Рішення № 110479058, 19.04.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2023 Справа № 917/1046/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Фонду державного майна України

до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України)

Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України

Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава

про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та витребування майна

за участю представників:

від прокуратури: Лисенко Н. М.;

від позивача: Ломако Є. О.;

від відповідачів:

Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) - Карманніков М. О.;

Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України - Пістряк М. С.;

Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава - Сліпченко Ю. А.

від відповідача - Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області - не з`явився

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернувся з позовом Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні(ТСО України), Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава з вимогами про:

1) визнання недійсним рішення виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220 Про оформлення права колективної власності на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральню в с. Розсошенці по вул. Комарова, 1 за Товариством сприяння оборони України;

2) визнання недійним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САА № 883164 від 09.12.2003 на об`єкти нерухомості загальною площею 1931,9 кв.м., а саме: будівлю Полтавського ОСТК, А5, склади, Б, В, вбиральні Г, Д, мототрек, І за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці за Товариством сприяння оборони України, яке видано Щербанівською сільською радою;

3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2021, укладеного між Полтавським обласним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та Товариством з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава;

4) скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі, будівлю Полтавського ОСТК А-5, Б, Б1, Д загальною площею 1940,2 кв.м., за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, Полтавський район, за Товариством з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава (код ЄРДПОУ 4334003) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Гофман Е. Л. №57410929 від 01.04.2021, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава (код ЄРДПОУ 4334003) на нерухоме майно нежитлові будівлі, будівлю Полтавського ОСТК А-5, Б, Б1, Д загальною площею 1940,2 кв.м., за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, Полтавський район (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2202753453240);

5) визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 04057468) права власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею у 1940,2 кв.м., а саме: будівлю Полтавського ОСТК А-5, Б, Б1, Д загальною площею 1940,2 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2202753453240) та витребувати його від Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава (код ЄРДПОУ 4334003) на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 04057468).

Відповідач - Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у заяві від 19.10.2022 (вхід. № 7804 від 24.10.2022; т.1 а.с.211-212) повідомив, що:

- рішенням виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 року № 220 вирішено оформити право колективної власності на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральню в с. Розсошенці по вул. Комарова, 1; в подальшому вказані нежитлові будівлі було продано за договором купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава; земельна ділянка за адресою вул. Комарова, 1, с.Розсошенці, Полтавського району на цей час перебуває в комунальній власності Щербанівської територіальної громади; проти задоволення позову не заперечує; прохає звільнити від відшкодування витрат на сплату судового збору.

Відповідач - Громадська організація Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) у відзиві від 12.10.2022 (вхід. № 75602 від 17.10.2022; т.1 а.с.159-169) проти позову заперечує посилаючись на те, що:

- постановою Ради Міністрів Української РСР від 12.09.1951 за № 2581 товариства Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту об`єднані в єдине Українське республіканське добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ Української РСР);

- відсутні підстави стверджувати, що майно побудоване в м. Полтава (с. Розсошенці) Обласним комітетом ДТСААФ в 1974 на виділеній Обласному комітету ДТСААФ в 1970 році земельній ділянці, належало державі;

- 26.09.1991 VІІ (позачерговим) з`їздом ДТСААФ України вирішено реорганізувати республіканську організацію ДТСААФ e самостійну оборонно-патріотичну організацію Товариство сприяння обороні України. Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР, затверджено Статут;

- ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР;

- ТСО України станом як на 1974 рік, так і на 24.08.1991, був власником спірного майна, набувши його у власність шляхом його створення (будівництва). Законодавство України прийняте після 24.08.1991 не передбачало припинення права власності відповідача і визнавало за відповідачем право бути власником майна;

- постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 «Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України"» затверджено перелік підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування. Відповідач до вказаного переліку не входить;

-постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" затверджено перелік загальносоюзних громадських організацій, щодо яких застосовується постанова Верховної Ради України від 04.02.1994, і які визнаються державною власністю. Відповідач до вказаного переліку не входить;

- ані ДОСААФ УССР, ані Полтавський обласний комітет не були загальносоюзними громадськими організаціями, на майно ДОСААФ УРСР та Полтавської обласної організації ДОСААФ УРСР не розповсюджується положення нормативних актів, про які вказано вище, про належність їх майна державі;

- при винесенні оскаржуваного рішення і видачі Свідоцтва про право власності Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавської області діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України, що свідчить про безпідставність вимог про визнання рішення та свідоцтва недійсними;

- право власності на спірне нерухоме майно на сьогодні зареєстроване в ДРРПНМ за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава». Відтак позовні вимоги про визнання права власності на спірне майно за позивачем не можуть бути задоволені, незалежно від встановлених в ході розгляду справи обставин, через обрання позивачем неналежного способу захисту;

- право заявляти вимоги про витребування майна у відповідності до ст. 388 ЦК України належить виключно власнику. Держава ніколи не була власником спірного майна, а додані прокурором до позовної заяви документи протилежного не доводять;

- в межах спірних правовідносин відсутні підстави для задоволення позову про витребування майна, заявленого особою, яка не є власником і ніколи ним не була;

- відповідач заявляє про сплив строку позовної давності по відношенню до всіх заявлених позовних вимог.

