Рішення № 110374386, 21.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2023 року Справа № 160/3496/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05.01.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року №1-р/2020 та правової оцінки, яка буде надана судом у рішенні по даній справі;

стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного Фонду України в Сумській області (40030, Сумська область, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати (судовий збір) у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок);

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати звіт у місячний строк з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона 02 січня 2023 року звернулась до Відділу обслуговування громадян №19 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058.

Повідомленням «Про направлення рішення» Відділу обслуговування громадян №19 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13 січня 2023 року №0400-010222-8/6121, яке було отримано позивачем 16 січня 2023 року під час особистого прийому у Відділі обслуговування громадян №19 (сервісному центрі) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, її було проінформовано про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05 січня 2023 року, яким їй відмовлено у призначенні пенсії.

Вищезазначеним рішенням встановлено, що згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 34 роки 3 місяці 07 днів - зараховано по 30.09.2022 року, у тому числі стаж на посаді водія міського пасажирського транспорту - 26 років 7 місяців 21 день. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

Відтак, за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до п.п.8 п.2 ст.114 Закону №1058 заявник не має, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05.01.2023 року, у зв`язку із чим звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою також встановлено відповідачу 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу відповідача-2 судом направлялась ухвала про відкриття провадження у справі та отримана останнім 27 лютого 2023 року, що документально підтверджується довідкою про отримання з електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 27 лютого 2023 року, що наявна в матеріалах справи.

Представник відповідача-2 на виконання статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався свої правом та не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

10 березня 2023 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№4429/23, в якому представник позовні вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

В свою чергу, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-VІ визначено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Документально встановлено, що позивачка 02 січня 2023 року звернулась із заявою з питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На момент звернення позивачці виповнився 51 рік 06 місяців.

Загальний стаж складає - 34 роки 03 місяці 07 днів (зараховано по 30 вересня 2022 року), пільговий стаж на посаді водія міського пасажирського транспорту - 26 років 07 місяців 21 день.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 05 січня 2023 року за №046150011430 орган Пенсійного фонду повідомив позивачку про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки станом на дату звернення ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку 55 років.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 31 липня 1992 року, підтверджується укладений шлюб ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .

Трудовою книжкою серія НОМЕР_3 підтверджується стаж роботи позивача у такі періоди:

На підставі розпорядження №14 від 01 серпня 1990 року прийнята в залізничний цех №1 "Черговою стрілкового посту за 2 розрядом", звільнена на підставі розпорядження №130 від 23 вересня 1991 року за власним бажанням.

На підставі наказу №157-ДС від 21 жовтня 1991 року прийнята "Учнем чергового по станції", звільнена на підставі наказу №3-ДС від 13 січня 1992 року за власним бажанням.

На підставі наказу №56-а від 06 лютого 1992 року прийнята в цех "Прибиральницею" Трамвайного депо КТТУ, цим же наказом прийнята на курси "Водій електротрамвая" при КТТУ.

На підставі наказу №274 від 23 червня 1992 року прийнята "Водієм трамваю 3 класу" Трамвайного депо КТТУ, звільнена на підставі наказу №678 від 12 грудня 1993 року за власним бажанням.

На підставі наказу №237 від 16 грудня 1993 року прийнята "Продавцем роздрібної торгівлі підприємства", звільнена на підставі наказу №19 від 26 квітня 1994 року за власним бажанням.

02 лютого 1994 року Криворізьке ТТУ перейменовано на Державне комунально-трамвайне тролейбусне підприємство "Криворіжелектротранс".

На підставі наказу №187 від 23 травня 1994 року прийнята "Водієм трамваю 3 класу".

На підставі наказу №1144-К від 30 грудня 1996 року, з 01 січня 1997 року ОСОБА_4 присвоєний 2-й клас водія трамваю.

На підставі наказу №124 від 25 лютого 2000 року, з 01 березня 2000 року ОСОБА_4 присвоєний 1-й клас водія трамваю.

На підставі наказу №307-к від 28 березня 2007 року, з 22 березня 2007 року звільнена у зв`язку із переведенням в КП "Міський трамвай".

