Рішення № 110596528, 12.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2023Справа № 910/5740/21

За позовом1.Міністерства оборони України, 2.Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»до1. Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни, 2. Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра»третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів Українипровизнання права власності та витребування майна Головуючий суддя Смирнова Ю.М.

Судді Сівакова В.В.

Паламар П.І.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники учасників справи:

від позивача-1 Свідерський Р.О.від позивача-2Івашін Є.В.від відповідача-1Омельчук С.Л.від відповідача-2Омельчук С.Л.від відповідача-3Крилевець Є.С.від третьої особине з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни, Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра», в якому просять суд:

- визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м; нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м; нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул.Бориспільська, буд.43 та вул.Бориспільська, буд.47, м.Київ;

- витребувати шляхом вилучення у Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, по вул.Бориспільська, буд.43, м.Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в експлуатацію;

- витребувати шляхом вилучення у Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, по вул.Бориспільська, буд.43, м.Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в експлуатацію;

- витребувати шляхом вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, по вул.Бориспільська, буд.47, м.Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в експлуатацію.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили про те, що відчуження державного військового майна, а саме: частини приміщень у будинках за адресою: вул.Бориспільська, буд.43 та вул.Бориспільська буд.47, м.Київ, відбувалося поза волею та без участі власника, тобто Держави Україна, під час фіктивного банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», внаслідок чого відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 позовну заяву Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та додані до неї документи повернуто позивачам на підставі п.2 ч.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2021 у справі №910/5740/21 скасовано, справу №910/5740/21 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2021 справу №910/5740/21 передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» було залишено без руху.

Позивачами у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 відкрито провадження у справі №910/5740/21, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, підготовче засідання у справі призначено на 03.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 залучено до участі у справі Кабінет Міністрів України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, зобов`язано сторони невідкладно направити на адресу третьої особи копії заяв по суті справи; встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень до 18.11.2021, розгляд заяв відповідача-3 про закриття провадження у справі та про визначення попереднього розміру судового збору відкладено до наступного підготовчого засідання; у задоволенні клопотання відповідача-3 про забезпечення судових витрат відмовлено; відкладено підготовче засідання у справі на 25.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 закрито провадження у справі №910/5740/21 в частині позовних вимог Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» про визнання права власності, витребування та передачі Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» нерухомого майна, нежилого приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м по вул.Бориспільська, буд.47, м.Київ, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва про той самий предмет і з тих самих підстав, тобто на підставі п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчих засіданнях 25.11.2021 та 16.12.2021 оголошувалась перерва до 16.12.2021 та 11.01.2022 відповідно.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5740/21 у зв`язку із надходженням апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 провадження у справі №910/5740/21 зупинено до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі №910/5740/21 в порядку апеляційного провадження.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 скасовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 поновлено провадження у справі №910/5740/21 та призначено підготовче засідання у справі на 06.10.2022.

06.10.2021 через канцелярію Господарського суду міста Києва від Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» надійшла заява про відвід судді Смирнової Ю.М. від розгляду справи №910/5740/21 в порядку п.5 ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 судом відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про відвід судді Смирнової Ю.М. від розгляду справи №910/5740/21.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 вирішено здійснювати розгляд справи №910/5740/21 колегіально у складі трьох суддів, матеріали зазначеної справи передано уповноваженій особі для визначення суддів (членів колегії) в порядку, встановленому ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу справу №910/5740/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді: Сівакова В.В., Паламар П.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 колегією суддів у складі: головуючий суддя Смирнова Ю.М., судді: Сівакова В.В., Паламар П.І. прийнято до провадження справу №910/5740/21 та призначено підготовче засідання у справі на 09.11.2022.

У підготовчому засіданні 09.11.2022 оголошувалася перерва до 24.11.2022.

У підготовчому засіданні 24.11.2022 оголошувалася перерва до 14.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 повідомлено відповідачів про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

У судовому засіданні 14.12.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачів-1,2 про відкладення судового засідання у зв`язку з необґрунтованістю даного клопотання та відсутності процесуальних підстав для відкладення розгляду справи.

Також у судовому засіданні 14.12.2022 суд визнав поважними причини неподання позивачем-2 доказів у строк, встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, та прийняв до розгляду докази, надані позивачем-2 разом з клопотаннями від 21.11.2022 та від 12.12.2022.

Від відповідача-3 надійшли заперечення з додатковими письмовими обґрунтуваннями проти заявлених позовних вимог, які прийняті судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2023.

У судовому засіданні 02.02.2023 за клопотанням відповідача-3 оголошувалася перерва до 13.02.2023.

У судовому засіданні 13.02.2023 оголошувалася перерва до 13.03.2023.

06.03.2023 від позивача-1 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копії листа Київського квартирно-експлуатаційного управління від 15.02.2023 вих.№517/626; копії акту звірки нерухомого майна (будівлі та споруди), яке перебуває у користуванні та на балансі Філії « 135 Домобудівельного комбінату» державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та на загальному обліку Київського КЕУ станом на 01.01.2022; копії акту приймання-передачі казарменно-житлового фонду, комунальних споруд, обладнання, меблів, квартирного майна, справ і посад по Дарницькій КЕЧ району; копії листа Київського квартирно-експлуатаційного управління від 22.02.2023 вих.№517/730; копії інвентаризаційної відомості об`єктів військового містечка №225; копії плану розташування об`єктів військового містечка №225.

13.03.2023 до початку судового засідання від позивача-1 надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії індивідуальної картки обліку будівлі по вул. Бориспольській 47 м. Київ; копії акту державної прийомки будівлі (споруди) житлового будинку по вул. Бориспільській №13 Дарницького району.

У судовому засіданні 13.03.2023 представником позивача-2 подано клопотання про прийняття як доказу у справі копію листа ГоловКЕУ Збройних Сил України від 20.12.2013 №303/4/17/1132.

У судовому засіданні 13.03.2023 судом задоволено заявлені позивачем-1 клопотання про приєднання доказів; у задоволенні клопотання позивача-2 про прийняття як доказу у справі копію листа ГоловКЕУ Збройних Сил України від 20.12.2013 №303/4/17/1132 судом відмовлено.

У судовому засіданні 13.03.2023 оголошувалася перерва до 04.04.2023.

04.04.2023 через систему «Електронний суд» від відповідачів-1,2 надійшли письмові пояснення.

Також 04.04.2023 через систему «Електронний суд» від відповідачів-1,2 надійшла заява про відвід суддів Смирнової Ю.М., Сівакової В.В., Паламаря П.І. від розгляду справи №910/5740/21 в порядку п.5 ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 заяву відповідачів-1,2 про відвід суддів Смирнової Ю.М., Сівакової В.В., Паламаря П.І. від розгляду справи №910/5740/21 залишено без розгляду.

У судовому засіданні 04.04.2023 представником відповідача-3 подані письмові пояснення (дані пояснення також надійшли на електронну адресу суду до початку судового засідання).

У судовому засіданні 04.04.2023 оголошувалася перерва до 12.04.2023.

В ході розгляду справи представники позивачів позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, вказуючи на таке: процедура купівлі-продажу об`єкту нерухомості - нежитлового приміщення №200, літера А, загальною площею 34,6 кв.м, по вул. Бориспільська, 43 у місті Києві здійснювалась законно відповідно до біржової угоди №24-03/12 від 27.03.2003, укладеної на правомірних підставах, зокрема, на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство; план санації був схвалений комітетом кредиторів 15.11.2001, погоджений Міністерством оборони України та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 30.10.2001, а тому ФОП Пустовою Л.Л. у встановленому законом порядку було придбано у власність спірне майно; провадження у справі про банкрутство №24/612-б-43/234 здійснювалося та припинено згідно ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» постановою Київського апеляційного господарського суду 31.10.2017 з встановленням обставин повної сплати боргів перед конкурсними кредиторами, а також часткової сплати заборгованості перед поточними кредиторами, без жодного спростування (визнання недійсними угод, укладених в процедурі санації боржника) та без спростування обґрунтованості порушення справи про банкрутство і введення процедури санації боржника, внаслідок чого позивачами не доведені підстави недійсності договору від 27.03.2003, укладеного в процедурі санації; постанова апеляційного суду від 31.10.2007 у справі про банкрутство №24/612-б-43/234 залишена в силі постановою Вищого господарського України від 29.01.2008; вироком Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175-07 не встановлювались та не досліджувались обставини укладення правочинів щодо відчуження майна позивачів і будь-які свідчення про те, що були укладені правочини, безпосередньо спрямовані на незаконне заволодіння державним майном, у вироку відсутні; рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2004 №3/154, яким задоволено позов ФОП Пустової Л.Л. до Київського МБТІ про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, дана правова оцінка законності придбання нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечує з тих же підстав, що і відповідач-1 (які наведені вище). При цьому, відовідач-2 вказує, що законний правочин з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_2 відбувся між фізичними особами; ОСОБА_1 хоч і зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте набула спірне майно у приватну власність як фізична особа, у зв`язку з чим відповідач-2 вважає, що провадження у справі по відношенню до відповідача-2 слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-3 проти задоволення позову заперечує, вказуючи на таке:

- в процедурі провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» (тобто до моменту припинення провадження у справі про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234), органом уповноваженим керувати майном боржника - Міністерством оборони України в особі виконуючого обов`язки Міністра оборони України Шкідченко В.П. та Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в особі заступника державного секретаря І.Уманського, 02.11.2001 та 30.10.2001 відповідно було погоджено план санації, який також було схвалено Комітетом кредиторів ДП МОУ «Укрвійськбуд» (протоколом №2 від 15.11.2001);

- рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015 у справі №910/19793/14, судом встановлено, що припинення провадження у справі про банкрутство позивача-2 відбулося у зв`язку із проведенням розрахунків із усіма конкурсними кредиторами, а не через його фіктивність; в цьому контексті суд звернув увагу на те, що ГПК України та Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» взагалі не передбачають підстав закриття провадження у справах про банкрутство у зв`язку із його фіктивністю; крім того, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, із законністю якої погодився Вищий господарський суд України, визначено, що заборгованість боржника в процесі провадження справи про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а отже здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства;

- та обставина, що відчуження спірного майна відбувалось у відповідності до плану санації, затвердженого ухвалою суду по справі про банкрутство, свідчить про наявність передбачених законом правових підстав для відчуження спірного майна;

- вирок Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175-07 не доводить вчинення дій, умисно спрямованих на незаконне заволодіння спірним майном;

- відповідач-3 є добросовісним набувачем спірного майна, а доводи позивачів про необхідність повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого під час процедури фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд», акцентуючи увагу на особливому статусі майна як майна Збройних Сил України, є недостатніми для виправдання втручання у право мирного володіння цим майном відповідачем-3, оскільки таким втручанням буде порушено баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також в ході розгляду справи відповідачами були подані та підтримані заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених позивачами вимог.

Кабінет Міністрів України (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів) позов підтримує в повному обсязі та зазначає, що відчуження спірного майна відбулось всупереч вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», оскільки Міністерство оборони України не направляло до Кабінету Міністрів України подання стосовно відчуження спірного майна, а тому Кабінет Міністрів України не приймав ніяких рішень щодо передачі чи відчужень державного майна.

У судовому засіданні 12.04.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судових засіданнях представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.01.1998 Міністерством оборони України було видано наказ Міністра оборони України №27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «Укрвійськбуд» (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому-передачі фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).

Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком №1 до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства «Укрвійськбуд» та його підпорядкування визначено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; розформовано 135 заводів залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва, правонаступником якого визнано Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»; фонди і майно наказано передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Згідно з преамбулою статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (затвердженого Міністром оборони України 29.01.1998; надалі - Статут) це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном).

Згідно з п.п. 2.1., 4.1., 4.2. Статуту підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

У п. 4.4. Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Пунктом 6.1 Статуту також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном (Міністерство оборони України).

Відповідно до акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, затвердженого начальником Головного КЕУ Міністерства оборони України, та Авізо №2 до нього, до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» було передано комплекс будинків та споруд по вул. Бориспільській, буд. 43, та Бориспільській, буд. 47 у місті Києві.

Статтею 10 (ч. 2, ч. 3) Закону України «Про підприємства в Україні», чинного на момент створення Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», визначалося, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які її, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Отже, вищевказане майно перебувало у Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на праві господарського відання, що випливає з положень п. 4.2 Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

06.11.2000 Арбітражним судом м. Києва за заявою ініціюючого кредитора - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва порушено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

03.04.2001 введена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» з врахуванням особливостей провадження за ст.53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011) (далі - Закон про банкрутство); ухвалою від 18.01.2002 затверджено план санації боржника; ухвалою від 12.10.2006 - задоволено клопотання комітету кредиторів Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про перехід до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону про банкрутство від 23.02.2006, продовжено процедуру санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на шість місяців.

В ході розгляду справи про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», у процедурі санації, були укладені такі біржові угоди:

1) 27.03.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (продавець) та приватним підприємцем Пустовою Людмилою Леонідівною (покупець) укладено біржову угоду №24-03/12 (надалі - Біржова угода №24-03/12), за умовами якої продавець продав, а покупець купив частину нежитлових приміщень №200, літера А, загальною площею 34,6 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 43.

Відповідно до п. 2 Біржової угоди №24-03/12 вартість договору становить 9124,17 грн, а також ПДВ 20% - 1824,43 грн.

2) 28.03.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (продавець) та Приватною фірмою «Танаїс» (покупець) було укладено біржову угоду №25-03/12 (надалі - Біржова угода №25-03/12), за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення №201, літера А, загальною площею 40,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 43.

Відповідно до п. 2 Біржової угоди №25-03/12 вартість договору становить 10617,50 грн, а також ПДВ 20% - 2123,50 грн.

3) 09.04.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (продавець) та Малим приватним підприємством «Квіт» (покупець) укладено біржову угоду №28-03/12 (надалі - Біржова угода №28-03/12), за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення №201 (літера А), загальною площею 384,70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільській, 47, а саме: приміщення підвалу площею 151,9 кв.м, вартістю 33449,00 грн з ПДВ; приміщення першого поверху площею 232,8 кв.м, вартістю 73862,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 2 Біржової угоди №28-03/12 загальна вартість договору становить 89425,83 грн, а також ПДВ 20% - 17885,17 грн.

У всіх вищевказаних біржових угодах зазначено, що реалізація відповідного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство; від імені продавця - Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» угоди підписано ОСОБА_2 .

Вироком Подільського районного суду м. Києві від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» Дубова О.Г. (підписанта вищевказаних біржових угод) визнано винним у скоєнні злочину за ст. 218 Кримінального кодексу України (фіктивне банкрутство).

Цією нормою Кримінального кодексу України, в редакції, чинній на дату постановлення судом зазначеного вироку, фіктивне банкрутство визначалось як завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб`єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов`язань перед бюджетом.

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» припинено.

У вказаній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке: «Вироком Подільського районного суду м.Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_3 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськобуд») у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськобуд». Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку. Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство.».

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у вказаній справі залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234.

Таким чином, вищевказана постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 є чинною.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

В межах справи про банкрутство №24/612-б-43/234 судом апеляційної інстанції встановлений факт фіктивного банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» у зв`язку із наданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність цього підприємства, і такі обставини повторного доведення не потребують.

Наявною у справі довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 11.09.2013 №19432 (И-2013) підтверджується, що згідно з даними Бюро по нежитловому фонду за адресами:

- вул. Бориспільська, 43: первинна реєстрація права власності на нежилі приміщення №№200, 201 - магазин пл. 74,80 кв.м була проведена за Державою Україна та враховується на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11.03.2003; від Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» право власності на нежиле приміщення №201 пл. 40,20 кв.м (в літ. А) перейшло до Приватної фірми «Танаїс» на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 28.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2004; далі право власності на нежиле приміщення №201 пл. 40,90 кв.м (в літ.А) перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.07.2006; далі право власності на нежиле приміщення №201 пл. 40,90 кв.м перейшло і зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2011;

- вул. Бориспільська, 43: від Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» право власності на нежиле приміщення №200 пл. 34,60 кв.м (в літ. А) перейшло і зареєстровано за Пустовою Людмилою Леонідівною на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 27.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2004, ухвали Господарського суду міста Києва від 07.09.2004;

- вул. Бориспільська, 47: первинна реєстрація права власності на нежиле приміщення №201 пл. 384,70 кв.м (в літ. А) була проведена за Державою Україна та відображається на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на підставі свідоцтва про право власності, виданого 14.03.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384,70 кв.м перейшло до Малого приватного підприємства «Квіт» на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 09.04.2003, акту прийому-передачі від 25.04.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384,70 кв.м перейшло і зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Левра» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2003.

Матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не заперечується, що на момент розгляду справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за:

- Фізичною особою-підприємцем Пустовою Людмилою Леонідівною - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_1 - нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,9 кв.м, по АДРЕСА_3 ;

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Левра» - нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що військове майно, як об`єкт цивільних прав є майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню без дотримання процедур, передбачених чинним законодавством України.

Як вказують позивачі, рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України, однак в порушення ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» спірне майно відчужене під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства за відсутності волі власника майна, тобто Держави Україна, без відповідного рішення Кабінету Міністрів України, за відсутності погодження плану санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» органом, який уповноважений управляти майном боржника - Міністерством оборони України, а також без дотримання положень абз.2 п.а ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Внаслідок цього, за твердженням позивачів, відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати, а біржові угоди №24-03/12 від 27.03.2003, №25-03/12 від 28.03.2003 та №28-03/12 від 09.04.2003 є нікчемними правочинами, які не породжують будь-яких прав та обов`язків.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном врегульовано Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Згідно з імперативними приписами ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній на момент укладення вищевказаних біржових угод) рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано учасниками справи, Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Отже, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», що полягає у незаконному самовільному відчуженні Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» державного нерухомого майна (без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Окрім того, як вже було зазначено, вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 було встановлено факт фіктивного банкрутства Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Отже, відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано ст. 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до системного тлумачення приписів ст. 387 Цивільного кодексу України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд зазначає, що укладення біржових угод від 27.03.2003 №24-03/12 (між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та приватним підприємцем Пустовою Людмилою Леонідівною), від 28.03.2003 №25-03/12 (між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та Приватною фірмою «Танаїс»), від 09.04.2003 №28-03/12 (між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та Малим приватним підприємством «Квіт») у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» на те, що між позивачами у даній справі та відповідачем-3 є таке, що набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19793/14 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, судом відхиляється, адже в рамках розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 910/5740/21 від 25.11.2021 з цих підстав, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлені у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмета позову стосовно відповідача 3, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, оскільки позови не повністю збігаються за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, стверджувала про те, що Фізична особа-підприємець Туманік Ганна Георгіївна не є належним відповідачем у даній справі, оскільки спірне майно придбано нею як фізичною особою, а тому даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

В цьому контексті суд зауважує, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Судом враховується, що набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Отже, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_3 , за своїм правовим статусом є нежитловим приміщенням.

Із відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що станом на момент укладення з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 12.09.2011, ОСОБА_1 вже була зареєстрована як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 08.02.2001). При цьому, основним та єдиним видом її діяльності зазначено надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

За таких обставин, враховуючи належність спірного майна до нежитлового фонду (комерційної нерухомості), з огляду на наявність у відповідача-2 на момент придбання такого майна статусу фізичної особи-підприємця з єдиним видом діяльності - надання майна в оренду, суд критично оцінює доводи відповідача-2 про придбання та використання спірного нежитлового приміщення для забезпечення власних потреб як фізичної особи.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі в частині вимог до Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо поданих відповідачами заяв про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд зазначає таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд зазначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 Цивільного кодексу України).

Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

У даній справі позов заявлено одночасно в порядку ст. 392 та ст. 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, у даному конкретному випадку вимоги про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст. 392 та ст. 388 Цивільного кодексу України, а право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, суд дійшов висновку, що позивачі не пропустили строк позовної давності. Отже, порушене право підлягає захисту.

Щодо доводів відповідачів стосовно того, що в даному випадку має місце втручання у право мирного володіння відповідачами спірним майном, суд зазначає таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судом встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, а відповідачі є добросовісними набувачами даного майна.

Спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

Суд зазначає, що у спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги військову агресію російської федерації проти України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.

В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувачі такого майна проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України.

З огляду на все викладене вище, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни, Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» у збереженні права на спірне нерухоме майно.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у господарському процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи ч.ч. 3, 4 ст. 390 Цивільного кодексу України відповідачі не позбавлені можливості заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на придбання останнього.

Відтак, втручання у право володіння майном відповідачами переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

Такі правові висновки щодо застосування норм ст.ст. 392, 388 Цивільного кодексу України (в тому числі з урахуванням норм, що регулюють питання позовної давності) в контексті відчуженого в ході банкрутства (в процедурі санації) Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» майна, викладені Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 у справі №917/154/15 і, з огляду на приписи ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, враховані судом при виборі і застосуванні норм права до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно (а саме: нежитлове приміщення №200, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Бориспільська, буд. 43, м. Київ; нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ), а також вимоги про витребування цього майна від відповідачів та передання його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» є обґрунтованими та в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Суд зазначає, що позовні вимоги в частині витребування спірного майна від відповідачів саме шляхом його вилучення охоплюється поняттям витребування майна, оскільки рішення про витребування нерухомого майна підлягає примусовому виконанню у порядку, визначеному ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» (яка в свою чергу, передбачає, що під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі).

Відтак, на переконання суду, в даному випадку визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно, а також витребування цього майна від відповідачів і передання його відповідачу-2 є достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивачів, за захистом яких вони звернулися.

При цьому вимоги в частині передання спірного майна саме в експлуатацію Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» позивачами нормативно не обґрунтовані.

У зв`язку з цим в іншій частині позову суд відмовляє.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про закриття провадження у справі в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» покладаються на відповідача-3.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Бориспільська, буд. 43, м. Київ; нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Бориспільська, буд. 47, м. Київ.

3. Витребувати від Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера «А», загальною площею 34,6 кв.м, по вул. Бориспільська, буд. 43, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300).

4. Витребувати від Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 40,2 кв.м, по вул. Бориспільська, буд. 43, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300).

5. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» (02092, місто Київ, вул.Бориспільська, будинок 47, приміщення 201 в літ. «А», ідентифікаційний код 31723188) нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера «А», загальною площею 384,7 кв.м, по вул. Бориспільська, буд. 47, м. Київ та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300).

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) судовий збір у розмірі 756 (сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп.

7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) судовий збір у розмірі 756 (сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» (02092, місто Київ, вул.Бориспільська, будинок 47, приміщення 201 в літ. «А», ідентифікаційний код 31723188) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) судовий збір у розмірі 756 (сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп.

9. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300) судовий збір у розмірі 3026 (три тисячі двадцять шість) грн 67 коп.

10. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300) судовий збір у розмірі 3026 (три тисячі двадцять шість) грн 67 коп.

11. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Левра» (02092, місто Київ, вул.Бориспільська, будинок 47, приміщення 201 в літ. «А», ідентифікаційний код 31723188) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (03151, місто Київ, вул.Вінницька, будинок 14/39, ідентифікаційний код 24308300) судовий збір у розмірі 5296 (п`ять тисяч двісті дев`яносто шість) грн 67 коп.

12. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 02.05.2023

Головуючий суддя Ю.М. Смирнова

Судді В.В. Сівакова

П.І. Паламар