Відповідач Полтавський обласний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України у письмових поясненнях від 05.12.2023 (вхід. № 9499 від 05.12.2022; т.2 а.с.100-109) проти позову заперечує, посилаючись на те, що:

- законним забудовником земельної ділянки та власником майна на ній був Полтавській обласний комітет ДТСААФ УРСР, а не Держава, як стверджує прокурор;

- майно ТСО України ніколи не перебувало у власності загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, оскільки виходячи з Статутів організацій завжди знаходилось на балансі вказаних вище трьох ГО, на базі яких було створено ТСО України;

- не можна вважати одним цілим ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР, як і вважати, що їхнє майно є спільним і перейшло до правонаступника ТСО України;

- спірне майно перебувало у власності Полтавського ОСТК ТСО України, останній правомірно здійснив його відчуження на користь ТОВ «СК «Полтава» шляхом укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель;

- прокуратура і Фонд державного майна володіли інформацією щодо рішення Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавської області від 27.11.2003 № 220, оскільки 02.08.2017 р. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12017170040003369 вносилися матеріали досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України відносно того, що службові особи Полтавської обласної організації Товариства сприяння обороні України всупереч вимогам чинних нормативно-правових актів відмовляються здійснювати перереєстрацію майна в державну власність та приймати участь в організаційних заходах, спрямованих на перереєстрацію майна за державною;

- втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм;

- ЄСПЛ у рішенні від 24.06.2003 р. (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку відбулося «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». Правовий висновок ЄСПЛ полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів, допущені під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна у попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки;

- ФДМУ (в особі його регіонального органу) були обізнані про наявність майна у власності Громадської організації «Товариство сприяння обороні України» (в тому числі майна, що було передано у власність Полтавського ОСТК ТСО України) з огляду на десятки років щодо визначення власника майна (починаючи з 1991 року), відтак прокурор та позивач у цій справі пропустили строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом;

- вимоги прокуратури та позивача є необґрунтованими, недоведеними у встановлену нормами ГПК порядку та такими, що пред`явлені за межами строку позовної давності, внаслідок чого в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава у відзиві від 03.11.2022 (вхід. № 8543 від 10.11.2022; т.2 а.с.36-55) проти позову заперечує посилаючись на те, що:

- норми Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови від 03.08.1990 Верховної Ради Української РСР «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 «Про управління державним майном Української РСР» не застосовуються на території України, на підставі Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» від 21 квітня 2022 року № 2215-ІХ, що набув чинності 07.05.2022 року;

- відповідно до Статуту Товариства сприяння обороні України (ТСО України), затвердженого позачерговим з`їздом ДТСААФ України 26 вересня 1991 року, відбулась реорганізація з ДТСААФ УРСР в Товариство сприяння обороні України (ТСО України);

- у постанові Вищого Господарського суду України від 21 серпня 2013 року у справі № 23/17-5159-2011 встановлено, що майно ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР, тобто організацій загальносоюзного та республіканського значення не було спільним; безпідставним поширення на майно ДТСААФ УРСР, створене за рахунок нецентралізованих джерел фінансування, правового режиму власності визначеного ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", п. 1 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР";

- у постанові Вищого Господарського суду України від 21 серпня 2013 року у справі № 23/17-5159-2011 були встановлені факти щодо Товариства сприяння обороні України (ТСО України), як правонаступника ДТСААФ УРСР, Товариство сприяння обороні України (ТСО України) бере участь у даній справі, тому вищезазначені обставини є преюдиціальними і не доказуються при розгляді справи № 917/1046/22;

- Фонд державного майна України разом з громадськими організаціями за участю відповідних органів державної влади склав переліки організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні загальносоюзних громадських організацій, та листом від 01.04.1997 № 10- 16-3252 ці переліки направлено на адресу Верховної Ради України. До цих переліків був включений також перелік організацій, установ і підприємств, розташованих на території України, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні ДТСААФ СРСР. Відомості про спірне нерухоме майно за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, Полтавська область, у вказаному переліку не значаться;

- безпідставне посилання у позові на справи № 3-107гс14 та № 62/84 Верховного суду України, так як ці справи стосуються профспілкових організацій Федерації професійних спілок України, а тому правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин в даній справі;

- вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2021 не обґрунтовується нормами права; відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину; на момент вчинення договору купівлі-продажу від 19.03.2021 цей правочин повністю відповідав вимогам законодавства;

- коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України); спірне майно ніколи не було власністю держави в особі Фонду державного майна України, тому ст. 388 Цивільного кодексу України не може бути застосована;

- є неприпустимим непропорційне втручання у право Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава» на мирне володіння майном через невизначеність держави протягом більше ніж 30 років щодо правового статусу колишнього майна ДТСААФ УРСР;

- відповідач просить суд застосувати у цій справі строк позовної давності.

- попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача - ТОВ «Спортивний клуб «Полтава» становить 29 000,00 грн.

Полтавська обласна прокуратура у відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава» (вхід. № 8983 від 22.11.2022; т.2 а.с.68-74) зазначила наступне:

- у частині 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» передбачено, що органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, фізичним особам, юридичним особам всіх форм власності, іншим учасникам суспільних відносин враховувати, виходячи з вимог п. 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що на території України не застосовуються акти органів державної влади і органів державного управління Союзу РСР (додаток № 1) та акти органів державної влади і органів державного управління Української РСР (Української СРР) (додаток № 2), крім їх положень, що не суперечать Конституції України і Закону України «Про правонаступництво»;

- ТОВ «Спортивний клуб «Полтава» у відзиві не наведено які норми Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради Української РСР від 03.08.1990 «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 «Про управління державним майном Української РСР» суперечать Конституції України і Закону України «Про правонаступництво»;

- відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про правонаступництво України» закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України;

- реорганізація ДТСААФ України відбулася 26.09.1991, тобто після прийняття указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави»;

- будь-яких доказів того, що спірне нерухоме майно належало на праві власності ДТСААФ УРСР, а у подальшому передано на цих правах в порядку правонаступництва ДТСААФ України, не надано. Не надано доказів будівництва спірного нерухомого майна за кошти замовника або ДТСААФ УРСР;

- спірну будівлю побудовано у 1974 році, однак, вперше право власності на вищевказану будівлю зареєстровано за Товариством сприяння оборони України на підставі рішення виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220, на підставі п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5, та підтверджується Свідоцтвом про право власності (колективна) на нерухоме майно серія САА № 883164;

- доводи відповідача про те, що станом на 1974 рік ДТСААФ УРСР набуло право власності на спірне нерухоме майно, яке у подальшому в порядку правонаступництва після 24.08.1991 перейшло у власність Громадська організація «Товариство сприяння обороні України» (ТСО України), не підтверджено жодними доказами та не ґрунтуються на вимогах закону;

- безпідставними є доводи про те, що у справі № 23/17-5159-2011 встановлені обставини які не потребують доказування у цій справі, в силу вимог ст. 75 ГПК України. У справі № 23/17-5159-2011 відповідач не брав участь у справі і предметом розгляду є інше нерухоме майно, що знаходиться за адресою: вул. Сільськогосподарська, 6а, м. Котовськ. Судом досліджувалося питання створення зазначеного нерухомого майна за рахунок нецентралізованих джерел фінансування колишнього ДТСААФ УРСР та ТСО України;

- оскаржуваний договір купівлі-продажу від 19.03.2021 є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст. 317, 319, 326, 328 ЦК України, п. 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, оскільки укладений особою, яка не мала права на його відчуження;

- строк позовної давності починає обчислюватися з 11.10.2021 після отримання інвентаризаційної справи та встановлення факту порушення інтересів держави. Тобто, з часу обізнаності про порушення прав і інтересів держави.

Відповідач - ТОВ Спортивний клуб Полтава у запереченні від 30.11.2022 (вхід. № 9487 від 05.12.2022; т.2 а.с.86-90) вказав, що частина 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про дерадянізацію законодавства України» має іншу редакцію;

- норми Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», Постанови від 03.08.1990 Верховної Ради Української РСР «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР», Постанови Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 «Про управління державним майном Української РСР» не застосовуються на території України, тому що вони не стосуються суверенітету України та її територіальної цілісності в межах існуючого державного кордону України, визначеного Конституцією України та законами України;

- Товариство сприяння обороні України (ТСО України) було учасником справи № 23/17-5159-2011. У постанові Вищого Господарського суду України від 21 серпня 2013 року у справі № 23/17-5159-2011 були встановлені обставини стосовно Товариства сприяння обороні України (ТСО України), як правонаступника ДТСААФ УРСР, вони є преюдиціальними і не доказуються при розгляді справи № 917/1046/22.

У цій справі були вчинені такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022 позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (т.1 а.с.122).

Ухвалою від 12.09.2022 суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення її недоліків (т.1 а.с.135-136). Прокурор у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (т.1 а.с.145-147).

Ухвалою від 29.09.2022 суд відкрив провадження у справі № 917/1046/22 за цим позовом, призначив справу до розгляду у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи (т.1 а.с.154-155).

Ухвалою від 27.10.2022 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи (т.2 а.с.13-14).

Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 752/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

В зв`язку з введенням воєнного стану, для належного повідомлення учасників справи про підготовчі засідання та для надання сторонам можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема, ознайомитися із поданими заявами по суті справи, суд відкладав підготовчі засідання.

Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області подав клопотання від 05.12.2022 № 02-28/2078 (т.2 а.с.170-171) про проведення розгляду справи без його участі.

Ухвалою від 24.01.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с.190-191).

Про час і місце розгляду справи по суті всі учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою їх представників від 24.01.2023 (т.2 а.с.189).

Ухвала від 24.01.2023 була надіслана у системі Електронний суд на офіційні електронні адреси прокуратури, Фонду державного майна України, представнику Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) та ними отримана відповідно 24.01.2023, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 24.01.2023 із системи Електронний суд (т.2 а.с.193-195).

Ухвала суду від 24.01.2023 отримана Виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області 01.02.2023, що підтверджується поштовим повідомленням (т.2 а.с.192).

Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області подав клопотання від 06.03.2023 № 02-28/467, від 15.03.2023 (т.2 а.с.214-215, 230-231) про проведення розгляду справи без його участі.

У судовому засіданні 04.04.2023 суд оголошував перерву до 19.04.2023, про що представники усіх учасників справи повідомлені під розписку від 04.04.2023.

Ухвала від 04.04.2023 про повідомлення Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області була направлена на його електронну адресу.

Виконавчий комітет Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у клопотанні від 17.04.2023 № 02-28/879 (вхід.№ 4827 від 17.04.2023) підтвердив обізнаність з датою судового засідання та прохав проводити розгляд справи без його участі.

Під час розгляду справи по суті суд заслухав пояснення сторін та дослідив всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 19.04.2023 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив таке.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту. Про це йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі про представництво інтересів в арбітражному судочинстві, яке відповідно до ст. 89 Закону України Про Конституційний Суд України є обов`язковим. Згідно з вказаним рішенням інтереси держави можуть збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Прокурор у позові вказує, що Фонд державного майна України (далі Фонд, ФДМУ, позивач) має повноваження власника спірного майна, яке поза його волею незаконно вибуло із державної власності; тому Фонд державного майна України є уповноваженим державою органом, який здійснює функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07 липня 1992 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами статті 4, частини першої статті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» ФДМУ є суб`єктом управління об`єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

Аналогічні повноваження Фонду також закріплено у чинному на даний час Законі України «Про Фонд державного майна України».

Отже, звертаючись із цим позовом Прокурор правильно визначив орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.2 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурор листом від 14.01.2022 повідомив Фонд про порушення вимог законодавства щодо відчуження спірного майна та про необхідність вжиття заходів реагування у судовому порядку щодо відновлення інтересів держави щодо реєстрації спірного нерухомого майна (т.1 а.с.37-38).

Листом від 09.05.2022 № 5633-22 Фонд повідомив Прокурора про можливість вжиття заходів прокурорського реагування та подання позовів щодо повернення зазначеного державного майна у державну власність (т.1 а.с.39-40).

Листом від 03.08.2022 (т.1 а.с.41) Прокурор повідомив Фонд про здійснення представництва інтересів держави в суді щодо визнання недійсним рішення, визнання недійним свідоцтва про право власності на нерухоме майно; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2021, скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові будівлі; визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на нерухоме майно - нежитлові будівлі Полтавського ОСТК.

Враховуючи викладене, цей позов заявлено Прокурором на захист інтересів держави з дотриманням вимог ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор у позові посилається на те, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 12.09.1951 № 2581, з метою поліпшення військово-масової роботи серед населення, усунення паралелізму в керівництві цією роботою і скорочення витрат та утримання органів Українських товариств Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту, вказані товариства об`єднано в єдине Українське республіканське добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ Української РСР).

Також Прокурор у позові зазначає, що у червні 1953 року був затверджений Статут ДТСААФ СРСР, який з відповідними змінами діяв до листопада 1991 року. Проте, вказаний Статут до матеріалів справи Прокурор не надав, посилання на його оприлюднення у відкритому доступу у позові не зазначив.

Як свідчать матеріали справи, згідно з розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 24.06.1970 № 536-р та додатком № 13 до нього прийнято рішення вилучити з радгоспу ім. Шевченка Мінрадгоспів УРСР та надати Полтавському обласному комітету ДТСААФ земельну ділянку площею 5,59 га під будівництво мототреку і виробничої бази (т.1 а.с.46-47).

На виконання вказаного розпорядження інженером землевпорядником Полтавської земельної експедиції Республіканського проектного інституту «Укрземпроект» Курочка О.А., в присутності старшого інженера-землевпорядника Полтавського районного виробничого управління Шиш І.П. та представників радгоспу Осипчук В.А., Сердюк А.І., 03.09.1970 складено акт відводу земельної ділянки в натурі площею 5,59 га з визначенням меж земельної ділянки в натурі (т.1 а.с.48,50).

Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 30.09.1970 року № 578 затверджено акт Державної приймальної комісії по прийому в експлуатацію мототреку з гарієвою доріжкою (т.1 а.с.111).

Актом робочої комісії від 20.12.1974 встановлено, комісія рекомендує до пред`явлення до експлуатації державній комісії закінченого будівництва об`єкту «Дім військово-технічного навчання» чотириповерхової цегельної будівлі на території Мототреку (т.1 а.с.92-93).

13.06.1995 року виданий Державний акт серії ПЛ № 19-00121 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,4327 га Полтавському обласному спортивно-технічному клубу товариства сприяння обороні України на підставі рішення Щербанівської сільської ради народних депутатів від 03.12.1991 (т.1 а.с.52).

Рішенням виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220 вирішено оформити право колективної власності на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральню в с. Розсошеці по вул. Комарова, 1 за Товариством сприяння оборони України. Крім того, прийнято рішення видати свідоцтво про право колективної власності на вищевказані будівлі та зареєструвати його в КП «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району (т.1 а.с.80,94).

Щербанівською сільською радою 09.12.2003 видано Товариству сприяння оборони України Свідоцтво про право власності (колективна) на нерухоме майно серія САА № 883164 на об`єкти нерухомості загальною площею 1931,9 кв.м., а саме будівлю Полтавського ОСТК, А5; склади, Б, В; вбиральні Г, Д; мототрек, І; за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці Полтавський район, Полтавська область (т.1, а.с.75).

Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» провело відповідну реєстрацію права власності на вказані об`єкти нерухомості за Товариством сприяння оборони України, про що видано витяг від 11.12.2003 № 2261000 (т.1 а.с.53).

Відповідно до витягу із протоколу № 09 від 22.09.2020 засідання Ради правління Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) рада правління вирішила надати дозвіл Полтавському обласному спортивно-технічному клубу Товариства сприяння обороні України на відчуження шляхом продажу нерухомого майна, розташованого за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці Полтавський район, Полтавська область, а саме будівля Полтавського ОСТК, (літ.А5), площею 1940,2 кв.м.; склад ПММ (літ.Б) площею 36,9 кв.м., склад ПММ (літ.Б-1) площею 40-1 кв.м., вбиральня (літ. Д); мототрек, (літ.І) площею 9745 кв.м., кортодром (літ.ІІ) площею 1963 кв.м., замощення, ворота (№1), огорожа (№2); (т.1, а.с.112).

Відповідно до витягу із протоколу № 22 від 17.12.2020 засідання Ради правління Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) рада правління вирішила припинити право господарського відання Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на майно, розташоване за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці Полтавський район, Полтавська область, а саме будівля Полтавського ОСТК, (літ.А5), площею 1940,2 кв.м.; склад ПММ (літ.Б, Б-1), вбиральня (літ. Д); мототрек, (літ.І), кортодром (літ.ІІ), замощення, ворота, огорожа (№2); та передати вказане нерухоме майно до Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) (т.1, а.с.77).

Прокурор у позові посилаєтсья на те, що Радою правління Громадської організації «Товариство сприяння оборони України» на підставі рішення від 17.12.2020 № 23 вирішено передати нерухоме майно Громадській організації «Товариство сприяння оборони України» у власність Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України.

В подальшому, 19.03.2021 між Полтавським обласним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава» укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, Полтавського району, опис об`єкта: будівля Полтавського ОСТК літ. А5, загальною площею 1940,2 кв.м., склад ПММ (літ.Б, Б-1) загальною площею 55,2, вбиральня (літ. Д); мототрек, (літ.І), кортодром (літ.ІІ), замощення літ. «ІІІ», ворота № 1, огорожа (№2); (т.1 а.с.113-114).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.03.2021 зареєстровано право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава» (т. 1 а.с.115).

Прокурор у позові зазначає, що після розпаду Союзу РСР правонаступником ДТСААФ УРСР стало Товариство сприяння обороні України, однак форма власності на майно не змінилася та залишається державною. Нерухоме майно загальною площею 1931,9 кв.м., а саме будівля Полтавського ОСТК, А5, склад, Б, В, вбиральні Г, Д, мототрек, І за адресою вул. Комарова, 1, було майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України, що перебувало у користуванні Полтавського обласного комітету ДОСААФ та незаконно вибуло із державної (загальнодержавної) власності у приватну. Тому спірні рішення є протиправними, а укладений догвоір купівлі-продажу є недійсним, оскільки їх вчинено відносно обєкта деражвної власності з порушенням вимог чинного законодавства.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями ст. 86 Цивільного кодексу УРСР (із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93; далі ЦК УРСР) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними.

12.09.1951 постановою Ради Міністрів Української РСР за № 2581 з метою поліпшення військово-масової роботи серед населення, усунення паралелізму в керівництві цією роботою і скорочення витрат на утримання органів Українських товариств Дотосарму, Дотосаву і Дотофлоту, вказані товариства об`єднано в єдине Українське республіканське добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ Української РСР).

Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 24.06.1970р. № 536-р вилучено з радгоспу ім. Шевченка Мінрадгоспів УРСР на користь Полтавського обласного комітету ДТСААФ земельну ділянку.

Відповідно до ст. 87 ЦК УРСР (який діяв до 01.01.2004) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність, власність профспілкових та інших громадських організацій; всі форми власності рівні.

У відповідності до ст. 97 ЦК УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст. 98 ЦК УРСР).

Таким чином, законодавство що діяло на момент виникнення спірних правовідносин визнавало громадські організації, як окремих суб`єктів права власності, та розмежовувало поняття державної власності та власності громадських організацій.

У відповідності до Преамбули Статуту Товариства сприяння обороні України в редакції 26.09.1991 (т.1 а.с.170-177) Товариство сприяння обороні України (ТСО України) є самостійною - патріотичною та спортивно - технічною організацією громадян. В своїй діяльності керується Конституцією України, діючим законодавством та цим Статутом.

ТСО України є правонаступником ДТСААФ УРСР.

Товариство сприяння обороні України користується усіма правами, передбаченими діючим законодавством про громадські об`єднання (п. 37 Статуту)

Обласні, міські, районні, міжрайонні, первинні і інші організації, що мають відокремлене майно, що знаходиться на самостійному балансі, є юридичними особами. Вони володіють належним майном, грошовими коштами, мають печатку із зображенням емблеми Товариства та своїм найменуванням.

Власністю Товариства є: будівлі, споруди, житловий фонд, підприємства, майстерні, технічні і транспортні засоби, обладнання, документація та інше майно, придбане за рахунок коштів організацій або передані їм безоплатно іншими відомствами, організаціями та громадянами.

Власність Товариства є єдиною і неподільною та не належить викупу та передачі. Порядок володіння, використання і розпорядження ним визначається Центральним комітетом ТСО України.

Реєстрація Статуту Товариства сприяння обороні України була здійснена безпосередньо Міністерством юстиції України 10.10.1991.

Відповідно до п. 1.1 Статуту (в редакції 1993 року; т.1 а.с.178-185) Товариство сприяння обороні України є всеукраїнським громадським добровільним оборонно-патріотичним і спортивно-технічним об`єднанням громадян.

Пунктом 1.4. Статут встановлено, що товариство співробітничає з органами державної влади, громадськими організаціями і колективами громадян. Всі питання взаємин з громадськими організаціями України та інших держав вирішуються на договірних і добровільних засадах. Товариство є правонаступником ДТСААФ УРСР.

Згідно п.4.1. Статуту товариство будується за виробничо-територіальним принципом. Організаційну основу товариства складають первинні навчальні, спортивно-технічні організації. Вони об`єднуються по території в районні, міжрайонні, міські організації, які входять до складу організації Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської обласних і Київської міської організації товариства, які є для них вищестоящими і складають Товариство сприяння обороні України.

Статтями 1, 3 Закону України „Про об`єднання громадян" від 16.06.1992 (діяв до 22.03.2012), передбачено, що об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об`єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Громадською організацією є об`єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Згідно приписів ст. 21 - ст. 24 вищевказаного Закону об`єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об`єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Право власності об`єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з`їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2, 7.3, Статуту (т.1 а.с.180) товариство має у власності кошти, засоби та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Власністю товариства є будинки і споруди, житлові будинки, готелі, гуртожитки, технічні і транспортні засоби, підприємства, виробничі об`єднання, майстерні та інші госпрозрахункові структури, майно обладнання, необхідне для використання статутних завдань товариства. Товариство має право на майно і засоби, придбані в результаті господарської, комерційної та інших видів діяльності, створених ним госпрозрахункових установ, організацій і підприємств. Власність товариства єдина і неподільна. Організації товариства повинні забезпечити ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває в їх веденні. Право на об`єкти цієї власності належать Товариству.

У відповідності до п. 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» було передбачено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" №1540-ХІІ від 10.09.1991 р. встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

На виконання вищезазначених нормативних актів, постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" затверджено перелік підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, на який розповсюджується дія вищезазначених нормативних актів (додаток до Постанови КМУ, що є у загальному доступі в мережі Інтернет за посиланням https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/227-91-n#Text).

У Додатку до вказаної Постанови майно ДТСААФ (в подальшому - ТСО України) не передбачено.

Тобто, відповідач - Громадська організація Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) до вказаного переліку не входить. З огляду на це, вищезгадані прокурором в позовній заяві нормативні акти не можуть застосовуватись до спірних правовідносини, так як перелік осіб, відносно яких вони застосовуються, затверджений Постановою КМУ від 24.09.1991р. № 227, є вичерпним.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. №2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонду державного майна України - прийняти майно цих підприємств, установ та об`єктів до 01.05.1992 року.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", в зв`язку з невизначеністю на час її прийняття, на законодавчому рівні, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а також з метою збереження цього майна в інтересах громадян України, Верховною Радою України встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Разом із тим, постанова Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (що є загальнодоступною в мережі Інтернет за посиланням https://zakon. rada. gov, ua/laws/show/18-95-n#Text), що прийнята на виконання Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. №3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", затверджено перелік загальносоюзних громадських організацій, відносно яких застосовується постанова ВРУ від 04.02.1994, які визнаються державною власністю. Як вбачається із наведеного переліку, відповідач - Громадська організація Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) до нього не входить.

У Переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства, майно ДТСААФ не передбачено.

Не передбачене також вищевказане майно й у Переліку підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що передаються до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, передбаченому у Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.1993 р. № 72 "Про заходи щодо організації виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності".

З огляду на зазначене вище, підстав для застосування до спірних правовідносин вищевказаних нормативних актів, що визнають майно загальносоюзних громадських організацій на території України державною власністю, немає, оскільки відповідач - Громадська організація Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України) у справі не включений до переліків організацій, відносно яких вони застосовуються.

Прокурор та позивач не довели жодними доказами те, що такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організацій загальносоюзного та республіканського значення) є тотожними та що їх майно є спільним.

Як вбачається з постанови Верховної Ради України №3943-ХІІ прийнята вона у зв`язку з тим, що на момент її прийняття (04.02.1994 р.) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено, а тому майно таких організацій тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності, проголошується загальнодержавною власністю.

Суд вважає, що положення Закону України №1540-ХІІ від 10.09.1991 р., постанов Верховної Ради України №2268-ХІІ від 10.04.1992 р., №3943-ХІІ від 04.02.1994 р. не можуть поширюватися на правовий режим спірного майна, оскільки, по-перше, прокурором та позивачем не доведено, що спірне майно відноситься до майна колишнього ДТСААФ СРСР; по-друге, правонаступником майна колишнього ДТСААФ УРСР визначений ще 26.09.1991 р. (тобто до прийняття вказаних постанов) - це ТСО України; по-третє, відповідно до п.7 ч.1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, а не постановами Верховної Ради України.

Згідно ст. 2 Закону України „Про власність" від 07.02.1991 р. (втратив чинність 27.04.2007 р.) право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Відповідно до ч.1 ст. 28 цього Закону, об`єктами права власності, зокрема, громадських об`єднань є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові акти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами.

Прокурор на сторінці 7 позову вказує, що законодавство України не містить чіткого визначення поняття загальносоюзні громадські об`єднання (організації) колишнього Союзу РСР. Також прокурор у позові вказує, що питання врегулювання права власності на майно колишнього ДТСААФ СРСР розташованого на території України не вирішено.

Суд також враховує, що відповідно до роз`яснення Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22.03.2005 р. № 06-24/15-217 (т.1 а.с. 186-187) майно ТСО ніколи не перебувало у власності загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Воно, будучи створеним за рахунок джерел, обумовлених їх статутами, завжди знаходилось на самостійному балансі тих українських республіканських громадських організацій, на матеріальній базі яких (внаслідок їх неодноразових реорганізацій шляхом розподілу та злиття) було створено ТСО України, і на підставі ст. 20, 28 Закону України "Про власність" є майном цієї української громадської організації, що обумовлено і п. п. 7.2, 7.3, 7.4 та п. 7.5 Статуту ТСО України. У Спеціальній контрольній комісії з питань приватизації Верховної Ради України вважають, що постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та № 3943-ХІІ від 34.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" не поширюються на майно ТСО України. Ці постанови Верховної Ради України стосуються лише тих майнових об`єктів, розташованих на території України, які підпорядковувалися центральним виборним органам ДТСААФ.

Прокурор у заяві від 22.09.2022 № 15/2-344вих22 (т.1 а.с.145-147) прохає суд врахувати обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 02 березня 2015 року у справі № 915/2075/14.

Суд зазначає, що у цьому рішенні від 02 березня 2015 року у справі № 915/2075/14 Господарський суд Миколаївської області дійшов висновку, що не можна ототожнювати такі структури як ДТСААФ СРСР та ДТСААФ УРСР (організацій загальносоюзного та республіканського значення) та вважати, що їх майно є спільним і перейшло до правонаступника ТСО України, оскільки це суперечить ст. 53 Статуту колишнього ДТСААФ СРСР, згідно якого республіканські організації ДТСААФ та їх структурні підрозділи мали власне відокремлене майно, що знаходилось на самостійному балансі і яке створювалось за рахунок власних коштів, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Ці ж обставини встановлені у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 р. у справі № 915/2075/14, якою рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2015 р. залишено без змін. Крім того, у цій постанові апеляційним судом встановлено, що розділом ІХ Статуту ДТСААФ СРСР передбачалось, що організації ДТСААФ мають право набувати майно у власність та будувати його.

У постанові Вищого господарського суду України від 11.09.2013 року по справі № 16/06/5026/1720/2012 встановлено, що всесоюзне добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту (ДТСАФ СРСР) відповідно до його Статуту, прийнятого V з`їздом ДТСААФ, було масовою оборонно-патріотичною організацією громадян СРСР, що відноситься до громадських організацій. Відповідно до п. 50 розділу X ("Права товариства") статуту всесоюзне ДТСААФ користується усіма правами, передбаченими законодавством про громадські організації. Фінансування організацій ДТСААФ СРСР здійснювалось за рахунок членських внесків членів товариства та членів клубів ДТСААФ, доходів від видавничої діяльності, госпрозрахункової діяльності виробничих підприємств і майстерень, ремонтно-будівельних, торгово-постачальних, учбових, спортивних та інших організацій, курсів, транспортних послуг; доходів від проведення лотерей ДТСААФ та платних спортивних заходів, а також за рахунок грошових внесків профспілкових, спортивних та інших організацій, зацікавлених в розвитку діяльності ДТСААФ. Державного фінансування, як встановили суди, ДТСААФ СРСР не мав, що не передбачав і його статут. Грошові засоби товариства згідно з статутом витрачаються по затвердженим у встановленому порядку планам (кошторисам) на проведення оборонно-масової роботи, будівництво приміщень та споруд. Відповідно до п. 9 постанови IV пленуму ЦК ДТСААФ СРСР від 29.05.1979 передбачалось ЦК ДТСААФ союзних республік, крайкомам, обкомам ДТСААФ приділяти неослабну увагу розвитку навчальної та спортивної бази районних та міських комітетів товариства. При цьому центральною задачею слід вважати будівництво господарським способом типових будинків військово-технічного навчання з 5-7 навчальними класами, гаражами, тирами, складськими приміщеннями. Статут ДТСААФ СРСР (а.с. 26, т. 3) передбачав, що організації ДТСААФ мають право набувати майно у власність та будувати його (розділ Х);(постанова ВГСУ за посиланням: https://reestr.court.gov.ua/Review/33520726).

Суд вважає безпідставним посилання у позові на справи № 3-107гс14 та № 62/84 Верховного суду України, як на такі, що обов`язкові для судів України, оскільки зазначені справи стосуються саме профспілкових організацій Федерації професійних спілок України, а тому правовідносини зазначених справ не є подібними до правовідносин у цій справі.

Частиною 2 статті 41 Конституції України унормовано, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі, і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ст. 386 ЦК України).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Враховуючи ту обставину, що ані ДОСААФ УССР, ані Полтавський обласний комітет не були загальносоюзними громадськими організаціями, на майно ДОСААФ УРСР та Полтавської обласної організації ДОСААФ УРСР не розповсюджується положення нормативних актів, про які вказано вище, про належність їх майна державі.

Прокурор як доказ належності спірного нерухомого майна до державної власності надав рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 30.09.1970 року № 578,яким затверджено акт Державної приймальної комісії по прийому в експлуатацію мототреку з гарієвою доріжкою (т.1 а.с.111), та акт робочої комісії від 20.12.1974, у якому вказано, що комісія рекомендує до пред`явлення до експлуатації державній комісії закінченого будівництва об`єкту «Дім військово-технічного навчання» чотириповерхової цегельної будівлі на території Мототреку (т.1 а.с.92-93).

Проте, у тексті цих доказів відсутні будь-які посилання на те, що спірне майно будувалося за рахунок державних коштів чи за рахунок коштів загальносоюзних організацій колишнього СРСР, чи організацій союзного підпорядкування. Докази в підтвердження цього також не додані до позову.

Прокурор у позові та у інших заявах по суті справи зазначає, що сторони не заперечують той факт, що спірну будівлю побудовано у 1974 році.

Прокурор до позову надав Перелік основних засобів, які знаходяться на балансі Полтавського ОСТК, складений у грудні 2002 року (т.1 а.с.94), до якого включено будівлю мототреку 1971 року, будівлю ОСТК 1974 року, склад ПММ 1973 року, складські приміщення 1986 року, туалет 1974 року.

Проте, з цього переліку не вбачається, що вказане у ньому майно було збудоване за кошти держави чи за рахунок коштів загальносоюзних організацій колишнього СРСР чи належало організації союзного підпорядкування.

Проте, сам по собі факт побудови нерухомого майна у 1974 році не свідчить про автоматичне набуття державою Україна права власності на це майно.

Суд зазначає, що прокурор наполягає та тому, що доказом належності спірного нерухомого майна до державної власності є акт робочої комісії від 20.12.1974, у якому вказано, що комісія рекомендує до пред`явлення до експлуатації державній комісії закінченого будівництва об`єкту «Дім військово-технічного навчання» чотириповерхової цегельної будівлі на території Мототреку. При цьому, прокурор заявляє вимоги щодо нерухомого майна з такими складовими як нежитлові будівлі, будівлю Полтавського ОСТК А-5, Б, Б1, Д загальною площею 1940,2 кв.м. Проте, жодних доказів в підтвердження того, що яким чином на нерухоме майно за літерами Б, Б1, Д виникло право державної власності ні прокурор, ні позивач не надали.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

До позовної заяви додані Акт відводу земельної ділянки в натурі Полтавському обласному комітету ДТСААФ під будівництво від 03.09.1970 та Акт про готовність до приймання в експлуатацію 20.12.1974.

Вказані докази не підтверджують того, що майно побудоване в м. Полтава (с. Розсошенці) на виділеній Обласному комітету ДТСААФ в 1970 році земельній ділянці, належало державі чи організації союзного підпорядкування.

Посилання прокурора на те, що спірне майно було передане державою в користування нічим не підтверджене і не доведене. В матеріалах справи відсутні будь-які докази чи посилання на те, що спірне майно було власністю держави і передавалось в користування.

З огляду на наведене вище, відсутні підстави стверджувати, що спірне майно перебувало у державній власності.

З огляду на це відсутні і підстави стверджувати, що в межах спірних правовідносин порушено права держави в особі Фонду державного майна України, в інтересах якого до суду звернувся прокурор.

Враховуючи недоведеність підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 27.11.2003 № 220 Про оформлення права колективної власності на будівлю обласного спортивно-технічного клубу (ОСТК), споруду мототреку, склад ПММ, складські приміщення і вбиральню в с. Розсошенці по вул. Комарова, 1 за Товариством сприяння оборони України та для визнання недійним Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САА № 883164 від 09.12.2003.

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Звертаючись до суду із позовом про витребувангня майна, як на правову підставу витребування, прокурор посилається на ст. 388 ЦК України, у відповідності до вимог якої:

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відтак право заявляти вимоги про витребування, у відповідності до ст. 388 ЦК України належить виключно власнику.

Як вже зазначалось вище, прокурор та позивач не довели належними доказами того, що держава була власником спірного майна чи набула право власності на це майно.

З огляду на наведене вище, відсутні підстави для задоволення позову про витребування майна, заявленого в інтересах особи, яка не є власником і ніколи ним не була, в межах спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, згідно з якими (в редакції на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Прокурор прохає визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.03.2021, укладеного між Полтавським обласним спортивно-технічним клубом Товариства сприяння обороні України та Товариством з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава.

Ні прокурор, ні позивач не є стороною вказаного оспорюваного договору.

Суд враховує наступні правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (адреса доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/92705206):

- за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі;

- вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину;

- власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав;

- самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права;

- позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача;

- відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Оскільки прокурор та позивач не довели належними доказами того, що держава була власником спірного майна чи набула право власності на це майно, а отже не довели наявності порушеного права позивача, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (надалі - ЄСПЛ).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

ЄСПЛ у рішенні від 24.06.2003 р. (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку відбулося «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У цій справі ні прокурором, ні позивачем не доведено наявності правових підстав та дотримання усіх критеріїв для втручання у право Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Полтава» на мирне володіння спірним майном.

Щодо клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності, то суд встановив наступне. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі N° 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Оскільки суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не доведено підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно, що знаходиться за адресою за адресою: вул. Комарова, 1, с. Розсошенці, Полтавський район, як і не доведено жодними доказами факту здійснення державного фінансування вказаного об`єкту нерухомості або передачі державою спірного нерухомого майна у користування відповідачам, то відсутні підстави для задоволення позову щодо усіх заявлених вимог.

Прокурор у позові прохає також покласти на відповідачів судові витрати понесені ним у цій справі.

Суд встановив, що при подачі даного позову Полтавська обласна прокуратура сплатила 252924,00 грн судового збору за платіжними дорученнями від 03.08.2022 № 1368 на суму 131424,00грн, № 1471 від 18.08.2022 на суму 121500,00 (а.с.35,36). Надходження цього судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено виписками від 05.08.2022, 23.08.2022 ( т.1 а.с. 123-124). Вказані витрати покладаються на прокуратуру, оскільки у позові суд відмовив.

Керуючись ст. 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У позові Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Громадської організації Товариство сприяння обороні Україні (ТСО України), Полтавського обласного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб Полтава - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 26.04.2023.

Суддя Т. М. Безрук