Рішення № 110596513, 02.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.05.2023Справа № 910/2399/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

про стягнення 51 031,79 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-Страхування" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 51 031,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості щодо полісу №АР/9312504 та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 02.03.2023 була отримана позивачем 10.03.2023, а відповідачем - 14.03.2023.

10.03.2023 через канцелярію суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшли відомості з ЄЦБД МТСБУ.

10.03.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову за наступних підстав.

Згідно зі Звітом № 15599 від 11.11.2021 матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 , становить 157 936,43 грн. АТ СГ "ТАС" було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50% вказаної суми - 78 968,21 грн (157 936,43/2), що підтверджується платіжною інструкцією № 288106 від 12.09.2022. Оскільки постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2022 по даній події є дві винні особи, то, відповідно до приписів п. 36.3. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір страхового відшкодування (регламентної вплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Крім того, позивач безпідставно та необґрунтовано, на переконання відповідача, зазначає, що у пошкодженні бічної частини автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 , винен водій ОСОБА_1 , жодних висновків щодо вини водіїв ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 у пошкодженні лише певних частин автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2022 та матеріали справи не містять. Також відповідач заперечує щодо задоволення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021 між Приватним акціонерним товариством "Просто-Страхування" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір серії PREMIUM № 2100336 добровільного страхування наземного транспортну (крім залізничного) (надалі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2020.

Згідно з умовами договору вигодонабувачем є страхувальник.

Відповідно до п. 1.15 Договору строк його дії встановлено з 07.10.2021 по 06.10.2022.

Судом встановлено, що 02.11.2021 о 20 год. 10 хв. та 20 год. 15 хв відбулася ДТП за участю транспортного засобу "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , транспортного засобу "Audi 80", державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу "KIA CEED", державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу "Skoda Rapid", державний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 .

Дані обставини також підтверджуються Довідкою НПУ №3021308343490834 від 02.11.2021 про дорожньо-транспортну пригоду.

З постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2022 у справі № 369/16311/21 вбачається наступне:

" ОСОБА_2 02 листопада 2021 року о 20 год. 10 хв. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, а саме: керуючи транспортним засобом AUDI 80, державний номерний знак НОМЕР_5 , по автодорозі М-05 Одеса-Київ 19 км, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_6 , який зупинився попереду, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, за що статтею 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

Крім того, ОСОБА_1 02 листопада 2021 року о 20 год. 15 хв. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, а саме: керуючи транспортним засобом KIA CEED, державний номерний знак НОМЕР_7 , по автодорозі М-05 Одеса-Київ 19 км, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом SKODA RAPID, державний номерний знак НОМЕР_8 , який, у свою чергу, по інерції здійснив зіткнення з транспортним засобом TOYOTA LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_6 , який стояв, оскільки попередньо став учасником ДТП, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження та понесли матеріальні збитки.

Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), чим вчинив адміністративне правопорушення, за що статтею 124 КУПАП передбачена адміністративна відповідальність."

Даною постановою суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними за вчинене правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на обох накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

03.11.2021 страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, та виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.

Згідно зі Звітом № 15599 від 11.11.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 дорівняє 0,0%, а вартість матеріального збитку становить 157 936,43 грн.

22.11.2021 та 05.12.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "ВіДі Автострада" було виставлено рахунки на оплату послуг № ВДиС-0074850 та № ВДиС-0078013 на загальну суму 252714,47 грн з ПДВ.

ПрАТ "ПРОСТО-Страхування" на підставі рахунку №ВДиС-0074850 від 22.11.2021 та рахунку № ВДиС-0078013 від 05.12.2021 було складено страхові акти № 157042 від 03.12.2021 та № 157042 на доплату від 10.12.2021 з розрахунком суми страхового відшкодування, що належить до виплати страхувальнику.

На підставі вищевказаних документів, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ "ВіДі Автострада" в розмірі 252 714,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 21816 від 03.12.2021 та № 22401 від 10.12.2021.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу "KIA CEED", державний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 , застрахована за полісом загальнообов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності АР/9312504 у Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" відповідно до відповіді від МТСБУ.

Як зазначає позивач в обґрунтування позовної заяви, ним було прийнято рішення про розподіл заподіяної шкоди, а саме: у пошкодженні задньої частини застрахованого автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_9 , винен водій транспортного засобу "Audi 80", реєстраційний номер НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , а за бічну частину - водій автомобіля "КІА CEED", реєстраційний номер НОМЕР_10 , - ОСОБА_1 .

