Рішення № 110532094, 26.04.2023, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Cправа № 947/653/23

Провадження № 2/947/1102/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2023 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до ОСОБА_1

про стягнення суми страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» 04.01.2023 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченого відшкодування у розмірі 19627,85 грн. та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він є страховиком транспортного засобу марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №FO703517 від 09.04.2020 року. Зазначений транспортний засіб було пошкоджено, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.09.2020 року та сталась з вини відповідача, що підтверджується постановою Київського районного суду міста Одеси від 12.10.2020 року по справі №947/28452/20. За наслідком викладеного позивачем було виплачено власникові пошкодженого у дорожній транспортній пригоді забезпеченого транспортного засобу марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхове відшкодування в сумі 51786,00 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача як винної особи у дорожньо-транспортній пригоді була забезпечена за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР149220753 у ПрАТ «СК «ВАН КЛІК». Вказаною страховою компанією було виплачено позивачеві, як страховику потерпілої особи, в межах встановлених законом лімітів страхове відшкодування в сумі 32158,15 грн.

За наслідком викладеного позивач зазначає, що невідшкодована сума виплаченого страхового відшкодування, внаслідок пошкодження транспортного засобу у дорожній-транспортній пригоді, яка сталась з вини відповідача, складає в сумі 19627,85 грн., яка відповідачем в добровільному порядку позивачеві не відшкодована.

Приймаючи, що виплаченої страховиком відповідача суми страхового відшкодування недостатньо для погашення усієї суми виплаченого позивачем страхового відшкодування, а до позивача в силу чинного законодавства перейшло право вимоги від потерпілої особи до винної, позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача різниці між фактичною сумою виплаченого страхового відшкодування та виплаченим лімітом шкоди по договору обов`язкового страхування відповідача, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 02.02.2023 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі, в порядку спрощеного позовного провадження, та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

В судове засідання призначене на 26.04.2023 року позивач не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак під час розгляду справи надав до суду заяву про підтримання заявлених вимог, розгляд справи за його відсутності, відсутності заперечень проти розгляду справи в заочному порядку.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання призначені по справі у тому числі на 26.04.2023 року жодного разу не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи про отримання 03.04.2023 року судової повістки, однак у встановлений судом в ухвалі судді про відкриття провадження у справі п`ятнадцятиденний термін, з дня отримання копії ухвали суду, процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини неявки суд не повідомив, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Приймаючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, до якого не з`явився без поважних причин та не надавши відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуюче вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, за згодою позивача, Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.09.2020 року о 09 год. 25 хв. в місті Одесі, по вулиці Трудовій, біля будинку №7, сталась дорожньо-транспортна пригода, за наслідком того, що під час руху на рівнозначному не регульованому перехресті, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не надав перевагу у русі автомобілю марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті чого відбулось зіткнення транспортних засобів та їх пошкодження.

Вказаними діями, водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.12 «Правил дорожнього руху України», за що передбачена адміністративна відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП України.

Постановою судді Київського районного суду міста Одеси Іванчука В.М. від 12.10.2020 року по справі №947/28452/20, за вказаним фактом ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Накладено на останнього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340,00 грн. Постанова не оскаржувалась, та набрала законної сили 23.10.2020 року.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.

В силу ч. 6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою..

Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_1 у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.09.2020 року, додатковому доказуванню не підлягає.

У насідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Як вбачається пошкоджений у вказаній дорожньо-транспортній пригоді транспортний засіб марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належав на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як власника вказаного транспортного засобу, була зареєстрована в ПрАТ «Страхова група «ТАС» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №FO703517, зі строком дії з 11.04.2020 року по 10.04.2021 року.

Страхувальник звернувся з заявами до позивача про настання події та виплату страхового відшкодування.

У відповідності до наданої до суду ремонтної калькуляції №19999_21 від 16.09.2020 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 51278,42 грн., що також підтверджується наданим до суду рахунком-фактури №0000000203 від 14.09.2020 року, складеного ТОВ «Автоюнион Груп» про вартість робіт з ремонту вказаного транспортного засобу на суму 53236,00 грн.

У відповідності до страхового акту №211117/21/920 від 18.09.2020 року, виданого ПрАТ «Страхова група «ТАС», визначено суму страхового відшкодування власнику транспортного засобу марки «BYD», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 10.09.2020 року, в сумі 51786,00 грн.

З поданих до суду доказів вбачається, що позивачем було здійснено виплату ОСОБА_2 вищевказаної встановленої суми страхового відшкодування у розмірі 51786,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням наявним в матеріалах справи, а саме за №126290 від 23.09.2020 року.

Також, з матеріалів цивільної справи вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача, який керував транспортним засобом марки «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР149220753 у ПрАТ «СК «ВАН КЛІК», який діяв станом на скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.09.2020 року.

Також з поданих до суду документів вбачається, що 27.09.2022 року ПрАТ «СК «ВАН КЛІК» змінило назву на ПрАТ «СК «Прем`єр Альянс», у зв`язку з чим, судом приймається наданий позивачем витяг перевірки чинності полісу внутрішнього страхування, в якості належного і допустимого доказу по справі.

Позивач, як страховик потерпілої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.09.2020 року, яким було виплачено страхове відшкодування, звернулось до ПрАТ «СК «ВАН КЛІК», як страховику відповідача, з заявою про відшкодування виплаченого стразового відшкодування в межах визначених законом лімітів.

У відповідності до поданих до суду доказів вбачається, що ПрАТ «СК «ВАН КЛІК» було виплачено ПрАТ «СК «ТАС» суму страхового відшкодування, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.09.2020 року з вини ОСОБА_1 , в сумі 32158,15 грн.

На підставі викладеного вбачається, що різниця між виплаченим позивачем страховим відшкодуванням та відшкодованим страховиком винною особою в межах визначених законом лімітів становить у розмірі 19627,85 грн. (51786,00 - 32158,15 = 19627,85 грн.)

Щодо заявлених вимог позивача, суд зазначає наступне.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 19627,85 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань :

Договірне зобов`язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування;

Деліктне зобов`язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП;

Договірне зобов`язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Судом встановлено, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 51786,00 грн.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.

Вищезазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц.

Щодо наявності у відповідача обов`язку відшкодувати виплачене позивачем страхове відшкодування, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Як вже встановлено судом, ПрАТ «СК «ВАН КЛІК», як страховиком відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, було відшкодовано позивачеві в межах лімітів суму страхового відшкодування у розмірі 32158,15 грн.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року по справі №755/18006/15-ц, відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, дійшла наступного висновку.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже в цій справі, обов`язок відповідача, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Приймаючи вищевикладене, враховуючи встановлені обставини щодо виплати позивачем за договором майнового страхування потерпілій особі страхового відшкодування, та розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача, суд доходить до висновку, що на відповідача покладається обов`язок з відшкодування різниці між виплаченим позивачем страховим відшкодуванням та відшкодованим страховиком винної особи - відповідача в межах визначених законом лімітів, що становить у розмірі 19627,85 грн. (51786,00 - 32158,15 = 19627,85 грн.).

Доказів на підтвердження відшкодування відповідачем позивачеві вказаної суми страхового відшкодування, матеріали справи не містять.

Також відповідачем під час розгляду справи в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не оспорювалась сума визначеного відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, яка була виплачена позивачем потерпілій за договором добровільного страхування, як і сума страхового відшкодування виплачена в межах лімітів страховим відповідача, страховику потерпілої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на викладене, вбачається, що вимоги позову є обґрунтованими та підлягають до задоволення, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі виплаченого позивачем страхового відшкодування в сумі 19627,85 грн., в порядку суборгації.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, у відповідності до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений останнім в сумі 2481,00 грн.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 19, 76-78, 81, 141, 178, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про відшкодування виплаченого страхового відшкодування в порядку суборгації - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65; код ЄДРПОУ 30115243) в порядку суборгації суму виплаченого страхового відшкодування в загальній сумі 19627 (дев`ятнадцять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 85 (вісімдесят п`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» (місцезнаходження: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65; код ЄДРПОУ 30115243) у відшкодування виплаченого судового збору - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 (нуль) копійка.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.