Рішення № 11049131, 17.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/237-11/11417.08.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ”

до 1) Малого приватного підприємства “Біозахист”

2) Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1) Київська міська рада, 2) Подільська районна у місті Києві державна адміністрація провизнання права власності та зобовязання вчинити дії

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача Клименко Н.О. Оксаніч Ф.В. представники

від відповідача-1 не зявились

від відповідача-2Кулєшова О.М. представник

від третьої особи-1Гулько А.Б., Телицька В.А., Тхорик С.М. представники

від третьої особи-2не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” до Малого приватного підприємства “Біозахист” та Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 94,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності на вказану нежитлову будівлю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2009 у справі № 2/237 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2009 у справі № 2/237 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва по справі № 2/237, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що місцевий суд не встановив правовий статус земельної ділянки, на якій розміщене спірне нерухоме майно, та прийняв рішення, що стосується прав і обовязків Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, яку не було залучено до участі у справі у відповідному процесуальному статусі. Також у постанові вказано, що місцевий суд не звернув уваги на те, що відповідачем-2 є Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна”, яке лише проводить державну реєстрацію обєктів нерухомого майна і не може бути відповідачем за позовами про визнання права власності на обєкти нерухомого майна.

Під час нового розгляду справі присвоєно номер № 2/237-11/114.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 залучено до участі у справі Подільську районну у місті Києві державну адміністрацію третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

В ході нового розгляду справи позивач повністю підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач-1, всупереч умовам договору оренди, без заздалегідь отриманої письмової згоди позивача здійснив реконструкцію обєкта оренди. Внаслідок здійснених поліпшень змінилась загальна площа обєкта оренди. Відповідач-1 повідомив позивачу про необхідність компенсації понесених ним витрат на поліпшення приміщення, в іншому випадку він вважатиме себе власником реконструйованої будівлі. Також позивач зазначає, що він отримав всі погодження на оформлення довгострокової оренди земельної ділянки, на якій знаходиться спірний обєкт нерухомості. Використовуючи дану земельну ділянку з 1993 року, позивач регулярно сплачує податок на землю.

Відповідач-2 проти позову заперечує та зазначає, що не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, не оспорює право власності на будівлю.

Третя особа-1 проти позову заперечує та зазначає, що відповідач самочинно було здійснено реконструкцію нежитлового приміщення на земельній ділянці, на яку позивач не оформив право користування.

Відповідач-1 відзиву та письмових пояснень на позов не подав, явку своїх представників в судові засідання не забезпечив. У звязку з незявленням представників відповідача-1 та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялись відповідачу-1 за всіма наявними у матеріалах справи адресами. Доказів на підтвердження поважних причин невиконання вимог ухвали суду та незявлення в судове засідання відповідач-1 суду не надав. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Третя особа-2 явку своїх представників в судові засідання не забезпечила, письмових пояснень не надала, своїм процесуальним правом не скористалась.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням Представника Президента України в Подільському районі м. Києва “Про тимчасове встановлення збірно-розбірного павільйону” № 485 від 28.07.1992 Товариству з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” було дозволено тимчасово встановити на вільній земельній ділянці по вул. Верхній Вал, 28-30 (площею 0,2 га) збірно-розбірний павільйон з пристосуванням його для торгівлі.

Рішенням десятої сесії XXII скликання Подільської районної ради народних депутатів м. Києва “Про надання земельних ділянок у тимчасове короткострокове користування на умовах оренди” № 95 від 06.03.1997 позивачу була надана земельна ділянка у тимчасове користування на умовах оренди під розміщення зазначеного павільйону.

04.09.1997 між Подільською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” було укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди для встановлення вищевказаного павільйону.

В матеріалах справи міститься Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта збірно-розбірної конструкції площею 57 кв.м по вул. Верхній Вал, 28-30.

В подальшому з метою оформлення права довгострокового користування земельною ділянкою по вул. Верхній Вал, 28-30 у м. Києві позивачем були вчинені дії щодо виготовлення проекту відведення цієї земельної ділянки - отримані позитивні висновки відповідних державних органів, що дають дозвіл на оформлення права користування землею:

- лист-погодження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.07.2001 № 2830 про оформлення позивачу права довгострокового користування земельною ділянкою;

- висновок № 392-1 від 19.12.2000 Державного управління екологічної безпеки в м.Києві (повторний висновок № 08-8-20/8154 від 17.12.2004);

- висновок № 18-7804 від 10.10.2000 Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації;

- висновок № 5800 від 15.11.2000 Головного санітарного лікаря м. Києва;

- лист (позитивний висновок) № 72 від 15.01.2001 Управління охорони памяток історії, культури та історичного середовища.

Також на замовлення позивача Київським державним технічним університетом будівництва і архітектури СП “Топос” було складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування Товариства з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” розташованого на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва.

Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича компанія “ПРОЕКТ” було виготовлено проект відведення Товариству з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” земельної ділянки для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів на вул. Верхній Вал,28-30 у Подільському районі м. Києва.

Крім того, позивачем отримано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 3787 від 14.05.2003 на технічну документацію по відведенню позивачу земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30 у м. Києві.

09.06.2003 позивач звернувся до Київського міського голови з клопотанням про продаж земельної ділянки площею 0,02 га для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів, який знаходиться в межах вулиці Верхній Вал, 28-30 в Подільському районі міста Києва.

11.06.2003 між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було укладено угоду № 145 на проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30 (площею 0,02 га). На виконання своїх обов'язків згідно зазначеного договору позивач перерахував третій особі 124 981,78 грн., які в подальшому повинні бути зараховані до суми договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки (п. 4 договору). Оскільки Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свої обов'язки згідно цього договору не виконала, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва, який своїм рішенням від 15.02.2005 у справі № 3/488 зобов'язав Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу вищевказаної земельної ділянки.

За весь період фактичного користування земельною ділянкою позивач сплачує орендну плату за землю (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи) відповідно до положень Законів України “Про плату за землю” та “Про оренду землі”, що не заперечується також і жодним з учасників судового процесу.

Крім того, згідно Витягів з бази даних державного земельного кадастру станом на 16.08.2001, 11.08.2006 та 18.03.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” значиться користувачем земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30.

28.03.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” та Малим приватним підприємством “Біозахист” було укладено договір оренди нерухомого майна (Договір).

На підставі вказаного договору, 28.03.2002 позивачем передано, а відповідачем-1 прийнято в оренду будівлю загальною площею 57 кв. м., розташовану в м. Києві по вул. Верхній Вал, 28-30 за актом приймання-передачі.

Згідно з п. 2.3 Договору оренди орендар (відповідач-1) повинен використовувати обєкт, що орендується за цільовим призначенням та не має права переобладнувати або поліпшувати об'єкт без письмової згоди орендодавця (позивача).

Наприкінці 2002 року відповідачем-1 було здійснено реконструкцію об'єкта оренди, в результаті чого його загальна площа збільшилась до 94,2 кв.м.

Реконструкція об'єкта оренди здійснена відповідачем-1, всупереч умовам договору оренди, без заздалегідь отриманої на те від позивача письмової згоди. Не були погоджені дії відповідача-1 з реконструкції об'єкту оренди з позивачем і в подальшому.

Крім того, відповідно до п. 2.4. Договору оренди, у випадку здійснення орендарем поліпшення об'єкту оренди, в результаті чого збільшується його площа, обов'язок по отриманню дозвільної документації та подальша державна реєстрація прав на поліпшений об'єкт покладається на орендаря, тобто, на відповідача-1. Відповідачем-1 право власності на реконструйований об'єкт не зареєстровано.

Згідно з п. 7.8 Договору сторони мають право розірвати даний Договір в односторонньому порядку за умови грубого порушення іншою стороною умов Договору. В такому випадку сторона повинна письмово попередити іншу сторону про свій намір за дванадцять днів до розірвання Договору.

У зв'язку із грубим порушенням умов договору оренди з боку відповідача-1, позивачем було направлено відповідачу-1 письмове повідомлення № 43/н від 03.02.2003, у якому зазначалось, що Договір оренди з 24.02.2003 вважається розірваним, а строк оренди об'єкта оренди - таким, що закінчився. У повідомленні позивач також просив відповідача-1 з'явитись 24.02.2003 за адресою місцезнаходження об'єкта оренди для оформлення повернення обєкта оренди та складання відповідного акта.

Згідно з п. 3.4 Договору, у випадку безпідставного ухилення сторін від підписання акту здачі-приймання, об'єкт оренди вважається повернутим у день, наступний за днем припинення дії (розірвання) договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з позовом та станом на час розгляду справи, відповідач-1 фактичне користування об'єктом оренди припинив, проте акт про повернення об'єкта оренди позивачу не підписав.

Позивачем отримано від відповідача-1 лист від 17.03.2009, яким відповідач-1 вимагав від позивача сплатити витрати, понесені ним в зв'язку із поліпшенням орендованого майна в сумі 114 850 грн., в противному випадку, як заявив відповідач-1, з 24.03.2009 року він вважатиме себе власником реконструйованої будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30.

Внаслідок здійснених відповідачем-1 поліпшень змінилась загальна площа об'єкта оренди, що підтверджується технічним паспортом на нежитловий будинок, виданим Комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” станом на 13.04.2009.

Як вбачається з технічного паспорту на нежитловий будинок, спірний будинок має бетонний фундамент. Відповідно до Загальної характеристики основних конструктивних елементів, інженерного обладнання та оздоблення будинків (Додаток № 11 до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001) фундамент - це підземна частина будинку, через яку передається навантаження від його надземної частини на грунт. Тобто, наявність в спірному об'єкті фундаменту свідчить по-перше, про неможливість його переміщення без знецінення та зміни цільового призначення, а по-друге свідчить про те, що даний об'єкт є будинком.

Крім того, відповідач-2 у технічному паспорті вказує що спірний об'єкт є будинком, в своєму листі № 25398 від 19.06.2009 також зазначає що він є нерухомим майном. Сам факт проведення технічної інвентаризації відповідачем-2, згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, свідчить про те, що спірний будинок є нерухомістю.

Викладене свідчить, що спірний об'єкт розташований за адресою: АДРЕСА_1 є будинком та відноситься до об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та Прикінцевих положень та Господарський кодекс України щодо цивільних, господарських відносини, які виникли до набрання чинності цими кодексами, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України (аналогічна норма містилась в ст. 272 Цивільного кодексу УРСР, діючого до 2004 року) та п. 2.5 Договору оренди власником нової речі, створеної орендарем в результаті зробленого без згоди орендодавця поліпшення об'єкта оренди, є орендодавець, який вправі вимагати від орендаря по закінченню строку оренди або після дострокового припинення дії договору оренди передачу такої речі без компенсації орендарю витрат, понесених останнім у зв'язку із здійсненням поліпшення об'єкта оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 332 Цивільного кодексу України особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникає з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі ст. 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються Законом.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним, власник не може бути позбавлений чи обмежений у здійсненні права власності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна.

Слід зазначити, що позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом не приймається посилання третьої особи-1 на рішення Київської міської ради №775-4/3350 від 14.07.2005 "Про відмову у передачі в оренду та продажі земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва", оскільки вказане рішення визнано недійсним та скасовано рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2009 у справі № 11/324. Рішення суду у справі № 11/324 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2009 у справі № 11/324 встановлено, що строк дії погоджувальної документації, отриманої позивачем, зокрема, термін дії висновків Державного управління екологічної безпеки в м. Києві № 392-1 від 19.12.2000, №08-8-20/8154 від 17.12.2004 та висновку № 72 від 15.01.2001 Управління охорони памяток історії, культури та історичного середовища, закінчився у звязку з тим, що Київською міською радою було порушено строки розгляду звернень позивача щодо надання земельної ділянки.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про належність позивачу на праві власності спірного обєкту, а тому суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на будівлю загальною площею 94,2 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про зобовязання відповідача зареєструвати за позивачем право власності на спірну будівлю.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обовязковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.

Згідно з п. 1.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2003 державна реєстрація об'єктів нерухомого майна та прав власності на них проводиться на підставі правовстановлювальних документів.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Суд прийшов до висновку, що, відмовляючи у проведенні державної реєстрації права власності на спірні обєкти нерухомого майна, відповідачем-2 не були порушені права та інтереси позивача, оскільки на момент звернення позивача щодо проведення реєстрації права власності, у позивача були відсутні правовстановлюючі документи, які б прямо підтверджували право власності позивача на нежилу будівлю розташовану за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30, саме площею 94,2 кв.м.

Крім того, згідно з п. 10 Додатку № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2003, рішення судів, третейських судів про визнання права власності на обєкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на обєкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючим документом.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Таким чином, вимоги позивача про зобовязання відповідача-2 зареєструвати право власності є передчасними, оскільки рішення суду у даній справі є правовстановлюючим документом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобовязання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"зареєструвати за позивачем право власності на спірну будівлю задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України в разі часткового задоволення позову судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, але, оскільки позивачем таких вимог не заявлено, тому зазначені витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Культурно-виробничий центр “РЕУТ” (04071, м. Київ, вул. Межигірська, 19, ідентифікаційний код 24262029) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 94,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення: 03.09.2010