Рішення № 110374626, 19.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року Справа № 160/20093/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засідання Лінчук С.В., за участі: позивача: представника позивача: представника відповідача-1: представника відповідача-2: не прибув не прибув не прибув Лейченко І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

15.12.2022 року (14.12.2022 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій позивач просить суд:

- скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 795-к від 30.11.2022 року "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " та поновити на посаді головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.12.2022 року о 13:26 год на електронну адресу позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) надійшла сканована копія наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №795-к від 30.11.2022 року «Про припинення держаної служби та звільнення ОСОБА_1 » за підписом голови комісії з ліквідації Марії Брезіцької. Означеним наказом відповідно до пункту 1-1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №1414 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», наказу Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 року №29 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області» відповідачем-1 вирішено припинити державну службу та звільнити позивача з посади головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, 01.12.2022 року, «у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області» відповідно до пункту 1-1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Підставою для видання спірного наказу, що оскаржується вказано «Попередження про наступне звільнення від 24.01.2022 року». Позивач стверджує, що термін «ліквідація» в змісті постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», фактично має всі ознаки терміну «реорганізація» та дії «реорганізація» шляхом злиття (об`єднання) державних органів. Крім того позивач зазначає, що з 27.09.2022 року з дня утворення відповідача-2 - Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, до нього перейшли повноваження та функції, зокрема відповідача-1- Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14. В розпорядчому акті органу державної влади - постанові Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, який визначено його правонаступником. З 27.09.2022 року з дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, яке втратило такі повноваження та функції згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14. Вказані обставини, згідно з приписами ч. 1 ст.104 Цивільного кодексу України. Отже, у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 27.09.2022 року по 03.11.2022 року керівником відповідача-2 була голова ліквідаційної комісії, в.о. начальника відповідача-1 - Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Брезіцька Марія Сергіївна. Враховуючи те, що фактично відбулась реорганізація (шляхом злиття (об`єднання) державних органів), а не ліквідація відповідача-1, позивач стверджує, що його звільнення є протиправним. У попередженні, про звільнення позивача від 24.01.2022 року, відсутнє будь-яке посилання на можливість подальшої роботи у новоутвореному органі або інформація щодо вирішення працевлаштування позивача у майбутньому, що є грубим порушенням вимог ч. 3 ст.87 Закону України «Про державну службу». Грубе порушення вимог ч. 3 ст.87 Закону України «Про державну службу», також підтверджується тим фактом, що позивача було звільнено за наявності у суб`єкта призначення можливості запропонувати відповідні посади. Факт наявності у суб`єкта призначення - відповідача-2 не заміщених відповідних посад підтверджується змістом «змін що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14, оскільки чисельність працівників або штату територіальних органів Держпраці, враховуючі наявність значної кількості вакантних посад, фактично не змінилася. Відповідачі, враховуючи кількість не заміщених посад, мали прямий обов`язок працевлаштувати всіх без виключення державних службовців відповідача-1. Конкурсний відбір на зайняття посади головного державного інспектора відповідачем-2 не здійснювався. Посаду головного державного інспектора відділу з питань безпеки праці південного регіону управління інспекційної діяльності у Дніпропетровській області відповідача-2 або аналогічну рівнозначну посаду, на яку позивач міг би претендувати без обов`язкового проведення конкурсу, останньому не було запропоновано. Згідно довідки, виданої відповідачем-1 №37-Дов від 01.12.2022 року за результатами оцінювання відповідності службової діяльності у 2021 році позивачем отримано позитивну оцінку, що виключає відмову відповідачів подальшому працевлаштуванню позивача з цієї підстави. Суб`єкт призначення зобов`язаний був дотриматися процедури звільнення у зв`язку з реорганізацією, зокрема запропонувати позивачу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, чого зроблено не було. Видання наказу відповідачем-1 не відповідає принципу "належного урядування", тому спірний наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №795-к від 30.11.2022 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню. На виконання вимог ст. 11 ЗУ «Про державну службу», 01.12.2022 року позивачем була подана скарга керівнику державної служби України з питань праці Дегнері І.А., про його незаконне звільнення та порушення його прав. Відповіді (рішення) на подану скаргу від керівника державної служби з питань праці Дегнери І.А., позивач не отримав до даного часу.

Південно-Східним міжрегіональним управлінням Держаної служби з питань праці до суду подано до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції зазначено наступне. Відповідно до преамбули Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VІ, цей закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Цим законом врегульовано порядок створення, ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Як передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VІ, територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України. Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074. За приписами пунктів 2, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Так, Кабінетом Міністрів України згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці. Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 14 визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 пункту 3 Постанови № 14 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Державною службою України з питань праці наказом № 232 від 02.12.2022 прийнято рішення про можливість забезпечення Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державною службою України з питань праці від 23.09.2022 № 167. У зв`язку з цим, Державною службою України з питань праці наказано припинити здійснення повноважень та виконання функцій Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області з 05.12.2022 року. Отже, завдання і функції Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 передані Південно- Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці. За постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 Південно- Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці не передані від Головного управлінню Держпраці у Дніпропетровській області повноваження чи обов`язки щодо переведення працівників Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області до Південно-Східного міжрегіонального управлінню Державної служби з питань праці. Відповідно до преамбули Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VІ, цей закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Цим законом врегульовано порядок створення, ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Як передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166 територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України. Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, оскільки проводиться процедура ліквідації останнього. До того ж, Постанова № 14 не скасована і є чинною.

Відповідно до наказу Державної служби з питань праці № 29 від 17 січня 2022 року наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, утворено комісію з ліквідації Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. Відповідно до наказу Держпраці "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" від 02 грудня 2022 року № 232 Голова Держпраці погодився із пропозицією Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 02.12.2022 № ПС/1/13-ЦА-22 щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно- Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 № 167, та іншими нормативно- правовими актами, з 05 грудня 2022 року. У зв`язку з цим Управлінню Держпраці у Кіровоградській області, Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області та Головному управлінню Держпраці у Запорізькій області наказано припинити з 05 грудня 2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Згідно штатного розпису Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на 2022 рік у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці посада головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки - відсутня (що підтверджується наданим штатним розписом на 2022 рік). Таким чином, відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, відповідно, і немає підґрунтя щодо стягнення судових витрат з Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Станом на 12.01.2023 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці призначено на посади державної служби категорії «Б» та «В» - 306 посадових осіб. Державні службовці з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за переведенням до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не призначались. Станом на 12.01.2023 наявних вакантних посад державної служби категорії «В» у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці -241.

Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-1 зазначив наступне. Кабінетом Міністрів України згідно пункту 1 постанови від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці. Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 14 визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій. Підпунктом 3 пункту 3 Постанови № 14 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питану праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області, Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області. Відповідно до преамбули Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI, цей закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Цим законом врегульовано порядок створення, ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Як передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166 територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України. Відповідно до наказу Державної служби з питань праці № 29 від 17 січня 2022 року наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, утворено комісію з ліквідації Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. 19.01.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємці та громадських формувань стосовно Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області внесені дані щодо рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Позивачем не спростовано інформації, розташованої на офіційному веб-порталі адміністративних послуг Міністерства юстиції України щодо оприлюднення відомостей стосовно припинення юридичної особи відповідача-1 в результаті саме ліквідації та відсутності відомостей щодо правонаступників відповідача-1. Державною службою України з питань праці наказом № 232 від 02.12.2022 прийнято рішення про можливість забезпечення Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державною службою України з питань праці від 23.09.2022 № 167. У зв`язку з цим, Державною службою України з питань праці наказано припинити здійснення повноважень та виконання функцій Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області з 05.12.2022 року. Отже, повноваження та функції Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 передані Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби України з питань праці. Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10. грудня 2015 року № 889-VІІІ (далі - Закон № 889) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: ліквідація державного органу. За приписами частини третьої статті 87 Закону № 889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Враховуючи те, що позивача було звільнено у зв`язку з ліквідацією Головного управління відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, у Головного управління відсутній обов`язок пропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Отже, ліквідація Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області зумовлена прийняттям Постанови КМУ № 14 про ліквідацію юридичної особи публічного права та здійснюється внаслідок втрати повноважень у зв`язку з їх передачею іншому органу державної влади. За вказаних обставин, позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, Головне управління діяло в межах чинного законодавства.

Позивач подав до суду відповідь на відзиви де зазначив, що відповідачі не подали будь - яких доказів на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзивах на позовну заяву є необґрунтованими.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2022 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.12.2022 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Зобов`язано відповідача-1: Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області подати до суду у строк до 19.01.2023 року: попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 24.01.2022 року, з доказом його вручення або ознайомлення; довідку результатів оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 у 2022 році. Зобов`язано відповідача-2: Південно-Східне міжрегіональне управління Держаної служби з питань праці подати до суду у строк до 19.01.2023 року: штатний розклад Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці; відомості, про прийнятих на державну службу до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, посадових осіб відповідача-1 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області; відомості щодо наявних вакантних посад державної служби категорії "В" у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці; відомості щодо осіб, які до 30.11.2022 року не були державними службовцями відповідача-1 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, але були прийняті на державну службу до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, без проведення конкурсів на посади державної служби та призначення переможців.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 року розгляд справи №160/20093/22 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково. Витребувано та зобов`язано подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 11.04.2023 року від Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію особової справи державного службовця ОСОБА_1 та довідку середньомісячної заробітної плати (вересень 2022 року, жовтень 2022 року та листопад 2022 року із зазначенням сум окремо в кожному місяці суми отриманої заробітної плати ОСОБА_1 . В решті частини клопотання про витребування доказів відмовлено. Судом попереджено Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

У судове засідання 19.04.2023 року прибув представник відповідача-2.

Позивач, представник позивача та представник відповідача-1 в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Позивачем до суду 16.04.2023 року подано до суду заяву щодо розгляду справ за йоговідсутності.

Позивач позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-2 позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмовому відзиві на позов.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Державної служби з питань праці № 29 від 17.01.2022 року наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, утворено комісію з ліквідації Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Відповідно до наказу Держпраці "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" від 02.12.2022 року № 232 Голова Держпраці погодився із пропозицією Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 02.12.2022 року № ПС/1/13-ЦА-22 щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно- Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 року № 167, та іншими нормативно- правовими актами, з 05.12.2022 року.

У зв`язку з цим Управлінню Держпраці у Кіровоградській області, Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області та Головному управлінню Держпраці у Запорізькій області наказано припинити з 05.12.2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

З матеріалів справи убачається, що 26.01.2022 року під особистий підпис ОСОБА_1 , як головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ознайомлено та останнім отримано 1 примірник попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» від 17.01.2022 року №29 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області». Тож, позивача було попереджено про наступне звільнення.

Відповідно до пункту 1-1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», наказу Державної служби з питань праці від 17.01.2022 року №29 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області» Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено наказ від 30.11.2022 року №795-к «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».

Судом встановлено, що відповідно до п. 1 означеного наказу від 30.11.2022 року №795-к, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, 01.12.2022 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: Попередження про наступне звільнення від 24.01.2022 року.

Відповідно до довідки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 01.12.2022 року №37-Дов ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 01.12.2022 року, у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в 2022 році та грошову допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної основної відпустки відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу» отримав. За результатами оцінювання службової діяльності у 2021 році отримано відмінну оцінку.

01.12.2022 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на ім`я голови Державної служби України з питань праці ОСОБА_2 , Національного агентства з питань державної служби про його незаконне звільнення та порушення його прав. Відповіді (рішення) на подану скаргу від керівника державної служби з питань праці ОСОБА_2 , позивач не отримав до даного часу.

Згідно штатного розпису Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на 2022 рік у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці посада головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки - відсутня (що підтверджується наданим штатним розписом на 2022 рік).

З довідки про оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 у 2022 році №ДН/1/7979-22 від 13.01.2023 року убачається, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області визначення результатів виконання завдань за 2022 рік проводилося у жовтні-листопаді 2022 року, відповідно до Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Мінстрів України від 23.08.2017 року №640. Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В» затверджено наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 06.12.2022 року №939/ДН, відповідно до пп. 16, 41 Порядку. У зв`язку із звільненням ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки, з займаної посади 01.12.2022 року, процедура оцінювання за посадою державної служби, яку він займав, припинена та до висновку його не було включено, відповідно до п. 8 Порядку.

