Рішення № 110402332, 21.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2023 року м.Київ № 320/3048/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної гвардії України, у якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України, викладене в протоколі № 527/975, затвердженому 09.11.2022 командувачем Національної гвардії України генералом-лейтенантом ОСОБА_2 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги за встановлені 20% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 04.08.2022 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 15.06.2022 №7 припинено з ним контракт та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до пп. 3 п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у відставку. Підставою слугувало свідоцтво про хворобу від 01.06.2022 № 50(а), видане медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області». Внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, позивачу відповідно до висновку МСЕК від 12.07.2022 встановлено 20% втрати професійної працездатності. Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з втратою професійної працездатності під час проходження військової служби, однак відповідачем безпідставно відмовлено у її виплаті з підстав не підтвердження факту втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Ухвалою суду від 15.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 18.06.1997 по 24.03.1999 в Збройних Силах України, з 24.03.1999 по 25.01.2002 у Внутрішніх військах України, з 07.05.2020 по 24.02.2022 у НОМЕР_2 окремому батальйоні Північного ОТО Національної гвардії України, з 24.02.2022 по 15.06.2022 у 27-му полку Північного ОТО Національної гвардії України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 15.06.2022 №7 визначено:

- припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключити зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: штаб-сержанта ОСОБА_1 (Г-060301), який здав справи і обов`язки за посадою старшого спеціаліста (начальника групи) групи спеціального та шифрованого зв`язку вузла зв`язку 11 категорії та звільненого відповідно до пункту три підпункту б частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2022 № 19 о/с (за станом здоров`я) без права носіння військової форми одягу та для взяття на військовий облік направити до Чернігівського об`єднаного МТЦК та СП Чернігівської області.

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 01.06.2022 № 50(а), видане медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області», встановлено захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. Внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби, позивачу відповідно до висновку МСЕК від 12.07.2022 встановлено 20% втрати професійної працездатності.

Позивач 04.08.2022 звернувся до відповідача з необхідним пакетом документів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Листом від 22.11.2022 №1/82/15-653 позивача було проінформовано, що відповідно до п.7 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж за три місяці після звільнення з військової служби, надані документи не підтверджують факт утрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Разом з листом позивачу було надано копію протоколу комісії Головного управління Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01.01.2014 року № 527/975 щодо колишнього

військовослужбовця частини ОСОБА_1 , згідно якої позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з частковою втратою працездатності.

У протоколі № 527/975, затвердженому 09.11.2022 командувачем Національної гвардії України генералом-лейтенантом ОСОБА_2 , вказано, що комісія дійшла висновку про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з частковою втратою працездатності, у зв`язку з тим, що надіслані документи не підтверджують факт утрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби.

Позивач вважає протиправним дії відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності в зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пп. 7 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Згідно з ч. 2 ст. 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у пп. 5-9 п. 2 ст. 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 16-2 та п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 3 Порядку №975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу, зазначений у пункті 11 Порядку №975.

Такими документами відповідно пункту 11 Порядку № 975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975, призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (пункт 15 Порядку № 975).

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що у разі встановлення військовослужбовцю втрати працездатності без установлення інвалідності останній набуває право на виплату одноразової грошової допомоги, яка виплачується залежно від встановленого ступеня втрати працездатності.

Відмовляючи у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності, відповідачем зазначено, що надіслані документи не підтверджують факт втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби, проте суд не погоджується з таким твердженням відповідача.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем розірвано контракт 15.06.2022 з ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 01.06.2022 № 50(а), виданого медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області», встановлено захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. Внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби, позивачу відповідно до висновку МСЕК від 12.07.2022 встановлено 20% втрати професійної працездатності.

Позивач 04.08.2022 з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із втратою працездатності без встановлення інвалідності подав до Військової частини НОМЕР_1 Північного ОТО Національної гвардії України відповідну заяву, до якої додано повний перелік документів, визначений у пункті 11 Порядку №975.

До заяви були подані Свідоцтво про хворобу № 50(а) від 01.06.2022, Довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12ААА №039734 від 12.07.2022.

У пункті 12 свідоцтва про хворобу № 50(а) від 01.06.2022 «Діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва)» зазначено: «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби».

У пункті 5 довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12ААА №039734 від 12.07.2022 зазначено причину втрати працездатності: «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби».

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина перша, друга статті 2 Закону № 2232-XII).

Виконання обов`язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби. Тобто, визначення «під час проходження військової служби» є більш широким та включає в себе і час виконання обов`язків військової служби. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17.04.2019 у справі №803/1093/16 та від 26.06.2018 у справі №750/5074/17.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд зазначає про неправомірність висновків відповідача щодо не підтвердження наданими позивачем документами обставин отримання останнім захворювання, та за його наслідками часткової втрати працездатності під час виконання ним обов`язків військової служби.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, не надав суду доказів на підтвердження тієї обставини, що під час проходження військової служби та під час отримання захворювання позивач не виконував покладені на нього обов`язки військової служби.

Беручи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління Національної гвардії України, викладене в протоколі № 527/975, затвердженому 09.11.2022 командувачем Національної гвардії України генералом-лейтенантом ОСОБА_2 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги за встановлені 20% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів, на підставі поданих документів підлягають задоволенню.

Як наслідок, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 04.08.2022.

При ухваленні рішення суд не розраховує суму одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки відповідні повноваження покладені на Головне управління Національної гвардії України, суд лише визначає право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

З урахуванням наведеного, виходячи із аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного рішення, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір згідно з частиною 1 статті 139 КАС України слід стягнути на користь позивача в повному обсязі за рахунок відповідача.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, суд зазначає таке.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги від 08.12.2022, квитанцію про сплату послуг, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, акт виконаних робіт.

При цьому, судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: ознайомлення з матеріалами справи, підготовлено договір - 30 хвил.; підготовлено позовну заяву - 4 год., надано замовнику на його вимогу юридичні консультації, що стосуються даної справи - 2 год., отримання в канцелярії суду рішення та виконавчих документів (планується) - 30 хвил. Всього використано 7 робочих годин на загальну суму 6000 грн.

Судом враховується, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №320/9057/22, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи часткове задоволення позовних вимог та наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, які підлягають компенсації позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України, викладене в протоколі № 527/975, затвердженому 09.11.2022 командувачем Національної гвардії України генералом-лейтенантом Юрій Лебідь про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися після 01 січня 2014 року ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги за встановлені 20% втрати професійної працездатності на підставі поданих документів.

Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з частковою втратою працездатності на підставі поданої заяви та документів від 04.08.2022 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - 08803498, вул.Народного Ополчення, 9-А, м.Київ, 03151) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.