Рішення № 110519575, 28.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року Справа № 160/5929/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О., -

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Сборний, буд. 158-6, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Сборний, буд. 158-6, М.Запоріжжя, 69057), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2023 року № 046150011418 «Про відмову у призначенні пенсії»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_2 (РНОКІШ /. НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди його роботи з 18.1 Г1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р, з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. таз 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р.: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКІШ НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно заяви про призначення пенсії від 28.12.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 грудня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява про призначення пенсії була подана позивачем до пенсійного фонду в порядку передбаченого п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Заява та подані документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та винесено рішення від 02.01.2023 року № 046150011418, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи. Так, у рішенні зазначено, що : за даними документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки, а саме в записах відсутня послідовність:

- з 18.11.1989 по 01.11.1990, оскільки запис про звільнення з кооперативу Ступинський не значиться;

- з 01.11.1990 по 11.03.1992, оскільки запис про зарахування до кооперативу Слава не значиться;

- з 11.03.1992 по 14.11.1996, оскільки запис про зарахування до малого підприємства Марганець… не значиться;

- з 10.10.1989 по 17.11.1989, оскільки відсутня інформація про повне найменування підприємства, що є порушенням п. 2.14 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, в якому зазначено, що у графі 3 розділу Відомості про роботу як заголовок пишеться повне найменування підприємства. В цьому записі не зазначено наказ про зарахування на роботу. Запис про звільнення з кооперативу не завірений підписом відповідальної особи.

Для зарахування вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючи довідки.

За розрахунками відповідача, страховий стаж роботи ОСОБА_1 складає 22 роки 02 місяці 07 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

З підставами відмови у призначенні пенсії позивач не згодний та вважає, що має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком.

Позивач вважає означене рішення відповідача протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 р. у справі №160/5929/23 відкрито провадження, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за гаявними у справі матеріалами.

21.04.2023 р. на адресу суду представником відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області через систему «Електронний суд» було подано відзив на позовну заяву, в тексті якого зазначено наступне.

В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою від 28.12.2022 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

За результатами розгляду заяви, прийнято рішення про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки до загального стажу ОСОБА_1 не включено до страхового стажу:

- з 10.10.1989 по 17.11.1989, оскільки відсутня інформація про повне найменування підприємства, що є порушенням п.2.14 Інструкції " Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, я якому зазначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. В цьому записі не зазначено наказ про зарахування на роботу. Запис про звільнення з кооперативу нє завірений підписом відповідальної особи.

- з 18.11.1989 по 01.11.1990, оскільки запис про звільнення з кооператив? " ОСОБА_3 " не значиться;

- з 01.11.1990 по 11.03.1992, оскільки запис про зарахування до кооперативу "Слава не значиться;

- з 11.03.1992 по 14.11.1996, оскільки запис про зарахування до малого підприємства "Марганець" не значиться.

У зв`язку з чим прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», через відсутність необхідного страхового стажу.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області також вказує, що згідно статтею 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного Фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку- на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло , а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній , трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання , а також архівними установами.

Відповідно до абзацу першого пункту 20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу , у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, . встановлено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться:

- відомості про робітника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: прийом на роботу, перевід на другу постійну роботу, звільнення;

У пункті 2.11 Інструкція № 162 зазначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, и після цього ставиться печатка підприємства (або печаткою відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Подібні за змістом вимоги до заповнення трудової книжки містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджено Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення , а також про нагоі вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання накц (розпорядження), але не пізніше тижневого сроку , а вразі звільнення - у дені звільнення і повинні точно відповідати наказу( розпорядження).

Враховуючи усе наведене вище, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.

На підставі означеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ухвалу суду про відкриття провадження від 28.03.2015 року, якою встановлено 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, отримано 28.03.2023 року, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 року. Проте, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву.

Суд зазначає, що дана справа вирішується в межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 , яка міститься в матеріалах справи.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 , якою визначено трудовий шлях останнього.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 грудня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що заява про призначення пенсії була подана позивачем до пенсійного фонду в порядку передбаченого п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Заява до документів була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та винесено рішення від 02.01.2023 року № 046150011418, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу роботи, яке було направлено до відома листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.01.2023 р. № 0400-010205-8/9892.

Так, у вказаному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, зокрема, наступне.

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 28.12.2022 р.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.

Вік заявника 61 рік 08 місяці 22 дні.

Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років.

Страховий стаж особи становить 22 роки 02 місяці 07 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за даними документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки, а саме в записах відсутня послідовність:

- з 18.11.1989 по 01.11.1990, оскільки запис про звільнення з кооперативу Ступинський не значиться;

- з 01.11.1990 по 11.03.1992, оскільки запис про зарахування до кооперативу Слава не значиться;

- з 11.03.1992 по 14.11.1996, оскільки запис про зарахування до малого підприємства Марганець… не значиться;

- з 10.10.1989 по 17.11.1989, оскільки відсутня інформація про повне найменування підприємства, що є порушенням п. 2.14 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, в якому зазначено, що у графі 3 розділу Відомості про роботу як заголовок пишеться повне найменування підприємства. В цьому записі не зазначено наказ про зарахування на роботу. Запис про звільнення з кооперативу не завірений підписом відповідальної особи.

Для зарахування вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки.

Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, з урахуванням статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з підстав відсутністі необхідного страхового стажу у зв`язку з неврахуванням до загального стажу періодів роботи з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р.

З оскаржуваного рішення вбачається, що причинами відмови у призначенні пенсії та зарахуванні вище зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача є неточності у трудовій книжці, яка була надана до органів Пенсійного фонду.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , дата заповнення 19 вересня 1983 року, у останній містяться наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

- запис № 13: 10.10.1989 року прийнятий на роботу в кооператив;

- запис № 14: 17.11.1989 року - звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (наказ № 5 від 17.11.1989 р.);

- запис № 15: 18.11.1989 року прийнятий у філіал кооперативу Ступинський (наказ № 4к від 18.11.1989 р.);

- запис № 16: 01.11.1990 року переведений в ПСК «Слава» (наказ № 1к від 01.11.1990 р.);

- запис № 17: 05.03.1991 року звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР (власне бажання) (наказ № 25к від 05.03.1991 р.);

- запис № 18: 11.03.1991 року запис номер 17 вважати недійсним;

- запис № 19: 11.03.1992 року звільнений з переводом в мале підприємство Марганець… (наказ № 6 від 11.03.1992 р.);

- запис № 20: 14.11.1996 року - звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР (за власним бажанням) (наказ № 6 § 1 від 14.11.1996 р.).

Зарахування інших періодів роботи позивача відповідачем не заперечується.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями частини першої статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Отже, з зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України №1058-IV.

Відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правовий аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Частиною 4ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно дост. 56 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162. 2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".

Як встановлено судом та зазначалося вище, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 , дата заповнення 19 вересня 1983 року, у останній містяться наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

- запис № 13: 10.10.1989 року прийнятий на роботу в кооператив;

- запис № 14: 17.11.1989 року - звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (наказ № 5 від 17.11.1989 р.);

- запис № 15: 18.11.1989 року прийнятий у філіал кооперативу Ступинський (наказ № 4к від 18.11.1989 р.);

- запис № 16: 01.11.1990 року переведений в ПСК «Слава» (наказ № 1к від 01.11.1990 р.);

- запис № 17: 05.03.1991 року звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР (власне бажання) (наказ № 25к від 05.03.1991 р.);

- запис № 18: 11.03.1991 року запис номер 17 вважати недійсним;

- запис № 19: 11.03.1992 року звільнений з переводом в мале підприємство Марганець… (наказ № 6 від 11.03.1992 р.);

- запис № 20: 14.11.1996 року - звільнений за статтею 38 КЗпП УРСР (за власним бажанням) (наказ № 6 § 1 від 14.11.1996 р.).

Відповідності до п. 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність на печатці коду ЄДРПОУ, нечіткість на печатці назви підприємства, не зазначення відповідних записів, не повнота записів чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд звертає увагу, що записи за спірні періоди в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей з посиланням на відповідні накази, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим наведенні у спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підстави, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи до страхового стажу.

Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Суд наголошує, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд звертає увагу, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, вбачається, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Таким чином, при винесенні рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.01.2023 року № 046150011418, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було поверхнево розглянуто надані документи, не вчинено дій, спрямованих на перевірку наданих документів, в оскаржуваному рішенні відсутні законні обґрунтування причин не зарахування до страхового стажу періодів роботи на відповідних посадах.

Суд враховує, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також право позивача на встановленізакономгарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, з викладених у позовній заяві обставин видно, що позивачем вчинено всі необхідні дії та подано документи, наявні у нього та необхідні для зарахування оскаржуваного періоду роботи останнього.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За таких обставин, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні стажу його роботи з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р., оскільки стаж роботи позивача підтверджено відповідними доказами, зокрема, записами в його трудовій книжці.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у цьому випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії за віком, а тому така пенсія має бути йому призначена.

З урахуванням викладеного вище, та, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2023 року № 046150011418 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 28.12.2022 р., та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового (трудового) стажу періоди його роботи з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно заяви про призначення пенсії від 28.12.2022 року, суд вважає за необхідне відмовити, з підстав зазначених нижче.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Заопорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2022 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2023 року № 046150011418 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до заяви про призначення пенсії від 28.12.2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового (трудового) стажу періоди його роботи з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р.;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р., та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні;

-в іншій частині позовних вимог відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 28.04.2023 р. за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Сборний, буд. 158-6, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового присудженні здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а саме, судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Сборний, буд. 158-6, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення; зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2023 року № 046150011418 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до заяви про призначення пенсії від 28.12.2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового (трудового) стажу періоди його роботи з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням періоду роботи ОСОБА_1 з 18.11.1989 р. по 01.11.1990 р., з 01.11.1990 р. по 11.03.1992 р., з 11.03.1992 р. по 14.11.1996 р. та з 10.10.1989 р. по 17.11.1989 р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ20490012), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання даної позовної заяви у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова