Ухвала суду № 110598246, 27.04.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.04.2023 Справа № 914/3402/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті

до відповідача Фізичної особи-підприємця Гриневича Михайла Васильовича

про стягнення 7394,59 грн.

за участю представників:

від позивача Фіялкович Т.-Д. І.

від відповідача Сокальський Д.А.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до відповідача Фізичної особи-підприємця Гриневича Михайла Васильовича про стягнення 7394,59 грн.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

16.02.2023 представник відповідача подав відзив (вх.№4021/23) на позовну заяву, в якому він, зокрема, просить:

- закрити провадження у справі №914/3402/22 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

- залишити позов без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

04.04.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання (вх. № 8407/23) про залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд зазначених клопотань відповідача судом відкладався.

15.03.2023 від відповідача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№ 6546/23).

27.03.2023 позивачем через канцелярію суду подано заяву (вх.№ 7588/23) про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду від 14.03.2023 документів.

Ухвалою суду від 04.04.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.04.2023, підготовче засідання відкладено до 27.04.2023.

27.04.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№ 1042/23) про виключення всіх документів долучених позивачем до позовної заяви з числа доказів та клопотання (вх.№ 10366/23) про залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в підготовче засідання з`явився, надав суду для огляду оригінали додатків долучених до позовної заяви.

Представник відповідача з`явився, підтримав подані клопотання про закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду та про виключення всіх документів долучених позивачем до позовної заяви з числа доказів.

Представник позивача щодо зазначених клопотань заперечив.

У судовому засіданні 27.04.2023 судом оглянуто подані позивачем на виконання вимог ухвали суду від 14.03.2023 оригінали додатків долучених до позовної заяви.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі №914/3402/22 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, що заявлене у прохальній частині відзиву на позов, суд зазначає таке.

В обгрунтування поданого клопотання відповідач зазначає те, що між сторонами ніколи не виникало та не могло виникнути жодних договірних чи будь яких інших господарських правовідносин, визначених статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Позивач, на думку заявника, протиправно взяв на себе функції податкового орану звертаючись до суду з позовом про стягнення коштів на користь Державного бюджету України. За твердженням відповідача, позов не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки це адміністративний спір.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, всупереч вимогам статті 1, 9, 20 Господарського процесуального кодексу України з позовом до суду звернулась особа, яка не має права звертатись з вимогами про стягнення податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів всіх рівнів в тому числі і перед міським бюджетом (стягнення місцевих податків та зборів) в тому числі і адміністративно - господарських санкцій, оскільки відповідно до пунктів 19-1.1.45. ст. 19-1, пункту 20.1.34 статті 20, статті 41, пунктів 14.1.137, 14.1.175. статті 14, пункту 87.11. статті 87 Податкового кодексу України такі повноваження, права та обов`язки покладені виключно на контролюючі органи України, тому дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, на думку позивача підлягає сплаті на користь Державного бюджету України, а не на рахунки позивача. Як стверджує відповідач, позивач, відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України, позбавлений права контролювати відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначати вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За твердженням відповідача, позивач не є контролюючими органами та / або органами стягнення, які визначені пунктом 19-1.1.45. ст. 19-1, пунктом 20.1.34 статті 20, статтею 41, пунктами 14.1.137, 14.1.175. статті 14, пунктом 87.11. статті 87 Податкового кодексу України.

Відтак, як зазначає відповідач, справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, згідно з частинами 1, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При зверненні до суду з вказаним позовом Державна служба України з безпеки на транспорті просить суд стягнути плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 7394,59 грн.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.

Згідно з Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103, Державна служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нараховують та стягують, у тому числі в судовому порядку, відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією чи податком, а є сумою на відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Крім того, за змістом частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Таким чином, аналіз наведеного правового врегулювання та суб`єктний склад свідчить про те, що спір про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування в дохід Державного бюджету підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.

Відтак, клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

Обгрунтовуючи наявність підстав для залишення позову без розгляду, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ані Конституцією України, ані законами України позивача не наділено правом звернення саме до господарського суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Так, за твердженням відповідача частиною 7 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції Закону, яка була чинною на 25.05.2021року, позивач був наділений правом нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Звертатись до суду з позовами позивач до 01.10.2021року права не мав.

На думку відповідача, що після події на яку посилається позивач, Законом України від 03 червня 2021р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю», що набрав чинності з 01 жовтня 2021року внесені зміни до частини 7 ст. 6, до частини 4 статті 48, до абзацу 14 частин 1, 6 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно яких позивачу лише з 01 жовтня 2021року надано право стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Відповідач зазначає, що підставою позову позивач вказує «подію, яка виникла 25 травня 2021року», а оскільки закон не має зворотної дії в часі, повноваження позивача на стягнення, в тому числі і в судовому порядку, поширюється лише на події та правовідносини, які виникли після 01 жовтня 2021року.

Як зазначено відповідачем, 03.05.2018 набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №320 до пп. 27 п. 5 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, відповідно до яких позивач вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Позивач не мав права звертатись до будь-яких судів з позовами про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів. Станом на 25.05.2021 року ці вимоги Положення були чинними та діяли в цій редакції до 12 жовтня 2021року.

Таким чином, за твердженням відповідача, в силу Закону позивач не мав та не має на даний час підстав та повноважень звертатись до суду з позовом про стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, з приводу подій та правовідносин, які виникли 25 травня 2021року та існували до набрання чинності 01 жовтня 2021року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю».

За приписами підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

З наведеного вбачається, що станом на момент пред`явлення позову, Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу та здійснюють стягнення, у тому числі в судовому порядку, відповідної плати.

Отже, твердження відповідача про відсутність в позивача на даний час підстав та повноважень звертатись до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні є необгрунтованими, відтак клопотання про залишення позову без розгляду з вказаної підстави задоволенню не підлягає.

Розглянувши клопотання відповідача (вх.№ 8407/23 від 04.04.2023 та вх.№ 10366/23 від 27.04.2023 ) про залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.

Подані клопотання обгрунтовано тим, що позивач без поважних причин не з`явився в судове засідання, яке було призначено на 04.04.2023, та не подав оригінали всіх документів, долучених до позовної заяви. Крім того, відповідач стверджує про неналежність та недопустимість поданих суду, витребуваних ухвалою від 14.03.2023, доказів.

Так, ухвалою суду від 14.03.2023 задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у Державної служби України з безпеки на транспорті належним чином завірені читабельні копії таких доказів:

- акту №288207 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 25.05.2021;

- свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 22.01.2021;

- квитанції знятих показників габаритно-вагового контролю за 21.05.2021;

- рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №380/14532/21 .

Крім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача оригінали додатків долучених до позовної заяви надати для огляду в судовому засіданні 04 квітня 2023року.

Також, вказаною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 04.04.2023 на 14:15 год.

Згідно частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

27.03.2023 позивачем через канцелярію суду подано заяву (вх.№ 7588/23) про долучення до матеріалів справи копій документів, що витребуванні ухвалою суду від 14.03.2023, а саме: акту №288207 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 25.05.2021, свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 22.01.2021; чека зважування № 449 від 25.05.2021; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі №380/14532/21, а також витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд звертає увагу, що на території Львівської області 04.04.2023 з 12:40 по 14:42 було оголошено повітряну тривогу, а відтак причини неприбуття представника позивача в підготовче засідання, що призначене на 04.04.2023, та причини неподання в цей день суду оригіналів додатків, долучених до позовної заяви для огляду в судовому засіданні, є поважними.

Враховуючи наведенні обставини, судом не встановлено підстав для залишення позову без розгляду на підставі частини 10 статті 81, пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, отже клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягають.

Водночас, суд звертає увагу відповідача, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду (пункти 1, 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, як вбачається зі змісту статі 185 Господарського процесуального кодексу України, наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та залишення позову без розгляду з підстави, що позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності в кожному окремому випадку встановлюється судом самостійно за результатами підготовчого провадження у справі. При цьому Господарським процесуальним кодексом України не передбачено підстав для закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду з підстав, визначених частиною 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про визнання доказів неналежними та недопустимими (вх.№ 8407/23 від 04.04.2023 та вх. № 10366/23 від 27.04.2023), суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено подання окремого клопотання про визнання доказів неналежними та недопустимими. Учасник справи може викладати свої доводи та міркування у відзиві на позов та поясненнях по справі відносно тих, чи інших доказів. При цьому, оцінка усіх зібраних у справі доказів у сукупності здійснюється судом під час ухвалення рішення.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про визнання доказів неналежними та недопустимими на стадії підготовчого провадження задоволенню не підлягає.

Розглянувши клопотання відповідача (вх. № 1042/23 від 27.04.2023) про виключення всіх документів, долучених позивачем до позовної заяви з числа доказів, суд зазначає таке.

Подане клопотання обгрунтоване тим, що відповідач ставить під сумнів наявність усіх оригіналів документів у позивача та ставить під сумнів подані копії оригіналам. Крім того, в поданому клопотанні відповідач вказує на неналежність та недопустимість доказів, що долученні позивачем до позовної заяви.

Відтак, на підставі частини 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач просить суд виключити всі документи, долучені позивачем до позовної заяви з числа доказів та розглядати справу на підставі оригіналів належних та допустимих письмових доказів, які не викликають підставний, мотивований та обгрунтований сумнів у їх достовірності.

Згідно частини 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що клопотання про виключення з числа доказів може заявити особа, яка подала такий доказ. Оскільки відповідач просить суд виключити з числа доказів документи, які подані не ним, а позивачем, клопотання задоволенню не підлягає. Водночас, позивач заперечив проти клопотання відповідача щодо виключення документів, долучених до позовної заяви, з числа доказів.

Згідно з частиною 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

У відповідності до пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У зв`язку з відсутністю підстав для відкладення підготовчого засідання чи оголошення в ньому перерви, враховуючи те, що судом з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги, заперечення щодо позову та склад учасників судового процесу, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження у справі № 914/3402/22 та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись статтями 2, 42, 46, 76, 77, 182, 183, 185, 226, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд, -

УХВАЛИВ

1. Відмовити в задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду, що містяться в прохальній частині відзиву на позовну заяву (вх.№ 4021/23 від 16.02.2023).

2. Відмовити в задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№ 8407/23 від 04.04.2023 та вх.№ 10366/23 від 27.04.2023).

3. Відмовити в задоволенні клопотань відповідача (вх.№ 8407/23 від 04.04.2023 та вх.№ 10366/23 від 27.04.2023) про визнання неналежними та недопустимими докази у справі.

4. Відмовити у задоволенні клопотання відповідача (вх.№ 1042/23 від 27.04.2023) про виключення всіх документів, долучених позивачем до позовної заяви з числа доказів.

5. Закрити підготовче провадження у справі №914/3402/22.

6. Призначити справу до судового розгляду по суті на 01.06.2023 р. на 15:00 год. у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128, зал судових засідань № 7 (2-й поверх).

7. Визнати явку сторін в судове засідання на власний розсуд.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на сторінці Господарського суду Львівської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, а саме: https://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/ .

Права та обов`язки учасників справи передбачені у статті 42 Господарського процесуального кодексу України.

Процесуальні права та обов`язки сторін передбачені у статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 02.05.2023.

Суддя Петрашко М.М.