Ухвала суду № 110383080, 17.04.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/6338/22

№ 1-кп/183/775/23

17 квітня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені 08.04.2022 року до ЄРДР за № 42022131610000154, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, -

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И Л А :

Прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою, мотивуючи тим, що старший сержант ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 ,діючи умисно, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 05 квітня 2022 року самовільно, з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, залишив місце служби і покинув район виконання бойової задачі, охорони та оборони визначених рубежів на околиці населеного пункту Кремінна Луганської області, фактично ухилився від військової служби та вибув у невідомому напрямку до моменту повідомлення йому про підозру

19 вересня 2022 року в м. Новомосковськ Дніпропетровської області, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України -дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.

19 вересня 2022 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

20 вересня 2022 року до ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17 листопада 2022 року включно.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 продовжено до 30 грудня 2022 року.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 продовжено до 23 лютого 2023 року.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 продовжено до 19 квітня 2023 року.

Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.

Статтею 176 ч. 7 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.

Метою продовження запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спроб: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5

ч. 1 ст. 177 КПК України, які наразі не зменшилися. Так, в обґрунтування продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від суду, що підтверджується, тим що

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, згідно ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Крім того, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 159 від 19.07.2022 року внесені зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 року та викладено нову редакцію переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 19.07.2022 року (далі - Перелік до наказу). Відповідно до вказаного Переліку до наказу, Лисичанська міська територіальна громада Сєвєродонецького району Луганській області, перебуває під тимчасовою окупацією та оточенні (блокуванні) з боку РФ та незаконного збройного формування, так званого «ЛНР».

Обвинувачений ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на тимчасово окупованій території України.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків або інших підозрюваних. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового розгляду;

-вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що обвинувачений вчиняючи дезертирство, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати бойові завдання та наказ командира підрозділу щодо виконання свої службових обов`язків на бойових позиціях в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі фактичної зони бойових дій у

м. Кремінна Луганської області. Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що обвинувачений буде переховуватися від та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Дії, що інкримінуються обвинуваченому, мають виняткову суспільну небезпечність в період триваючої збройної агресії Російської Федерації, особливо, в бойовій обстановці, оскільки спрямовані на підрив основоположної засади функціонування Збройних Сил України - єдиноначальності.

На підставі вищевикладеного прокурор просить клопотання задовольнити.

Захисник ОСОБА_5 просив відмовити в задоволені клопотання прокурора та заявив клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави обвинуваченому ОСОБА_3 ..

Обвинувачений просив відмовити в задоволені клопотання прокурора, та просить суд задовольнити клопотання захисника ОСОБА_5 ..

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 посилаючись на вищевказані пояснення.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжкого, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.

Суд при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення - дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, віднесеного законом до категорії тяжких, що вказує на негативну репутацію останнього; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється.

Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.

Розглядаючи клопотання захисника ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави обвинуваченому ОСОБА_3 , суд вважає, що підстав, визначених законом, немає. Більш того, таке клопотання не узгоджується з вимогами закону та суперечить йому. Тому суд вважає, що в задоволенні клопотання повинно бути відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_3 обвинуваченому ОСОБА_3 - задовольнити.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцю м. Лисичанськ Луганської області, громадянину України, у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_3 продовжити, строком до 14 червня 2023 року включно.

В задоволені клопотання захисника ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави обвинуваченому ОСОБА_3 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1