Вирок № 110395428, 21.04.2023, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 344/7502/18

21 квітня 2023 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Богородчани кримінальне провадження №12017090010000981 про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , з вищою освітою, одруженого, приватного підприємця, раніше не судимого, громадянина України,

за ч.2 ст.190 КК України,

в с т а н о в и в:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ОСОБА_6 вчинив шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.

Кримінальне правопорушення скоєно за таких обставин.

Літом 2012 року ОСОБА_4 перебував на території Франції в зв`язку із лікуванням від онкологічного захворювання. Оскільки перебування на території європейської країни було можливе на той час виключно за наявності відповідної візи, а саме лікування потребувало тривалого часу та догляду родичів, ОСОБА_4 звернувся до свого двоюрідного брата ОСОБА_8 , який перебував в Україні за місцем свого проживання в м. Івано-Франківську, з проханням знайти людей чи фірму, які б могли в найкоротший термін допомогти з отриманням шенгенської мультивізи або дозволу на постійне проживання на території Франції для ОСОБА_4 та його сім`ї.

За рекомендацією своїх знайомих ОСОБА_8 на початку липня 2012 року звернувся до ОСОБА_6 з проханням допомогти у питанні виготовлення візи для виїзду за кордон чи паспорту громадянина іншої держави, зокрема Угорщини, для себе, ОСОБА_4 та членів їх сімей за відповідну оплату.

ОСОБА_6 , знаючи порядок отримання віз для виїзду на територію Франції, усвідомлюючи те, що він не має можливості вирішити це питання, вирішив шляхом обману заволодіти коштами, які мав надати ОСОБА_8 для виготовлення необхідних документів для перебування на території країн Євросоюзу.

Під час зустрічі з ОСОБА_8 , яка відбулася на початку липня 2012 року в м. Івано-Франківську на вул. Шопена, 3, в автомобілі «Деу», ОСОБА_6 , з метою реалізації свого протиправного умислу, переконав ОСОБА_8 в тому, що він має знайомих у м.Львові та допоможе за винагороду виготовити паспорти громадян Угорщини для ОСОБА_4 та його родичів. При цьому, ОСОБА_6 запевнив останнього, що паспорти будуть справжні та нададуть можливість вільно пересуватись та проживати в будь-якій країні Європейського Союзу.

ОСОБА_6 , не маючи можливості виготовити паспорти, створив видимість вигідності передачі йому грошових коштів. ОСОБА_8 , будучи неусвідомленим про шахрайські дії ОСОБА_6 , погодив з потерпілим ОСОБА_4 передачу грошових коштів ОСОБА_6

30 листопада 2012 року, ОСОБА_6 , перебуваючи на вул. Шопена,3 в м. Івано-Франківську, в автомобілі «ДЕУ» отримав від ОСОБА_8 за виготовлення паспортів громадян Угорщини грошові кошти потерпілого ОСОБА_4 в сумі 6000 Євро, що станом на той час згідно з курсом НБУ складало 62316,62 гривень.

Виконати вимогу ОСОБА_8 написати розписку про отримання грошових коштів за виготовлення паспортів ОСОБА_6 відмовився, однак, з метою прикриття своєї протиправної діяльності, підписав фіктивний договір безвідсоткової позики коштів у сумі 60000 грн, датований 2010 роком.

Не маючи наміру прийняти будь-яку участь у виготовленні документів для легального виїзду ОСОБА_4 та членів його сім`ї в країни Євросоюзу, однак маючи умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого у сумі 1500 Євро, із отриманих 6000 євро обвинувачений 4500 євро передав своєму знайомому ОСОБА_9 , а 1500 євро, що станом на той час за курсом НБУ складало 15579,16 гривень, умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом обману, привласнив.

ІІ. Формулювання обвинувачення, яке в судовому засіданні підтримано потерпілим відповідно до ч.3 ст.338 КПК України.

Відповідно до первинного обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачено у вчиненні шахрайства, тобто заволодінні чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст. 190 КК України.

За версією обвинувачення, підтриманого потерпілим, кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

Влітку 2012 року ОСОБА_4 у зв`язку із проведенням лікування перебував на території Французької Республіки. У зв`язку з необхідністю тривалого перебування у Франції, що було можливо лише за наявності відповідної візи, ОСОБА_4 звернувся до свого родича ОСОБА_8 , який перебував за місцем свого постійного проживання в м.Івано-Франківську з проханням знайти людей чи фірму, які би змогли допомогти з отриманням шенгенської мультивізи або дозволу на постійне проживання на території Франції для нього ( ОСОБА_4 ) та членів його сім`ї.

За рекомендацією знайомих ОСОБА_8 , двоюрідний брат ОСОБА_4 , на початку липня 2012 року звернувся до ОСОБА_6 з проханням допомогти у виготовленні паспорту громадянина іншої держави, зокрема Угорщини, для ОСОБА_4 , членів його сім`ї, а також особисто для себе за відповідну оплату.

