Рішення № 110549501, 28.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2023 року № 320/9273/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області; ЄДРПОУ 14099344; адреса: 61000, м. Харків, вул. Майдан Свободи, Держпром, 3), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві, ЄДРПОУ: 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення №262340016648 від 01.08.2022 про відмову у призначенні позивачці пенсії; зобов`язати відповідача 1 зарахувати позивачці до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, всі періоди згідно трудової книжки НОМЕР_2 , заповненої 19.05.1989, період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до трирічного віку та призначити та виплатити пенсію за віком позивачці з 12.08.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем 1 протиправно не зараховано стаж по трудовій книжці, оскільки на титульній сторінці запис не засвідчений печаткою та не зараховано до стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про отримання паспорта.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 адміністративну справу №320/9273/22 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2022 позовну заяву залишено без руху зі встановленням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження. 14.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №320/9273/22 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/9273/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №320/9273/22 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, про відкриття провадження у справі був проінформовані шляхом направлення на електронну адресу копій ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписані кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 28.02.2023.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 15.03.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта НОМЕР_3 ; 22.07.1983 позивачкою ( ОСОБА_2 ) укладено шлюб, після чого у неї змінилося прізвище на ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 .

Свідоцтвом про народження НОМЕР_5 підтверджується факт народження у ОСОБА_1 дитини ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 01.08.2022 №/С 262340016648 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка звернулася до територіальних органів ПФУ 25.07.2022 у віці 59 років 11 місяців 11 днів (пенсійний вік становить 60 років), необхідний страховий стаж 29 років (страховий стаж заявниці становить 25 років 06 місяців 0 днів), відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рекомендовано заявнику надати паспорт дитини та довідки про періоди роботи згідно із записами у трудовій книжці. Право на отримання пенсії 12.08.2025. У рішенні зазначено, що до загального страхового стажу зараховано періоди роботи відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки на титульному аркуші в трудовій книжці НОМЕР_2 записи не завірені печаткою, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.2000 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №110 від 17.08.1993; до загального страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до трирічного віку, оскільки у свідоцтві про народження НОМЕР_5 відсутня відмітка про отримання паспорта.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 01.08.2022 №2600-0206-8/91981 позивачку повідомлено про винесене рішення щодо відмови у призначенні пенсії.

Вважаючи рішення відповідача 1 щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправним, позивачка звернулася до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами частини першої статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Пункт 1 частини першої та частина п`ята статті 45 Закону № 1058 передбачають, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійною фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону № 1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1).

Відповідно до пунктів 1.8, 1.9 Порядку №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи;

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.6 розділу І цього Порядку).

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункту 4.3 Порядку №22-1).

Порядок підтвердження стажу роботи регламентований статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон № 1788).

Статтею 62 Закону № 1788 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі по тексту - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Записами у трудовій книжці НОМЕР_2 , заповненої 19.05.1980 підтверджуються наступні періоди роботи ОСОБА_1 :

- Житомирський гормолзавод - з 12.05.1980 по 26.07.1980;

- Валмперський молочний комбінат з 24.04.1981 по 04.04.1998;

- Ватутінський районний центр зайнятості м. Києва з 05.07.1998 по 31.03.1999;

- ТОВ Фірма Фавор з 04.08.2000 по 26.03.2001;

- Ватутінський районний центр зайнятості м. Києва з 05.04.2001 по 26.07.2001;

- ЗАТ «Перший Київський молочний завод» - з 01.10.2001 по 06.12.2007;

- ВАТ «Фармак» - з 06.02.2008 по 24.07.2008;

- Київський міський центр зайнятості з 03.11.2008 по 26.04.2009;

- ТОВ «Рікаш Фрутс» з 27.04.2009 по 12.04.2010 та з 01.05.2010 по 09.09.2010;

- ТОВ «Е.С.В. Груп Компані» - з 01.07.2011 по 31.01.2012;

- ТОВ «БФ Логістик» - з 01.03.2012 по 28.02.2013, з 01.03.2013 по 30.09.2019.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, станом на момент виникнення спірних відносин відповідачами не було встановлено відсутності трудової книжки позивачки або відповідних записів у ній щодо спірних періодів, наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи, які б унеможливлювали зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01.07.2000 (Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування»).

З матеріалів справи вбачається, що позивачці зараховано страховий стаж 25 років 06 місяців 0 днів за періоди роботи відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, тобто стаж, набутий після 01.07.2000.

Відтак, виходячи з викладених в оскаржуваному рішенні відповідача 2 та листі відповідача 1 доводів, позивачці не зараховано періоди роботи до 01.07.2000, а саме: Житомирський гормолзавод - з 12.05.1980 по 26.07.1980; Валмперський молочний комбінат з 24.04.1981 по 04.04.1998; Ватутінський районний центр зайнятості м. Києва з 05.07.1998 по 31.03.1999. Зазначені періоди роботи у сукупності із зарахованим відповідачами страховим стажем становлять понад 29 років.

