Рішення № 110519629, 27.04.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2023 року Справа№200/11758/20-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

провизнання рішення та дій протиправними та дискримінаційними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Маламеда Вадима Борисовича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому (з урахуванням уточненого адміністративного позову) просив суд:

- визнати протиправними та дискримінаційними:

рішення відповідача, відповідно до якого відповідач поновив виплату пенсії позивачу з 11 вересня 2017 року, в тій частині, в якій воно стосується вимог позивача на отримання пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року, яке було прийняте відповідачем. Але не передано позивачу;

дії відповідача в частині відмови у виплаті позивачу пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року;

- зобов`язати відповідача виплатити недоотриману пенсію позивача за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позов обґрунтований наступним.

Позивач є пенсіонером та знаходиться на обліку у відповідача.

15 травня 2000 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, і з моменту його виїзду виплата призначеної пенсій йому була припинена.

Не дивлячись на рішення Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року по справі № 25-рп/2009, яке скасувало дискримінаційні норм п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону про пенсії, які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на місце простійного проживання за кордон, органи Пенсійного фонду України на чолі з Пенсійним фондом України з моменту винесення рішення Конституційним судом України і до сьогоднішнього дня проводять протиправну, дискримінаційну кампанію по дезінформації своїх громадян, які проживають за кордоном, стверджуючи, що якщо пенсіонер проживає за кордоном, то пенсія йому може бути виплачене лише за наявності відповідної міждержавної угоди між країнами.

З листа управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області відділу примусового виконання рішень від 2 грудня 2020 року № 9237/02340/20783 позивачу стало відомо, що відповідач прийняв рішення поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 11 вересня 2017 року, проте не виплатив позивачу суму недоотриманої пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року.

На переконання позивача не проведення виплати йому пенсії з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року відбулося з вини Держави в особі її компетентних органів та що підставі ст. 49 та 46 Закону про пенсії виплата недоотриманої пенсії з вини пенсійних органів має проводитися без обмеження будь-яким строком з компенсацією втрати частини доходів.

Позивач вважає, що має право на виплату йому недоотриманої пенсії не тільки з 11 вересня 2017 року, а і за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року і не здійснюючи таку виплату відповідач грубо порушує його права.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (а.с. 1-23 т. 1, 31-44 т. 2).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку із наявністю недоліків позовної заяви та надано позивачу (представникові) строк для усунення цих недоліків позовної заяви (а.с. 28-30 т. 1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 січня 2021 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 , встановлений ухвалою суду від 18 грудня 2020 року до 1 лютого 2021 року (а.с. 44-45 т. 1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повернуто позивачеві у зв`язку із не усуненням всіх недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, а саме у зв`язку із не наданням суду оригіналу оскаржуваного рішення або його належним чином засвідченої копії (або клопотання про його витребування у відповідача із зазначенням причин неможливості самостійного отримання спірного рішення стороною позивача та наданням суду доказів на підтвердження такої неможливості) та доказів на підтвердження правосуб`єктності позивача (паспорту) (а.с. 66-67 т. 1).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/11758/20-а залишено без змін (а.с. 166-168 т. 1).

Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року у справі № 200/11758/20-а скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 12-21 т. 2).

10 січня 2022 року справа надійшла до Донецького окружного адміністративного суду (а.с. 27 т. 2).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано позивачу/його представникові надати суду протягом п`ятнадцяти днів після отримання даної ухвали: належним чином засвідчене рішення відповідача, яке позивач просить визнати протиправним та дискримінаційним (або надати суду клопотання про його витребування у відповідача із зазначенням причин неможливості самостійного отримання спірного рішення стороною позивача та доказів на підтвердження такої неможливості); докази на підтвердження правосуб`єктності позивача (належним чином засвідченого паспорта позивача внутрішнього паспорту (паспорту громадянина України) або паспорту громадянина України для виїзду закордон, або іншого документа, який відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» та документи посвідчуєособу) (а.с. 45-46 т. 2).

Через військову агресію російської федераціїУказом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX«Про затвердження Указу Президента України«Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Внаслідок постійної загрози ракетних ударів по всій території України, обстрілів та загрози сухопутного просування військ російської федерації в деяких областях України, з метою збереження життя і здоров`я працівників Донецького окружного адміністративного суду та учасників справ, всі судові справи, призначені до розгляду в судових засіданнях в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду, з 24 лютого 2022 року були зняти із розгляду, про що на офіційному сайті Донецького окружного адміністративного суду було опубліковано відповідне оголошення.

Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 22 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 № 573/2022, від 7 листопада 2022 року № 757/2022, від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затверджених Законами України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 № 2119, від 21 квітня 2022 року № 2212, від 22 травня 2022 року № 2263, від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, від 7 лютого 2023 року № 2915-IX (відповідно), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 5 год 30 хв 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 5 год 30 хв 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України«Про правовий режим воєнного стану»від 12 травня 2015 року № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України.

Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положеньст. 3 Конституції Українипро те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Ухвалою суду від 3 червня 2022 року повторно запропоновано позивачу/його представникові надати суду документи, зазначені в ухвали суду від 17 січня 2022 року (а.с. 52-53 т. 2).

14 червня 2022 року до суду надійшли від представника позивача частина документів, зазначених в ухвалі суду від 3 червня 2022 року разом із поясненнями та клопотанням про витребування у відповідача рішення щодо поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії (а.с. 56-67 т. 2).

Ухвалою суду від 9 вересня 2022 року зупинено провадження у справі до встановлення правонаступника Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду докази на підтвердження припинення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області або докази на підтвердження передання повноважень, прав та функцій (доказів на пітвердження публічного правонаступництва) від Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 71-72 т. 2).

Ухвалою суду від 20 жовтня 2022 року повторно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду документи зазначені в ухвали суду, від 9 вересня 2022 року (а.с. 75 т. 2).

4 листопада 2022 року до суду надійшли від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області докази на підтвердження правонаступництва Головного управління щодо повноважень, прав та обов`язків Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 84-88 т. 2).

Ухвалою суду від 4 листопада 2022 року поновлено провадження в адміністративній справі; задоволено клопотання позивача та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та замінено відповідача у справі, Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 89-90 т. 2).

Ухвалою суду від 7 листопада 2022 року запропоновано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про заміну відповідача у справі та всі письмові і електронні документі, що підтверджують заперечення проти позову; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду протягом п`яти робочих днів після отримання даної ухвали копії документів, які стали підставою не виплати позивачеві пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 1 вересня 2017 року, а також витяг з ІКІС ПФУ за вказаний період щодо нарахованої та виплаченої позивачеві пенсії (а.с. 94 т. 2).

Ухвалою суду від 2 грудня 2022 року заяву відповідача про надання додаткового строку для виконання ухвали суду задоволено та продовжено відповідачу строк для надання зазначених в ухвалі суду від 7 листопада 2022 року документів на строк протягом п`яти робочих днів після отримання даної ухвали (а.с. 100-101 т. 2).

22 лютого 2023 року судом отримано від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області пояснення щодо нарахування/не нарахування позивачу пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 10 вересня 2017 року, витяг з ППВП ПФУ із рішеннмя про нараховану позивачу з 10 вересня 2014 року пенсію та копію паспорта ОСОБА_1 (а.с. 104-113 т. 2).

У період з 15 грудня 2022 року по 13 січня 2023 року суддя перебувала у відпустці, у період з 13 березня по 10 квітня 2023 року перебувала на лікарняному (а.с. 114-115).

Ухвалою суду від 14 квітня 2023 року повторно запропоновано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області надати суду відзив на позов ОСОБА_1 ; зобов`язано надати суду додаткові докази по справі (а.с. 119-120 т. 2).

24 квітня 2023 року судом отримані пояснення від відповідача, в яких зазначено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року № 200/13647/18-а було прийнято рішення по заяві ОСОБА_1 від 11 версеня 2017 року та здійснено нарахування йому пенсії з 10 вересня 2014 року із дотриманням ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії), сума доплати за період з 10 вересня 2014 року по 28 лютого 2023 року - 97 454,03 грн. У березні 2023 року виплачена поточна пенсії у розмірі 958,25 грн; сума доплати за період з 10 вересня 2014 року по 28 лютого 2023 року пенсії у розмірі 97 454,03 грн та сума пенсії за квітень 2023 року у розмірі 958,25 грн заплановано до виплати на 25 квітня 2023 року. Для нарахування та виплати позивачу пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 10 вересня 2014 року підстави відсутні, так як ОСОБА_1 вибув на постійне місце проживання за кордон, держава Ізраїль. Також зазначено про неможливість надати суду витребувані ухвалою від 14 квітня 2023 року документів з пенсійної справи позивача, так як оригінал паперової пенсійної справи позивача знаходиться у м. Лиман Донецької області, де зараз проводяться активні бойові дії внаслідок збройної агресії російської федерації (а.с. 123-125 т. 2).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за поясненням сторін - є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком (а.с. 103, 105, 131-147, 208 т. 1, 105, 107, 124-125 т. 2).

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, зареєстроване місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, є органом державної влади та належним відповідачем у справі (а.с. 116 т. 2).

Як встановлено судом на підставі пояснень сторін та матеріалів справи, позивач у 2000 році виїхав з України на постійне проживання у Ізраїль (а.с. 3, 123-147 т. 1, 105 т. 2).

Згідно пояснень сторін виплату позивачу пенсі було припинено (а.с. 3 т. 1, 124-125 т. 2).

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до уповноваженого Управління Пенсійного фонду України, в якій просив поновити виплату йому пенсії з 15 листопада 2000 року, але заява позивача у визначений законом термін розглянута не була, що і слугувало підставою для звернення до суду із відповідним адміністративним позовом (а.с. 209-212 т. 1, 117-118 т. 2, https://reyestr.court.gov.ua/Review/80024638).

У зв`язку із тривалим неотримання результатів розгляду зазначеної заяви позивач через свого представника оскаржив бездіяльність пенсійного органу в судовому порядку (а.с. 209-212 т. 1, 117-118 т. 2, https://reyestr.court.gov.ua/Review/80024638).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року по справі № 200/13647/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області прийняти рішення щодо суті заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії (а.с. 209-212 т. 1, 117-118 т. 2, https://reyestr.court.gov.ua/Review/80024638).

27 березня 2019 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист на виконання судового рішення від 22 лютого 2109 року (а.с. 108 т. 1).

7 липня 2020 року управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 200/13647/18-а, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 27 березня 2019 року (а.с. 108-109 т. 1, 65 т. 2).

Листом від 15 липня 2020 року (вих. № 0574-13-8/5591) Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило виконавчу службу про виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року, а саме про розгляд заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року та прийняття за результатом такого розгляду рішення про поновлення йому нарахування та виплати пенсії з 11 вересня 2017 року (а.с. 108-109 т. 1, 65 т. 2).

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2020 року ВП № 62501842, відкритого на виконання виконавчого листа № 200/13647/18-а, виданого 27 березня 2019 року, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області прийняти рішення щодо суті заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії виконавче провадження закінчено (у зв`язку із повним виконанням) (а.с. 109 т. 1, 65-66 т. 2).

5 листопада 2020 року представник позивача звернувся із заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виконання виконавчого листа № 200/13647/18-а (а.с. 108 т. 1).

Листом від 2 грудня 2020 року № 9237/023-49/20783 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області повідомила представнику позивача, що на виконанні відділу перебував виконавчий лист № 200/13647/18-а, виданий Донецьким окружним адміністративним судом 27 березня 2019 року, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області прийняти рішення щодо суті заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії. 7 липня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. На адресу відділу надійшов лист від Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за (вих. № 0574-13-8/5591) від 15 липня 2020 року, в якому боржник повідомив, що за результатом розгляду заяву стягувача від 11 вересня 2017 року, було прийнято рішення поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 11 вересня 2017 року. Вимоги виконавчого листа № 200/13647/18-а, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 27 березня 2019 року, виконані. 28 липня 2020 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с. 108-109 т. 1, 65 т. 2).

Суд зазначає, що копії рішення пенсійного органу про поновлення позивачу нарахування та виплати пенсії з 11 вересня 2017 року матеріали справи не містять.

За поясненням відповідача на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року по справі 200/13647/18-а було прийнято рішення по суті заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року та здійснено нарахування позивачу пенсії з 10 вересня 2014 року, а саме - поновлено нарахування та виплату пенсії з дотриманням вимог ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 124-125 т. 2).

До пояснень додано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області копію № 914420183080 від 25 жовтня 2021 року, яким позивачу нараховано/перераховано пенсію з 10 вересня 2014 року; підстава перерахунку не вказана (у графі проставлена цифра «5»)» (а.с. 107-108 т. 2).