Позивач, вважаючи наказ про звільнення незаконним та безпідставним, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

При наданні оцінки на предмет правомірності оскаржуваного акта індивідуальної дії, суд виходить з того, що такі акти в розумінні КАС України є рішенням суб`єкта владних повноважень, внаслідок чого мають відповідати критеріям законності, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У силу пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною 1 статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з частиною 4 цієї статті, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Приписами частини 5 статті 87 Закону № 889-VIII обумовлено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Спір у цій справі зумовлений звільненням ОСОБА_1 , з посади головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області відповідно до пункту 1-1 частини першої 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією державного органу.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство слід застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином при вирішенні цього спору потрібно керуватись положеннями Закону № 889-VIII.

Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Як зазначалося вище, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 прийнято ліквідувати Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області та утворити юридичну особу публічного права - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

На виконання цієї постанови Уряду, Державна служба з питань праці видала наказ від 17.01.2022 року за № 29 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області».

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15) і від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16).

Відповідно до наказу Держпраці "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" від 02.12.2022 року № 232 Голова Держпраці погодився із пропозицією Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 02.12.2022 року № ПС/1/13-ЦА-22 щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 року № 167, та іншими нормативно-правовими актами, з 05.12.2022 року.

У зв`язку з цим Управлінню Держпраці у Кіровоградській області, Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області та Головному управлінню Держпраці у Запорізькій області наказано припинити з 05.12.2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

До правонаступника - Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідній сфері, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи.

З огляду на вказане та враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суд вважає, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу Держпраці - Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області як юридичної особи публічного права.

У постанові Верховного Суду від 22.11.2022 року у справі № 200/3012/21-а зроблено аналогічний висновок при дослідженні питання щодо ліквідації державного органу та сформовано позицію щодо визначення реорганізації територіального органу Держпраці.

На основі наведеного, суд зазначає, що обов`язок відповідача-1 дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу, міститься у приписах спеціального законодавства (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII).

З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин належали до застосування у процедурі звільнення державних службовців, у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

Зокрема, у статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Окрім того, Законом України від 23.02.2021 № 1285-IX законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Зокрема, частину 3 статті 87 Закону № 889-VIII викладено в такій редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Тож ураховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців, у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, була врегульована положеннями Закону № 889-VIII, то це виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

Слід зауважити, що стаття 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX набрала чинності 06.03.2021.

Таким чином, саме у вищезазначеній редакції вказана стаття повинна бути застосована до спірних правовідносин, тому що оскаржуваний наказ про звільнення позивача датований 30.11.2022 року.

Відтак, законодавством визначено певні процедурні зобов`язання, яких роботодавець повинен дотримуватися при звільненні працівників.

На переконання суду, суб`єкт призначення або керівник державної служби повинен попередити державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини статті 87 Закону № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, одночасно з попередженням про звільнення при реорганізації державного органу, суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей із врахуванням переважного право на залишення на роботі, що передбачене законодавством про працю. Звільнення державного службовця можливе на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом встановлено, що про наступне звільнення позивача попереджено 26.01.2022 року. При цьому у попередженні про звільнення їй не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну чи нижчу посаду в державному органі. Окрім того, будь-яким іншим чином відповідачем-1 також не було запропоновано позивачу рівнозначну чи нижчу посаду в новоствореному органі незважаючи на те, що вакантні посади станом на 30.11.2022 року у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці були наявними, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «пропонує» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Питання - пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець не залишив на розсуд суб`єкта призначення, а визначив як обов`язок, який покладено на суб`єкта призначення, проте Головне управління Держпраці в Дніпропетровській області такий обов`язок не виконало.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою.

Вирішальним для правильного розв`язання цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII. Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

У вимірі встановлених у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену судом позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 1285-IX), суд доходить висновку про порушення відповідачем встановленої чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення.

