Рішення № 110526492, 28.04.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2023 року Справа№200/1244/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2023 року (27 березня 2023 року зареєстровано судом) через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.02.2023 року зі сплатою заборгованості по ній.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким виплата пенсії зупинена. Позивач вважає зазначену бездіяльність відповідача протиправною, з огляду на те, що виплату пенсії було припинено не з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вважає свої права на пенсійне забезпечення порушеними.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2023 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 29.03.2023 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Адміністративний позов та копія ухвали від 07.04.2023 року отримані відповідачем в системі «Електронний суд» - 27.03.2023 року та 07.04.2023 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог, зазначив, що позов є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 136 від 18.02.2016 року «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат» виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться за результатами рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення або припинення державних виплат щодо деяких громадян, одержаних відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Комісія розглядає подання про відновлення або про відмову у відновленні відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання. За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про відновлення або відмову у відновленні соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати. Призупинення пенсії позивачу здійснено на підставі статті 12 Закону України від 20.10.2014 року № 1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», передбачено, що у разі неповідомлення про повернення до покинутого місця проживання приймається рішення про скасування дії довідки на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця проживання є дані, отримані з відповідних державних реєстрів та в результаті обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. З 01.02.2023 року виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена на підставі обміну інформацією з органами соціального захисту населення (рішення від 29.11.2022 року про скасування дії довідки ВПО). Пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.01.2023 року включно. Відповідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1566/11846, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Із заявою про поновлення виплати пенсії та документами про фактичне місце проживання позивач до Головного управління не зверталася. Таким чином, позивачем відповідно до встановленого порядку не вчинено необхідних дій для реалізації його права на отримання належних йому сум пенсійних виплат. З урахуванням викладеного просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (посвідчення НОМЕР_3 ), отримує пенсію згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем надано до суду копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23 лютого 2017 року № 0000124149, виданої на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідачем надано до суду копію рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи від 29.11.2022 року. Скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи від 23 лютого 2017 року № 0000124149, яка повідомила про повернення до покинутого постійного місця проживання на ім`я ОСОБА_1 .

З 1 лютого 2023 року виплата пенсії позивачу припинена за відзивом відповідача на підставі обміну інформацією з органами соціального захисту населення.

Суд зазначає, що відповідачем рішення про припинення нарахування та виплату пенсії позивачу не приймалось, лише зазначено у відзиві загальну норму ст.12 Закону №1706.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з 01.02.2023 року з підстав, які не передбачені ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Умови і підстави припинення пенсійних виплат визначені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», положеннями якої передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058.

Відповідачем не надано суду доказів того, що територіальними органами Пенсійного фонду було прийняте рішення стосовно припинення нарахування і виплати позивачу пенсії, відсутність цього рішення також підтверджується відповідачем у відзиві на позов.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази прийняття рішення щодо припинення нарахування і виплати позивачу пенсії у судовому порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення виплати пенсії відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідачем не приймалось.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706, на підставі обміну інформацією з органами соціального захисту населення. Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з 01.02.2023 року пенсійний орган безпідставно не виплачує позивачу пенсію.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Преамбулою Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII«Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до пункту1 частина 1 статті 10 Закону від 20.10.2014 року № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте положення Закону від 20.10.2014 року № 1706-VII не визначають правила умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Прийняття законодавцем вказаного Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV.

Скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та/або невиконання внутрішньо переміщеною особою обов`язків, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», не є підставою за наведеними Законами для припинення (призупинення) виплати пенсії.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача, що припинення виплати позивачу пенсії відповідаєЗакону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»тапостановам Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, № 136 від 18.02.2016 є безпідставним, оскільки цими нормативно-правовими актами питання припинення виплати пенсії не регулюється.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.05.2022 у справі № 425/854/17.

Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Відповідачем не надано жодних доказів правомірності припинення виплати пенсії позивачу, а тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Однак суд зазначає, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.

Крім того, виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», наявність яких у справі що розглядається встановлено не було.

Попри це, відповідачем припинено виплату пенсії позивачу з підстав не передбачених статтею 49 закону № 1058.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 року по справі № 227/2158/17, від 23.06.2020 року по справі № 227/4106/17, від 03.09.2020 року по справі № 360/4335/18.

У позовній заяві позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непоновлення виплати пенсії з 01.02.2023 року.

Суд зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.

Доказів прийняття рішення про припинення нарахування і виплати позивачу пенсії або вчинення відповідачем саме активних дій щодо з цього приводу суду не надано.

Відтак, у спірних правовідносинах мали місце не дії відповідача, а його бездіяльність.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2023 року та судом встановлена протиправність бездіяльності щодо здійснення пенсійних виплат, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року та зобов`язання поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.02.2023 року зі сплатою заборгованості по ній.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні зразкової справи №805/402/18 (постанова від 03 травня 2018 року), висновки якої підлягають застосуванню при вирішенні даного адміністративного спору.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1073, 60 грн., що документально підтверджується квитанцією № 51098 від 25.03.2023 року.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073, 60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області.

Керуючись статтями 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3; код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року.

Зобов`язати поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.02.2023 року зі сплатою заборгованості по ній.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3; код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.С. Духневич