Рішення № 11049624, 31.08.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.08.2010                     Справа № 15/284-08

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. при секретарі Андреєвець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Одеської залізниці, ідентифікаційний код 01071315, вул. Пантелеймонівська, 19, м. Одеса,

до Виконавчого комітету Херсонської міської ради, ідентифікаційний код 04059958, пр-т Ушакова, 37, м. Херсон,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Херсонська міська рада, ідентифікаційний код 26347681, пр-т Ушакова, 37, м. Херсон,

про стягнення 571620,00 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача - Мишак Е.А., довіреність № 89 від 04.01.2010 р.;

від відповідача - Мороз А.І., довіреність № 9-784-9/21 від 25.11.2008 р.;

від 3-ої особи - Мороз А.І., довіреність № 9-785-9/21 від 25.11.2008 р.;

в с т а н о в и в:

Відповідно до позовної заяви Одеська залізниця, далі позивач, просить стягнути з відповідача збитки в сумі 571620,00 грн. та судові витрати у справі. Правовою підставою стягнення збитків позивач вважає ст. 1173 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Позивач стверджує, що обов'язок Виконавчого комітету Херсонської міської ради, далі відповідач, виник за таких обставин. Позивач вказує, що він є виробником води яка виробляється відокремленим структурним підрозділом Одеської залізниці та подається населенню міста Херсона в будинки по вулицях Паровозній, Залізничній, Привокзальній, проспекту Ушакова, на станціях Херсон-Східний, Путейська, Текстильна, Антонівка. Історично, як вказує позивач, він є постачальником води з 60-х років минулого століття. Позивач у 1999 році передав свої будинки у комунальну власність міста Херсона, але до теперішнього часу Одеська залізниця постачає воду для населення та юридичних осіб.

Позивач вважає, що на ньому (позивачеві) на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" лежить обов’язок подати до відповідача на затвердження тарифів на водопостачання, що ним виконується, які відповідають здійсненими позивачем розрахунками економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Виконуючи, як вважає позивач, свій обов’язок він звернувся до відповідача 01.03.2006 року з заявою про затвердження тарифів, додавши до заяви відповідні розрахунки вартості своїх послуг для населення в 3,95 грн., а для юридичних осіб - 4,34 грн. без ПДВ за 1 м/куб води. Але відповідач не прийняв відповідного рішення за його заявою, що змусило його звернутися до суду адміністративної юрисдикції. Постановою господарського суду Херсонської області від 10.07.2006 року по справі № 2/179-АП-06, господарський суд зобов’язав відповідача вчинити певні дії, а саме: «затвердити розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг з питного водопостачання».

Позивач стверджує, що оскільки тарифів для нього не було затверджено, то він був змушений користуватися тарифами, які були затверджені для комунального підприємства Херсонський водоканал. Використання "чужих" тарифів, як стверджує позивач, Законом не заборонено, а тому він встановив ціни на свої послуги з водопостачання не за своїми економічно-обґрунтованими витратами на їх виробництво, а за цінами, які існують в сфері постачання води у м. Херсоні.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що відсутність затвердженого для виробника/постачальника тарифу унеможливлює надання ним відповідної послуги за цінами виробника, оскільки, на його думку, це заборонено законодавством. При цьому позивач та його представник не зміг навести норм законодавства, які забороняють господарюючому суб'єкту здійснювати господарську діяльність без затвердження цін на свої послуги органом місцевого самоврядування.

Отже, підсумовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що використання ним тарифу (цін) на водопостачання, що був затверджений відповідачем для іншого виробника/постачальника, призвів до того, що позивач зазнав збитків. Відповідальним за понесені збитки позивач вважає Виконавчий комітет Херсонської міської ради, який не затвердив тарифів або економічно обґрунтованих витрат на виробництво/постачання води.

Відповідач проти позову заперечує, надавши відзив на позов та відповідне обґрунтування своєї позиції. Так, відповідач вважає, що позивач неправильно розуміє і тлумачить положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідач стверджує, що позивач мав право здійснювати свою господарську діяльність з постачання води за своїми цінами, які відповідають економічно обґрунтованим витратам на її виробництво/постачання та розраховуватися з покупцями (споживачами) за цінами, які покривають його витрати та забезпечують виконання ним своїх зобов’язань перед споживачами (покупцями) води. Відповідач стверджує, що позивач без встановлених для того законодавчих підстав застосував тарифи (ціни) у своїй господарській діяльності, які були затверджені для іншого суб’єкта господарювання, виходячи з інших вихідних даних щодо економічного обґрунтування витрат на роботи (послуги), що надаються.

Відповідач зазначає, що позивач не отримав статусу виконавця послуг відповідно до вимог Закону та до «Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді».

Крім того, відповідач вказує, що виконання або невиконання Виконавчим комітетом рішення господарського суду Херсонської області по справі №2/179-АП-06 не могло вплинути на право позивача встановити ціну на вироблену ним воду в межах економічно обґрунтованих витрат із врахуванням рентабельності та прибутковості своєї діяльності, просить у позові відмовити.

Ця справа розглядається господарським судом Херсонської області повторно. При первісному розгляді рішенням господарського суду Херсонської області від 09.04.2009 року було задоволено вимоги позивача. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 22.07.2009 року зазначене рішення господарського суду Херсонської області залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2009 року, далі ВГСУ, вказані судові рішення залишені в силі.

Постановою Верховного Суду України від 16.03.2010 року, далі ВСУ, усі зазначені судові акти скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Виконуючи вказівки ВСУ господарський суд залучив до участі у справі Херсонську міську раду в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Третя особа та її представник в судовому засіданні позовних вимог не визнають, просять в задоволенні позову відмовити з підстав, наведених відповідачем.

Суд зазначає, що сторонами не ставиться під сумнів питання щодо статусу позивача як виробника, тобто суб’єкта господарювання який постачає (виробляє) питну воду.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Суд констатує, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо відшкодування збитків, які позивач отримав у результаті своєї господарської діяльності. Позивач пов'язує збитковість своєї діяльності з фактом відмови Виконавчим комітетом у затвердженні витрат Одеської залізниці на надання одиниці послуги (1 м/куб) води, які позивач вважав економічно обґрунтованими, а також невиконанням відповідачем судового рішення (постанови господарського суду Херсонської області по справі № 2/179-АП-06) від 10.07.2006 року, яким відповідача зобов’язано затвердити такі витрати для позивача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та законодавство, що регулює спірні правовідносини суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, наразі, належить: встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг.

Визначення виконавця послуг здійснюється відповідно до «Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді», що затверджений Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 року за № 60, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2005 р. за № 541/10821.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивач як виконавець житлово-комунальних послуг у житловому фонді органом місцевого самоврядування не визначався, натомість позивач є виробником та постачальником питної води фізичним та юридичним особам у м. Херсоні.

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 30.06.2006 року за №300 затверджено тарифи на послуги водопостачання та водовідведення для МКП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона". Для споживачів встановлено (т. 1 а.с. 35-36) такі тарифи: в розмірі 1,61 грн. без ПДВ для населення та у розмірі 2,61 грн. без ПДВ - для інших споживачів. Це рішення виконавчого комітету є актом індивідуальної дії та, відповідно до змісту рішення регулює умови діяльності конкретного суб'єкта господарювання.

Між відповідачем або уповноваженими ним органами та позивачем відсутні договірні відносини з надання житлово-комунальних послуг. Позивач надає зазначені послуги фізичним особам та юридичним особам за окремими цивільно-правовими договорами, якими визначається зміст правовідносин з надання послуги водопостачання. Проаналізувавши зміст договорів (том 1 а.с.46-96) на подачу води споживачам юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, на які позивач посилається як на обставини, що вимусили його використовувати "чужі" тарифи для оцінки вартості послуг, що ним надавались, суд встановив, що усі договори містять відповідний пункт щодо умов оплати. В даному пункті зазначено, що відпускна ціна 1 м/куб води формується згідно калькуляції витрат постачальника з урахуванням податку на додану вартість. У цих договорах відсутнє посилання на тарифи, що затверджені органом місцевого самоврядування. Так, наприклад, у договорі на подачу води з залізничного водопроводу від 29.12.2006 р. (т.1 а.с. 93) ціна 1 м/куб води визначено в 3,51 грн. без ПДВ, в той час як тариф для послуг МКП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Херсона" для таких споживачів встановлено (т. 1 а.с. 35-36) в розмірі 2,61 грн. без ПДВ.

Зазначені обставини вказують на те, що позивач правильно здійснював розрахунок вартості своїх послуг, не враховуючи тарифів, що були встановлені іншому виробнику/виконавцю, а виходив з власних розрахунків вартості послуг.

Суд зазначає, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" не містить норм, які зобов’язують в імперативній формі виконавця житлово-комунальних послуг затверджувати відповідні тарифи на роботи (послуги), що ним надаються. Відсутня в Законі й будь яка пряма чи опосередкована вимога про використання суб’єктами, що надають аналогічні житлово-комунальні послуги (виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг) тарифів на послуги, які встановлені органом місцевого самоврядування іншим виробникам/виконавцям.

Таким чином, суд не вбачає об’єктивних або правових імператив, які змусили би позивача використовувати в своїй господарській діяльності тарифи на послуги, які розраховано та затверджено для іншого виробника ("чужі тарифи, ціни").

Навпаки, як зазначено в Законі України "Про житлово-комунальні послуги" (ст. 2) державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах:

1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів;

2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій;

3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;

4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей;

5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо;

6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг;

7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Отже, один із основних принципів Закону передбачає, що виробники/постачальники повинні виконувати та/або надавати житлово-комунальні послуги на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Зазначене положення підтверджується нормою-принципом, що міститься в п. 3 ст. 30 Закону, яка вказує, що ціни (тарифи) на послуги базуються на відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Закон не передбачає фінансування виробників/постачальників житлово-комунальних послуг за рахунок місцевого бюджету, та опосередковано через таких виробників/постачальників - фінансування за рахунок бюджету юридичних осіб та підприємців, що діють на території місцевої громади.

Закон визначає, що розробка і подача на затвердження тарифів є правом (ч.1 ст. 21 Закону) виконавця, але не його обов’язком.

Також правом виконавця є: - отримання компенсації за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і право на повернення їх у разі ненадання таких послуг чи пільг; - відшкодування втрат у разі затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Зазначені положення Закону вказують, що затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат певного виробника приймається з метою соціального захисту населення, а тому частину витрат на себе бере відповідний орган самоврядування за рахунок місцевого бюджету.

Обов’язком виконавця відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону є надання в установленому законодавством порядку необхідної інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. Але така інформація за змістом Закону надається не обов’язково для затвердження витрат чи встановлення тарифів на послуги, що надаються, а лише для контролю органом місцевого самоврядування їх обґрунтованості.

Обов’язок, на підставі Закону, для органу місцевого самоврядування відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг виникає лише у разі встановлення конкретному виробнику/виконавцю тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання ним прибутку.

У іншому разі, коли тариф для виробника/виконавця не затверджено, у тому числі, коли не затверджено економічно-обґрунтованих витрат на виробництво, виробник/виконавець має право надавати такі послуги за своїми цінами, які повинні бути економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

За цих обставин суд, виконуючи вказівку ВСУ, зазначає, що у разі виконання відповідачем рішення господарського суду Херсонської області від 10.07.2006р. по справі № 2/179-АП-06 про затвердження позивачеві розрахунку економічно обґрунтованих ним витрат на виробництво житлово-комунальних послуг з питного водопостачання, це не позбавило би Одеську залізницю права звернутися до Херсонського міськвиконкому з заявою про затвердження тарифів на ці послуги.

Разом з тим, відсутність затверджених для позивача тарифів не позбавляє його права надавати житлово-комунальні послуги за економічно обґрунтованими власними цінами (тарифами) на договірних засадах зі споживачами.

Отже, суд приходить до висновку, що спір виник з причин неправильного розуміння позивачем змісту правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг та методу правового регулювання, що застосовано законодавцем у цих правовідносинах.

Суд висновує, що збитки чи неотримані доходи, про які вказує позивач у позові, понесені ним за своєї особистої вини. Орган місцевого самоврядування-відповідач не давав вказівок чи розпоряджень позивачеві застосовувати будь-які тарифи, що могли привести до збитків у господарській діяльності позивача. Позивач, натомість, на свій особистий розсуд застосував для визначення ціни послуг, що ним виробляються, не власні економічні розрахунки, а ціни (тарифи), які не є для нього обов’язковими чи рекомендованими, а стосуються іншого суб’єкта господарювання.

ЦК України (ст. 12) визначає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Позивач за своїх особистих міркувань (міркувань його службових осіб) планував та здійснював господарську діяльність, виходячи з економічних показників, які привели до отримання збитків (шкоди). За такі дії безпідставним є покладання відповідальності за шкоду на інших осіб, в тому числі на орган місцевого самоврядування.

Посилання позивача на положення ст. 1173 ЦК України як на правову підставу відповідальності органу місцевого самоврядування не є обґрунтованою. Зазначеною статтею передбачається обов’язок органу місцевого самоврядування відшкодувати шкоду, яка завдана цим органом.

Позивач не довів, що саме орган місцевого самоврядування-відповідач завдав йому шкоди. Крім того, позивач не зміг вмотивовано показати (довести) причинний зв’язок між відсутністю затвердженого для нього тарифу на послуги та результатами свого господарювання, які він вважає збитковими.

Позивач, як суб’єкт господарювання здійснює підприємницьку діяльність, поняття якої визначено ст. 42 ГК України. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як видно з матеріалів справи позивач застосував "чужі" економічні розрахунки та тарифи на свої власні послуги на власний ризик, без урахування результатів такої господарської діяльності. Таким чином, за неотримання прибутку від господарської діяльності підприємцем не можуть відповідати особи, які таку діяльність не планували та не впливали своїми діями чи бездіяльністю на процес її здійснення.

Незатвердження відповідачем для позивача економічно обґрунтованих витрат на виробництво ним житлово-комунальних послуг з питного водопостачання, а також тарифів на ці послуги не має ніякого причинного зв’язку з наслідками господарювання позивача.

Позов таким чином, є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

У позові відмовити повністю.

Суддя П.Д. Пригуза

Дата підписання повного тексту рішення                     02.09.2010 р.