Ухвала суду № 110598437, 26.04.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"26" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/197/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Пучкова Л.А.;

від відповідача (заявника): Лапін К.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП (вх.№2-417/23 від 28.03.2023) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, подану по справі №916/197/19

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування:49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП (67801, Одеська обл., смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 9);

про стягнення 19 322 361,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Господарського суду Одеської області Невінгловської Ю.М. знаходилась справа №916/197/17 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП про стягнення 193223 та стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №4Б16045ЛИ від 02.07.2016 року в розмірі 19 322 361,38 грн., з яких: 18 630 335,70 грн. заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном та 692 025,68 грн. заборгованість з пені.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.05.2019 по справі №916/197/19 позов було задоволено, та за урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року про виправлення описки, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП на користь Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК 18 630 335,70 грн. заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 692 025,68 грн. пені та 289835,42 грн. судового збору.

02.08.2019 судом було видано відповідний наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2019.

28.03.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП надійшла заява (вх.№2-417/23) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій відповідач просить суд визнати наказ Господарського суду Одеської області від 02.08.2019 у справі №916/197/19 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 р. на суму 4 220 845,58 грн.

В обґрунтування поданого клопотання ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП зазначає, що ним 28.03.2023 за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог № 2 частково зменшено свої зобов`язання перед АТ КБ „ПРИВАТБАНК по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 на суму 4220845,85 грн.

Таким чином на думку заявника, обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП перед Акціонерним товариством Комерційний банк „ПРИВАТБАНК по погашенню простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, про що було зазначено у наказі Господарського суду Одеської області про примусове виконання рішення у справі № 916/197/19 від 02.08.2019, припинився на суму 4 220 845,58 грн.

Ухвалою суду від 29.03.2023 було прийнято заяву ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП (вх.№2-417/23 від 28.03.2023) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню до провадження, судове засідання для розгляду заяви призначено на 06.04.2023.

04.04.2023 до суду від ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП надійшли письмові пояснення (вх. № 10933/23), у яких заявник стверджує, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

При цьому ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП наголошує, що відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на зазначене заявник стверджує, що лізингові платежі на суму 4220845,58 грн сплачені ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП як частина відшкодування вартості предмету лізингу за Договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У свою чергу розірвання Договору лізингу та повернення об`єктів лізингу, на думку відповідача, призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу та надає ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП право, на підставі ст. 693 ЦК України, на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати.

Так ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП зазначає, що у зв`язку з тим, що Договір фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 р. не містить у собі строків повернення лізингових платежів (у разі розірвання Договору лізингу і повернення об`єкті лізингу), тому керуючись частиною 2 статті 693 ЦК України ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП направило АТ КБ „ПРИВАТБАНК Вимогу №1 від 16.03.2023 року, в якій просило в семиденний строк з моменту отримання даного листа (Вимоги) повернути ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП лізингові платежі (як попередню оплату за не отримане ним у майбутньому майно (об`єкту лізингу) на суму 4 220 845,58 грн.

Однак як додає ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП враховуюче те, що у встановлений строк ця вимога з боку АТ КБ „ПРИВАТБАНК задоволена не була, ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП 28.03.2023 р. за односторонньою Заявою про залік зустрічних однорідних вимог за №2 частково зменшив свої зобов`язання перед АТ КБ „ПРИВАТБАНК по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 р. на суму 4 220 845,58 грн.

06.04.2023 до суду від ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП надійшли письмові пояснення (вх. № 11197/23).

17.04.2023 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК надійшло клопотання про відкладення слухання справи (вх. № 12437/23).

У судовому засіданні 17.04.2023 представником ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП було подано до суду клопотання по долучення документів до матеріалів справи (вх. № 12457/23).

При цьому, у судовому засіданні 17.04.2023, за результатом задоволення клопотання АТ КБ „ПРИВАТБАНК, судом без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу про відкладення розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню на 26.04.2023.

26.04.2023 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК надійшло клопотання (вх. № 13725/23), у якому позивач просив суд матеріали справи за заявою ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП про визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу Господарського суду Одеської області у справі №916/197/19 - передати судді Господарського суду Одеської області Найфлейшу В.Д., у провадженні якого перебуває справа №916/887/23 про банкрутство ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП.

У судовому засіданні 26.04.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю „БОНПАССАЖ ГРУП наполягав на задоволення поданої заяви, представник Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК заперечував щодо задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та наполягав на задоволенні заяви про передачу заяву судді Господарського суду Одеської області Найфлейшу В.Д., у провадженні якого перебуває справа №916/887/23 про банкрутство ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП.

У судовому засіданні 26.04.2023 судом без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви АТ КБ „ПРИВАТБАНК про передачу заяви ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП (вх.№2-417/23 від 28.03.2023) судді Господарського суду Одеської області Найфлейшу В.Д., у провадженні якого перебуває справа №916/887/23 про банкрутство ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП.

У судовому засіданні 26.04.2023 суд оголосив вступну і резолютивну частини ухвали про відмову у задоволенні заяви ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП (вх.№2-417/23 від 28.03.2023) про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, подану по справі №916/197/19 та відкладено складення повного тексту ухвали на строк, визначений ч.6 ст. 233 ГПК України.

Згідно зі ст.124 Конституції України та ст.115 ГПК України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 3 ГПК України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства.

В силу приписів ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В загальному розумінні судовий виконавчий документ (наказ) є офіційним розпорядженням, що видається судом (суддею) і зобов`язує певного суб`єкта на вчинення юридично значимих дій.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло підстав, з яких виконавчий документ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов`язується саме з відсутністю у боржника обов`язку сплатити борг за таким виконавчим документом у зв`язку з тим, що його видано помилково, або у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням або з інших причин.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 755/388/15-ц).

Сутність процедури визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документу або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність дослідження питань щодо наявності чи відсутності обов`язку виконання судового рішення.

В заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, боржник посилається на припинення зобов`язань.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.

Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань визначені у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України, серед яких: припинення зобов`язання виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.

Заявник в обґрунтування поданої ним заяви стверджує про припинення відповідних цивільно-правових зобов`язань, зокрема, з підстав зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заявник зазначає, що 28.03.2023 ним за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог вих. № 2 частково зменшено зобов`язання перед АТ КБ „ПРИВАТБАНК по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об`єкта лізингу у розмірі 4220845,58 грн, у зв`язку з чим вважає, що його обов`язок перед позивачем по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном у розмірі 4220845,58 грн, припинився на зазначену суму шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

У підтвердження наведеного заявником надано копію заяви про залік зустрічних однорідних вимог від 28.03.2023 № 2, адресованої позивачу, в якій вказується, що за даними ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП між сторонами за договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 між сторонами та на суми, зазначені в цій заяві, вважаються припиненими. Ця заява не стосується інших грошових зобов`язань сторін за договором фінансового лізингу № 4К16040ЛИ від 01.07.2016 та на суми, які не підлягають зарахуванню за цією заявою (до заяви додано опис вкладення у цінний лист та накладну відділення потового зв`язку від 28.03.2023).

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні положення закріплені також у ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (постанова Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19).

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 Верховний Суд уточнив, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20 зауважив про неодноразове зазначення ним про те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання. Однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

Згідно ст. 7 Закону „Про фінансовий лізинг, який діяв на момент укладення договору, лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Законом „Про фінансовий лізинг, який діяв на момент укладення договору, не передбачене безумовний обов`язок лізінгоодержувача повернути лізингові платежі в випадку розірвання договору лізінгу за ініціативою лізінгодавця.

Отже, передбаченими договором і законом майновими зобов`язаннями банку є:

- передача майна в користування чи власність заявника (у залежності від виконання договору);

- прийняття такого майна від заявника (при настанні відповідних умов); - повернення коштів, що були сплачені до відмови лізингоодержувача від договору (в разі відмови від договору лізингоодержувачем).

