Рішення № 110593141, 01.05.2023, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1106/23

Провадження № 2/740/474/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2023 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Карпуся І.М.,

із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі ДП «Чернігівський облавтодор») про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

установив:

Позивач 22.02.2023звернулася досуду зпозовом,у якомупросить стягнутиз відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в сумі 71507 грн 99 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді головного бухгалтера філії Вертіївської ДЕД ДП «Чернігівський облавтодор». Її звільнено 30.06.2021 згідно п. 1 ст.38КЗпП України за власним бажанням. Проте в день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, за квітень червень 2021 року їй була нарахована до виплати заробітна плата в розмірі 71507 грн 99 коп, але станом на дату подання позову не виплачена.

Її середньоденна заробітна плата становить 713,73 грн. На момент подання позову середній заробіток за весь час затримки становить 428238,00 грн = 713,73 грн (сума середньоденного заробітку ) х 600 (кількість днів затримки розрахунку).

У відзиві представник відповідача зазначає, що на момент звільнення позивача з роботи підприємство дійсно мало заборгованість з виплати заробітної плати, але не у розмірі, що зазначений у позові. Заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні явно неспівмірний, що не відповідає принципу справедливості. У випадку відмови роботодавця від здійснення розрахунку працівник може звернутися із позовною заявою до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення таких прав. Позивач звернулася до суду з позовом лише через 1,8 років. Надані позивачем довідки про доходи та середню заробітну плату не відповідають дійсності і є підробленими.

Ухвалою судді 23.02.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду 29.03.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу доплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою суду 07.04.2023 розгляд справи продовжено, призначено судове засідання на 01.05.2023.

У судовомузасіданні позивачпідтримала позовнувимогу простягнення звідповідача наїї користьсереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненні.Позовну вимогупро стягненняз відповідача на її користь невиплаченої заробітної плати в сумі 71507 грн 99 коп не підтримала, пояснивши, що погоджується з позицією відповідача про те, що борг із заробітної плати відповідачем було їй сплачено після її звільнення.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, причини неявки не повідомив.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Позивач перебувалау трудовихвідносинах звідповідачем,працювала напосаді головного бухгалтера філії Вертіївської ДЕД дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України.

30 червня 2021 року позивача звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 9).

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що відповідач в день звільнення видав їй трудову книжку, але остаточного розрахунку при звільненні не здійснив, заборгованість по заробітній платі на день її звільнення становить 71507, 99 грн.

Згідно довідки Вертіївської ДЕД ДП «Чернігівський облавтодор» №20 від 18.04.2023 заборгованість перед ОСОБА_1 на час її звільнення 30.06.2021 становила 71 507,99 грн. та була виплачена у серпні, вересні та грудні 2021 року (а.с. 45).

Зазначені обставини про сплату боргу із заробітної плати позивач у своїх поясненнях у судовому засіданні не заперечувала.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 71507,99 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходить з наступного.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13"Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як встановлено судом, відповідачем порушені строки виплати заробітної плати позивачеві, вина власника не виключається при фінансових труднощах підприємства чи відсутності коштів на розрахунковому рахунку, отже з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається згідност.27 Закону України "Про оплату праці"за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до п.8Постанови КМУ №100 від 08.02.1995з наступними змінами передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюєтьсяшляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, не надавши розрахунку середнього заробітку станом на 01.05.2023. У позові наведений розрахунок середнього заробітку на день звернення до суду - 428238,00 грн., виходячи з середньоденної заробітної плати в сумі 713 грн 73 коп. та ураховуючи 600 робочих днів за період затримки розрахунку.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні за правилами ст. 117 КЗпПУ, чинними на час звільння позивача, не була обмежена в часі та не залежала від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 117 КЗпПУ у редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005, тобто чинної на час звільнення позивача, наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Суд вважає, що у цьому випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у заявленому позивачем розмірі, розрахованому по день зверення до суду з позовом, що відбулося через більш ніж рік і сім місяців після звільнення, призведе до невідповідності обсягу відповідальності відповідача принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням.

З огляду на неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, строком заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат у сумі 10 000 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн. У стягненні нарахованої, але невиплачена заробітна плати, у розмірі 71 507 грн позивачу слід відмовити.

Порядок оплати та розміри ставок судового збору визначеноЗаконом України «Про судовий збір». Статтею 5 вказаного Закону передбачено пільги щодо сплати судового збору. Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні частково на 2,3 % (стягнуто 10 000 грн із заявленої суми 428 238,00 грн згідно розрахунку позивача), то з відповідача належить стягнути судовий збір за вказану вимогу пропорційно до розміру задоволеної позовної вимоги, а саме 98 грн 49 коп. (4 282,38 грн х 2,3%).

Керуючись ст. 141, 263 - 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 додочірнього підприємства«Чернігівський облавтодор»відкритого акціонерноготовариства «Державнаакціонерна компанія«Автомобільні дорогиУкраїни» простягнення невиплаченоїзаробітної платита компенсаціїза затримкурозрахунку призвільненні задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м. Чернігів, вул. Київська, 17, ЄДРПОУ 32016315) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп., судові витрати зі сплати судового збору в сумі 98 (дев"яносто вісім) гривень 49 коп, а всього 10 098 (десять тисяч дев"яносто вісім) гривень 49 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений і підписаний 01 травня 2023 року.

Суддя І.М. Карпусь