Рішення № 110375523, 21.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2023 року № 640/20218/22

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 23.09.2022 №20825-18731/Н-02/8-2600/22 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до пенсійного органу із заявою щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, однак пенсійний орган протиправно йому відмовив з огляду на відсутність необхідної вислуги років, чим порушив його законні права та інтереси.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 23.11.2022 вказану позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

28.02.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

Сторонами підтверджується та не оспорюється, що загальний страховий стаж позивача становить 43 роки 7 місяців 28 днів, з них стаж роботи за вислугою років 38 років 11 місяців 5 днів, з них на посадах прокурорів 10 років 8 місяців 17 днів.

Позивач вважаючи, що у нього наявний необхідний стаж для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII звернувся із відповідною заявою до пенсійного органу.

Листом від 23.09.2022 №20825-18731/Н-02/8-2600/22 відповідач відмовив позивачу у переведенні на інший вид пенсії з огляду на відсутність у нього необхідно стажу на посадах прокурорів.

Вважаючи дану відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом положень ст.21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Станом на день звільнення позивача з органів прокуратури та набуття права на пенсію діяли норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (далі - Закон №1789).

Так, ст.13 Закону №1789 було визначено систему органів прокуратури, до якої відносилися: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури станом на день призначення на посаду та у період проходження служби в органах прокуратури було врегульовано положеннями ст.50-1 Закону №1789.

Частиною 1 Закону №1789 передбачалось, що Прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З 15.07.2015 Закон №1789 (окрім положень ч.ч.3, 4, 6, 11 ст.50-1) втратив чинність на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697), у зв`язку з чим з вказаної дати питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано ст. 86 останнього.

Так, свою відмову перевести позивача на пенсію за нормами Закону України «Про прокуратуру» орган Пенсійного фонду України аргументує відсутністю у позивача станом на день звернення передбаченого нормами ч.1 ст.86 Закону №1697 стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Оцінюючи вказані мотиви уповноваженого органу, крізь призму основних засад адміністративного судочинства, суд виходить з наступного.

Статтею 86 Закону №1697 (в редакції, чинній на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід на інший вид пенсії) передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30.09.2011 - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 01.10.2011 по 30.09.2012 - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 01.10.2012 по 30.09.2013 - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 01.10.2013 по 30.09.2014 - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 01.10.2014 по 30.09.2015 - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 01.10.2015 по 30.09.2016 - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 01.10.2017 року по 30.09.2018 - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 01.10.2018 по 30.09.2019 - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 01.10.2019 по 30.09.2020 - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 01.10.2020 і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Суд звертає увагу, що зазначений закон був прийнятий лише 14.10.2014 при цьому зі змісту положень ч.1 ст.86 даного Закону він встановлював правове регулювання відносин щодо осіб, котрі по 30.09.2011 мають 20 років вислуги років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років та передбачав, що такі прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.

При цьому позивач станом на 01.10.2011 мав стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, що свідчить про обставини виникнення права у позивача на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі норм ст.86 Закону №1697 та ст.50-1 Закону №1789.

Суд вважає обґрунтованими посилання позивача про те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав, не повинні застосовуватися, оскільки у період дії ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII у редакції від 26.07.2001, чинній до 30.09.2011 та станом на 01.10.2011, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Судом встановлено, що станом на 30.09.2011 у позивача був наявний стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, що станом на 01.10.2011 позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років.

Крім того, суд зауважує, що положення ст.86 Закону № 1697-VІІ не визначають період "з 01 жовтня 2020 року" як період, протягом якого позивач має звернутись за призначенням пенсії. Виходячи з аналізу відповідної норми можна прийти до висновку, що положення ст.86 Закону №1697-VІІ не визначають період "з 01 жовтня 2020 року" як період, протягом якого позивач має звернутись за призначенням пенси, оскільки зазначений період є законодавчо встановленим проміжком часу, станом на який особа повинна мати певний страховий стаж для призначення пенсії за вислугу років, в тому числі стаж роботи на прокурорських посадах.

Суд звертає увагу, що право на призначення та виплати пенсії, підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки, наявний стаж роботи позивача на посадах органів прокуратури передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення ст.86 Закону №1697, фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугу років.

Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями ст.22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України №8-рп/99 від 06.07.1999 у справі щодо права на пільги та №5-рп/2002 від 20.03.2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 06.10.2000, №Rec(2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (п. 14).

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абз.5 п.4 мотивувальної частини).

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16.12.1974, де суд встановив принцип згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Правова позиція суду була підтверджена і у рішенні «Гайгус проти Австрії» від 16.09.1996, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що , в свою чергу, може свідчити про виникнення відповідної особи права власності.

Аналогічні висновки містяться у правовій позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п.23 рішення «Кічко проти України» від 08.11.2005, а саме, якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує дії пенсійного органу по відмові у переведенні на інший вид пенсії згідно із Законом України «Про прокуратуру».

Разом з тим, за наслідками розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що права позивача були порушені, а відтак дії пенсійного органу слід визнати протиправними та зобов`язати пенсійний орган на вчинити дії на відновлення порушених прав.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia) та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн, тому ці витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оформлене листом від 23.09.2022 №20825-18731/Н-02/8-2600/22 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) перевести ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.