Рішення № 11062965, 03.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 11/28403.09.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробничого підприємства "Ялинка"

до 1) Дніпровської районної у місті Києві ради,

2) Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у місті Києві ради,

3) Комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський " Дніпровської районної у місті Києві ради

провизнання частково недійсним рішення

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача Сопов В.М. –представник

від відповідачів-1,2 не з'явились

від відповідача-3Алексенко В.Ю. –представник ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробничого підприємства "Ялинка" про визнання недійсним підпункту 3.3.3 пункту 3 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 464 від 27.05.2010 "Про внесення змін до деяких рішень Дніпровської районної у місті Києві ради" в частині доповнення Додатку 2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.10.2008 № 297 позицією 78.

В судовому засіданні 25.08.2010 представник позивача також подав заяву про відмову від позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний пункт Додатку № 2 зазначеного рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права і охоронювані законом інтереси позивача як добросовісного орендаря. Так, позивач зазначає, що рішенням № 464 від 27.05.2010 Дніпровська районна у місті Києві рада вирішила виставити орендовані позивачем приміщення для продажу на аукціоні. Підпунктом 3.3.3 пункту 3 вказаного рішення доповнено Додаток № 2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.10.2008 № 297 позицією № 78, яка пропонує до продажу на аукціоні орендоване позивачем приміщення, а саме: нежиле приміщення по вул. Курнатовського, 11, площею 672,30 кв.м, І поверх. Позивач зазначає, що протягом дії договору оренди зазначеного приміщення він належним чином виконував обов'язки орендаря, а прийняття Дніпровською районною у м. Києві радою спірного рішення № 464 від 27.05.2010 шляхом включення п. 78 в Додаток № 2 порушує переважне право орендаря на придбання орендованих приміщень у разі їх продажу.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні 03.09.2010 усно проти позову заперечив, проте письмового відзиву на позов не надав, своїм процесуальним правом не скористався.

Відповідачі-1,2 відзиву та письмових пояснень на позов не подали, явку своїх представників в судові засідання не забезпечили. У зв’язку з нез’явленням представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялись відповідачам за всіма наявними у матеріалах справи адресами. Доказів на підтвердження поважних причин невиконання вимог ухвали суду та нез’явлення в судове засідання відповідачі-1,2 суду не надав. Заявлені позовні вимоги не заперечили.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, суд

В С Т А Н О В И В:

10.02.2006 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробничим підприємством "Ялинка" (орендар) укладено Договір № 2144 оренди нежилого приміщення (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору орендодавець на підставі розпорядження № 149 від 10.02.2006, № 221 від 23.02.2006, № 496 від 04.04.2006 та № 600 від 17.04.2006 Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення площею 672,3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, буд. 11 (далі –об’єкт оренди, приміщення), для розміщення магазину по торгівлі меблів вітчизняного виробництва.

28.03.2006 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об’єкт оренди за Актом прийняття-передачі нежилого приміщення.

Додатковою угодою від 03.09.2007 до Договору № 2144 внесено зміни до вказаного Договору оренди та погоджено, що орендодавцем є Комунальне підприємство "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський " Дніпровської районної у місті Києві ради.

Згідно з п. 7.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 28.03.2006 по 28.03.2016.

Дійсність Договору № 2144 оренди нежилого приміщення від 10.02.2006 підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2006 у справі № 35/220.

Рішенням Дніпровської районної у місті Києві ради № 297 від 16.10.2008 року “Про внесення змін та доповнень до рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 26.06.2008 № 239 “Про затвердження переліку об’єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району міста Києва, які підлягають приватизації у 2008-2009 роках” затверджено перелік об’єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні у 2008 –2009 роках згідно з Додатком № 2.

27.05.2010 Дніпровська районна у місті Києві рада прийняла рішення № 464 “Про внесення змін до деяких рішень Дніпровської районної у місті Києві ради”, підпунктом 3.3.3 пункту 3 якого доповнено Додаток 2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.10.2008 № 297 позицією № 78, яка пропонує до продажу на аукціоні орендоване позивачем приміщення, а саме: нежиле приміщення по вул. Курнатовського, 11, площею 672,30 кв.м, І поверх.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Спеціальним законодавством відповідно до якого здійснюється приватизація в Україні є Закон України “Про приватизацію державного майна” та Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Згідно зі ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу або продажу на аукціоні, за конкурсом.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробниче підприємство "Ялинка" є орендарем індивідуально визначеного майна, орендодавцем якого є Комунальне підприємство Дніпровського району м. Києва “Фінансово-розрахунковий центр”, про що свідчить договір оренди № 2144 від 10.02.2006, а також додаткові угоди до нього.

18.05.2000 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1723-ІІІ, яким затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки, що діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Оскільки чергова Державна програма приватизації на даний час Верховною Радою України не затверджена, основні цілі, пріоритети та способи приватизації визначаються Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки.

Згідно зі ст. 48 Закону України “Про Державну програму приватизації” продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” включення об'єктів малої приватизації до відповідних переліків здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Судом встановлено, що включення спірного приміщення до переліку об'єктів, які підлягали приватизації у 2008-2009 роках способом продажу на аукціоні відбулося з ініціативи органу приватизації –Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у місті Києві ради.

Частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України визначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, а у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідно до ст. 53 Закону України “Про Державну програму приватизації” у разі, якщо державний орган приватизації звертається до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно, а орендар не погоджується на викуп такого майна, державний орган приватизації може запропонувати зазначене майно для продажу на конкурентних засадах.

В даному випадку орендодавець не пропонував Товариству з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробничого підприємства "Ялинка" приватизувати орендоване майно, а тому безпідставним є включення орендованого позивачем приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач має переважне право на придбання індивідуально визначеного майна, однак таке право було порушене шляхом прийняття спірного рішення відповідачем-1.

При цьому, суд враховує наступне. Рішенням Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009 у справі № 1-46/2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України було офіційно розтлумачено положення закону про переважне право наймача на придбання майна.

Так, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказує, що у статті 777 Кодексу визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Обмеження законодавцем права власника майна, переданого у найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява № 8793/79” від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві як складової публічного інтересу може допустити захист інтересів орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу орендованого майна.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава при управлінні належним їй майном повноважна допускати цивільно-правові обтяження такого майна з метою залучення коштів до суспільних фондів (наприклад, передавати майно в заставу для отримання кредитів, в оренду для одержання орендних платежів тощо) або утримуватися від цього. Проте, встановлюючи відповідні обтяження, вона має враховувати, що у майбутньому право відчуження відповідного майна може бути обмежене цими обтяженнями.

Конституційний Суд України вважає, що положення частини другої статті 777 Цивільного кодексу України щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових прав власників.

Статтею 28 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

                    Конституція України встановлює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41), а також рівність суб’єктів права власності перед законом (ч.4 ст. 13).

Згідно з частиною другою статті 2, статтею 318 Цивільного кодексу України держава є учасником цивільних відносин та одним із суб'єктів права власності. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 1,2 ст. 326 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть вирішувати питання щодо їхнього відчуження.

Статтею 41 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначаються особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів, а стаття 60 вказаного Закону присвячена питанням здійснення права комунальної власності. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування і не належить до спеціальних законів з питань приватизації.

                    Таким чином, суд приходить до висновку, що Дніпровською районною у місті Києві радою при прийнятті рішення № 464 від 27.05.2010 не було дотримано вимог як спеціального законодавства про приватизацію, а саме - Закону України “Про приватизацію державного майна”та Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, так і Закону України “Про місцеве самоврядування в України”, оскільки оспорюване рішення хоч і прийняте в межах компетенції відповідача-1, проте не в спосіб, визначений законодавством.

                    Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (п. 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У вказаному рішенні зазначено, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Згідно зі ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відповідно до п. 2 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” від 26.01.2000 № 02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як зазначалося вище, Дніпровська районна у місті Києві рада має право приймати рішення та визначати спосіб приватизації майна, що є у комунальній власності, проте повинна це робити лише відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дніпровська районна у місті Києві рада відзиву на позов, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надала.

Враховуюче викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позовні вимоги про визнання недійсним підпункту 3.3.3 пункту 3 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 464 від 27.05.2010 в частині доповнення Додатку 2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.10.2008 № 297 позицією 78 підлягають задоволенню.

Що стосується відмови позивача від позовних вимог до Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у місті Києві ради та Комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський " Дніпровської районної у місті Києві ради,то суд виходить з наступного.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Оскільки відмова позивача від позовних вимог до відповідачів-2,3 не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, відмова від позову є формою реалізації прав позивача, заява про відмову від позову підписана позивачем, то за таких підстав відмова позивача від позовних вимог підлягає прийняттю судом.

У зв’язку з тим, що позивач з власної ініціативи письмовою заявою відмовився від позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3 і відмова прийнята господарським судом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним підпункт 3.3.3 пункту 3 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 464 від 27.05.2010 "Про внесення змін до деяких рішень Дніпровської районної у місті Києві ради" в частині доповнення Додатку 2 рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 16.10.2008 № 297 позицією 78.

3. Провадження у справі № 11/284 в частині позовних вимог до Управління оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної у місті Києві ради та Комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський " Дніпровської районної у місті Києві ради припинити на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.

4. Стягнути з Дніпровської районної у місті Києві ради (02094, м. Київ, бульвар Праці, 1/1, ідентифікаційний код 26077572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-виробничого підприємства "Ялинка" (02125, м. Київ, вул. Курнатовського, 11, ідентифікаційний код 16301146) державне мито у розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 33 коп. та 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                     Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення: 06.09.2010