На підставі наказу №666-к від 28 березня 2007 року, з 23 березня 2007 року прийнята за переведенням "Водієм трамваю на пасажирських маршрутах" 1 класу.

На підставі рішення №1312 від 27 лютого 2013 року Криворізької міської ради, КП "Міський трамвай" реорганізовано шляхом приєднання до комунального підприємства "Швидкісний трамвай".

На підставі наказу №789-ВЕ від 24 вересня 2020 року назву професії змінено відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010 на "водій трамваю пасажирського".

На підставі довідки "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки" №369 від 07 грудня 2022 року Директора КП "Швидкісний трамвай", яка видана на ім`я - ОСОБА_1 , зокрема підтверджено, що вона дійсно працювала водієм міського пасажирського транспорту - трамвая, трамвайного депо комунального трамвайного-тролейбусного підприємства "Криворіжелектротранс" по перевезенню пасажирів - повний робочий день:

з 25 червня 1992 року (наказ №274 від 23 червня 1992 року) по 12.12.1993 року (наказ №678 від 13 грудня 1993 року);

з 24 травня 1994 року (наказ №187 від 23 травня 1994 року) по 22 березня 2007 року (наказ №307-к від 28 березня 2007 року).

Всього відпрацьовано по перевезенню пасажирів повний робочий день 14 років 3 місяці 15 днів.

На підставі довідки "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки" №368 від 07 грудня 2022 року Директора КП "Швидкісний трамвай", яка видана на ім`я - ОСОБА_1 , зокрема підтверджено, що вона дійсно працює водієм міського пасажирського транспорту - трамвая, комунального підприємства "Швидкісний трамвай" по перевезенню пасажирів - повний робочий день: з 23 березня 2007 року (наказ №449-к від 28 березня 2007 року) по теперішній час.

Всього відпрацьовано по перевезенню пасажирів повний робочий день 15 років 08 місяців. 15 днів.

З урахуванням наявного страхового стажу, 02 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу обслуговування громадян №19 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05 січня 2023 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення за віком від 02.01.2023 року, зазначено наступне.

Відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до п.п.8 п.2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058, ОСОБА_1 , Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вік заявника на дату звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 51 рік 06 місяців

Відповідно до п.п.8 п.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Страховий стаж особи - 34 роки 03 місяці 07 днів зараховано по 30.09.2022 року.

Пільговий стаж особи на посаді водія міського пасажирського транспорту - 26 років 07 місяців 21 день.

До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

За наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до п.п.8 п.2 статті 114 Закону №1058 заявник не має, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05.01.2023 року, у зв`язку із чим звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1,6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

09 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Аналогічні положення викладено у пункті «з» абз.1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої цієї статті;

з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Судом встановлено, що трудовою книжкою серії НОМЕР_3 підтверджується стаж роботи позивача у наступні періоди:

На підставі розпорядження №14 від 01 серпня 1990 року прийнята в залізничний цех №1 "Черговою стрілкового посту за 2 розрядом", звільнена на підставі розпорядження №130 від 23 вересня 1991 року за власним бажанням.

На підставі наказу №157-ДС від 21 жовтня 1991 року прийнята "Учнем чергового по станції", звільнена на підставі наказу №3-ДС від 13 січня 1992 року за власним бажанням.

На підставі наказу №56-а від 06 лютого 1992 року прийнята в цех "Прибиральницею" Трамвайного депо КТТУ, цим же наказом прийнята на курси "Водій електротрамвая" при КТТУ.

На підставі наказу №274 від 23 червня 1992 року прийнята "Водієм трамваю 3 класу" Трамвайного депо КТТУ, звільнена на підставі наказу №678 від 12 грудня 1993 року за власним бажанням.

На підставі наказу №237 від 16 грудня 1993 року прийнята "Продавцем роздрібної торгівлі підприємства", звільнена на підставі наказу №19 від 26 квітня 1994 року за власним бажанням.

02 лютого 1994 року Криворізьке ТТУ перейменовано на Державне комунально-трамвайне тролейбусне підприємство "Криворіжелектротранс".

На підставі наказу №187 від 23 травня 1994 року прийнята "Водієм трамваю 3 класу".

На підставі наказу №1144-К від 30 грудня 1996 року, з 01 січня 1997 року ОСОБА_4 присвоєний 2-й клас водія трамваю.

На підставі наказу №124 від 25 лютого 2000 року, з 01 березня 2000 року ОСОБА_4 присвоєний 1-й клас водія трамваю.

На підставі наказу №307-к від 28 березня 2007 року, з 22 березня 2007 року звільнена у зв`язку із переведенням в КП "Міський трамвай".

На підставі наказу №666-к від 28 березня 2007 року, з 23 березня 2007 року прийнята за переведенням "Водієм трамваю на пасажирських маршрутах" 1 класу.

На підставі рішення №1312 від 27 лютого 2013 року Криворізької міської ради, КП "Міський трамвай" реорганізовано шляхом приєднання до комунального підприємства "Швидкісний трамвай".

На підставі наказу №789-ВЕ від 24 вересня 2020 року назву професії змінено відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2010 на "водій трамваю пасажирського".

На підставі довідки "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки" №369 від 07 грудня 2022 року Директора КП "Швидкісний трамвай", яка видана на ім`я - ОСОБА_1 , зокрема підтверджено, що вона дійсно працювала водієм міського пасажирського транспорту - трамвая, трамвайного депо комунального трамвайного-тролейбусного підприємства "Криворіжелектротранс" по перевезенню пасажирів - повний робочий день:

з 25 червня 1992 року (наказ №274 від 23 червня 1992 року) по 12.12.1993 року (наказ №678 від 13 грудня 1993 року);

з 24 травня 1994 року (наказ №187 від 23 травня 1994 року) по 22 березня 2007 року (наказ №307-к від 28 березня 2007 року).

Всього відпрацьовано по перевезенню пасажирів повний робочий день 14 років 3 місяці 15 днів.

На підставі довідки "Про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки" №368 від 07 грудня 2022 року Директора КП "Швидкісний трамвай", яка видана на ім`я - ОСОБА_1 , зокрема підтверджено, що вона дійсно працює водієм міського пасажирського транспорту - трамвая, комунального підприємства "Швидкісний трамвай " по перевезенню пасажирів - повний робочий день: з 23 березня 2007 року (наказ №449-к від 28 березня 2007 року) по теперішній час.

Всього відпрацьовано по перевезенню пасажирів повний робочий день 15 років 08 місяців. 15 днів.

Таким чином, період роботи позивача на посаді "Водія міського пасажирського транспорту - трамвая" підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком №2, а тому відповідачем-2 при розгляді заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах протиправно не зараховано зазначені періоди роботи до пільгового стажу за Списком №2.

Підпунктом "з" пункту 4.1 Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 зазначено, що статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають:

"з" - водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок.

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті „а для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах „б-„з для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Судом встановлено, що саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.

Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням нею 50-річного віку вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років та зазначає, що позивач матиме право на пенсійну виплату лише після досягнення 55-річного віку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України №1788-ХІI та №1058-IV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

А отже ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Проте положення пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

Щодо права позивача на призначення та отримання пенсії суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2,3 пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.

Частиною першою статті 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління , на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6,8,22,46,151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52,56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (пункт 74).

Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначенні були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

Аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Верховного Суду у справі №360/3611/20 від 21 квітня 2021 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 34 роки 03 місяці 07 днів, у тому числі на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1,2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v.Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v.Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v.Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Частинами 1,2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування покладено на позивача - довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05 січня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком відповідно до п.п.8 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в цій частині.

Зважаючи на те, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, суд вбачає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пільгової пенсії за віком відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. згідно квитанції АТ КБ "Приватбанк" №0.0.2850315700.1 від 09 лютого 2023 року.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю..

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №046150011430 від 05 січня 2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пільгової пенсії за віком відповідно до п. «з» частини 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та правової оцінки, яка надана судом в рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник