Рішення № 110426242, 20.04.2023, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" квітня 2023 р. Cправа № 902/399/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фермерського господарства "Добробут Людей" (вул. Садова, буд. 1, с. Дениші, Житомирський район, Житомирська область, 12422)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Щербини" (вул. Келецька, 64/47-А, офіс 1, м. Вінниця, 21000)

про стягнення 242341, 96 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Бугайчук М.В. згідно ордеру (поза межами приміщення суду);

відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Добробут Людей" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Щербини" про стягнення коштів в розмірі 242 341,96 грн, в тому числі: 106 030,40 грн - основний борг; 71 221,00 грн - подвійна облікова ставка НБУ від суми заборгованості; 49 186,00 грн - інфляційні втрати; 15 904,56 грн - штраф.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором №0206/20 про надання послуг від 02.06.2020 в частині оплати наданих послуг.

Суд, ухвалою від 24.03.2023, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/399/23 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 20.04.2023.

20.04.2023 на електронну адресу суду надійшла заява № 65/23 від 20.04.2023, скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Бугайчука М.В. про надання часу для подання доказів понесених витрат на правничу допомогу.

На визначену судом не з`явився представник позивача в режимі відеоконференції, який підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлена відповідачу повернута до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень врегульовано Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).

Із вказаних Правил надання послуг поштового зв`язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачем ухвали суду є наслідком його бездіяльності, оскільки відповідне направлення здійснювалося на офіційну адресу його місцезнаходження згідно з відомостями, що містяться в ЄДРЮОФОП та ГФ.

Окрім того, судом 05.04.2023 розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд справи № 902/399/23 по суті, в якій відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Щербини".

Також суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97- ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 20.04.2023 суд повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, повідомивши представника позивача про орієнтовний час виходу з нарадчої кімнати.

Після виходу суду з нарадчої кімнати 20.04.2023 представник позивача не з`явився, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 між Фермерським господарством «Добробут Людей» (позивач, за Договором Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Щербини» (відповідач, за Договором Замовник) укладено Договір про надання послуг № 0206/20 (надалі Договір) згідно з предметом якого Виконавець зобов`язався, в порядку та на умовах даного Договору, на території сільськогосподарських угідь Замовника надати останньому послуги по збиранню врожаю на пальному Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

За п. 1.2. Договору Сторони узгодили, що Виконавець надаватиме послуги з обробітку ґрунту на наведених нижче умовах та в наступних обсягах:

збирання врожаю (ріпак) на площі - 60 га, з визначенням вартості послуги за 1 оброблений гектар з ПДВ в розмірі 900,00 грн, загальною вартістю наданих послуг з ПДВ - 54 000,00 грн;

збирання врожаю (пшениці) на площі 80 га, з визначенням вартості послуги за 1 оброблений гектар з ПДВ в розмірі 650,38 грн, загальною вартістю наданих послуг з ПДВ - 52 030,40 грн.

Загальна вартість погоджена сторонами склала 106 03040 грн.

Сторони домовились, що плановий строк (місяць) закінчення надання послуг по збиранню врожаю становить серпень 2020 року. (п. 1.4. Договору)

Вартість послуг по збиранню врожаю за 1 (один) оброблений гектар зазначається в п.1.2. Договору. Вартість послуг за 1 оброблений гектар та/або обсяг надання послуг можуть бути змінені за домовленістю Сторін, про що вони укладають відповідну Додаткову угоду. Укладення такої додаткової угоди є правом, а не обов`язком Сторін. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору загальна вартість наданих послуг (сума до сплати Замовником) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання наданих послуг, що підписані Сторонами.

Згідно п. 3.4 Договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше, ніж через 5 (п`ять) робочих днів з дати підписання відповідного акту.

За змістом п.п. 4.1.4. п. 4.1. Договору Замовник зобов`язується своєчасно здійснювати оплату наданих послуг Виконавця відповідно до умов Договору.

Пунктом п. 5.2. Договору погоджено, що за прострочення оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 15 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, Замовник зобов`язаний додатково, крім пені, сплатити на користь Виконавця штраф в розмірі 15% (п`ятнадцять відсотків) від суми заборгованості.

Позовна давність в три роки застосовується до всіх вимог, щодо виконання зобов`язань за даним Договором, в т.ч. про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 5.4. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. (п. 7.1. Договору)

Договір підписано та скріплено відтисками печаток сторін.

За доводами позивача, на виконання умов Договору після фактичного надання послуг було складено наступні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 16 від 30.07.2020, найменування робіт (послуг) - збирання ріпаку, кількість - 60 га, сума з ПДВ - 54 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 9 000,00 грн.;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17 від 05.08.2020, найменування робіт (послуг) - збирання зернових культур, кількість - 80 га, сума з ПДВ - 52 030,40 грн., у тому числі ПДВ - 8 671,73 грн..

За змістом вищевказаних Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 16 від 30.07.2020, № 17 від 05.08.2020, Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Акти здачі-приймання робіт підписано Замовником та Виконавцем та скріплено печатками Сторін, чим фактично підтверджено належним чином виконане зобов`язання зі сторони Виконавця.

Проте, як зауважує позивач, відповідачем взяті на себе зобов`язання по оплаті наданих послуг за Договором не виконав.

Враховуючи, що відповідач не розрахувався за надані послуги, позивач звернувся до суду із даним позовом в якому просить стягнути з відповідача 242 342,00 грн, в тому числі: 106 030,40 грн - основний борг; 71 221,00 грн - подвійна облікова ставка НБУ від суми заборгованості; 49 186,00 грн - інфляційні втрати; 15 904,56 грн - штраф.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1. ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 даної статті визначено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ст. 905 ЦК України передбачається, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Позивач послуги за Договором виконав на загальну суму 106 030,40 грн., що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 16 від 30.07.2020 та № 17 від 05.08.2020.

Відтак, враховуючи умови, визначені в п. 3.4 Договору, строк оплати послуг за Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 16 від 30.07.2020 настав 06.08.2020, за Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 17 від 05.08.2020 настав 12.08.2020.

Тоді як відповідачем не проведено розрахунки за надані послуги за Договором, і станом на день ухвалення рішення в даній справі, послуги на суму 106 030,40 грн. є неоплаченими.

Отже, суд дійшов висновку про порушення відповідачем господарського зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, зокрема неоплати наданих послуг відповідно до умов укладеного між сторонами Договору.

З урахуванням встановлених судом обставин, та виходячи з положень наведених вище норм, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 106 030,40 грн. боргу за Договором.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 71 221,00 грн - подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, 49 186,00 грн - інфляційних втрат та 15 904,56 грн - штрафу.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 71 221,00 грн подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості та 15 904,56 грн штрафу, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 5.2. Договору сторони узгодили, за прострочення оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Разом з тим, пункт 5.2 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену у пункті 5.2. Договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Суд зважає, що п. 5.4. Договору погоджено позовну давність в три роки до всіх вимог, щодо виконання зобов`язань за даним Договором, в т.ч. про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, зазначений пункт Договору не встановлює строку нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов`язань за Договором.

До того ж суд зважає на положення ст. 253 Цивільного кодексу України де визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З долученого до матеріалів справи розрахунку слідує, що позивачем здійснено нарахування пені за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 16 від 30.07.2020 за період з 05.08.2020 по 14.03.2023, за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17 від 05.08.2020 за період з 11.08.2020 по 14.03.2023, тобто з межами строку, встановленого ч. 6 ст. 236 ГК України.

Також суд зауважує, що при нарахуванні пені позивачем не враховно положення п. 3.4. Договору в частині проведення розрахунків в строк не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

З огляду на дати підписання Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) 30.07.2020 та 05.08.2020, строк на оплату послуг збігає саме 06.08.2020 по Акту № 16 та 12.08.2020 по Акту № 17, тому першим днем прострочення оплати по Акту № 16 є 07.08.2020, а по Акту № 17 - 13.08.2020.

Здійснивши власний розрахунок пені по Акту № 16 від 30.07.2020 за період з 07.08.2020 по 07.02.2021 та по Акту № 17 від 05.08.2020 за період 13.08.2020 по 13.02.2021 з судом отримано суму пені в розмірі 6 435,25 грн. (розрахунок додається)

За наведеного, вимога позивача про стягнення 71 221,00 грн пені підлягає частковому задоволенню, в сумі 6 435,25 грн.

Пунктом п. 5.2. Договору погоджено, що у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 15 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, Замовник зобов`язаний додатково, крім пені, сплатити на користь Виконавця штраф в розмірі 15% (п`ятнадцять відсотків) від суми заборгованості.

Виходячи з положень п. 3.4. Договору та Актів здачі-приймання робіт (надання послуг), складених сторонами в межах даного Договору, прострочення виконання зобов`язань по оплаті наданих послуг відповідачем становить більш ніж як на 15 календарних днів, що надає позивачу право на стягнення штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Перевіривши розрахунок штрафу судом не виявлено помилок, тому зазначена вимога підлягає до задоволення, у розмірі, визначеному позивачем - 15 904,56 грн.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 49 186,00 грн інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, базою (основою) для нарахування інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом виявлено помилку у визначенні дати прострочення виконання зобов`язання, включивши в такий період строк його виконання.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат по Акту № 16 від 30.07.2020 за період з 07.08.2020 по 14.03.2023 та по Акту № 17 від 05.08.2020 за період 13.08.2020 по 14.03.2023 складає 49 185,80 грн. (розрахунок додається)

За наведеного, вимога позивача про стягнення 49 186,00 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, в сумі 49 185,80 грн.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд зважає, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву з обґрунтуванням своєї позиції щодо заявлених позовних вимог, не надав доказів виконання зобов`язань за Договором про надання послуг № 0206/20 від 02.06.2020.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 86 ГПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, з підстав, наведених вище.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2663,34 грн.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу, зважаючи на заяву представника позивача № 65/23 від 20.04.2023 про надання часу для подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Щербини" (вул. Келецька, 64/47-А, офіс 1, м. Вінниця, 21000; код ЄДРПОУ 40148610) на користь Фермерського господарства "Добробут Людей" (вул. Садова, буд. 1, с. Дениші, Житомирський район, Житомирська область, 12422; код ЄДРПОУ 40445882) 106 030 грн 40 коп. - основного боргу; 6 435 грн 25 коп. - пені; 15 904 грн 56 коп. - штрафу; 49 185 грн 80 коп. - інфляційних втрат та 2 663 грн. 34 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 02.05.2023 о 12:30 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти представника позивача ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 25 квітня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Садова, буд. 1, с. Дениші, Житомирський район, Житомирська область, 12422)

3 - відповідачу (вул. Келецька, 64/47-А, офіс 1, м. Вінниця, 21000)