Як пояснив відповідач, нарахування позивачу пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року саме з 10 вересня 2014 року здійснювалось відповідно до приписів ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV за три роки до дня звернення позивача із заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії; а для виплати пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 10 вересня 2014 року підстави відсутні, так як ОСОБА_1 вибув на постійне місце проживання за кордон, держава Ізраїль (а.с. 124-125 т. 2).

Також відповідач зазначив, що сума доплати позивачу за період з 10 вересня 2014 року по 28 лютого 2023 року склала 97454,03 грн; що поточна пенсія за березень 2023 року в розмірі 958,25 грн позивачу виплачена, а виплата пенсії за квітень в сумі 958,25 грн та за період з 10 вересня 2014 року по 28 лютого 2023 року у розмірі 97454,03 грн заплановано на 25 квітня 2023 року (а.с. 124-125 т. 2).

Докази виплати позивачу пенсії за березень 2023 року в розмірі 958,25 грн суду не надані.

Будучи незгодним із не виплатою йому недоотриманої пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року разом із врахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів з пенсії за спірний період, позивач через свого представника звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується.

Порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, […] регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закон № 1058-IV).

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія- це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 4ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж […], та інші особи, передбачені цим Законом.

Крім цього суд зазначає, що пенсія відповідає ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених ч. 4ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що право на призначення (перерахунок, поновлення виплати) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року по справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року по справі № 540/4060/20.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом із цим Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 ч. 1 ст. 49, друге реченняст. 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційним).

Зазначені положенняЗакону № 1058-IV втратили чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, з 7 жовтня 2009 року.

Згідно ч. 2ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно дост. 24 Конституції Українине може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач, незалежно від його проживання в державі Ізраїль (або іншій державі), вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити виплату йому пенсії.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в низці його постанов, зокрема в постанові від 18 травня 2022 року по справі № 160/5259/20.

У підпункті 3.3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормамиЗакону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п. 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.

Також в п. 3Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 рокузазначено, що пунктом 2 ч. 1ст. 49 Закону № 1058-IV створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошенол, що вказані положення Закону суперечать приписамКонституції Українищодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсіяв Україні чи за її межами, що також передбачено вст. 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14 лютого 2019 року по справі № 766/15025/16-а.

У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбаченихКонституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни Україниза винятками, установленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно ізЗаконом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осібчлени їхніх сімей, зазначені вст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

В подальшому Верховний Суд підтримував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року по справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року по справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року по справі № 804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року по справі № 540/4060/20.

Згідно матеріалів справи Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року у липні 2020 року було поновлено нарахування позивачу пенсії з 11 вересня 2017 року, а у жовтні 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року було поновлено нарахування позивачу пенсії за період з 10 вересня 2014 року (а.с. 108-109 т. 1, 65, 105-109, 124-125 т. 2).

Отже, ані Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області (при прийнятті рішення у липні 2020 року про поновлення позивачу нарахування пенсії з 11 вересня 2017 року), ані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (при прийнятті рішення у жовтні 2021 року про поновлення нарахування позивачу пенсії з 10 вересня 2014 року) протиправно не було прийнято рішення щодо поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії за період з 7 жовтня 2009 року.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне визнати таку бездіяльність протиправною.

Стосовно позовних вимог позивача в частині визнання рішення та дій відповідача в частині відмови у виплаті пенсії за період з 7 жовтня 2009 року дискримінаційними, суд зазначає, що згідно п. 2 ч. 1ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VIдискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цимЗаконом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставинисуд погоджується із доводами позивача, що бездіяльність пенсійного органу, яка полягає не поновленні позивачу виплати пенсії за віком, є не лише протиправною, а й дискримінаційною по відношенню до позивача.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз положеньст. 46 Закону № 1058-IV свідчить, що жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів - не встановлено.

При цьому поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV).

Враховуючи, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визнані такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційним) Рішенням Конституційного Суду України по справі № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, відновлення виплати пенсії має проводитися з датиухвалення Конституційним Судом України даного Рішення, тобто, з 7 жовтня 2009 року, про що зазначив також і Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18 травня 2022 року по справі № 160/5259/20.

Згідно ч. 2ст. 77 КАСУкраїни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суду не надано доказів на підтвердження виплати позивачу пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по дату прийняття цього рішення (в тому числі доказів на підтвердження виплати пенсії за березень 2023 року, про яку відповідач зазначив у поясненнях, а.с. 124-125 т. 2).