ОСОБА_6 , знаючи порядок отримання віз для виїзду на територію Франції, усвідомлюючи те, що він не має можливості вирішити це питання, оскільки не є працівником відповідної дипломатичної установи, вирішив шляхом обману заволодіти коштами, які мав надати ОСОБА_8 для виготовлення необхідних документів для перебування на території країн Євросоюзу.

Під час зустрічі з ОСОБА_8 на початку липня 2012 року в м.Івано-Франківську на вул. Шопена, 3, у автомобілі «Деу», з метою реалізації протиправного умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, переконав ОСОБА_8 в тому, що він має знайомства серед працівників консульства Угорщини у Львові та допоможе за винагороду виготовити паспорти громадян Угорщини для ОСОБА_4 та його родичів, зокрема дружини ОСОБА_10 , матері ОСОБА_11 , а також для самого ОСОБА_8 . При цьому, ОСОБА_6 повідомив, що вартість одного паспорта громадянина Угорщини складатиме 3000 Євро та запевнив, що паспорти будуть справжні та дадуть можливість вільно пересуватись та проживати у будь-якій країні Євросоюзу.

Не будучи працівником консульської установи, та не маючи можливості виготовити паспорти, ОСОБА_6 створив видимість вигідності передачі йому грошових коштів. ОСОБА_8 , будучи неусвідомленим про шахрайські дії ОСОБА_6 , погодив з ОСОБА_4 передачу грошових коштів ОСОБА_6 .

30.11.2012 року ОСОБА_6 , перебуваючи у м.Івано-Франківську на вул.Шопена 3, в автомобілі «Деу», діючи свідомо, умисно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_4 , шляхом обману, в якості передоплати за виготовлення паспортів громадян Угорщини отримав від ОСОБА_8 грошові кошти потерпілого ОСОБА_4 у сумі 6000 Євро, що за курсом НБУ складало 62316 грн.

З метою прикриття своєї протиправної діяльності, на вимогу ОСОБА_8 . ОСОБА_6 категорично відмовився писати розписку про отримання грошових коштів за виготовлення паспортів, а підписав фіктивний договір безвідсоткової позики, датований 2010 роком.

У подальшому, продовжуючи здійснювати неправомірний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужими грошовими коштами у значних розмірах, шляхом надання неправдивих відомостей про виготовлення паспортів громадян Угорщини, з метою особистого збагачення, в першій декаді грудня 2012 року, ОСОБА_6 , неподалік місця проживання, в АДРЕСА_3 , отримав від ОСОБА_8 ще 6000 Євро як другу частину оплати за виготовлення паспортів громадян Угорщини, не маючи наміру виконати свої обіцянки. Сума грошових коштів, якими заволодів ОСОБА_6 у грудні 2012 року згідно з курсом НБУ складала 61890 грн.

Загалом ОСОБА_6 шахрайським способом заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_4 на загальну суму 12000 Євро, що в перерахунку на національну валюту за курсом НБУ складає 124206 грн.

ІІІ. Позиція обвинуваченого та потерпілого у кримінальному провадженні.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в учиненні інкримінованого кримінального правопорушення як у зміненому, так і в первинному обвинуваченні не визнав. Пояснив, що у 2010 році на одному із тренінгів познайомився з ОСОБА_9 , жителем м.Львів, який розповідав, що може допомогти у відкритті будь-якої візи. Згодом, його знайомий ОСОБА_12 у розмові поскаржився, що не може домогтись відкриття шенгенської візи і він дав йому контакти ОСОБА_9 . Через деякий час ОСОБА_12 підтвердив, що за сприяння ОСОБА_9 , відкрив візу. Восени 2012 року до нього зателефонував ОСОБА_13 та розпитував, чи може він посприяти у виготовленні документів для виїзду за кордон. Він знову порадив звернутись з цим питанням до ОСОБА_9 і надав ОСОБА_8 контактні дані ОСОБА_9 . Приблизно через місяць ОСОБА_8 зустрівся з ним вдруге і сказав, що домовленості з ОСОБА_9 досяг, однак боїться передавати йому гроші, оскільки не знав його досі. Він погодився виступити посередником та гарантом передачі грошей і біля приміщення кафе «Піратос» на вул. Шопена в м. Івано-Франківську отримав від ОСОБА_14 60000 грн для передачі ОСОБА_9 . При цьому на прохання ОСОБА_8 підписав принесений тим бланк договору позики, в який на місці була вписана сума коштів, яку він отримав. Отримані гроші протягом кількох днів передав ОСОБА_9 , який був у справах в Івано-Франківську. Про умови домовленостей між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , деталі та строки виконання зобов`язань він не знав, оформленням будь-яких документів не займався. Жодних інших коштів ні від ОСОБА_8 , ні від ОСОБА_4 не отримував, користі від вказаних дій він не мав. Лише у 2017 році через переписку у мережі «Фейсбук» від ОСОБА_15 довідався про те, що необхідних документів її сім`я не отримала, а гроші їм не повернуті. Потерпілого ОСОБА_4 вперше побачив під час проведення слідчих дій у поліції, до цього ніяких відносин з ним не підтримував. Розуміючи, що він має борг перед ОСОБА_8 у сумі 60000 грн за підписаним договором позики, він добровільно повернув ОСОБА_4 30000 грн. При цьому це відбувалося під час розслідування кримінального провадження, без присутності його захисника й він на той час думав, що ОСОБА_4 є представником ОСОБА_8 .

Звинувачення у шахрайстві вважає безпідставними і не обґрунтованими, оскільки ніяких обіцянок щодо виготовлення паспортів іноземної держави нікому не давав, жодного умислу на заволодіння коштами потерпілого не мав. Просить у обвинуваченнях, які підтримують прокурор та потерпілий його виправдати.

Допитаний в судовому засіданні як потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що в листопаді 2011 року у нього було діагностовано онкологічне захворювання і навесні 2012 року він виїхав на лікування у Францію. При цьому скористався туристичною візою. Оскільки термін лікування був тривалим, постало питання продовження можливості легального перебування на території Франції. Він зателефонував до двоюрідного брата ОСОБА_8 в Україну і попросив дізнатись у який спосіб можна отримати документи на довготривале перебування на території Франції. Через деякий час ОСОБА_8 повідомив, що познайомився зі ОСОБА_6 , який запропонував виготовити паспорти громадян Угорщини за ціною в 3000 Євро за один паспорт. Він погодився та попросив виготовити паспорт для нього, його дружини, його матері, а також для ОСОБА_8 . У кінці листопада 2012 року ОСОБА_8 передав ОСОБА_6 6000 Євро, що зафіксовано у розписці, а на початку грудня 2012 року ОСОБА_8 передав ще 6000 Євро. Загалом ОСОБА_6 отримав 12000 Євро й обіцяв завершити процедуру з виготовлення паспортів приблизно за три місяці. Кошти, які ОСОБА_8 передавав ОСОБА_6 належали не йому, але згодом він повернув ОСОБА_8 витрачені ним кошти.

В лютому 2013 року він повернувся в Україну, однак паспортів виготовлено не було. Він зв`язувався зі ОСОБА_6 , який спершу обіцяв владнати ситуацію, пояснював, що процес затягується не з його вини, однак потім повідомив, що виготовити документи не вдалося і гроші будуть повернуті. Через деякий час він надалі зв`язувався з обвинуваченим, який повідомив, що питання про повернення коштів слід ставити не до нього. Приблизно у 2014-2015 році 3000 Євро йому повернув ОСОБА_9 , ще еквівалент суми 1000 Євро йому повернув ОСОБА_6 у травні 2018 року під час досудового розслідування. Водночас 8000 Євро йому не повернуто до цього часу. Має претензії до обвинуваченого матеріального та морального характеру, просить заявлений ним цивільний позов задовольнити, стягнувши з обвинуваченого матеріальну шкоду в сумі, еквівалентній 8000 Євро на час подання позову, що становило 257360 грн, 300000 грн заподіяної моральної шкоди та судові витрати. Також просить призначити обвинуваченому суворе покарання.

ІV. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, мотиви неврахування окремих доказів, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою.

Незважаючи на невизнання своєї вини, вина обвинуваченого доведена в судовому засіданні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Зокрема, допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 пояснив, що його двоюрідний брат ОСОБА_4 , який у 2012 році виїхав на лікування до Франції, влітку 2012 року попросив його вивчити питання про можливість продовження його візи або знайти інший спосіб легального перебування у Франції. Його знайомий ОСОБА_12 порадив йому звернутись з цим питанням до ОСОБА_6 і дав його контакти. Він зустрівся зі ОСОБА_6 і той повідомив його про можливість отримання візи або паспорта Угорщини, який даватиме право на перебування у будь-якій країні Євросоюзу. При цьому ОСОБА_6 стверджував, що є знайомі у консульстві, які допомагають у оформленні документів. Він зателефонував до ОСОБА_4 , вони порадились і вирішили робити документи на отримання ОСОБА_16 громадянства. Вперше він передав 6000 Євро власних коштів ОСОБА_6 при зустрічі біля кафе «Піратос» в м.Івано-Франківську в автомобілі «Деу», при цьому ОСОБА_6 заздалегідь повідомив його, що розписок про отримання грошей для виготовлення паспортів писати не буде, а тому він підготував шаблон договору позики, у якому при передачі грошей зазначили суму 60000 грн. Яка дата стояла на договорі уваги не звернув. Через кілька тижнів, позичивши ще 6000 Євро у знайомого ОСОБА_17 , він передав ОСОБА_6 . 6000 Євро біля житлового будинку обвинуваченого, що на вул. Федьковича у м. Івано-Франківську. Приблизно через 2 місяці після передачі грошей, йому зателефонував ОСОБА_18 зі ОСОБА_19 , про якого йому попереднього говорив ОСОБА_6 , і повідомив, що необхідно прибути до Львова, звідки його повезуть в Угорщину для виконання певних формальностей, пов`язаних з оформленням документів. В подальшому ОСОБА_9 координував його дії. У ОСОБА_19 його зустрів чоловік на ім`я « ОСОБА_20 », з яким він через пункт пропуску у Львівській області заїхав в Польщу, а звідти в Угорщину. Там у якомусь селі ОСОБА_20 мав зустрічі і отримував певні документи. Разом з ОСОБА_20 він повернувся з Угорщини на Закарпаття. З того часу приблизно рік вони з ОСОБА_4 очікували на виготовлення документів. При цьому кілька разів він зв`язувався з ОСОБА_6 , той казав почекати, телефонували також до ОСОБА_9 , який запевняв, що все буде добре. Згодом, у 2014 чи 2015 році ОСОБА_9 повідомив, що питання з оформленням паспортів не виходить, тому він повернув 3000 Євро. Також ОСОБА_9 казав, що частина коштів витрачена на поїздки та оформлення документів, а за частиною коштів їм слід звертатися до ОСОБА_6 . Зазначив, що він надавав кошти ОСОБА_6 від імені брата ОСОБА_4 , всі витрачені кошти ОСОБА_4 йому повернув.

Допитана як свідок ОСОБА_10 пояснила, що в лютому 2012 року разом з чоловіком ОСОБА_4 виїхали на лікування до Франції по Шенгенській візі, оформленій у польському консульстві. Курс лікування передбачав необхідність тривалого перебування у Франції, а згодом періодичного відвідування клініки кілька разів на рік. Розуміючи, що термін дії візи завершується, звернулись до ОСОБА_8 аби він знайшов фірму, яка може зайнятись оформленням візи. Через певний час ОСОБА_8 повідомив, що знайшов людину, як з`ясувалось згодом, це був ОСОБА_6 , який запропонував можливість виготовлення паспортів Угорщини. При цьому ОСОБА_8 вказав, що за кожний паспорт треба буде заплатити 3000 Євро. Зі слів ОСОБА_8 для виготовлення 4 паспортів ОСОБА_6 було передано 12000 Євро, які потім чоловік віддав ОСОБА_8 . Детальних умов угоди їй не було відомо. Після того, як вони повернулись в Україну, чоловік почав займатися цим питанням. Однак протягом тривалого часу паспорти так і не були отримані, а гроші не повернуті. Згодом ОСОБА_21 зі ОСОБА_19 повернув чоловікові 3000 Євро, а ОСОБА_6 1000 Євро.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що зі ОСОБА_6 він познайомився у 2010 році й з того часу вони підтримували зв`язки. ОСОБА_6 він розповідав, що мав досвід оформлення польських віз, оскільки навчався у Варшаві та оформляв візу для себе. Також він говорив, що консультував людей для отримання віз. В 2012 році ОСОБА_6 зателефонував йому і запитав як можна допомогти хворій людині оформити документи для перебування на території країн Євросоюзу з метою лікування. Спочатку він вивчав питання отримання документів на території Польщі, але з`ясувалось, що зробити це неможливо. Тоді ОСОБА_6 просив пошукати інший шлях й він зв`язався зі своїм знайомим із Закарпаття ОСОБА_22 , який мав досвід оформлення Угорських паспортів. ОСОБА_22 погодився посприяти й вони почали збирати необхідні документи. Крім того, для виготовлення паспортів потрібні були кошти. Будучи в Івано-Франківську він отримав від ОСОБА_23 4000 Євро, хоч у розписці, на прохання ОСОБА_6 , він зазначив суму 4500 Євро. Всі отримані кошти він передав ОСОБА_22 . Також він передавав від ОСОБА_22 потерпілим номер телефону чоловіка на ім`я ОСОБА_20 , який мав супроводжувати їх у поїздках за кордон. Коли ОСОБА_22 повідомив про неможливість виготовлення паспортів, він кілька разів зустрічався чи то з ОСОБА_24 , чи то з ОСОБА_14 , при зустрічах обговорювали питання повернення коштів. Після того як ОСОБА_22 повернув йому 3000 Євро, ці кошти він повернув потерпілому.

