Рішення № 110596711, 03.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.05.2023Справа № 910/2872/23Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Фенікс Агро"

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів"

про стягнення інфляційних втрат по Договору поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021 в розмірі 156 785,59 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Фенікс Агро» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі Філії Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Ізюмський комбінат хлібопродуктів» про стягнення інфляційних втрат по Договору поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021 в розмірі 156 785,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ПК-353-ДПЗКУ від 28.09.2021, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.03.2023 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зокрема заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2021 року між Приватним підприємством «Фенікс Агро» (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії АТ «ДПЗКУ» «Ізюмський КХП» (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір постачання незернової сировини №ПК-353-ДПЗКУ (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов`язується поставити та передати покупцю у власність не зернову сировину для виготовлення комбікормів на філію АТ «ДПЗКУ «Ізюмський КХП», яка знаходиться за адресою: Харківська обл., Ізюмський район, с. Капитолівка, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки за товар проводяться на умовах 100 % після оплати на підставі отриманого рахунку-фактури постачальника протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати поставки товару та за наявності оригіналів товаро-супровідних документів на відповідну партію товару і виключно після реєстрації постачальником податкових накладних на відповідні партії товару в ЄДРПН. У випадку якщо постачальник не зареєстрував податкові накладні на відповідні партії товару в ЄДРПН, покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку:

80 % вартості товару - оплата шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який визначений у цьому договорі протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки партії товару;

20 % вартості товару - протягом 7 (семи) календарних днів після реєстрації Постачальником податкових накладних в єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 5.5 Договору датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної на приймання товару та/або підписання акту прийому-передачі товару уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 9.1 Договору приймання товару здійснюється покупцем при наявності оригіналів товаро-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, видаткової накладної або акту приймання-передачі товару з обов`язковим вказуванням місця складання первинного документа, податкової накладної на товар, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість товару (якісне посвідчення, ветеринарне свідоцтво ф. №2, експертні висновки, протоколи випробувань виробника, реєстраційні посвідчення, сертифікати відповідності, технологічну схему виробництва (оригінальну) підтверджену виробником (від закупки сировини до поставки поставщику готового кормового матеріалу та транспортуванню кінцевому споживачу). В разі відсутності на товар супровідного ветеринарного висновку (свідоцтва) покупець має право отримати такий висновок у місцевій ветеринарній службі. Понесені при цьому витрати відшкодовуються постачальником згідно виставленого рахунку покупця.

Пунктом 9.5 Договору узгоджено, що підтвердженням одержання товару покупцем є підписані уповноваженими представниками обох сторін документи про отримання товару.

На виконання умов Договору сторонами узгоджено наступні Специфікації: №1 від 29.09.2021 на суму 457 500,00 грн., №2 від 29.09.2021 на суму 457 500,00 грн., №3 від 05.10.2021 на суму 450 000,00 грн. та №4 від 03.11.2021 на суму 397 500,00 грн., товар за якими позивачем поставлено згідно наступних видаткових накладних: РН-022629 від 08.10.2021 на суму 404 796,00 грн., РН-022675 від 11.10.2021 на суму 439 566,00 грн., РН-022785 від 13.10.2021 на суму 398 880,00 грн., РН-023440 від 05.11.2021 на суму 179 034,00 грн. та РН-023455 від 08.11.2021 на суму 176 490,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, позов задоволено частково, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" на користь Приватного підприємства «Фенікс Агро» 603 524,00 грн. основного боргу, 30 328,15 грн. пені, 4 984,92 грн. 3 % річних, 14 750,24 грн. інфляційних втрат, а також 9 803,80 грн. судового збору, в задоволенні інших позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 207,19 грн., 537,30 грн. 3% річних та 8450,46 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Означеним рішенням, зокрема встановлено наступні обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню:

- у відповідності до положень п. 4.1. Договору, постачальником здійснено реєстрацію податкових накладних за всіма господарськими операціями, а отже відповідач зобов`язаний здійснити сплату вартості поставленого товару в повному обсязі;

- постачальником були виставлені покупцю рахунки на оплату вартості поставленого товару, натомість, відповідач здійснив часткову оплату 80 % вартості товару лише по трьом видатковим накладним на загальну суму 995 242,00 грн., решту вартості поставленого товару у розмірі 603 524,00 грн. сплачено не було;

- поставка товару за спірними видатковими накладними відбулась в жовтні та листопаді 2021 року за адресою Харківська обл., Ізюмський р-н, село Капитолівка, тобто ще до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України та введенням указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX з подальшими змінами, в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та окупацією вказаної території в Ізюмському районі, що є загальновідомим фактом;

- відповідач не звертався до позивача з вимогами в порядку статті 666 ЦК України про надання всіх товаро-супровідних документів, або з повідомленням в порядку статті 688 ЦК України про порушення умов договору щодо якості товару, також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач скористався правом наданим йому п. 2.2. Договору та повернув позивачеві неякісний (такий, що не відповідає вимогам системи GМР+) та (або) небезпечний Товар до 24.02.2022.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що сума заборгованості у розмірі 603 524,00 грн. за поставлений за Договором товар, стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, станом на дату підписання позовної заяви не сплачена, в зв`язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 01.02.2022 по 31.01.2023 включно у розмірі 603 524,00 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат за лютий 2022 року вже були предметом розгляду у справі № 910/3038/22, що вбачається, зокрема долученої позивачем у даній справі заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справі № 910/3038/22, з урахуванням якої ухвалювалось рішення. Також відповідач зазначає, що з огляду на дію форс-мажорних обставин, відсутні правові підстави для відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором в період з 06.03.2022 по 11.09.2022, оскільки в період з 06.03.2022 по 11.09.2022 філія була окупована російськими військами, в зв`язку з чим, відповідач з метою засвідчення форс-мажорних обставин звернувся до Торгово-промислової палати України та очікує на відповідь.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на обставини справи, відповідач своїми діями порушив зобов`язання (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої законом.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо сплати вартості поставленого за Договором товару, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3038/22, позов задоволено частково, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" на користь Приватного підприємства «Фенікс Агро» 603 524,00 грн. основного боргу, 30 328,15 грн. пені, 4 984,92 грн. 3 % річних, 14 750,24 грн. інфляційних втрат, а також 9 803,80 грн. судового збору, в задоволенні інших позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 207,19 грн., 537,30 грн. 3% річних та 8450,46 грн. інфляційних втрат - відмовлено.

Однак, залишок заборгованості за поставлений товар у розмірі 603 524,00 грн. сплачено відповідачем не було, доказів протилежного сторонами до матеріалів справи не надано.

В свою чергу, приписами частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте, відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладені висновки про те, що:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до пунктів 11.1-11.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували піл час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

У разі коли строк дії обстав н непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України.

Однак, жодних доказів повідомлення відповідачем позивача, в порядку пункту 11.2. Договору, про виникнення обставини непереборної сили, не надано, як і не наведено обставин, які були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання - здійснення розрахунків, строк виконання якого настав задовго до повномасштабного вторгнення росії.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов пункту 11.2. Договору, відповідачем не застосований порядок врахування форс-мажорних обставин, не доведений їх вплив на виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як унормовано частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд звертає увагу, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір в період дії карантину, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Водночас, суд враховує заперечення відповідача щодо повторного нарахування позивачем інфляційних втрат за лютий 2022 року, що вбачається в тому числі, із наданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої у справу № 910/3038/22, з урахуванням якої ухвалювалось рішення у справі № 910/3038/22.

Відтак, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 144 812,21 грн. інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити нараховані інфляційні втрати.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволенням позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1; ідентифікаційний код: 37243279) в особі Філії Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Ізюмський комбінат хлібопродуктів» (64319, Харківська обл., Ізюмський р-н, село Капитолівка; ідентифікаційний код: 37506096) на користь Приватного підприємства «Фенікс Агро» (20302, Черкаська обл., м. Умань, вул. Гонти, буд. 3; ідентифікаційний код: 36780586) інфляційні втрати у розмірі 144 812 (сто сорок чотири тисячі вісімсот дванадцять) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 03 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 03.05.2023

Суддя О.А. Грєхова