Рішення № 110519633, 27.04.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2023 року Справа№200/571/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66 ЄДРПОУ 13967927) про скасування рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до ГУ ПФУ в Полтавській області (далі відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови в призначені пенсії за вислугу років відповідно до п. (е) ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 27.12.2022; зобов`язати відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. (е) ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 27.12.2022.

Ухвалою суду від 17.02.2023 позовну заяву залишено без руху. 23.02.2023 недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду від 27.02.2023 відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви про призначення пенсії у зв`язку з тим, що стаж за вислугу позивача складає 19 років 1 місяців 10 днів, із необхідних 25 років. Позивач вказує, що пенсійним органом не враховано пільгового стажу позивача в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідачем у відзиві вказано, що пенсія за віком з 01.01.2004 і по даний час розраховується відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування». Вказує, що за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу загальний страховий стаж, обчислений у відповідності до вимог чинного законодавства, становить 24 роки 09 місяці 29 днів. Спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від віку, станом на 11.10.2017 складає 19 років 01 місяць 10 днів (без урахування ст. 60 Закону № 1788). Період роботи сестрою медичною психоневрологічного кабінету в Артемівській центральній лікарні згідно довідки № 2355 від 17.10.2022, виданої КНП Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м.Бахмут, не зараховано в подвійному розмірі, оскільки зазначена довідка не містить посилань на ст.60 Закону № 1788, а також у довідці не зазначено чи перебувала Позивачка у відпустці без збереження заробітної плати.

На підставі викладеного, відповідачем, за принципом екстериторіальності, прийнято вмотивоване рішення № 056350011198 від 02.01.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, який дає право на даний вид пенсії незалежно від віку.

Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

27.12.2022 ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (Оболонський район) із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я.

Відповідачем, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення № 056350011198 від 02.01.2023 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, який дає право на даний вид пенсії незалежно від віку. У рішенні вказано, що за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу загальний страховий стаж, обчислений у відповідності до вимог чинного законодавства, становить 24 роки 09 місяці 29 днів. Спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від віку, станом на 11.10.2017 складає 19 років 01 місяць 10 днів (без урахування ст. 60 Закону № 1788), оскільки довідка №2355 від 17.10.2022 не містить посилання на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зазначено чи перебувала у відпустці без збереження), що є недостатнім згідно з пунктом «е» ст. 55 Закону 1788 для виходу на пенсію за вислугою років. Також вказано, що період перебування в центрі зайнятості з 14.07.1998 по 31.08.1998 не зараховано, оскільки в даті закінчення виплати не дописано рік.

До матеріалів справи також додано :

Копію довідки №2355 від 17.10.2022 КНП «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м. Бахмут» МОЗ України про те, що позивач дійсно працювала в Артемівській центральній районній лікарні з 01.09.1998 (наказ від 04.09.1988 №175-к) на посаді медичної сестри хірургічного відділення поліклініки. Переведена сестрою медичною психоневрологічного кабінету з 05.03.2001 (Наказ від 01.03.2001 №44-к).

Психоневрологічний кабінет реорганізовано в психоневрологічне відділення поліклініки Артемівської центральної районної лікарні з 01.01.2004 (Наказ від 22.12.2003 №274).

З 29.09.2014 переведена сестрою медичною кабінету сільських ділянок психоневрологічного відділення поліклініки (Наказ від 29.09.2014 №147-к). Працювала з 03.01.2017 (Наказ віл 03.01.2017 №1-НК) по 16.09.2022 (Наказ від 13.09.2022 №152-НК) на посаді сестри медичної кабінетної психоневрологічного відділення.

Артемівська центральна районна лікарня перейменована із Комунальний заклад охорони здоров`я «Бахмутська центральна районна лікарня» 325.05.2016 (Рішення Бахмутської міської ради від 25.05.2016 №6/85-1504).

Комунальний заклад охорони здоров`я «Бахмутська центральна районна лікарня» реорганізована шляхом перетворення в Комунальне некомерційне «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікуванням. Бахмут» з 05.12.2018 (рішення Бахмутської міської ради від 22.08.2018 №6/12-2295, від 28.11.2018 №6/123-2376).

Надано також витяг з наказу №152-НК від 13.09.2022 «Про звільнення працівників» №1.2. про те, що позивача звільнено за власним бажанням 16.09.2022 та виплачено позивачу компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.09.2022 по 16.09.2022 у кількості 1 календарний день, та додаткову відпуску у кількості 1 календарний день.

Трудову книжку АС №033989 на ім`я позивача, з якої вбачається, що позивач:

З 02.08.1996 по 04.07.1988 навчалась у Артемівському медичному училищі;

З 14.07.1998 по 31.08.1998 (наказ №5955 від 31.8.1998) перебувала в центрі зайнятості;

з 01.09.1998 (наказ від 04.09.1988 №175-к) працювала на посаді медичної сестри хірургічного відділення поліклініки;

з 05.03.2001 переведена сестрою медичною психоневрологічного кабінету (Наказ від 01.03.2001 №44-к);

з 01.09.2005 переведена кабінетною сестрою психоневрологічного відділення (Наказ від 19.08.2005 №72-к);

з 29.09.2014 переведена сестрою медичною кабінету сільських ділянок психоневрологічного відділення поліклініки (Наказ від 29.09.2014 №147-к);

з 03.01.2017 (Наказ віл 03.01.2017 №1-НК) працювала на посаді сестри медичної кабінетної психоневрологічного відділення.

