Рішення № 11062630, 30.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.08.10 р.                     Справа № 16/167                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при помічнику судді Єрохіної В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Київ в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТаВи” м.Донецьк

про стягнення 162658,64грн.,

За участю представників сторін :

від позивача: Шевела О.О. – за довіреністю

від відповідача: Єрмак В.О. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2010р. порушено провадження по справі за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Київ в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТаВи” м.Донецьк про стягнення 162658,64грн., у тому числі суми основного боргу в розмірі 151326,57грн., пені в розмірі 7800,28грн., 3% річних в розмірі 1156,66грн., суми індексу інфляції в розмірі 2375,13грн. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 11.08.2010р. – 10год. 15хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не надавалось, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № 15-51/01/03/05 від 01.03.2005р., акт приймання-передачі від 01.03.2005р., додаткові угоди до договору, розрахунок суми позовних вимог, неналежне виконання відповідачем умов договору, з приводу чого позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Згідно ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України – позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Позивач надав до суду заяву за № 399 від 25.08.2010р. та просить стягнути з відповідача 167552,90грн., з яких: 151326,57грн. – сума основного боргу, 11948,27грн. – пеня, 1902,93грн. – 3% річних, 2375,13грн. – сума індексу інфляції.

Суд прийняв зазначену заяву до розгляду.

Відповідач у відзиві та запереченнях проти збільшення позовних вимог визнав позовні вимоги частково в частині суми основного боргу в розмірі 151326,57грн., суми пені в розмірі 10440,94грн., 3% річних в розмірі 1890,50грн., суми індексу інфляції в розмірі 2345,84грн., вважає здійснені позивачем розрахунки невірними.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

01.03.2005р. між Українською державною інноваційною компанією (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТаВи” (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу за № 15-51/01/03/05 (далі за текстом – договір), згідно пункту 2.1. якого Лізингодавець передав, а Лізинг одержувач прийняв в платне користування на умовах фінансового лізингу обладнання, придбане Лізингодавцем відповідно до „Замовлення на обладнання”, що є невід’ємною частиною даного договору (додаток № 1).

Згідно пункту 3.1. договору, строк лізингу починається з дати передачі обладнання у лізингу, яким є дата підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання у користування до 30.12.2011р.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1007 від 08.08.2007р. Українську державну інноваційну компанію перейменовано в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, яка згідно п.2 Статуту є правонаступником майнових прав і обов’язків Української державної інноваційної компанії.

Лізингодавцем належним чином виконані умови договору, а саме: обладнання, що є предметом лізингу, було передано в користування Лізингоодержувачу на підставі підписаного акту приймання-передачі від 01.03.2005р.

Згідно п.п.4.1., 4.2. договору, обладнання передається Лізингодавцем та приймається у лізинг Лізингоодержувачем на умовах сплати останнім лізингових платежів за користування обладнанням. Розмір, строки та порядок сплати лізингових платежів встановлюються в „Розрахунку лізингової плати” (додаток № 2), що є невід’ємною частиною договору. Лізингові платежі сплачуються в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Лізингодавця.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами був узгоджений та підписаний графік сплати лізингових платежів, згідно якого Відповідач повинен здійснювати лізингові платежі не пізніше останнього числа кожного визначеного періоду.

За умовами договору Лізингоодержувач прийняв на себе зобов’язання своєчасно сплачувати передбачені договором лізингові платежі відповідно до „Графіку сплати лізингових платежів”, що є складовою „Розрахунку лізингової плати” (додаток № 2) (п.4.3. договору).

11.02.2009р. між сторонами була підписана додаткова угода за № 3 до договору, згідно з якою складений новий Графік сплати лізингових платежів.

Позивач у позові зазначив, що, у зв’язку з несвоєчасною оплатою лізингових платежів, що є винагородою Лізингодавця, заборгованість відповідача за договором становить 151326,57грн., яка виникла за період з січня по червень, з жовтня по грудень 2009р. та до теперішнього часу не погашена.

На підставі зазначеного, зважаючи на той факт, що на момент розгляду справи відповідачем не надано до матеріалів справи належних доказів сплати суми основного боргу за договором у повному обсязі, та визнання відповідачем позову в цій частині, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 151326,57грн. обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення суми пені в розмірі 11948,27грн., суд зазначає наступне:

В пункті 4.4. договору передбачена відповідальність Лізингоодержувача за порушення строків оплати лізингових платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення платежу, від належної до сплати суми за кожен день прострочки.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, законодавчо обмежений строк, протягом якого може нараховуватись пеня за порушення договірних зобов’язань.

Позивачем за прострочення платежу в розмірі 50996,50грн. (за період з 01.10.09р. по 31.12.09р.) здійснено нарахування пені за період з 31.12.09р. по 07.07.10р., тобто за 189 днів прострочення, що суперечить приписам ст.232 Господарського кодексу України, яка законодавчо обмежує строк, протягом якого може нараховуватись пеня за порушення договірних зобов’язань.

Будь-яких відомостей стосовно застосування більшого ніж шість місяців строку для нарахування пені за прострочення платежів у тексті договору не вказано, а отже під час розрахунку пені слід керуватись приписами ст.232 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач здійснив нарахування пені, починаючи з останнього дня розрахункового періоду, тоді як розрахунок слід здійснювати з першого числа місяця наступного за розрахунковим.

Отже, наданий позивачем розрахунок суми пені суд визнав таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідачем наданий свій розрахунок суми пені за прострочення лізингових платежів, виходячи з умов договору стосовно строків здійснення оплати (не пізніше останнього числа кожного визначеного періоду) та з дотриманням приписів ст.232 Господарського кодексу України, загальний розмір якої становить 10440,94грн.

Здійснений відповідачем розрахунок пені визнаний судом таким, що підлягає задоволенню. Отже, стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 10440,94грн.

Стосовно заявлених вимог про стягнення 3% річних в розмірі 1902,93грн. та суми індексу інфляції в розмірі 2375,13грн., суд виходить з наступного:

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних та суми індексу інфляції визнаний судом невірним та таким, що не підлягає задоволенню.

За розрахунком відповідача, який був арифметично перевірений судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, 3% річних становить 1890,50грн., сума індексу інфляції складає 2345,84грн.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 3% річних в розмірі 1890,50грн., сума індексу інфляції в розмірі 2345,84грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача та відповідача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), оскільки саме з вини останнього виник спір.

На підставі ст.ст. 525, 549, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.230, 232 Господарського кодексу України, ст.2, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Київ в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТаВи” м.Донецьк про стягнення 167552,90грн., у тому числі суми основного боргу в розмірі 151326,57грн., пені в розмірі 11948,27грн., 3% річних в розмірі 1902,93грн., суми індексу інфляції в розмірі 2375,13грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ТаВи” м.Донецьк (фактична адреса: вул.Собінова, 2-а, м.Донецьк, 83121; юридична адреса: пр.Комсомольська, 7, м.Донецьк, 83000; ЄДРПОУ 30483146; р/р 26003301749895 у філії „Головне управління ПІБ в Донецькій області”, МФО 334635) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Донецького регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи м.Донецьк (вул.Калужська, 10, м.Донецьк, 83003; ЄДРПОУ 25902086; р/р 2650402513965 у філії АТ „Укрексімбанк” у м.Донецьку, МФО 334817) суму основного боргу в розмірі 151326,57грн., пеню в розмірі 10440,94грн., 3% річних в розмірі 1890,50грн., суму індексу інфляції в розмірі 2345,84грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 1660,04грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,82грн.

В іншій частині позовних вимог – у задоволенні відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 30.08.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                               

Повний текст рішення складений та підписаний 02.09.2010р.