Рішення № 110510103, 15.11.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 766/17266/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/17266/19-ц

позивач: ОСОБА_1

відповідач: публічне акціонерне товариство «Держаний ощадний банк України»

розглянувши за правилами позовного (загального) провадження сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного ощадного банку України про зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного ощадного банку України про зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди. В позовній заяві позивач просить відновлення становище, яке існувало до істотного порушення прав позивача, до 21.11.1996, визнати що Державний ощадний банк України, публічне акціонерне товариство Філія - Херсонське обласне управлення застосував Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» №762/96 від 25.08.1996 протиправно, незаконно; визнання рахунку недійсним; визнати Меморіальний ордер №5797835022 від 17.01.2019 банку недійсним; відшкодування майнової шкоди у розмірі 2466872,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач був позикодавцем - кредитором Ощадного банку України і користувачем його послуг з 12.05.1987 по 21.11.1996. 21.11.1996 Держава застосувала Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96- ВР, який не підлягає застосуванню, так як він суперечить ст. 1 протоколу 12 до Конвенції, ст.ст. 2, 3, 24, 32, 41, 64 Конституції України. Вважає, що відповідно до ст. 1212 ЦК України, Держава зобов`язана повернути йому заощадження. Вказував, що дії банку відповідно до указу Президента України №762/96 від 25.08.1996, який втратив чинність є незаконними та порушують права позивача. Позивач посилаючись на те що мав заощадження в період до 02.01.1992 та протягом 1992-1994 р.р. в установах Ощадного банку СРСР. В 2004 р. та 2012 р. держава виплатила 1450,00 грн., тому має борг в розмірі 1233436,00 грн. Держава повинна відшкодувати збитки в подвійному розмірі 2466872,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн., просить також визнати правочин (Закон 537/96 -ВР) від 21.11.1996 неукладеним та недійсним, якій застосований Банком для обману кредитора-позивача.

Ухвалою суду від 17.12.2019 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

05.10.2020 через канцелярію суду від позивача було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2021 у справі за вказаним позовом було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

23.07.2021 через канцелярію суду від представника відповідача було подано відзив на позов, в якому відповідач зазначав, що твердження позивача є безпідставними, та недоведеними оскільки банк діяв відповідно до законодавства України. 21.11.1996 прийнято Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», яким встановлено зобов`язання держави щодо компенсації вкладів громадян, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, розміщені в період до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР. Згідно вказаного Закону компенсації підлягають грошові кошти, які визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. У період з 2013 по 2021 р.р. ЗУ «Про Державний бюджет» не передбачали виплату вказаних коштів, тому підстави для задоволення позову - відсутні. Таким чином, діями відповідача не порушені права позивача.

29.07.2021 через канцелярію суду від позивача було подано відповідь на відзив, де позивач не погоджується з відзивом відповідача. Вважає дії банку незаконними, в тому числі, що банк застосовує неправильно норми матеріального права, чим саме порушує права позивача.

В судове засідання позивач не з`явився надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» держава не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено зобов`язання держави перед громадянами, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Відповідно до статті 1 цього Закону на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Статтею 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року - березня 1997 року проводять одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.

Відповідно до статті 6 цього Закону, компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства (частина перша). Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею (частина третя). Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України (частина четверта). Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами (частина п`ята).

Частиною шостою статті 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визначено, що погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відтак, суми коштів, зазначені в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками, у тому числі Позивачем, фактично на зберігання до АТ «Ощадбанк» не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, в якості компенсації витрат від знецінення заощаджень на виконання ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» за рахунок державного бюджету.

Згідно зі статтею 7 зазначеного Закону заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Водночас, Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» не обмежено у часі та не визначено етапів повернення знецінених заощаджень громадян.

Таким чином, передумовою для виплати знецінених заощаджень громадян є передбачення окремою статтею в Державному бюджеті України відповідних видатків. Порядок таких виплат громадянам України регулюється відповідними постановами Кабінету Міністрів України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на поточний рік. Уряд України може залучати для здійснення компенсаційних виплат також позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами.

Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша). Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга). Держава прагне до збалансованості бюджету України (частина третя).

У справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення «збалансованість бюджету», використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету) Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного подання, положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов`язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя (рішення від 27.11.2008 № 26-рп/2008).

Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2001 №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року (стаття 96 Конституції України).

Отже, компенсація громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, може бути здійснена лише за умови, якщо такі видатки передбачені (визначені) Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 за № 762/96 українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню (п. 3 Указу).

Згідно до ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 (з послідуючими змінами та доповненнями) на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що заощадження громадян, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону, відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 01.10.1996.

Відповідно до ст. 6 Закону компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться, починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.

Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему «Реєстр вкладників заощаджень громадян» відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов`язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно.

Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Виконуючи вимоги Указу Президента та вищеназваної Постанови Кабінету Міністрів України № 1002 від 26.08.1996 в усіх установах Ощадного банку України по всіх рахунках було проведено переоцінку залишків вкладів у такому ж співвідношенні.