На переконання суду, наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 795-к від 30.11.2022 року "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 " є протиправним та таким, який слід скасувати.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

В той же час, судом проаналізований штатний розпис Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, затверджений Головою Державної служби з питань праці 11.11.2022 року та встановлено, що посада головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки у ньому не передбачена.

З цього приводу суд зазначає, що у відповідності пункту 6) частини 1статті 2 Закону № 889-VIII, рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Згідно частиною 1статті 6 Закону № 889-VIII, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 (із змінами, внесеними згідно з Постановою №788 від 12.07.2022 застосовуються з 01.07.2022), було затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2022 році, відповідно до якої розмір посадового окладу, зокрема, головний спеціаліст державного органу (підкатегорія В1 категорія В), юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя 5 800 грн.

На момент звільнення оклад позивача становив 5 800 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою.

А відтак, ураховуючи, що на колишній посаді позивача поновити неможливо, позаяк вона не передбачено штатним розписом, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 поновити позивача на посаді, яка своїми умовами праці, посадовим окладом, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач до моменту звільнення.

Оскільки спірним наказом позивача звільнено з 01.12.2022 року, суд зазначає, що цей день є останнім робочим днем, тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 поновити позивача на посаді з наступного дня після звільнення, тобто з 02.12.2022 року.

Суд зазначає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ст. 235, ч.8 КЗпП України).

Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015 (справа № 6-435цс15) визначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 02.12.2022 року по 19.04.2023 року є періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України, повинен бути відшкодованим, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з абзацами 3, 4, 7 вказаного Порядку:

"У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку" :

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду."

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою до обрахування належить період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.

Так, відповідно до довідки Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області від 04.04.2023 року №11 середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 склав 13050,60 грн. (6525,30*2), а середньоденна заробітна плата становить 607 грн.

Суд встановив, що період вимушеного прогулу позивача становить за період з 02.12.2022 року по 19.04.2023 року - 99 робочих днів (21 у грудні, 22 у січні, 20 у лютому, 23 у березні, 13 у квітні).

У зв`язку із вищенаведеним, середній заробіток за час вимушеного прогулу належить до стягнення з відповідача, виходячи з розрахунку 99 * 607 грн та становить 60 093 грн.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Держаної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60 093 грн. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 02.12.2022 року на посаді головного державного інспектора відділу нагляду у гірничодобувній промисловості у м. Кривий Ріг управління гірничого нагляду, нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки або на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 6525,30 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідач-1 належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довів правомірності спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 , тому суд вважає, що такий акт індивідуальної дії слід скасувати та поновити позивача на попередній роботі.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд робить висновок про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Так, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які пов`язані із переїздом до іншого населеного пункту і в зворотному напрямку для участі у судових засіданнях на загальну суму 1912,17 грн.

Відповідач-2 в свою чергу подав заперечення щодо стягнення таких витрат. Аргументи заперечення зводяться до наступного. Так, постановою КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, згідно з додатком. Вказаним додатком встановлено, що компенсація витрат в адміністративних справах, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження. Наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 року № 59 затверджена Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон. Відповідно до пункту 14 Розділу І Інструкції підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України, а також документи, визначені цією Інструкцією. Пунктом 6 розділу II Інструкції визначено, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений працівник, або до місцеперебування у відрядженні. Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами). Пунктом 12 розділу II Інструкції встановлено, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов`язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси; рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання; страхових полісів тощо. Отже, позивачем надано лише розрахункові чеки на придбання пального для власного автомобіля та не надано жодного документа, що засвідчує понесені позивачем витрати на проїзд до суду 15.03.2023 року та 29.03.2023 року автомобільним транспортом загального користування (крім таксі).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, за приписами ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з п.5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем понесені судові витрати, які пов`язані із переїздом до іншого населеного пункту і в зворотному напрямку для участі у судових засіданнях на загальну суму 1912,17 грн., що підтверджується наступними фіскальними чеками: №9397 від 15.03.2023 року на суму 648,56 грн.; фіскальним чеком №36614 від 15.03.2023 року на суму 423,57 грн. та фіскальним чеком №737867 від 29.03.2023 року на суму 840 грн.

Суд зазначає, що за приписами пп. 170.9.1. п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.3 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з цим підпунктом.

Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в`їзд (віз), обов`язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов`язані з правилами в`їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв`язку із здійсненням таких витрат.

Фактична кількість днів перебування у відрядженні визначається згідно з наказом про відрядження за наявності одного чи декількох документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об`єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.

До підтвердних документів належать:

транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції (у тому числі електронні квитки);

документи, отримані від осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси;

документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти;

документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів;

інші документи, що засвідчують вартість витрат.

Включаються до оподатковуваного доходу вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плата за видовищні заходи.

До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв`язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/інших транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби):

провадять комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіальних вод України;

виконують міжнародні рейси для провадження навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордону України;

використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену цим підпунктом.

Сума добових визначається в разі відрядження:

у межах України та країн, в`їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в`їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами;

до країн, в`їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в`їзд), - згідно з наказом про відрядження за наявності документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів сума добових включається до оподатковуваного доходу платника податку.

Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв`язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов`язково необхідно здійснити страхування життя або здоров`я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), витрати на таке страхування не включаються до оподатковуваного доходу платника податку.

За запитом представника контролюючого органу роботодавець/сторона, що відряджає, забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Для цілей цього пункту до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів / електронних грошей, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, у встановлених межах, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти / електронні гроші, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти / електронні гроші, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку. У разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов`язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим внаслідок смерті платника податку чи визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення його судом померлим, така сума утримується під час нарахування доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

Тобто, у даному випадку слід дійти висновку про те, що для роботодавців неоподатковуваний розмір добових визначає пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ у 2023 році він становить:

для відряджень по Україні - не більш як 0,1 розміру мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження - 670 грн (6700 грн х 10 %);

для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим НБУ, в розрахунку за кожен такий день.

При цьому, безпосередньо суму добових для відряджень ПКУ не обмежує, тож підприємство може її встановити самостійно в будь-якому розмірі. Інша справа, що суму, яка перевищує вказані вище розміри, доведеться оподаткувати ПДФО за ставкою 18 % і військовим збором за ставкою 1,5 %.

Тому, доводи відповідача-2 щодо безпідставності стягнення витрат, які пов`язані із переїздом до іншого населеного пункту і в зворотному напрямку для участі у судових засіданнях судом до уваги не приймаються, оскільки місцем мешкання позивача є місто Кривий Ріг, тоді як участь у судових засіданнях безпосередньо останньому прийшлось приймати в іншому населеному пункті, а саме у місті Дніпро, що в свою чергу свідчить на значну кількість витраченого позивачем часу та вартості коштів задля переїзду до іншого населеного пункту.

Відтак, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 637,39 грн. підлягає стягненню з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та у сумі 1274,78 грн. з Південно-Східного міжрегіонального управління Держаної служби з питань праці за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 19 квітня 2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 21 квітня 2023 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 795-к від 30.11.2022 року "Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці поновити ОСОБА_1 з 02.12.2022 року на державній службі у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку ОСОБА_1 обіймав у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (49107, м. Дніпро, вул. Армстронга Ніла, буд. 1 Д; код ЄДРПОУ 44729283) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2022 року по 19.04.2023 року у сумі 60 093 грн. (шістдесят тисяч дев`яносто три гривні) із утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 02.12.2022 року на державній службі у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, на посаді, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку ОСОБА_1 обіймав у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 6525,30 грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 1 д, м. Дніпро, 49107; код ЄДРПОУ 39788766) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати пов`язані із переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 637,39 грн. (шістсот тридцять сім гривень тридцять дев`ять копійок).

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Держаної служби з питань праці (49107, м. Дніпро, вул. Армстронга Ніла, буд. 1 Д; код ЄДРПОУ 44729283) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати пов`язані із переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 1274,78 грн. (одна тисяча двісті сімдесят чотири гривні сімдесят вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 21 квітня 2023 року.

Суддя С. В. Прудник