З показань свідка ОСОБА_22 встановлено, що він з ОСОБА_9 знайомий з 2012 року, обоє займались посередницькими послугами при організації поїздок закордон, перебували у дружніх стосунках. Під час спілкування він розповів ОСОБА_9 , що мав особистий досвід оформлення документів для отримання громадянства Угорщини, оскільки його мати отримала ОСОБА_16 громадянство. Десь через півроку після цієї розмови ОСОБА_9 повідомив, що має одну сім`ю, якій допомагав з польськими документами, але, через проблеми з виготовленням таких, виникла потреба в отриманні Угорських паспортів. Оскільки він систематично їздив до Львова, то при одній із зустрічей з ОСОБА_9 отримав пакет документів на сім`ю для вивчення питання. У свою чергу він передав ці документи знайомому з виду чоловіку на ім`я « ОСОБА_20 » або « ОСОБА_25 », який возив групи туристів в Угорщину і отримав від нього позитивну відповідь щодо можливості розпочати процес оформлення документів. ОСОБА_9 він вказав орієнтовну ціну таких послуг з розрахунку 3000 доларів США за одну особу. Протягом 2013 року у кілька етапів отримав від ОСОБА_9 кошти для цього. Спершу 5000 Євро, а потім ще кілька раз, на загальну суму 9000 доларів США. До певного моменту процес з підготовки документів ішов, він на підтвердження цього відправляв ОСОБА_9 електронну копію листа Міністерства внутрішніх справ Угорщини про отримання документів для розгляду. Також знав, що родичі ОСОБА_4 протягом 2013 року особисто контактували з « ОСОБА_20 » з приводу поїздки в Угорщину. Однак з 2014 року Угорським урядом була введена додаткова умова отримання громадянства знання угорської мови і тоді виникли проблеми з отриманням документів. Навесні 2015 року ОСОБА_9 повідомив про необхідність припинення процесу виготовлення документів. Він при особистій зустрічі узгодив з ОСОБА_9 повернення частини отриманих коштів, а саме у сумі 5000 Євро, оскільки частина коштів була потрачена на послуги перекладачів, нотаріусів, поїздки до Угорщини, сплату зборів за подання документів, тощо. При особистій зустрічі у Стрию він передав ОСОБА_9 3000 Євро, а ще 2000 Євро вони погодились зарахувати в рахунок повернення боргу, оскільки ОСОБА_9 був винен йому таку суму за іншими домовленостями. Він вважає, що повернув ОСОБА_9 5000 Євро з коштів, отриманих від ОСОБА_24 . Про ОСОБА_6 він дізнався тільки тоді, коли постало питання повернення коштів і ОСОБА_9 пояснив, хто йому передавав частину коштів. Зазначив, що ОСОБА_6 раніше ніколи не бачив і з ним обставини оформлення документів для сім`ї ОСОБА_24 не обговорював.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що знайомий зі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 давно, з обома у дружніх стосунках. У 2012 році в розмові зі ОСОБА_6 поскаржився, що не може відкрити візу в Польщу. ОСОБА_6 дав йому телефон ОСОБА_26 і порадив звернутись до нього. Він скористався порадою і орієнтовно в травні 2012 року з допомогою ОСОБА_9 він отримав через консульську установу у м.Львові Польську візу. Згодом ще неодноразово користувався послугами ОСОБА_9 , який допомагав йому також у відкритті ОСОБА_16 візи у консульській установі в м.Ужгород у грудні 2013 року та у вересні 2015 року. У 2012 році ОСОБА_8 розповів йому про хворобу брата і проблему з оформленням візи. Тому від порадив звернутись до ОСОБА_9 , оскільки сам переконався, що той може допомогти у оформленні таких документів. Він дав ОСОБА_8 контактний телефон ОСОБА_9 . Можливо при цьому посилався на те, що познайомився з ним через ОСОБА_6 . Згодом при спілкуванні з ОСОБА_8 той розповідав, що з ОСОБА_9 обговорювали можливість оформлення польських віз або паспорта Угорщини, однак вирішили оформляти Угорські паспорти. Крім того, коли у 2013 році спілкувався з ОСОБА_9 з приводу оформлення для нього візи в Угорщину, то ОСОБА_9 підтверджував, що займається також питанням ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні повідомив про те, що в 2012 році він зичив ОСОБА_8 6000 Євро. Василик повідомляв, що гроші потрібні для потреб лікування брата ОСОБА_4 , якого він також добре знав. В 2013 році йому повернули 3000 Євро й ще 3000 Євро йому повернули частинами до 2015 року.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 12017090010000981 зареєстроване за ч.2 ст.190 КК України та зазначено, що 13 березня 2017 року надійшла заява про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_4 про те, що в період з листопада по грудень 2012 року в м.Івано-Франківську ОСОБА_6 шляхом обману заволодів його грошовими коштами, що спричинило йому значну шкоду (т.2 а.с.1).

Згідно з протоколом прийняття заяви від 13.03.2017 року, оформленої слідчим СВ Івано-Франківського ВП ГУНП ОСОБА_28 , та заявою про скоєння кримінального правопорушення від 13.03.2017 року, ОСОБА_4 повідомив про те, що у період з листопада по грудень 2012 року ОСОБА_6 шляхом обману незаконно заволодів його грошовими коштами у сумі 12000 Євро, внаслідок чого спричинив матеріальну шкоду (т.2 а.с.3-6).

Відповідно до договору безвідсоткової позики, який датовано 06.12.2010 року й підписаний ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , а також розписки, датованої тим же числом, останній отримав грошові кошти у сумі 60000 грн. та зобов`язувався повернути їх у такій же сумі у строк до 01.11.2012 року (т.2 а.с.43-45). Незважаючи на те, що в ході судового розгляду встановлено, що зміст цих документів (договору та розписки) не відповідав волі сторін, однак вони в сукупності з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_8 дають для суду підстави вважати, що ОСОБА_6 30 листопада 2012 року отримав від ОСОБА_4 через ОСОБА_8 6000 Євро і ці кошти повинні були бути спрямовані для виготовлення документів для легального виїзду в країни Євросоюзу.

Відповідно до протоколу огляду від 14.03.2017 року слідчий СВ Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_29 оглянув особисту сторінку дружини потерпілого ОСОБА_10 в соціальній мережі «Facebook», де міститься переписка ОСОБА_10 та ОСОБА_6 про наявність майнових претензій сім`ї потерпілого до ОСОБА_6 стосовно коштів, які не повернуті внаслідок невиконання досягнутих домовленостей щодо оформлення документів (т.2 а.с.10-19).

Згідно з копією розписки, датованої 01.12.2012 року, ОСОБА_22 підтвердив отримання від ОСОБА_9 коштів у сумі 4900 Євро. У разі невиконання домовленостей про надання послуг, зобов`язувався повернути кошти до червня 2013 року (т.2 а.с.49). Відповідно до копії розписки датованої 21.02.2012 року, ОСОБА_22 підтвердив отримання від ОСОБА_9 коштів у сумі 3200 Євро і зобов`язувався повернути їх у разі невиконання послуг протягом 6 місяців (т.2 а.с.50). Вказані докази в сукупності з іншими дослідженими доказами дають підстави для висновку про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_22 отримували кошти потерпілого ОСОБА_4 для сприяння у виготовленні паспортів громадян Угорщини.

Відповідно до копії розписки, датованої 26.09.2012 року, ОСОБА_9 підтвердив отримання від ОСОБА_6 коштів у сумі 4500 Євро та зобов`язувався повернути їх у разі невиконання договору до 01.03.2013 року (т.2 а.с.51). Згідно з копією розписки, датованої 20.11.2012 року, ОСОБА_9 підтвердив необхідність повернення отриманих від ОСОБА_6 коштів у сумі 4500 Євро до 01.05.2013 року (т.2 а.с.52). Вказані письмові докази підтверджують показання потерпілого та свідка ОСОБА_8 про передачу ОСОБА_6 грошових коштів, які останній мав передати ОСОБА_9 . Ці ж письмові докази є підтвердженням наявності умислу ОСОБА_6 на заволодіння шляхом обману частиною грошових коштів потерпілого у сумі 1500 Євро.

Заявою від 17.05.2018 року, поданою на ім`я слідчого, ОСОБА_4 підтвердив отримання від ОСОБА_9 грошових коштів у сумі 3000 Євро (т.2 а.с.37).

Розпискою ОСОБА_4 від 03.10.2017 року підтверджується отримання ним від ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 1000 Євро (т.2 а.с.36).

Відповідно до протоколів пред`явлення особи до впізнання від 27.07.2017 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 за пред`явленими фотографіями впізнали ОСОБА_6 як особу, яка шахрайським способом заволоділа коштами потерпілого (т.2 а.с.66-71).

Згідно з довідкою Університетського лікарняного центру «Бісетр» (Париж, Франція) від 09 липня 2012 року ОСОБА_30 перебував на лікуванні у вказаному лікувальному закладі з діагнозом лімфома не Ходжкинська Б-клітинна хребтової локалізації (ІV стадія) (т.2 а.с.79).

Згідно з інформацією НБУ про курс валют, яка є загально доступною, офіційний курс Євро до гривні на 30.11.2012 року становив 1038,6104 грн за 100 Євро.

Суд не приймає до уваги показання обвинуваченого в частині невизнання своєї вини у вчиненні шахрайського заволодіння коштів потерпілого й такі показання, на думку суду, надані з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Суд зазначає, що отримавши від потерпілого через свідка ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 6000 Євро, для ОСОБА_6 не було важливим, які заходи буде вживати ОСОБА_9 чи інші особи для виготовлення потерпілому документів для легального перебування в країнах Євросоюзу, оскільки в обвинуваченого була одна мета заволодіння частиною коштів потерпілого для власного збагачення. Судом не встановлено даних про те, що отримання грошей від потерпілого було результатом підприємницької діяльності обвинуваченого.

Те, що ОСОБА_6 30.11.2012 року отримував кошти від потерпілого у сумі 6000 Євро підтвердили в судовому засіданні потерпілий та свідок ОСОБА_8 . Про передачу цих коштів свідчать і договір позики та розписка (т.2 а.с.43-45). Зазначена у договорі позики та розписці сума 60000 грн відповідала на той час якраз сумі 6000 Євро й така сума, як ствердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , написана була на прохання ОСОБА_6 . За таких обставин суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_6 про те, що він отримав для передачі ОСОБА_31 60000 грн, а не 6000 Євро.

Те, що частину коштів у валюті Євро для вирішення питань щодо оформлення документів для сім`ї потерпілого ОСОБА_6 передав ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердив сам ОСОБА_9 , а копії розписок, наданих ОСОБА_9 (т.2 а.с.51, 52) дають підстави для суду стверджувати, що із 6000 Євро ОСОБА_6 передав ОСОБА_9 4500 Євро, а 1500 Євро шахрайським способом заволодів.

Виходячи з наведеного, суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_32 в тій частині, що ОСОБА_6 передав йому 4000 Євро, однак попросив написати розписку на 4500 Євро, оскільки такі показання не узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами.

Суд вважає належним та допустимим доказом та бере до уваги показання свідка ОСОБА_22 , які надані під час його допиту попереднім складом суду й відеозапис якого, за клопотанням сторони захисту, переглянуто в судовому засіданні. Провести допит такого свідка безпосередньо в судовому засіданні виявилося неможливим, оскільки на неодноразові виклики в судове засідання вказаний свідок не з`явився, а застосовані примусові приводи свідка органами поліції не виконано. Враховуючи, що в Україні запроваджено воєнний стан, зважаючи на надмірну тривалість судового розгляду кримінального провадження, а також те, що судом вжито всіх заходів щодо забезпечення безпосереднього допиту свідка, суд вважає за можливе переглянути показання такого свідка. Здійснюючи перегляд відеозапису, суд пересвідчився, що допит свідка ОСОБА_22 під час минулого судового розгляду здійснено в присутності тих самих учасників судового провадження та з дотриманням усіх їх процесуальних прав. Крім того, про можливість використання як доказів показань свідків, що надані в минулих судових засіданнях, наголошено в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 750/5745/15-к.

Суд приймає до уваги показання свідка ОСОБА_22 про те, що він та ОСОБА_9 займалися вирішенням питання щодо оформлення паспортів громадян Угорщини для сім`ї потерпілого, а також про те, що на час його спілкування з ОСОБА_9 з приводу оформлення документів для потерпілого він не знав обвинуваченого ОСОБА_6 .

Отже, аналіз зібраних, досліджених та перевірених доказів дають підстави для висновку про те, що вина ОСОБА_6 у заволодінні чужим майном (коштами потерпілого ОСОБА_4 у сумі 1500 Євро) шляхом обману повністю доведена в ході судового розгляду. Тобто в судовому засіданні частково знайшло своє підтвердження змінене прокурором обвинувачення. Однак, твердження прокурора у зміненому обвинувальному акті про шахрайське заволодіння обвинуваченим коштами потерпілого у сумі 2000 Євро суд вважає недоведеним.

Крім того суд вважає, що залишилося не підтвердженим об`єктивними доказами в судовому засіданні підтримане потерпілим первинне обвинувачення.

Зокрема, відповідно до первинного обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачувався в шахрайському заволодінні коштами потерпілого на загальну суму 12000 Євро. В основу такого обвинувачення було покладено показання свідка ОСОБА_8 , який повідомив про те, що двічі передавав по 6000 Євро обвинуваченому один раз 30.11.2012 року та другий раз в першій декаді грудня 2012 року. Показання ОСОБА_8 підтвердив й потерпілий, хоча він сам особисто не був присутній під час передавання грошей. Разом з тим, факт першої передачі коштів у сумі 6000 Євро, письмово підтверджується договором та розпискою про позику ОСОБА_6 коштів в сумі 60000 грн, що на той час практично було еквівалентом суми 6000 Євро. Однак інших належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_8 передав ОСОБА_6 ще 6000 Євро потерпілим не надано й в ході судового розгляду не здобуто.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що, отримавши 30.11.2012 року 6000 Євро від потерпілого через ОСОБА_8 , обвинувачений 1500 Євро привласнив, а 4500 Євро передав ОСОБА_9 , який спочатку сам намагався вирішити питання щодо виготовлення документів для сім`ї ОСОБА_4 , а пізніше залучив до цього ОСОБА_22 . Жодних даних про те, що ОСОБА_6 був залучений до процесу, результатом якого мало бути отримання потерпілим та членами його сім`ї віз європейських країн чи паспортів громадян Угорщини, в судовому засіданні не здобуто, що є додатковим підтвердженням умислу обвинуваченого на заволодіння коштів потерпілого у сумі 1500 Євро.

Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Такий обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 1 статті 92 КПК України передбачено, що обов`язок доказування цих обставин покладається на слідчого, прокурора.

Як визначено положеннями ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" вказано судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

За таких обставин суд зазначає, що досліджені у судовому засіданні та визнані належними й допустимими докази у своїй сукупності й взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводять винуватість обвинуваченого у скоєнні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Водночас суд визнає, що в ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження підтримане потерпілим попереднє обвинувачення про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Суд також зазначає, що відповідно до положень статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Зважаючи на межі судового розгляду, суд не оцінює дії інших осіб, крім обвинуваченого, у межах цього кримінального провадження на наявність ознак кримінального правопорушення, оскільки це не відповідає функції суду та засадам здійснення судочинства, а є прерогативою органів досудового розслідування.

V. Стаття Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч.1 ст.190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.

При здійсненні кваліфікації діяння суд виходить з визначеного на 2012 рік розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян 536,5 грн.

VІ. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

VІІ. Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до кримінальних проступків, особу винного, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше не судимий (т.2 а.с.53), на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває (т.2 а.с.58,59), одружений (т.4 а.с.108), має на утриманні двох неповнолітніх дітей (т.4 а.с.109-110), характеризується виключно позитивно (т.4 а.с.95-105).

Із досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації видно, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення та обмеження волі на певний строк, оскільки він не становить високої небезпеки для суспільства (т.3 а.с.107-108).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006№3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тому, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно з якими досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи покарання суд бере до уваги положення ст. 50 КК України, згідно з якою покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, положення ст. 65 КК України, згідно з якою, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того суд також зазначає, що згідно з приписами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Питання дії закону про кримінальну відповідальність у часі врегульовано статтями 4 та 5 КК України, положення яких доповнюють одне одного і мають тлумачитися та застосовуватися в їх взаємозв`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 3 ст. 5 КК України).

Слід зауважити, що диспозиція ч.1 ст.190 КК України як на час вчинення кримінального правопорушення, так і на час постановлення вироку не змінилася, однак змінилася санкція частини першої цієї статті.

Так, санкцією ч.1 ст.190 КК України (в редакції КК України станом на 30.11.2012 року) за вчинення шахрайства, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою передбачено було покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Санкцією ч.1 ст.190 КК України (в редакції КК України станом на час постановлення вироку) за вчинення шахрайства, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Тобто станом на час постановлення вироку кримінальним законом посилено відповідальність за діяння, які вчинені обвинуваченим.

Виходячи з вищевказаних приписів законодавства, при призначенні покарання суд застосовує санкцію ч. 1 ст. 190 КК України, яка діяла на час вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.

Призначаючи покарання суд враховує вимоги п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Таким чином, враховуючи мету й мотиви, якими керувався ОСОБА_6 при вчиненні кримінального правопорушення, його поведінку під час та після вчинення діяння, зокрема, заперечення вини, невідшкодування шкоди потерпілому, думку потерпілого, який наполягає на суворому покаранні, позицію органу пробації, який вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції КК України станом на 30.11.2012 року) у виді громадських робіт. Призначення менш суворого покарання, зазначеного у санкції ч.1 ст.190 КК України, не буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Таке порання на думку суду буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим, підсудний вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України, який згідно зі ст.12 КК України є кримінальним проступком. Враховуючи те, що шахрайські дії обвинуваченого мали місце 30 листопада 2012 року, то на даний час, відповідно до ст.49 КК України, минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Оскільки клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності до суду від обвинуваченого не надходило, тому його слід звільнити від покарання на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

VІІІ. Цивільний позов у кримінальному провадженні.

Статтями 127, 128 КПК передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Як передбачено у ч. 1 ст. 1166 ЦК, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК, до складу реальних збитків як одного з елементів майнової шкоди входять втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При цьому, згідно зі ст. 1192 ЦК, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Сума відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні не обов`язково має збігатися з розміром завданої злочином шкоди, вказаним в обвинуваченні, яке суд визнав доведеним. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода як обставина, що впливає на його кваліфікацію та вирішення інших питань, пов`язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності, та відшкодування збитків як спосіб захисту порушеного цивільного права і компенсаційний механізм мають неоднакову юридичну природу, відрізняються за критеріями визначення і правовими наслідками. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 135/112/17 та у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 486/1423/17.

Потерпілим заявлено цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в сумі 257360 грн та моральної шкоди у сумі 300000 грн.

Заявляючи цивільний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди, потерпілий виходив з первинного обвинувачення про шахрайське заволодіння його коштами у сумі 12000 Євро та часткове відшкодування коштів у сумі 4000 Євро. Однак в ході судового розгляду знайшло своє підтвердження та визнано судом доведеним заволодіння обвинуваченим коштами потерпілого у сумі 1500 Євро, тобто спричинення матеріальної шкоди в сумі 1500 Євро, що на час постановлення вироку становить 60099,60 грн (станом на 21.04.2023 року офіційний курс НБУ становить 40,0664 грн. за 1 Євро). Під час досудового розслідування обвинувачений добровільно повернув потерпілому 1000 Євро, що становить 40066,40 грн. За таких обставин з обвинуваченого на користь потерпілого слід стягнути 500 Євро матеріальної шкоди, що становить 20033,20 грн.

Частина 1 ст. 1167 ЦК визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як установлено ч. 3 ст. 23 ЦК, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 572/3209/17.

Розглядаючи цивільний позов суд бере до уваги те, що вчиняючи кримінальне правопорушення обвинувачений розумів, що потреба виїзду потерпілого в країни Євросоюзу була зумовлена необхідністю його тривалого лікування, тобто він був усвідомлений про незадовільний стан здоров`я потерпілого. Вирішуючи цивільний позов в частині моральної шкоди, суд враховує глибину моральних страждань потерпілого внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, зміни звичного способу життя, незручності, та, виходячи з принципу розумності і справедливості, суд вважає, що цивільний позов у цій частині слід задовольнити частково й стягнути з підсудного на користь потерпілого 50000 грн моральної шкоди.

Зважаючи на відсутність доказів, на підтвердження понесених потерпілим судових витрат, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Отже цивільний позов підлягає до часткового задоволення.

ІХ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід обвинуваченому судом не обирався й у суду відсутні підстави щодо обрання запобіжного заходу.

Долю речових доказів суд вирішує згідно з вимогами ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

з а с у д и в :

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 190 КК України, та призначити покарання у виді 240 годин громадських робіт.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст. 74 КК України від призначеного покарання ОСОБА_6 звільнити у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 20033,20 грн матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовити.

Речові докази договір безвідсоткової позики, розписка та заява відповідно до постанови слідчого від 17.05.2018 року (т.2 а.с.46) залишити в матеріалах судового провадження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Головуючий ОСОБА_1