Тобто, серед зобов`язань банку, лише одне є грошовим (повернення коштів) за умови відмови лізингоодержувача від договору, решта полягає у проведенні дій відносно майна.

Відповідно до ч. 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", який діяв на момент укладення договору, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Отже на думку суду також про відсутність безспірності вимог заявника, свідчить відсутність у договорі №4Б16045ЛИ від 02.07.2016 положень стосовно повернення вартості сплачених лізингових платежів, які здійснювались як оплата частини вартості об`єкта лізингу, а також відсутність прямих норм законодавства, які передбачають повернення зазначених платежів.

Досліджуючи питання щодо наявності вимог, які би підлягали зарахуванню між сторонами на підставі заяви відповідача від 28.03.2023, судом враховується, що грошові вимоги позивача до відповідача у відповідному розмірі підтверджені рішенням Господарського суду Одеської області від 27.05.2019 по справі №916/197/19. З іншого боку у заяві від 28.03.2023 про залік зустрічних однорідних вимог відповідач вказує про існування його права грошової вимоги до позивача на підставі вимоги №1 від 16.03.2023 року, в якій просило в семиденний строк з моменту отримання даного листа (Вимоги) повернути лізингові платежі (як попередню оплату за не отримане ним у майбутньому майно (об`єкту лізингу) на суму 4220845,58 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності, вірогідності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 ГПК України.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин (постанова КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 909/887/18).

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Натомість заявником не надано доказів, які б підтверджували виникнення заборгованості позивача перед відповідачем з повернення сплачених лізингових платежів як сплати частини вартості об`єкту лізингу саме в сумі 4220845,58 грн за договором фінансового лізингу № 4К16045ЛИ від 02.07.2016.

Враховуючи вищевикладене суд не може вважати обов`язок заявника припиненим на суму 4220845,58 грн за договором фінансового лізингу № 4К16045ЛИ від 02.07.2016.

Зокрема, сума заборгованості позивача перед відповідачем саме в розмірі 4 220 845,58 грн підлягає встановленню та доказуванню у визначеному законодавством порядку, оскільки вимога щодо заборгованості може бути об`єктом зарахування за статтею 601 ЦК України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності. Саме лише твердження однієї особи про наявність перед нею зобов`язання іншої особи не є доказом наявності заборгованості та не може підтверджувати існування такої заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Оскільки заявником не доведено наявності у Акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК безспірного обов`язку із повернення сплачених лізингових платежів (сплати частини вартості об`єкту лізингу) в сумі 4220845,58 грн за договором фінансового лізингу № 4К16045ЛИ від 02.07.2016, суд доходить висновку, що заява про залік зустрічних однорідних вимог за вих. № 2 від 28.03.2023 не є підставою для визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.08.2019 у справі №916/197/19 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 4220845,58 грн, у зв`язку із його припиненням.

При цьому суд зауважує про відсутність в матеріалах будь-яких інших доказів стосовно припинення обов`язку ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП на зазначену суму.

Крім того посилання відповідача на заяву позивача щодо зменшення розміру вимог кредитора, як на підставу як на доказ зустрічного зарахування для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, подану по справі №916/197/19, на думку суду не може вважатися належним доказом однорідного зустрічного зарахування, оскільки позивачем не вказано причини такого зменшення.

З огляду на наведене, господарський суд вважає, що вимоги заявника про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.08.2019 у справі №916/197/19 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 р. на суму 4 220 845,58 грн не підтверджені належними та допустимими доказами в зв`язку із чим суд відмовляє в задоволенні даної заяви.

Керуючись ст. 234, 328, 336 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви ТОВ „БОНПАССАЖ ГРУП (вх.№2-417/23 від 28.03.2023) про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.08.2019 у справі №916/197/19 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу № 4Б16045ЛИ від 02.07.2016 р. на суму 4 220 845,58 грн відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 01 травня 2023 року.

Суддя Ю.М. Невінгловська