При цьому, період роботи позивачки на Житомирському гормолзаводі підтверджується довідкою від 05.08.2022 №01-19/32-Р, виданою Комунальною установою «Трудовий архів м. Житомира» Житомирської міської ради.

Пунктом 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993, передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до пункту 2.12 зазначеної Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Так, підставою для незарахування до загального страхового стажу періодів роботи до 01.07.2000 зазначено відсутність на титульному аркуші в трудовій книжці НОМЕР_2 печатки, якою вам бути завірений запис.

Пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Оскільки зазначене в якості відмови у призначенні пенсії за віком позивачці порушення виникло не з її вини та не залежало від її волі, суд вважає, що працівник не може відповідати за неправильність і неналежний порядок ведення (заповнення) трудової книжки та іншої документації, якщо це сталось не з його вини, а тому це не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії за віком.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, відповідачем 1 не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивачки.

Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивачку конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18), від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачами не заперечується та не спростовується достовірність записів у трудовій книжці за весь період роботи, а судом не встановлено недостовірності вказаних записів та трудової книжки в цілому, а тому їх належить досліджувати на предмет розміру страхового стажу та, як наслідок, на предмет наявності чи відсутності у позивачки достатнього страхового стажу станом на дату звернення її до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії. Інших підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії матеріали справи не містять.

Щодо незарахування до загального страхового стажу період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до трирічного віку (з 08.04.1986 по 08.04.1989), оскільки у свідоцтві про народження НОМЕР_5 відсутня відмітка про отримання паспорта, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Вирішуючи питання про можливість зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд враховує, що згідно з частиною другою статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

В розумінні частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю, з урахуванням законодавства, що діяло раніше.

Таким чином, незалежно від того, чи жінка до виходу у відпустку по догляду за дитиною до 3 років працювала чи ні, їй цей трирічний період зараховується у страховий стаж.

При цьому, відповідач 1, відмовляючи у зарахуванні до загального страхового стажу період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 до трирічного віку, не зазначив правових підстав для відмови.

Водночас, період перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною до 3 років (з 08.04.1986 по 08.04.1989) входить до періоду роботи на Валмперському молочному комбінаті з 24.04.1981 по 04.04.1998.

Додатково суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17.

Жодні інші обставини не були покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії.

За таких обставин, вказані твердження відповідач 1 в оскаржуваному рішенні щодо не врахування до страхового стажу позивачки спірних періодів, не можуть бути підставою неврахування відповідних періодів роботи, для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивачка не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві, а також на неї не покладається обов`язок підтверджувати записи в трудовій книжці коли такі в ній містяться.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачці періоди її роботи до 01.07.2000, та не зараховано цього часу до загального страхового стажу позивачки, чим порушено її право на отримання належного їй пенсійного забезпечення, оскільки з урахуванням спірних періодів загальний страховий стаж складає понад 29 років, а тому, станом на 12.08.2022 у неї виникло право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 01.08.2022 №/С 262340016648 щодо відмови позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1)судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2)на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3)виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до встановлених судом та вищевикладених обставин справи, позивач маючи право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах звернувся до відповідача із заявою, до якої надав необхідні, визначені законодавством документи.

Оскільки відповідач 1 неправомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача 1 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Оскільки, звертаючись до відповідача 2 із заявою від 25.07.2022 про призначення пенсії за віком позивачка не досягла законодавчо встановленого пенсійного віку 60 років, проте, мала право на звернення з більш раннього строку та досягла віку 60 років 11.08.2022, мала необхідний страховий стаж понад 29 років, з урахуванням відсутності в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії жодних інших підстав, крім спростованих в межах даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на призначення пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 12.08.2022.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача 1 зарахувати позивачці усі незараховані згідно трудової книжки НОМЕР_2 періоди роботи, призначити та виплатити позивачці пенсію за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12.08.2022.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (КиігТогца V. 8раіп) № 303-А, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачами не доведено належними та допустимими доказами правомірність власних дій та прийнятих рішень.

Водночас докази, подані позивачкою, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачами.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією 27.09.2022 №0.0.2688339527.1, а тому вказана сума підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 як такого, явим прийняте оскаржуване рішення.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.08.2022 №/С 262340016648 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу усі незараховані періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 , призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог частини першоїстатті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12 серпня 2022 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344; адреса: 61000, м. Харків, вул. Майдан Свободи, Держпром, 3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2023

Суддя Панченко Н.Д.