Проте, грошові кошти з Державного бюджету на їх погашення установам банку не перераховувалися.

Згідно із роз`яснення Верховного Суду України від 15.03.1999 № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» судами встановлено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України, ним також встановлюється перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень.

Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно із Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнаються боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства на певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 02.07.2002 у справі «Гайдук та інші проти України».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» виплата компенсації в 2012 році передбачалась вкладникам, відомості про яких станом на 01.01.2012 внесені до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян» та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000,00 гривень на одного вкладника.

Таким чином, іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів Ощадбанку СРСР, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», діючим законодавством України не передбачено, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

У зв`язку з тим, що АТ «Ощадбанк» проводить лише виплату проіндексованих заощаджень в межах, передбачених для цього державним бюджетом України і перехованих з нього грошових сум, у порядку визначеному КМУ. Після 2012 року постанови КМУ щодо порядку відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної індексації в установах Ощадного банку України не приймались, питання щодо виплати позивачу коштів залишається невизначеним. Ураховуючи наведене, підстави для задоволення позову відсутні.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що установи Ощадного банку України, зокрема АТ «Ощадбанк», здійснює виплату проіндексованих грошових заощаджень вкладникам за умови перерахування коштів з Державного бюджету України, а зазначені кошти на рахунок банку не перераховувались, тому відсутня вина Відповідача у невиплаті позивачу грошових заощаджень та позовні вимоги щодо відшкодування збитків є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.02.2018 по справі №713/708/16, від 28.05.2018 по справі №757/138/17-ц, від 07.06.2018 по справі №398/3100/16-ц, від 08.08.2018 по справі №201/1158/16-ц, від 24.10.2018 по справі 608/1624/16-ц, від 08.08.2019 по справі №569/15550/18, від 12.12.2019 по справі №243/7992/16-ц.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, слід зазначити, що заявлені вимоги щодо визнання незаконними рішення дії та бездіяльності Банку та визнання недійсним рахунку у сумі 9,66 грн. стосуються виконання судового рішення у справі № 766/9646/16-ц та фактично є пропозицією позивача по розгляду питань, передбачених ст. 435 ЦПК України, що не може бути предметом позовних вимог.

Згідно ч. 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, позивач шляхом пред`явлення нового позову у справі №766/17266/19 ставить питання про судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №766/9646/16-ц.

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (справи окремого, наказного провадження).

Судовий контроль за виконанням судових рішень не відноситься до юридичних спорів.

Розділом 7 ЦПК України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень є окремою стадією цивільного судочинства, тобто має вирішуватись у провадженні по справі №766/9646/16-ц., якої стосується питання судового контролю, а не з новою позовною заявою. При цьому, судом не може розглядатися питання невиконання судового рішення за заявою позивача з питання його виконання, викладених у його заяві, оскільки звернення з вимогою про виконання судового рішення не є передбаченим законом способом.

Крім того, судовим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12.04.2018 в частині, що залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12.08.2018 у справі №766/22531/18 не встановлено заподіяння позивачеві моральної шкоди через закриття рахунків за ініціативою банку.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

За ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Оскільки наявність заподіяння шкоди судом не встановлена, не підлягає встановленню інші обставини, а саме протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача.

Вивчивши доводи позивача, суд не встановив підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним меморіального ордеру №5797835022 від 17.01.2019, зважаючи на таке.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, правочин є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто, є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до п. 1.19-1) ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Аналогічне визначення меморіального ордеру міститься в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 1.35) ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що меморіальний ордер як документ, яким оформлюється банківська операція переказу коштів, не є правочином в розумінні цивільного та господарського законодавства, тому положення Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів застосуванню в даному випадку не підлягають.

Окрім того, суд вважає також необхідним зазначити, що позивач не навів чітких обставин неправомірності та незаконності операцій за спірними меморіальним ордером, а також не надав належних на підтвердження вказаному доказів.

Також, суд констатує, що позивачем не доведено перед судом наявності у нього суб`єктивного права, яке було порушено відповідачем шляхом вчинення ним неправомірних дій, не описано характеру цих дій, не підтверджено їх неправомірність відповідними доказами.

На підставі викладеного вище, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним меморіального ордеру з підстав необґрунтованості доводів позивача.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, оцінюючи моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн., а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідно також зазначити, що а тому у діях АТ «Ощадбанк» відсутня протиправність, як основна ознака стягнення моральної шкоди. Виходячи із вищевикладеного позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 300000,00 грн. не гуртуються на вимогах закону, є протиправними, а отже такими, що не може бути задоволена судом.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. 61 Конституції України, Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

в задоволені позову ОСОБА_1 до Державного ощадного банку України про зобов`язання вчинити дії та відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1

відповідач: публічне акціонерне товариство «Держаний ощадний банк України», 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г, код ЄДРПОУ 00032129

Суддя Р.В. Новак