Рішення № 110526828, 28.04.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11660/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Суддя Миколаївського районного суду Одеської області Горобець Віталій Леонідович звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести перерахунок суддівської винагороди - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.

В обґрунтування позовних вимог суддею Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 зазначено, що розмір виплати судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди не відповідає розміру встановленому Законом України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ, а тому позивач не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди у період часу з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення. Позивач також наголосив, що виплата йому суддівської винагороди в обмеженому розмірі є незаконною та такою, що не відповідає конституційним гарантіям суддівського забезпечення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 7 ст. 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому, видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Окрім того, однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України, та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 03.02.2023 р. вхід. №ЕС/879/23), наголошуючи, зокрема, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ). Відповідач зазначив, що виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 18.04.2020 року здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні / години, виходячи з фактично відпрацьованого часу розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених законом № 553-IX. Отже, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівця не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ). За змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частини першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік втратила чинність 28.08.2020. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого, рішення а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 почиючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється судом у повному обсязі відповідно до статті 135 Закону. Отже, прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Враховуючи, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, відповідач не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом, України та законами України. Відповідач не наділений правом самостійно, без правового і врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-IX).

Відповідач - Державна судова адміністрація України з позовними вимогами також не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 17.03.2023 р. вхід. №ЕП/8839/23), зазначаючи, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 «Заробітна плата». Кошторисні призначення Територіального управління за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 356 700,3 тис гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 356 700,3 тис. грн. відкриті в повному обсязі. Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення та зазначив лише, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 поку № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідаю Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 28.08.20 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, котрі виникли до прийняття такого рішення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 24 грудня 2020р. розгляд справи №420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 02.02.2021р. о 14 год. 50 хв.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року зупинено провадження у справі №420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №340/1916/20.

Ухвалою суду від 13 лютого 2023 року поновлено провадження у справі №420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до положень ст..237 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року залучено до участі у справі № 420/11660/20 в якості другого відповідача - Державну судову адміністрацію України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код юридичної особи: 26255795). Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи № 420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 22.03.2023 року закрито підготовче провадження по справі №420/11660/20. Призначено справу №420/11660/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, до судового розгляду по суті.

02.03.2023 р. до суду від позивача - судді Миколаївського районного суду Одеської області Горобця Віталія Леонідовича надійшло клопотання (вхід. № 6313/23) щодо розгляду справи № 420/11660/20 за відсутності позивача, у порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, Наказом Миколаївського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2019 р. № 3 ОС/Г Про призначення ОСОБА_1 , - відповідно до Наказу Президента України Про призначення суддів від 17 жовтня 2019 року № 760/2019, наказано: вважати призначеним ОСОБА_1 на посаду судді Миколаївського районного суду Одеської області з 18 жовтня 2019 року. Взято до уваги, що у судді ОСОБА_1 відповідно до п. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу з 05.08.2018 року, як такому, стаж роботи якого станом на 05.08.2018 року становить 8 років 1 місяць 28 днів. Копію наказу надіслано до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУДСА України в Одеській області для здійснення відповідних розрахунків та до сектору по роботі з персоналом.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області № 5-3371/20 від 19.11.20 року, про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 р. 31.08.2020 р. судді Миколаївського районного суду Одеської області Горобцю Віталію Леонідовичу, зокрема при нарахуванні суддівської винагороди застосоване обмеження 10 МЗП з 18.04.2020 р. 27.08.2020 р., відповідно ст. 29 Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 року № 553-ІХ.

Нарахування та виплата Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області судді Миколаївського районного суду Одеської області Горобцю Віталію Леонідовичу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно частини 3 статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020рік із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020року, послугувало підставою для звернення судді Миколаївського районного суду Одеської області Горобця Віталія Леонідовича до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною першою статті 148 Закону № 1402-VIII встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини шостої статті 148 Закону № 1402-VIII видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Статтею 149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною третьою статті 148 Закону № 1402-VIII передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

18.04.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 № 553-IX (далі Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту ( в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

Конституційний Суд України Рішенням від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону № 553-IX.

За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

03.03.2021 Верховним Судом ухвалено Постанову в справі № 340/1916/20 за аналогічних фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин. Зокрема, спір у справі № 340/1916/20 виник, у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи, таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином акцентував який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, зазначивши, зокрема, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначила, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розмір винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз наголошено, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням, у цьому випадку безумовно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

За таких обставин та правового врегулювання, суд вважає, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом № 1402-VIII, при цьому застосування вимог статті 29 Закону № 294-IX прямо суперечить статті 130 Конституції України, а отже доходить висновку, щодо наявності у позивача права на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у встановленому Законом № 1402-VIII розмірі та наявності підстав для стягнення з ТУ ДСА України в Одеській області суддівської винагороди.

При цьому, суд зазначає, що оскільки виконання судових рішень здійснюється не шляхом фінансування ДСА України коштів з програми, а шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідних коштів з рахунку такої бюджетної програми, при обранні способу захисту порушеного права суд вважає за необхідне застосувати правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, який також підтримано позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 09.12.2021 року у справі № 280/6910/20, який полягає у наступному:

-Виходячи з положень частини першої статті 151 чинного Закону України Про судоустрій і статус суддів, за якою Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також враховуючи правила статті 2 Бюджетного кодексу України, пунктів 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 № 50), Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи. За цих обставин наявні правові підстави для зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Запорізького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум..

При цьому, помилковим є посилання відповідачів на рішення Ради суддів України №22 від 24.04.2020 року, оскільки таке рішення не є нормою Закону № 1402-VIII, виключно яким регулюється суддівська винагорода (ч. 1 ст. 135).

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б встановити зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

Щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р.).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області № 5-3371/20 від 19.11.20 року за період з 01.01.2020 р. 31.08.2020 р. ТУ ДСА в Одеській області нараховано позивачеві суддівської винагороди у повному обсязі, із зазначенням фактично виплаченої суддівської винагороди, а також суми, виплаченої із застосуванням обмеження 10 МЗП з 18.04.2020 р. 27.08.2020 р. відповідно до ст. 29 Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 року № 553-ІХ.

При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 139 416,55 грн. (13237,33 + 34748,00 + 34748,00+33605,79+23077,53), що підтверджується зазначеною довідкою ТУ ДСА в Одеській області.

Отже, виходячи з встановлених обставин та наведених положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, позиції Верховного Суду щодо порушеного права та способу його захисту тощо, суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, в інший ніж заявлено позивачем спосіб, а саме, шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь позивача - судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 139 416,55 грн., за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., та зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 139 416,55 грн. - за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., відповідно.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню частково, з вищеокреслених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 139 416,55 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Миколаївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 139 416,55 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., відповідно.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко