Рішення № 110510414, 13.04.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2067/14-ц

пр. № 2/759/694/23

13 квітня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Шапаренко О.С.,

прокурора - Лінер О.М.,

представника відповідача - ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

22.07.2013 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшов позов прокурора Святошинського району м. Києва Томіна Е. до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку, яким просить визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ №912771 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер № 8000000000:75:670:0280, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2010 р. та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03789, на підставі рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009 р., відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер кадастровий номер № 8000000000:75:670:0280, вартістю 358040,75 грн. за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської Ради, зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської Ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер кадастровий номер № 8000000000:75:670:0280, вартістю 358040,75 грн., що розташована на АДРЕСА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була відведена відповідачу з порушенням вимог частини 9 ст.118 ЗК України, зокрема, щодо погодження проекту відведення земельної ділянки із природоохоронними органами, а саме: з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, натомість, проект землеустрою 29.05.2009 р. погоджено Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, який не відноситься до органів Мінприроди. Крім цього, земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням частини 2 ст. 52 ЗК України, яка на землях рекреаційного призначення забороняє діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан земель.

Крім того, зазначив, що виділена у власність відповідачу земельна ділянка у відповідності до форми 6-зем, затвердженої наказом Держкомстату України № 377 від 05.11.1998 р., земельну ділянку 20-а по пр-ту Перемоги, 15 км вилучено із ненаданих у власність чи користування міських земель та за вказаною формою її віднесено до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування. Тобто, відповідно до ст. 51 ЗК України, на час прийняття Київрадою оспорюваного рішення спірна земельна ділянка відносилась до земель рекреаційного призначення, але вказаним рішенням ця земельна ділянка була віднесена до земель житлової і громадської забудови. Однак, питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки висновками контролюючих органів не погоджувалось, що відповідно до правил п. «а» ст.21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, оскільки є порушенням ст. 20 ЗК України.

У відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проект відведення земельної ділянки ОСОБА_1 підлягав обов`язковій державній землевпорядній експертизі, проведення якої згідно пункту 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України № 391 від 03.12.2004 р. віднесено до відання Державного комітету України по земельних ресурсах та його територіальних органів, що в спірному випадку проведено не було. Таким чином, проект землеустрою не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Позивач вважав, що оскаржуваним ним рішенням Київради порушено право власності територіальної громади м. Києва на землю. На підставі викладено просив позов задовольнити.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.09.2013 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2013 року закрито провадження по даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасувати рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2013 року в задоволенні позовну прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку було відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.01.2014 року скасовано ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 12.12.2013 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.07.2014 року позов прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення було задоволено, визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради № 856/1912 від 09.07.2009 р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2022 року скасовано заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.07.2014 року та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.04.2023 року було замінено позивача прокуратуру Святошинського району м. Києва на Святошинському окружну прокуратуру міста Києва.

В судовому засіданні представник прокуратури Лінер О.М. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду 15.07.2022 року відзиві.

Представник Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Державного акту серії ЯЖ № 912771 на право власності на земельну ділянку, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 18.06.2010 р. та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №05-7-03789, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер № 8000000000:75:670:0280, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1 а.с. 11-12).

Вказаний державний акт виданий на підставі рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009 р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » (т.1 а.с. 9-10).

Зазначена вище земельна ділянка була відведена ОСОБА_1 на відповідно до проекту землеустрою, розробленого ПП «Шоп`як» (т. 1 а.с. 79-119).

З матеріалів справи вбачається, що згідно листа Державної інспекції сільського господарства в м. Києві прокуратурі м. Києва від 29.04.2013р. за № 01-02/1520 вбачається, про те, що рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009р. «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 », а також в подальшому розроблення проектів землеустрою, прийняті з порушенням ст.ст. 116, 118 ЗК України (т. 1 а.с. 17-19).

Відповідно до ч. 1, ч. 2ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин),землі України за основних цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 12 Земельного кодексу України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 п. 12 «Перехідні положення» Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений положенням статті 118 Земельного кодексу України, відповідно якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частина 6-10 ст. 118 Земельного кодексу України(в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про землеустрій», у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).

З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , погоджено із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - висновок № 09-0992-В (вих. № 19-5224 від 25.05.2009 року), Київською міською санепідемстанцією, Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням земельних ресурсів ( т.1 а.с. 90-91).

Так, виконуючи доручення Київської міської ради від 13.06.2008 року № 29/233-К-7197 Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надало висновок, в якому не заперечувало проти відведення земельної ділянки в установленому законодавством порядку для будівництва та обслуговування садибного житлового будинку, господарських будівель та споруд, без права забудови до погодження та затвердження проектної документації у встановленому законодавством порядку.

При цьому, у висновку зазначено, що вказана земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 року № 370/1804, належить до території садибної забудови.

Відповідно до листа від 29.05.2009 року вих. № 071/04-4-22/2817 Управлінням охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), погоджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з чинним законодавством (т.1 а.с. 13-15).

Відповідно до п. 5.5. Положення про Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.12.2002 р. № 221/381, в редакції, що діяла на момент складання висновку № 071/04-4-22/2817 від 29.05.2009 р., до повноважень Управління було віднесено погодження місця розташування об`єктів та проектів відведення земельних ділянок.

Слід зазначити, що ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено повноваження місцевих рад у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено повноваження виконавчих та розпорядчих органів місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року № 21-рп/2003 у справі № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) роз`яснено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України висновком від 04.06.2009 року № 22-1648/9 погодила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_2 для будівництва, обслуговування та експлуатації індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказана земельна ділянка не входить до історичних ареалів міста, перебуває за межами архітектурних і археологічних заповідників, архітектурних та археологічних охоронних зон і зон регулювання забудови. Пам`ятки культурної спадщини на ділянці відсутні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 було погоджено висновком Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 25.05.2009 року № 19-5224.

Судом установлено, що рішенням III сесії VI скликання Київської міської ради від 09.07.2009 року № 856/1912 «Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ №912771 на право власності на земельну ділянку, виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 18 червня 2010 року та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів а право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03789, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Таким чином, спірна земельна ділянка булла передана у власність ОСОБА_1 із земель міста в порядку безоплатної приватизації.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради відносилася за цільовим призначення до земель рекреаційного призначення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку суду не надано.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися в першу чергу на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні ЄСПЛ від 01 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У рішенні ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, позбавлення особи, яка добросовісно набула права власності на земельну ділянку, без будь-якої компенсації становитиме порушення вищенаведених норм європейського законодавства та суперечитиме практиці ЄСПЛ.

З огляду на вказане, рішення Київської міської Ради №856/1912 від 09.07.2009 р., яким відповідачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, не відповідають обставинам справи.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №759/10970/13-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 759/8821/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. ст.ст.10, 11, 57-60, 169 ч.4, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук