Рішення № 110400389, 21.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 квітня 2023 р. Справа № 120/312/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач 2), в якій просить:

- скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 06.10.2022 №025350007454 про відмову у призначенні пенсії за віком і визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до загального стажу роботи позивача, який надає право на призначення пенсії за віком періоди трудової діяльності з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до загального стажу роботи позивача, який надає право на призначення пенсії за віком періоди трудової діяльності в районах Крайньої півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту для обрахування стажу роботи з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії, а саме з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити та нарахувати пенсію за віком з 21.10.2022.

Ухвалою від 14.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву.

22.02.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача 1 заперечила щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказала про наступне.

За нормами статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Разом з цим страховий стаж позивача, згідно наданих ним документів, складає 25 років 09 місяців 06 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком.

У поданому відзиві представник відповідача 1 просила взяти до уваги те, що до загального трудового стажу не зараховано період роботи позивача , згідно записів в трудовій книжці: з 01.11.1997 по 06.09.2001, з огляду на те, що у записі про початок трудової діяльності відсутня дата наказу про прийняття, що суперечить п.2.4 частини 2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993; період з 01.01.2004 по 15.11.2005, оскільки період роботи в російській федерації з 01.01.2004 до страхового стажу згідно записів у трудовій книжці не враховується. Зарахування даного періоду страхового стажу можливе лише за умови підтвердження компетентними органами сплати внесків до Пенсійного фонду російської федерації.

14.03.2023 від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення заявленого позову, та крім іншого, вказав, що Головним управлінням було розглянуто заяву позивача та долучені до заяви документи та 06.10.2022 за №025350007454 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Враховуючи, що в спірний період позивач працював на території іноземної держави, дані щодо сплати страхових внесків у спірний період відсутні, яка є основною умовою для зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу ОСОБА_1 . Період роботи з 01.11.1997 по 06.09.2001 (запис № 18-19), до трудового стажу не зарахований, оскільки у записі про початок трудової діяльності відсутня дата наказу на прийняття, що суперечить пункту 2.4 частини 2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу.

Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж станом на 29.09.2022 ОСОБА_1 становить 25 років 09 місяців 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії позивачу.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

29.09.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 06.10.2022 №025350007454 відмовлено заявнику у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказано, що за необхідного страхового стажу 29 років, страховий стаж особи становить - 25 років 09 місяців 06 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.11.1984:

- з 01.11.1997 по 06.09.2001 (запис 18-19) оскільки у записі про початок трудової діяльності відсутня дата наказу про прийняття, що суперечить п. 2.4 частини 2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993;

- з 01.01.2004 по 15.11.2005, оскільки період роботи в російській федерації з 01.01.2004 до страхового стажу згідно записів у трудовій книжці не враховується. Зарахування даного періоду страхового стажу можливе лише за умови підтвердження компетентними органами сплати внесків до Пенсійного фонду російської федерації.

В подальшому листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 01.11.2022 повідомлено позивача про рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 06.10.2022 №025350007454.

Відповідно до відомостей із Трудової книжки позивача НОМЕР_1 (дата заповнення 18.11.1983), він працював на таких посадах:

- з 01.11.1997 по 06.09.2001 водій третього класу ПП "Время" район Крайньої Півночі Ямало-Ненецького автономного округу, (в подальшому реорганізовано в ТОВ "Компанія-трест" (підстави Наказ №32-к та Наказ №28-к від 06.09.2001).

- з 10.08.2002 по 15.11.2005 електрик п`ятого розряду замісника головного енергетика у ТОВ "Газстройсвязь" (район Крайньої Півночі, Ямало-Ненецький автономний округ, м.Новий Уренгой).

Щодо зазначених вище періодів роботи позивача, проставлена відмітка "Районів Крайньої Півночі" .

Вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у зарахуванні до стажу та до стажу в пільговому обчисленні періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 01.11.1997 по 06.09.2001 та з 01.04.2004 по 15.11.2005 та відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Згідно частини 4 статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії .

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" 05.11.1991 №1058-IV).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Так, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 01.11.1997 по 06.09.2001 (запис 18-19) слугувало неналежне заповнення та внесення записів до трудової книжки ОСОБА_1 , зокрема відповідач у спірному рішенні вказав, що у записі про початок трудової діяльності відсутня дата наказу про прийняття, що суперечить п. 2.4 частини 2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" № 58 від 29.07.1993.

Судом досліджено наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (дата заповнення 18.11.1983), в якій наявні записи №18 та №19 про період трудової діяльність позивача з з 01.11.1997 по 06.09.2001 на посаді водія третього класу ПП "Время" район Крайньої Півночі Ямало-Ненецького автономного округу, (в подальшому реорганізовано в ТОВ "Компанія-трест" (підстави Наказ №32-к та Наказ №28-к від 06.09.2001).

Суд зазначає, що згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).

Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.

Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відмова відповідачів зарахувати позивачу до трудового стажу період роботи з 01.11.1997 по 06.09.2001 водієм третього класу ПП "Время" район Крайньої Півночі Ямало-Ненецького автономного округу, (в подальшому реорганізовано в ТОВ "Компанія-трест") є протиправними.

Щодо періоду з 01.01.2004 по 15.11.2015, який не зараховано відповідачем до страхового стажу позивача у зв`язку не підтвердженням компетентними органами російської федерації інформації про сплату страхових внесків, суд вказує про наступне.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Подібні за суттю вимоги передбачені й в законодавстві російської федерації.

Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону "Про трудові пенсії в Російській Федерації" від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.

Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Федеральним законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону "Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону Російської Федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.

Таким чином, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.

Отже, як законодавством України так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. При чому, суд звертає увагу на те, що такий обов`язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду російської федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.

З матеріалів справи видно, що у трудовій книжці позивача наявний запис про роботу у період з 10.08.2002 по 15.11.2005 електриком п`ятого розряду замісника головного енергетика у ТОВ "Газстройсвязь" (район Крайньої Півночі, Ямало-Ненецький автономний округ, м.Новий Уренгой).

Суд зазначає, що неврахування відповідачем спірного періоду з 01.01.2004 по 15.11.2005 до страхового стажу пов`язане з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків, у зв`язку з чим позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Чинне законодавство покладає обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків на страхувальника. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, вказане не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу спірного періоду.

Тобто, за умови підтвердження трудового стажу, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав, відтак період роботи з 01.01.2004 по 15.11.2005 підлягає зарахуванню до загального стажу роботи ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог про зарахування до загального стажу роботи позивача, який надає право на призначення пенсії за віком періоди трудової діяльності в районах Крайньої півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту для обрахування стажу роботи з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії, а саме з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005, суд вказує про наступне.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із пунктом 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" та від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28.

Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Згідно із статтю 3 Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства російської федерації.

Так, Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Разом з цим такі висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991.

Поряд з цим ВС у постанові від 14.03.2023 по справі №160/20914/21 вказав, що: "... Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні".

Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 676/7065/14-а та від 30.05.2019 у справі № 348/2974/14-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при вирішенні цієї справи суд зауважує, що заявлений спір, серед іншого, стосується правових підстав для зарахування для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача у районах Крайньої Півночі з 01.11.1997 по 06.09.2001 та з 01.01.2004 по 15.11.2005, відтак, з огляду на наведені положення чинного законодавства, враховуючи правову позицію ВС висловлену у постанові від 14.03.2023 по справі №160/20914/21, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача зарахувати до загального стажу роботи позивача, який надає право на призначення пенсії за віком періоди трудової діяльності в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту для обрахування стажу роботи з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії, а саме з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005.

Враховуючи страховий стаж, який був визнаний відповідачем у рішенні від 06.10.2022 №025350007454, а саме 25 років 09 місяців 06 днів, та беручи до уваги спірний період страхового стажу з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.04.2004 по 15.11.2005, загальний страховий стаж ОСОБА_1 станом на дату досягнення пенсійного віку становить понад 29 років, відтак позивач набув право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.10.2022 №025350007454 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Відповідно, вимоги позивача про зобов`язання призначити пенсію за віком є такими, що витікають із наслідків скасування судом спірного рішення, та враховуючи вказані вище положення норм діючого законодавства пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає призначенню позивачу.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки відповідач-2 неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Стаття 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, право на призначення пенсії мають особи, які досягли 60 років і за наявності страхового стажу та така призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

У пункті 1.8 вказаного Порядку №22-1, зазначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Згідно з пунктом 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У зв`язку з вищевикладеним, задля належного захисту порушених прав позивача на призначення пенсії за віком, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005 з дати виникнення права на пенсію у відповідності до положень статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування спірного рішення відповідача-2 та зобов`язання відповідача-1 врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.11.1997 по 06.09.2001, з 01.01.2004 по 15.11.2005 та призначити пенсію за віком.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, положеннями ч. 3 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за результатами розгляду справи судом не встановлено порушень прав позивача протиправними діями (бездіяльністю, рішенням) ГУ ПФУ у Вінницькій області, а спір, у свою чергу, виник у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення саме ГУ ПФУ в Рівненській області, суд дійшов висновку про те, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 715,70 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Рівненській області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.10.2022 №025350007454 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком, періоди з 01.11.1997 по 06.09.2001 та з 01.01.2004 по 15.11.2005, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", враховуючи положення статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 715,70 грн (сімсот п`ятнадцять грн 70 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403);

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.04.2023

Суддя Томчук Андрій Валерійович