За результатами здійсненої дорожньо-транспортної пригоди при визначенні розмірів страхового відшкодування, АТ "ПРОСТО-страхування" було заведено дві страхові справи: за пошкодження задньої частини автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_11 , - № НОМЕР_12 , та за бічну частину - №157042.

За відновлення бічної частини автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_9 , по справі № 157042 АТ "ПРОСТО-страхування" було виплачено страхове відшкодування в розмірі 252 714,47 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про страхове відшкодування № 04-910 від 17.06.2022 з додатками. За результатами розгляду даної заяви відповідачем було сплачено страхове відшкодування у розмірі 78 968,21 грн.

21.09.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою №04-1490 про перегляд рішення та доплату страхового відшкодування по полісу АР/9312504. У свою чергу, відповідачем, у відповідь на раніше вказану заяву, було направлено позивачеві лист № 1278 від 09.11.2022, відповідно до якого було відмовлено у доплаті страхового відшкодування.

Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання зобов`язань за Договором страхування було виплачено страхове відшкодування в розмірі 252 714,47 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 21816 від 03.12.2021 та № 22401 від 10.12.2021.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що оскільки постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2022 по даній події є дві винні особи, то, відповідно до приписів п. 36.3. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір страхового відшкодування (регламентної вплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Крім того, на переконання відповідача, позивач безпідставно та необґрунтовано зазначає, що у пошкодженні бічної частини автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 , винен водій ОСОБА_1 , жодних висновків щодо вини водіїв ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 у пошкодженні лише певних частин автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 , постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.02.2022 та матеріали справи не містять.

Суд погоджується з даним твердженням відповідача та зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки "KIA CEED", державний номер НОМЕР_3 , яким, в тому числі, спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_9 , знаходився під керуванням ОСОБА_1 . Доказів того, що він не мав права керування даним транспортним засобом та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять. Відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, Києво-Святошинський районний суд Київської області в постанові від 01.02.2022 у справі № 369/16311/21, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, установив у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 124 КУпАП, а саме: порушення п. 12.1 та п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортних засобів, у зв`язку з чим їх було визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

У даному випадку, винними у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 02.11.2021, визнано двох осіб, а саме: ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом AUDI 80, державний номерний знак НОМЕР_5 , та ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом KIA CEED, державний номерний знак НОМЕР_7 .

Доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом KIA CEED, державний номерний знак НОМЕР_7 , у завданні пошкоджень саме бічній частині автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивачем не надано, у матеріалах справи відсутні фото з місця ДТП або висновок експерта стосовно даного твердження позивача. Крім того, у постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/16311/21 від 01.02.2022 відсутнє розмежування наслідків дій водіїв у вчиненні ДТП.

Відповідно до пункту 36.3 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

З огляду на викладене та на те, що обох водіїв визнано винним у вчиненні правопорушення, за яке передбачена відповідальність за однією нормою, тому ступінь вини кожного з них визначається у рівних частках.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно зі Звітом № 15599 від 11.11.2021 матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Toyota Land Cruiser 200, н.з. НОМЕР_1 , становить 157936,43 грн, у зв`язку з чим АТ СГ "ТАС" було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50% збитку - 78 968,21 грн (157 936,43/2), що підтверджується платіжною інструкцією № 288106 від 12.09.2022.

Стосовно вищевикладеного суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що відповідачем, за результатами розгляду заяви № 04-910 від 17.06.2022 було сплачено в добровільному порядку позивачеві 78 968,21 грн страхового відшкодування згідно з копією платіжної інструкції № 288106 від 12.09.2022.

Відповідно до Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки такий звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17 та від 03 липня 2019 у справі № 910/12722/18.

Отже, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов`язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

У зв`язку з наведеним, для визначення розміру страхового відшкодування слід виходити з суми, визначеної у рахунку виконавця послуг з відновлювального ремонту, а саме: з рахунків, виставлених ТОВ "ВіДі Автострада" № ВДиС-0074850 від 22.11.2021 та № ВДиС-0078013 від 05.12.2021, згідно з якими вартість ремонту склала 252 714,47 грн з ПДВ.