Позивач, вважаючи, що має право на зарахування стажу роботи в подвійному розмірі, не погоджується з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії та звернувся з цим позовом до суду.

Спірним питанням є не врахування відповідачем ст. 60 Закону № 1788 під час вирішення питання про призначення пенсії позивачу, оскільки довідка №2355 від 17.10.2022 не містить посилання на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зазначено чи перебувала у відпустці без збереження), що є недостатнім згідно з пунктом «е» ст. 55 Закону 1788 для виходу на пенсію за вислугою років. Також неврахування періоду перебування в центрі зайнятості з 14.07.1998 по 31.08.1998, оскільки в даті закінчення виплати не дописано рік.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, окрім випадків, передбачених цим Законом.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені ст. 60 Закону №1058-IV.

Згідно з ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XIІ) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Зміст вказаної норми свідчить про те, що подвоєння стажу роботи здійснюється виходячи із специфіки місця роботи працівника, а не посади, що він обіймав. Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов`язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення. Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги. До таких віднесена робота в психіатричних закладах охорони здоров`я.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, Закон України №1058-IVне встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України №1788-XII щодо обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час.

В спірному рішенні, відповідач зазначив, що спеціальний стаж, який дає право позивачу на даний вид пенсії незалежно від віку становить: 19 років 01 місяців 10 днів (без урахуванням ст. 60, оскільки довідка № 2355 від 17.10.2022 не містить посилання на ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення та не зазначено чи перебувала у відпустці без збереження), що є недостатнім згідно з п. "е" ст. 55 Закону №1788 для виходу на пенсію за вислугою років.

Зауважень до записів у трудовій книжці щодо цих періодів відповідачем не висловлено.

Ст. 48 КЗпП України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Правління Пенсійного Фонду України №22-1 від 25.11.2005 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком визначено пунктом 2.1 Порядку. П.п. 2 п. 2.1 Порядку №22-1 встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для призначення пенсії за віком надаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року №37.

Постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

П. 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що наданою позивачем копією трудової книжки підтверджено, що позивач у період з 05.03.2001 по 16.09.2022 працювала медичною сестрою психоневрологічного відділення в КНП «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м. Бахмут».

Суд вказує, що відповідальність за вказання, у довідці №2355 від 17.10.2022, посилання на ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зазначення періодів перебування у відпустці позивача без збереження покладається на власника підприємства, а не працівника, тобто відсутність потрібної відповідачу інформації не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Більш того, відповідно до вимог ст. 44 Закону № 1058-IV відповідач мав змогу самостійно звернутися до тих чи інших підприємств (організацій) або їх правонаступників для отримання довідок, уточнюючих пільговий характер робіт позивача, а також отримання інформації щодо проведення атестації робочих місць позивача, проте відповідачем цим правом не скористався.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Тобто, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення довідки, оскільки записи в останню вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, а недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

П."е" ст. 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМУ, незалежно від віку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абз.1-11 п."е" ст. 55 Закону № 1788-XI), а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XI.

Відповідно до внесених змін п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" ст.54, ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Згідно з ст.51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення п."а" ст.54, ст.55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. "а" ст. 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у п. "е", "ж" ст. 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. 1, 3, ч.3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення п "а" ст. 54, ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Отже, на день звернення позивача із заявою 27.12.2022 про призначення пенсії за вислугу років, п."е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМУ, незалежно від віку.

Щодо не зарахування перебування в центрі зайнятості позивача з 14.07.1998 по 31.08.1998, оскільки в даті закінчення виплати, у трудовій книжці, не дописано рік.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У відповідності до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

П. 2.14 Інструкції передбачено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Суд погоджується з доводами відповідачів щодо у записі №4 не вказано повний рік, а саме вказано «31.08.199». Поряд з цим, у цій же графі мається запис у колонці «На підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер)» в який вказано Наказ №5955 від 31.08.1998, що дає змогу встановити період перебування позивача на обліку у центрі зайнятості з 14.07.1998 по 31.08.1998.

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, доводи відповідачів, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування позивача на обліку у центрі зайнятості з 14.07.1998 по 31.08.1998 є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За наведеного, рішення відповідача від 02.01.2023 №056350011198 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу, що розрахунок страхового стажу віднесено до компетенції органів пенсійного фонду, які здійснюють покладену на них функцію за встановленою процедурою, зокрема, перевіряють подані документи на відповідність вимогам закону, перевіряють зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта, уточнюють інформацію про факт роботи тощо. Адже право особи на одержання пенсії може бути установлено виключно на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи.

Зважаючи на дискреційні повноваження Пенсійного фонду у питаннях призначення пенсії, її обчислення, перерахунку тощо, а також неприйняття відповідачем відповідного рішення, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.12.2022 про призначення пенсії та прийняти обґрунтоване рішення.

Відтак, після скасування судом рішення відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача від 27.12.2022 і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією позивач за подання адміністративного позову сплатив 1073,60 грн. судового збору.

Отже, суд вважає за можливе повернути позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.2, 5-10, 72-90,139,242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 66 ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо відмови в призначені позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. (е) ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 27.12.2022; зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. (е) ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 27.12.2022 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 02.01.2023 № 056350011198 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2022 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073.60 грн.

Повний текст рішення складено 27.04.2023.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Шинкарьова