Рішення № 110547576, 28.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 квітня 2023 р. Справа № 120/1589/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення та зобов`язання здійснити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Вінницької міської ради, виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого Вінницькою міською радою рішення № 1171 від 26.08.2022 року, яким відмовлено позивачці у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що повноваження органу місцевого самоврядування в частині надання дозволу на виготовлення документації є обмеженими в умовах правового режиму воєнного стану. Відтак прийняте рішення є правомірним з огляду на п.п. 5 п. 27 Перехідних положення Земельного кодексу України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне.

25.05.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування житлової забудови орієнтовно площею 0,034 га, що суміжна до присадибної земельної ділянки, яка перебуває у власності за адресою АДРЕСА_1 , з кадастровим номером: 0510100000:02:082:0178.

За результатами розгляду вищевказаного клопотання на черговій сесії Вінницької міської ради, рішенням № 549 від 27.08.2021 року позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам нормативно-правових актів, зокрема ДБН Б-2.2.12.2019 "Планування та забудова території".

25.05.2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, яка межує із належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:082:0178.

28.10.2021 року позивачка повторно звернулась до відповідача із клопотанням аналогічного змісту, на який отримала лист відмову.

Не погодившись з таким рішенням органу місцевого самоврядування, позивачка звернулася із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду. Рішенням від 08.06.2022 року у справі № 120/535/22-а, яке набрало законної сили, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду заяви позивачки про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021 року та, відповідно, зобов`язано Вінницьку міську раду повторно розглянути заяву про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання цього рішення відповідачем повторно здійснено розгляд заяви позивачки.

Так, рішенням Вінницької міської ради від 26.08.2022 року № 1171, враховуючи п. 5 Закону України від 24.03.2022 року № 2145-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0340 га у АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України).

Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частиною 7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вищевикладеного встановлено, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд акцентує увагу на тому, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішення про надання такого дозволу відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 420/914/19, від 13.11.2019 року у справі №756/6448/16-а та від 21.11.2019 року у справі № 812/1268/17.

Приписами ст. 118 ЗК України затверджено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, яким передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто передача (надання) земельної ділянки у власність згідно ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування, а є лише одним із етапів процесу реалізації права на отримання земельної ділянки.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 808/3187/17.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного суду від 08.06.2022 року у справі № 120/535/22-а визнано протиправною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021 року на відповідно зобов`язано Вінницьку міську раду повторно розглянути вказану заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд акцентує увагу на тому, що як було встановлено під час судового розгляду вищезазначеної справи, позивачу було відмовлено у наданні відповідного дозволу. Відмова мотивована невідповідністю намірів вимогам нормативно-правових актів, зокрема ДБН Б.2.2-12:2019 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили, а отже було обов`язковим до виконання.

При цьому, відповідно до уже зазначеної судом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", питання регулювання земельних відносин регулюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо надання дозволу чи відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою повинно прийматись рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Із аналізу наведених норм слідує, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Подібні правові висновки висвітлені Верховним Судом у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020 року, №826/8108/16 від 18.06.2020 року та Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові № 560/2477/20 від 08.12.2020 року.

Судом встановлено, що за наслідком повторного розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою Вінницька міська рада відмовила у наданні дозволу, посилаючись на п. 5 Закону України від 24.03.2022 № 2145-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", відповідно до якого внесені зміни до ЗК України.

Так, відповідно п.п. 5 п. 27 до розділу X "Перехідні положення" ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжений до 20.05.2023 року.

Отже, на даний час, у тому числі й на час прийняття оскаржуваного рішення, встановлена законодавча заборона на прийняття радами рішень про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі у приватну власність.

Таким чином, з огляду на законодавчу заборону на прийняття рішення про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, Вінницькою міською радою при виконанні рішення суду в частині повторного розгляду питання на сесії було прийнято оскаржуване рішення про відмову.

Суд акцентує увагу на тому, що чинне земельне законодавство чи законодавство, яке регулює правовідносини у період воєнного стану не містить винятків у застосуванні п.п. 5 п. 27 до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, не вказує, що розгляд поданих клопотань переноситься на період після припинення воєнного стану, не зупиняє перебіг строків встановлених для розгляду даного питання, не звільняє від виконання рішення суду та не переносить строк виконання рішення суду тощо.

Разом з тим, позивачка звернулася із клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою бажаної земельної ділянки 28.10.2021 року.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок, що узгоджується з принципом правої визначеності.

Положення вказаного Закону № 2145-ХІ набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності з 07.04.2022, останні не містять зворотної дії в часі.

Проте суд зауважує, що вказаний Закон може бути застосований в тих випадках коли існують підстави для обмеження особи у праві на надання дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Тобто суд акцентує увагу на тому, що встановлена вищезазначеними нормами закону заборона не є перешкодою для виконання відповідачем ухваленого судом рішення в зобов`язальній частині розгляду клопотання, оскільки у випадку відмови не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку враховувати відповідні вимоги закону, залежно від результатів розгляду клопотання позивача.

Суд наголошує, що межі покладеного на відповідача обов`язку судовим рішенням не охоплюють зобов`язання ради всупереч п.п. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України прийняти позитивне для позивача рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Обсяг обов`язків, які виникли у відповідача на виконання судового рішення включає: 1) розгляд клопотання позивача; 2) прийняття рішення в порядку і спосіб, передбачені ст.118 ЗК України, а не надати позивачу такий дозвіл.

Той факт, що позитивне для позивача рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не може бути ухвалено радою з огляду на заборону, встановлену Законом № 2145-XI, на думку суду, не є перешкодою для розгляду відповідачем клопотання позивача на виконання покладеного судовим рішенням обов`язку. Адже, враховуючи дисрекційність повноважень відповідача, результати такого розгляду не виключають прийняття рішення про відмову в наданні відповідного дозволу із законних підстав.

Зважаючи на викладене, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачами документів та недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, інших обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, суд має підстави стверджувати, що заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не була розглянута належним чином.

У свою чергу, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з оскаржуваного рішення здійснена без урахування підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Оскільки в даній справі суд не може оцінити рішення суб`єкта владних повноважень з точки зору дотримання останнім положень ст.118 ЗК України під час розгляду заяви, захист порушених прав позивача за вказаним предметом спору потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.10.2021 року із дотриманням суб`єктом владних повноважень положень ст.118 ЗК України з урахуванням обмежень встановлених у воєнний час.

За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги підлягають частковому задоволенню.

Також суд бере до уваги, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про порядок і строк виконання рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Питання щодо відстрочення і розстрочення виконання судового рішення врегульовано статтею 378 КАС України.

Частиною 3 цієї статті визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 4 ст. 378 КАС України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи зазначене, суд констатує існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині у повній мірі, тобто зі з`ясуванням усіх аспектів, встановлених земельних законодавством, а тому виконання судового рішення в цій частині слід відстрочити до припинення (скасування) воєнного стану, але не пізніше ніж до 28.04.2024 року.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у цій справі здійснюється відповідно до вимог ч. 1 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617), виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 03084813) визнання протиправним та скасування окремих положень рішення та зобов`язання здійснити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької міської ради від 26.08.2022 року № 1171 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0340 га у АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.10.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, яка межує із належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:082:0178.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж до 28.04.2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради через Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович