Рішення № 110491855, 27.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 квітня 2023 р. Справа № 120/28/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч. 2. ст. 15 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. А тому, з метою зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату відповідної одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску цього строку, та сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 09.01.2023 року, подано обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою та сплачено судовий збір у необхідному розмірі.

Ухвалою від 06.02.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що позивачку було звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону 2232-XII з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через сімейні обставини або інші поважні причини. Так як, на час звільнення позивачки з військової служби діяв воєнний стан, підстави для виплати у відповідача позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні були відсутні. Крім цього, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами. З огляду на наведене просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому повторно виклала обґрунтування позовної заяви.

07.03.2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з наказу Начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону №101 від 29.04.2022 року, капітана ОСОБА_1 , офіцера відділення персоналу та стройового Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) Медичних сил Збройних Сил України, звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2022 року № 54 (по особовому складу), звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини), відповідно до пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" без права носіння військової форми одягу, вважати такою, що 29 квітня 2022 року справи та посаду здала і вибула для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМТЦК та СП міста Вінниці.

Вислуга років станом на 29.04.2022 року становить: календарна 20 років 09 місяців 04 дні; пільгова 20 роки 09 місяців 04 дні.

Позивач стверджує, що відповідачем під час звільнення її з військової служби невиплачено одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Тому позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Листом від 24.11.2022 року за №549/7461 відповідач повідомив позивачку, що її звільнено на підставі підпункту "г" (через сімейні обставини або інші поважні причини), відповідно до пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років). Дана стаття звільнення не зазначена в постанові Кабінету Міністрів України № 413 від 12.06.2013 року, а тому, виплата одноразової грошової допомоги при звільнені буде здійснена після врегулювання чинного законодавства.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічна правова норма міститься в абзаці 4 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393).

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку № 393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.

Суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.

Згідно з пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звільнена з військової служби за п. п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військове службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) та календарна вислуга становить 20 років 09 місяців 04 дні.

Отже враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності календарної вислуги років - 20 років 09 місяців 04 дні (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Щодо твердження відповідача, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» не передбачено таку сімейну обставину або іншу поважну причину як «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років» суд зазначає, що п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» №2169-IX від 01.04.2022. При цьому Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

Посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1-3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом другим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення.

Разом з цим, Верховним Судом, у постанові від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, викладено висновок, відповідно до якого перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.

Верховний Суд вказував, що оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 КЗпП України.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про незастосування у випадку, що розглядався у справі № 807/363/18, норм положення статті 233 КЗпП України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати, Верховний Суд зауважував, що норми цієї статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати.

Такий правовий висновок у подальшому був підтриманий у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі 320/2583/21, від 26.01.2022 у справі № 520/8887/2020, від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21, від 07.06.2022 у справі №420/8317/21 та від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21.

Окрім того, Верховний Суд переглядаючи справу № 300/6805/21 за подібними правовідносинами у постанові від 28.07.2022 вказав, що спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення. З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що на спірні правовідносини щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та про наявність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, при цьому суд має враховувати останню практику суду.

Водночас, суд не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність сплати судового збору позивачем, оскільки він був сплачений останньою на виконання вимог ухвали від 09.01.2023 рокую

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, а тому на її користь слід стягнути відповідну суму за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ч. 2. ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ч. 2. ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону (вул. К. Коріатовичів, 185, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ: 07816153)

СуддяЧернюк Алла Юріївна