Таким чином, розмір страхового відшкодування, який відповідач має сплатити на користь позивача, становить 47 389,16 грн (252 714,47/2 - 78 968,21 (часткова оплата страхового відшкодування).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Вказаним договором (поліс АР/9312504) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах, встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092) (далі - Методика).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_9 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2020, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики. За таких обставин, за загальним правилом коефіцієнт фізичного зносу для означеного автомобіля приймається таким, що дорівнює нулю, останнє також підтверджується Звітом № 15599 від 11.11.2021 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначений полісом АР/9312504 розмір ліміту відповідальності (130 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн), часткову сплату в сумі 78 968,21 грн, та зважаючи на обопільну вину водіїв, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 51 031,79 грн підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 47 389,16 грн (252 714,74 (сума страхового відшкодування)/2 - 78 968,21 (частково сплачена сума страхового відшкодування).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При постановленні даного рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Водночас суд зазначає, що інші доводи сторін жодним чином не спростовують викладених судом підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається з позовної заяви, відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України ПАТ "Просто-страхування" було наведено розрахунок витрат, відповідно до якого позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За змістом ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії наступних документів:

- договір про надання правової допомоги № 1 від 02.01.2020, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Синюк та партнери", в особі керуючого бюро - адвоката Синюка Станіслава Леонідовича;

- реєстри справ (додаток № 1 від 03.01.2023 та № 2 від 10.01.2023 до договору), за якими Адвокатське бюро "Синюк та партнери" надало ПрАТ "ПРОСТО-страхування" правову допомогу за січень 2023 року згідно з переліком справ (загальна кількість справ 16), у тому числі, по страховій справі № 157042 (страхувальник Дорощук А.С.);

- платіжне доручення № 56 від 03.01.2023 на загальну суму 98 000,00 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги від 10.01.2023.

Так, згідно з зазначеним детальним описом робіт (наданих послуг) адвокатом було надано правову допомогу по страховій справі № 157042 (страхувальник Дорощук А.С.; учасник ДТП - Коваленко В.П.), обумовлену Договором, у наступному обсязі:

- консультація замовника щодо порядку та строків надання правової допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів з відповідача - 1 година на суму 1 200,00 грн;

- підготовчі дії (з?ясування, чи мали місце обставини (факти), про які вказує Замовник, та якими доказами вони підтверджуються; з?ясування, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; аналіз судової практики) - 2 години на суму 2 400, 00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви до суду (визначення підсудності розгляду позовної заяви; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат;?написання, підготовка, копіювання, зшивання та надсилання позовної заяви з додатками в суд) - 2 години на суму 2 400, 00 грн.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Синюк С.Л. на підставі ордеру серія АІ № 1116322 від 03.01.2023.

На підтвердження наявності у Синюк С.Л. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6423/10 від 15.02.2018 року.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката/адвокатського об`єднання з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката/адвокатського об`єднання та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанов об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 908/2685/19.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У відзиві відповідач заперечує щодо визначеної позивачем суми витрат на правничу допомогу та просить зменшити їх розмір у зв`язку з тим, що заявлена до стягнення сума понесених витрат є неспівмірною зі складністю справи. Окрім того відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів визначення вартості надання правової допомоги в розумінні умов вказаного договору, сума витрат підтверджена платіжним дорученням, яке засвідчене лише самим позивачем, водночас належним доказом про сплату коштів є платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

Розглянувши дані заперечення відповідача, суд не погоджуються з ними та зазначає, що позивачем на підтвердження розміру понесених витрат надано платіжне доручення № 56 від 03.01.2023, яке проведено банком та прийнято по системі "iBank 2 UA" з проставленням ЕЦП банку, інші доводи відповідача також спростовуються наданими позивачем доказами понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, які були зазначені судом вище.

Отже, проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо відшкодування страхової виплати.

Суд також вказує на те, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо суми виплаченого страхового відшкодування та розміру завданих збитків, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач не заперечує суму позовної вимоги).

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача на правничу допомогу, які б підлягали частковому відшкодуванню за рахунок відповідача, становлять 5 571,72 грн. Однак, з урахуванням вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, беручи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, м. Київ, пр. Перемоги, 65, код 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-Страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код 24745673) суму страхового відшкодування в розмірі 47 389 (сорок сім тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн 16 коп., судовий збір у розмірі 2 492 (дві тисячі чотириста дев`яносто дві) грн 42 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.05.2023.

Суддя О.Г. Удалова