня 2023 року від позивача засобами поштового зв`язку до суду надішли письмові пояснення на позов.

06 квітня 2023 року засобами поштового зв`язку до суду надійшли письмові дебати позивача.

Також 06 квітня 2023 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи за її відсутності, позов підтримує і просить задовольнити у повному обсязі.

20 квітня 2023 року представник відповідача АТ «Ощадбанк» подав заяву до суду про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити у задоволенні позову, на підставі доводів, викладених у його відзиві на позов.

Позивач, її представник, представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, окрім вищевказаних, як заяви з процесуальних питань, як і заяви по суті, не надходили до суду, про причини неявки представника відповідача Національного банку України, належним чином повідомленого про час, дату і місце судового засідання, суду невідомо.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 була вкладником Ощадбанку срср в Україні, що підтверджується копією ощадної книжки за рахунком № НОМЕР_1 , у Філії № 3181/012 Зінківського відділення Полтавської області /а. с. 9/.

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що посвідчено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 26 серпня 2011 року, виданим повторно Артелярщинською сільською радою Зіньківського району Полтавської області, за актовим записом № 03 від 02 березня 1954 року.

Згідно з довідкою № 324/02-14 від 14 травня 2020 року державного нотаріуса Зінківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В., 14 жовтня 2011 року Опішнянською державною нотаріальною конторою Полтавської області заведена спадкова справа № 157/2011 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , однією з спадкоємців якої є ОСОБА_1 /а. с. 44/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини за приписами частини третьої статті 1223 Цивільного кодексу України у редакції чинній станом на 07 серпня 2011 року.

Згідно з частиною першою, другою статті 1228 Цивільного кодексу України, вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Матеріали справи відомостей щодо маси спадкового майна, зокрема компенсаційних вкладів, не містять.

Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього срср до 02 січня 1992 року регулюються Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року № 537/96-ВР (зі змінами і доповненнями).

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку срср та державного страхування срср, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку срср, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання срср, сертифікати Ощадного банку срср.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Установи Ощадного банку України на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» провели одноразову індексацію вкладів громадян і на індексовані суми, що в даний час знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам компенсаційні ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.

Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками, у тому числі і позивачем, фактично на зберігання Ощадбанку України не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

У вказаному законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам ВАТ «Державний ощадний банк України» визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР приймав постанови про виплату частинами заощаджень громадян, а саме: постанови від 08 червня 1998 року № 825, від 17 травня 2000 року № 817, від 26 березня 2001 року № 275, від 05 квітня 2002 року № 471, від 26 березня 2003 року № 382, від 11 березня 2004 року № 306, від 30 травня 2005 року № 409, від 03 серпня 2006 року № 1091, від 01 березня 2007 року № 366, від 09 січня 2008 року № 1, від 20 травня 2009 року № 481, від 23 квітня 2012 року № 346, якими встановлюється черговість і обсяги виплат громадянам проіндексованих грошових заощаджень.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діючим законодавством прямо не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов`язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Із роз`яснення Верховного Суду України від 15 березня 1999 року № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» судами встановлено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.

Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно з Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнаються боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства на певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку срср, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання срср і сертифікати Ощадного банку срср, придбані на території Української рср» виплата компенсації в 2012 році передбачалась вкладникам, відомості про яких станом на 01 січня 2012 року внесені до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян» та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000, 00 грн на одного вкладника.

Станом на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не було прийнято постанови що регулює компенсацію витрат від знецінення грошових заощаджень, коштів у державному бюджеті на їх виплату не передбачено.

Суд зауважує, що засоби, передбачені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які відповідають проіндексованій вартості вкладів, належать до засобів Державного казначейства, виділених Державою на визначених умовах.

05 лютого 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та федеральних зборів рф міжпарламентської групи для врегулювання з рф питань розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку срср по вкладах громадян України», відповідно до положень якої, вирішено звернутися до федеральних зборів рф з ініціативою щодо створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та федеральних зборів рф міжпарламентської групи для врегулювання питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку срср по вкладах громадян України.

Крім того, Верховною Радою України була створена Тимчасова Спеціальна комісія з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, яка проводила роботу по вишуканню додаткових джерел фінансування передбачуваних витрат у двох напрямах: визначення зовнішніх та внутрішніх джерел. З метою вишукання зовнішніх джерел була проведена значна робота по пошуку матеріалів, що підтверджували б зобов`язання колишнього Ощадбанку срср по вкладах громадян України. Вивчивши ці матеріали, комісія дійшла висновку щодо необхідності поновлення переговорів з рф для врегулювання взаємовідносин із зазначеного питання.

Постановою Верховної Ради України від 01 червня 2000 року N 1754-Ш «Про боргові зобов`язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установах Ощадного банку» зобов`язано Кабінет Міністрів України порушити перед рф питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку срср перед громадянами та повернення Україні 84,3 млрд. крб., що були станом на 01 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку срср і є власністю громадян України.

Це викликано, насамперед, тим, що протягом всього періоду діяльності установи Ощадного банку срср на території України залучали вільні кошти на вклади, обслуговували обіг державних цінних паперів та проводили розрахунково-касове обслуговування населення. Залучені на вклади кошти протягом року акумулювалися на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку срср на території України.

Відповідно до встановленого порядку, щорічно (після закінчення календарного року) загальна сума залишку коштів на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку срср на території України списувалися на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку срср, а останнє передавало їх Державному банку срср та Міністерству фінансів срср.

Згідно з Угодою, підписаною Головою Нацбанку України, Ощадбанк срср з коштів, які значилися у розрахунках з Правлінням Ощадбанку срср на рахунку у розмірі 82,9 млрд. руб. оформляє як міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку срср на термін до врегулювання питання про розподіл внутрішнього боргу срср та відповідного врегулювання розрахунків між Ощадбанком срср і Держбанком срср. Передбачалось, що у 1991 році Ощадбанк срср сплатить за цей кредит плату у встановленому на цей рік розмірі; розмір плати на 1992 та наступні роки буде встановлюватися спеціальною угодою сторін. Решту коштів у розмірі 1,4 млрд. рублів переоформлено у міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку срср під 7 відсотків річних терміном до врегулювання Ощадбанком срср розрахунків з Мінфіном срср по державному боргу.

13 березня 1992 року в м. москва державами-учасницями снд підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього срср. Відповідно до зазначеної Угоди (стаття 1) заборгованість населенню з боку уряду колишнього срср по залишку вкладів в ощадних банках була віднесена до державного внутрішнього боргу. Згідно з статею 2 Угоди, її Сторони беруть на себе зобов`язання з погашення державного внутрішнього боргу колишнього срср перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 01 січня 1991 року на балансах закладів Ощадбанку срср на території кожної із Сторін. Зазначена Угода набула чинності з дати її підписання.

Відповідно до ноти Міністерства закордонних справ України до Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав, при підписанні Угоди від13 березня 1992 року Українська Сторона підтримала пропозицію республіки білорусь про необхідність одночасного вирішення питання про поділ активів і пасивів колишнього Державного банку срср шляхом укладення окремої угоди. При цьому особливо підкреслювалось, що заборгованість, яка налічувалась на 01 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку срср на території кожної з держав-учасниць Співдружності, утворилась у зв`язку з вилученням союзними органами коштів з Ощадбанку. Виходячи з цього, міжнародно-правові зобов`язання України, що випливають з Угоди від 13 березня 1992 року, в тому числі стосовно погашення відповідної заборгованості уряду колишнього срср населенню щодо залишку вкладів у ощадних банках на території України, виникають лише після поділу активів і пасивів колишнього Державного банку срср.

Таким чином, згідно з Угодою від 13 березня 1992 року для України зобов`язання по сплаті заборгованості її громадянам по залишку вкладів в установах Ощадного банку срср виникають лише після розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку срср. На теперішній час розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку срср не відбулося, а отже зобов`язання для України за Угодою від 13 березня 1992 року не виникли.

На виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» відповідачем здійснено перерахування коштів позивача та відкрито компенсаційні рахунки, однак визнати за Акціонерним товариством «Ощадбанк» заборгованість та зобов`язати повернути грошові кошти в даному випадку є неможливим, так як процедура повернення даних грошових коштів чітко регулюється законами України, які відповідачем порушені не були, через відсутність коштів, виділених з Державного бюджету України, як того вимагає стаття7Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". У Законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не передбачено статті видатків для проведення компенсаційних виплат.

Аналогічні висновки висловлені Верховним судом у постановах від 28 травня 2018 року у справі № 757/138/17-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 569/15550/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 243/7992/16-ц.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою, другою ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що заходи, спрямовані Державою Україна на відновлення та збереження заощаджень громадян, які були вкладниками в установах Ощадбанку колишнього срср, перш за все вживаються Державою, як гарантом захисту майнових інтересів своїх громадян, а не основним боржником у даних правовідносинах.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, неправомірних дій відповідачів або порушення відповідачами прав позивача судом не встановлено.

V. Розподіл судових витрат.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір компенсується за рахунок Держави.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16, 1223, 1228 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Національного банку України зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова