Рішення № 110383047, 16.02.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6437/21

№ 2-о/183/12/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника заявника Шаповал О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

13 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні.

12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні.

1.Стислий виклад заяви та вимог.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилався на те, що він є представником корінного населення м. Антрацит Луганської області, Україна.

Він проживав і був зареєстрований у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

До Російської Агресії на Сході України, він уклав із в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , контракт і був призваний на службу Антрацитівським військоматом Луганської області.

Він, ОСОБА_1 з 31.01.2008 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України (про що свідчить довідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.05.2013 №1214), у званні молодшого лейтенанта на посаді командира ІНФОРМАЦІЯ_4, про що свідчить копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 27.04.2019 №697.

У 2014 він році прийняв рішення захищати Україну в рамках проведення на сході України антитерористичної операції, як військовослужбовець і приймав участь в бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції як військовослужбовець на захисті Батьківщини, України, від збройної військової агресії Російської Федерації і керованих нею терористичних організацій.

Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Відповідно до п. 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон про тимчасово окуповані території), 20 лютого 2014 року визначено датою початку тимчасової окупації території України.

15 квітня 2014 року з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною Радою України був прийнятий Закон про тимчасово окуповані території. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України.

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як наслідок, Україною, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року по справі № 761/9437/15-ц.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч.ч. 3, 4 ст. 82 ЦПК України.

Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Луганської області було порушено його гарантовані права і свободи, визначені в розділі I Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, зокрема: Право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачене ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, право мирного володіння своїм майном, передбачене ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1953 року, а також порушено Заборону дискримінації, передбачену ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Заявник є мешканцем Донбаського регіону і після закінчення контракту не має іншого вибору як повернення за місцем призову. З відповіді В/ч НОМЕР_1 від 29.07.2021 та від 22.07.2021 вбачається, що після закінчення контракту заявника (який військовою частиною житлом не забезпечувався, довідка в/ч НОМЕР_1 від 22.07.2021), має бути направлено за місцем призову до Луганської області або за місцем останньої служби Дніпропетровської області до Центру комплектування.

Заявник був змушений назавжди покинути територію свого проживання - м. Антрацит і залишити все своє майно через військовий збройний конфлікт внаслідок Російської Агресії.

Тож, заявник, в розумінні рекомендації комітету міністрів ради Європи 2006(6) і Керівних принципів ООН з питання про переміщення осіб усередині країни є внутрішньо переміщеною особою.

Отже, іншого способу захисту і встановлення вищевикладених фактів він не вбачає з огляду на невідповідність українського законодавства реальним обставинам - збройному конфлікту між Російською Федерацією, підпорядкованим Росії збройним угрупуванням і Україною та окупації частини території України та довготривалим розслідуванням кримінальних проваджень відносно осіб, що перебувають на окупованій території і території Російської Федерації.

Статтею 48 Конституції України закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Позбавлення на окупованій території майна заявника є прямим порушенням норм Конституції України.

Незабезпечення заявника житлом на підконтрольній Україні території, в тому числі як внутрішньо переміщеної особи та як військовослужбовця, не надання заявнику статусу внутрішньо переміщеної особи безумовно порушує права заявника.

Ст. 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Ці положення деталізовані в численних законодавчих актах, найбільш важливим з яких є ЦК.

Він, ОСОБА_1 залишився власником своєї квартири, за легальним українським законодавством, за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, окупаційна влада позбавила його єдиного житла і держава Україна не забезпечила його житлом, як військовослужбовця.

Встановлення факту втрати майна особи на тимчасово окупованій території України йому потрібно з метою мети:

-для постановки на квартирний облік як військовослужбовця і внутрішньо переміщеної особи для отримання житла;

-для отримання компенсації від Російської Федерації за експропрійоване моє житло в м. Антрацит;

-для звернення до міжнародних інституцій і фіксування факту порушення Державою-окупантом норм міжнародного законодавства.

Враховуючи наведене, у заяві ОСОБА_2 просив суд:

1. Задовольнити заяву про становлення факту, що має юридичне значення,

2. Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , яке відбулось з 12 квітня 2014 року з окупованої території Луганської області ( АДРЕСА_1 ) внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

3. Встановити факт втрати майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , (вибуття із володіння поза волею власника, шляхом знищення майна, реквізії, експропріації окупаційною владою та із подальшим руйнуванням) єдиного житла - трикімнатної квартири на п`ятому поверсі п`ятиповерхового панельного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,90 кв.м., житловою площею 41,60 кв.м., яка належала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012 серії НОМЕР_3 , витягу про державну реєстрацію прав, виданого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 19.12.2012 №36819360, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 38650045, номер запису 16320 в книзі 96 та на підставі розпорядження органу приватизації від 17.12.2012 № 9402/2, технічного паспорту виготовленого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 06.12.2012, звіту про оцінку трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на п`ятому поверсі п`ятиповерхового панельного будинку, виготовлений 29.05.2013 Науково-виробничим інформаційно-методичним культурно-просвітницьким комерційним центром «ТРИАН» (експерт-оцінювач, генеральний директор ТОВ «НВЦ «ТРИАН» Горбунова Т.М.), з дати початку Збройного конфлікту у Донецькій і Луганській області 12.04.2014, в м. Антрацит Луганської області внаслідок агресії Російської Федерації в період окупації м. Антрацит Луганської області і дій окупаційної влади по експропріації майна внутрішньо переміщених осіб, громадян України, військовослужбовців Збройних Сил України.

3.Стислий виклад позиції заінтересованих осіб.

2.1 13 січня 2022 року заінтересована особа Міністерство у справах ветеранів України звернулася до суду з листом, у якому посилається на те, що Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей ветеранів та осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Факти, які просить встановити заявник, не стосуються діяльності Міністерства у справах ветеранів України, тому, залучення міністерства у якості заінтересованої особи є безпідставним.

2.2. 17 січня 2022 року заінтересована особа - Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій звернулося до суду з поясненнями, у яких просило суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 376 (далі - Положення) Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (Мінреінтеграції) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п. 1 п. 3 Положення, основними завданнями Мінреінтеграції є: забезпечення формування та реалізація державної політики з питань внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій території внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту та/або тимчасової окупації частини території України та виїхали за кордон (далі - особи, які виїхали за кордон), сприяння реалізації їх прав і свобод та створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання.

Частинами 1-3 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Заявник не надав суду доказів того, що він є внутрішньо переміщеною особою.

Крім того, у відповідності до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

2.3 Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України не зверталося до суду з будь-якими заявами, письмовими поясненнями та не висловлювалася щодо своєї правової позиції у справі.

2.4 Заінтересована особа - російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні не зверталася до суду з будь-якими заявами, письмовими поясненнями та не висловлювалася щодо своєї правової позиції у справі.

4.Рух справи та процесуальні дії у справі.

13 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року заяву залишено без руху, заявникові надано строк для усунення недоліків заяви.

22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в новій редакції, відповідно до якої усунув недоліки первісної заяви.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку окремого провадження.

Ухвалою суду від 31 січня 2023 року до участі у справі у якості заінтересованої особи залучено Державну прикордонну службу України.

Ухвалою суду від 08 грудня 2021 року постановлено здійснювати судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з представником заявника - адвокатом Шаповіл Оленою Володимирівною.

28 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в новій редакції.

12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні.

5.Судовий розгляд

4.1 В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 підтримала заяву у повному обсязі, посилалася на підстави звернення до суду, викладені у заяві, просила суд задовольнити вимоги, не заперечувала той факт, що заявник з 16.07.2013 р. зареєстрований за адресою:: АДРЕСА_2 , також зазначила, що у 2014 році ОСОБА_1 звертався до відповідних установ з питанням встановлення йому статусу внутрішньо переміщеної особи, але йому було відмовлено.

4.2 Міністерство у справах ветеранів України, як заінтересована особа, у своїй заяві просило суд розглядати справу за відсутності представника міністерства.

4.3 Представник Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

4.4. Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

4.5 Представник заінтересованої особи - російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні в судове засідання не з`явився.

6.Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Антрацит Луганської області, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України.

Як зазначив заявник, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України, ОСОБА_1 02.07.2013 року був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 та з 16.07.2013 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.12.2012 серії НОМЕР_3 ; витягом про державну реєстрацію прав, виданого Антрацитівським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 19.12.2012 №36819360, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 38650045, номер запису 16320 в книзі 96; технічним паспортом на квартиру.

Встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року по справі № 761/9437/15-ц.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч.ч. 3, 4 ст. 82 ЦПК України.

Так, загальновідомими є факти, що у квітні 2014 року, контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як наслідок, Україною, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Крім того, під час розгляду зазначеної категорії справи, а саме, 24 лютого 2022 року відбулася збройна агресія російської федерації, внаслідок чого на території України оголошено воєнний стан, який діє і до теперішнього часу.

7.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

7.1 Стосовно участі російської федерації у якості заінтересованої особи при розгляді зазначеної справи, суд приходить до висновку, що незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.

По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи.

Натомість, у даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України.

Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. Частина четверта статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.

Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

7.2 У відповідності до статті 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

На підставі пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що,

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

На підставі частини 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, в порядку окремого провадження можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

7.3 Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

7.4 У відповідності до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Зазначений закон втратив чинність 07.05.2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» № 2217-ІХ.

8. Висновки суду

8.1 Стосовно вимог про встановлення факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

Як зазначалося вище, на підставі частини 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Враховуючи наведене, факт внутрішнього переселення не може встановлюватися судами України, а повинен підтверджуватися довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у порядку, визначеному Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Згідно посилань представника заявника, ОСОБА_1 у 2014 році відмовлено у встановлені статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відмова відповідного органу у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи може бути оскаржено до суду, в той же час, заявником не надано суду доказів того, що ним оскаржувалася відмова у встановлені статусу внутрішньо переміщеної особи.

Оскільки ОСОБА_1 , у відповідності до законодавства України не є внутрішньо переміщеною особою, в судовому порядку не може бути встановлено факт його вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв`язку з окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

Враховуючи наведене, у задовленні заяви у цій частині належить відмовити.

8.2 Стосовно вимог про встановлення факту втрати ОСОБА_1 (вибуття із володіння поза волею власника, шляхом знищення майна, реквізії, експропріації окупаційною владою та із подальшим руйнуванням) нерухомого майна, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 1. Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 2. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. 3. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Враховуючи наведене, будь-які акти посадових та службових осіб на тимчасово окупованій території є недійсними і не створюють правових наслідків, зазначена недійсність стосується і вилучення у громадян України нерухомого майна.

Як зазначалося судом вище, у відповідності до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Зазначений закон втратив чинність 07.05.2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» № 2217-ІХ.

Таким чином, станом на дату звернення до суду ( 13.09.2021 р.) за ОСОБА_1 зберігалося право власності на нерухоме майно, яке перебуває на тимчасово окупованій території України - на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, з наданих позивачем супутникових знімків будинку, розташованогоза адресою: АДРЕСА_3 , неможливо визначити, у якому стані знаходиться належне заявникові нерухоме майно.

Крім того, пошкодження нерухомого майна передбачає можливість його відновлення до первісного стану шляхом проведення будівельних робіт.

Знищення нерухомого майна передбачає неможливість відновлення його внаслідок повного руйнування.

В той же час, пошкодження нерухомого майна або факт його знищення підтверджується відповідними актами обстеження, актами огляду та проведення будівельної експертизи.

Заявником не надано суду належних та допустимих доказів того, що належне йому нерухоме майно пошкоджене чи знищене, узв`язку з тим, що нерухоме майно знаходиться на тимчасово окупованій території України.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості визначити стан нерухомого майна, зробити висновок про його пошкодження чи повне руйнування, знищення, у задоволенні заяви в цій частині також належить відмовити.

Враховуючи наведене, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення належить відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

9. Судові витрати

У відповідності до ч.7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Законом не встановлено відшкодування судових витрат у справах окремого провадження за заявою, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Враховуючи наведене, судові витрати покладаються на заявника.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 6-10, 12, 76-81, 89, 258-259, 263-268, 272, 273, 293, 294, 315-319, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство соціальної політики України, російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про встановлення фактів, що мають юридичне значення - відмовити.

Судові витрати покласти на заявника ОСОБА_3 .

Учасники справи:

- заявник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заінтересована особа: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, ЄДРПОУ 404446210, місцезнаходження за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 13;

- заінтересована особа: Міністерство у справах ветеранів України, ЖЄДРПОУ 42657144, місцезнаходження за адресою: м. Київ, пров. Музейний, 12;

- заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, ЄДРПОУ 37567866, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10;

- заінтересована особа: російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження за адресою.: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 21 лютого 2023 року.

Суддя Д.І. Городецький