Враховуючи наведене, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України суд вважає за необхідне задля належного захисту порушеного права позивача вийти за межі його позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії за період з 7 жовтня 2009 року по 11 вересня 2017 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати позивачу пенсію за період з 7 жовтня 2009 року по 9 вересня 2014 року та виплатити позивачу пенсію за період з 7 жовтня 2009 року по дату поновлення поточної (щомісячної) виплати пенсії.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача провести поновлення виплати пенсіїіз індексацією, суд зазначає таке.

Механізм індексації грошових доходів населення з метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановленихКонституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України встановленийЗаконом України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення»(далі- Закон № 1282-ХІІ) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078(далі- Порядок № 1078).

Згідно ст. 1 Закону № 1282-ХІІіндексація грошових доходів населеннявстановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону № 1282-ХІІіндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно ст. 4 Закону № 1282-ХІІіндексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з урахуванням змін, внесенихЗаконом України від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ -103відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цьогоЗакону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно дост. 6 Закону № 1282-ХІІу разі виникнення обставин, передбаченихст. 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно абз. 1 п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Відповідно до абз. 6 п. 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Таким чином, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101 відсотка (в редакції, чинній з 1 січня 2016 року,- 103 відсотків), підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормамист. 4 Закону № 1282-ХІІта зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації, наведеним у Додатку № 1 Порядку № 1078, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Приймаючи до уваги наведені норми, суд дійшов висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до повноважень (обов`язку) пенсійного органу при поновленні нарахування та виплати відповідних сум.

Отже, позовні вимоги в частині зобовязання пенсійного органу при нарахуванні пенсії здійснювати її індексацію є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18, де, зокрема, вказано: «…Крім того, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення пенсії позивачці з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.» (п. 87).

Зазначена позиція Великої Палати Верховного Суду була зазначена і у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року по справі № 160/5259/20.

Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача провести виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Частиною 2ст. 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно дост. 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»(далі- Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч. ч. 1-2ст. 2 Закону № 2050-ІІІкомпенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далікомпенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.

Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що оскільки не проведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до ч. 2ст. 46 Закону № 1058-IV.

Зазначені висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18, та Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 липня 2020 року по справі № 461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року по справі № 802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року по справі № 0240/3646/18-а, від 24 вересня 2020 року по справі № 806/1754/18, від 18 травня 2022 року по справі № 160/5259/20.

При цьому суд враховує, що в постанові від 10 липня 2018 року по справі № 404/6317/16-а Верховний Суд дійшов висновку про «відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, та вважав їх передчасними, оскільки відповідно дост. 4 Закону № 2050-ІІвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам».

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18 та Верховний Суд в постановах від 30 липня 2020 року по справі № 461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року по справі № 802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року по справі № 0240/3646/18-а та від 24 вересня 2020 року по справі № 806/1754/18 у правовідносинах, подібних тим, які є спірними у справі № 640/21066/18, дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог про поновлення виплати пенсії без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до ч. 2ст. 46 Закону № 1058-IV, оскільки не проведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/1226/18, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу раніше призначеної пенсії за віком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом із цим відповідно до ч. 8 цієї ж статті якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що підставою для звернення до суду із даним позовом була бездіяльність пенсійного органу щодо не поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії за його заявою з 9 жовтня 2009 року, що і спричинило звернення до суду із даним позовом, керуючись ч. 8 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрат в повному обсязі.

Враховуючи, що при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачем було сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн (платіжний документ від 15 грудня 2020 року № 37495, а.с. 24 т. 1), що підтверджено випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 110 т. 2), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючисьст.ст.2,6, 9, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246,255,257-258, 262-263, 293,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, зареєстроване місцезнаходження: 84116, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання рішення та дій протиправними та дискримінаційними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не прийняття рішення за результатом розгляду у липні 2020 року на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року по справі № 200/13647/18-а заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року про поновлення нарахування та виплати останньому пенсії за віком за період з 7 жовтня 2009 року по 10 вересня 2017 року.

Визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не прийняття у жовтні 2021 року на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року по справі № 200/13647/18-а рішення про поновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 7 жовтня 2009 року по 9 вересня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 9 жовтня 2009 року по 9 вересня 2014 року (включно).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 9 жовтня 2009 року по дату поновлення поточної (щомісячної) виплати пенсії - із нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до приписів частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, зареєстроване місцезнаходження: 84116, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.П. Волгіна