Рішення № 110373948, 18.04.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 квітня 2023 р. Справа № 120/7903/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Вінницької районної ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що працювала на різних посадах в Немирівській районній раді.

Відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-ІХ від 17 липня 2020 року "Про утворення та ліквідацію районів" Немирівський район ліквідовано та приєднано до Вінницького району.

28 грудня 2020 року головою Вінницької районної ради винесено розпорядження № 79-рк, яким ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення, проте, як зазначає позивачка, на дату прийняття такого розпорядження Немирівською районною радою не була виконана постанова Немирівського районного суду вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а в частині стягнення з Немирівської районної ради на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року.

У зв`язку з наведеним позивачка звернулася із запитом до голови Вінницької районної ради, який одночасно є головою комісії з реорганізації Немирівської районної ради, у якому просила Вінницьку районну раду як правонаступника всіх прав та обов`язків Немирівської районної ради провести з нею повний розрахунок по дату звільнення з посади в органах місцевого самоврядування, а також здійснити сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України для подальшого зарахування згадуваного вище періоду до трудового стажу.

З огляду на те, що відповідь від відповідача не надійшла, ОСОБА_1 18 лютого 2021 року звернулася із заявою до голови комісії з реорганізації Немирівської районної ради, у якій просила виплатити заробітну плату за вимушений прогул з 30 листопада 2019 року по 05 березня 2014 року, а також надати інформацію щодо належних їй сум на момент звільнення.

19 лютого 2021 року голова комісії з реорганізації Немирівської районної ради в особі голови Вінницької районної ради видав розпорядження № 89-рк про звільнення ОСОБА_1 з 26 лютого 2021 року з посади заступника начальника відділу організаційного забезпечення діяльності ради та зв`язків з органами місцевого самоврядування виконавчого апарату Немирівської районної ради у зв`язку з реорганізацією Немирівської районної ради.

Як зазначає позивачка далі, жодних виплат на виконання рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року в частині виплати їй заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року Вінницька районна рада як правонаступник Немирівської районної ради не здійснила, а листом від 18 березня 2021 року вих. № 01-03/362 відповідач повідомив, що таке рішення суду виконати неможливо.

На підставі наведених вище обставин ОСОБА_1 за захистом своїх прав та інтересів змушена була звертатися з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй заробітної плати за період вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, непроведенні сплати страхових внесків за вказаний період, компенсації втрати доходів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 120/1608/21-а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивачка зазначає, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку, що використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід. В той же час, виходячи із обставин цієї справи, між сторонами до цих пір продовжує існувати спір щодо обов`язку відповідача здійснити нарахування заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, як і визначення її суми. Тому до завершення виконання відповідачем обов`язку за рішенням суду у справі № 140/881/13-а щодо виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу компенсація втрати частини доходів в цьому випадку також не може бути здійснена, позаяк відсутні вихідні дані для її обрахунку. Щодо іншої позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то суд вказав на те, що право на отримання даної компенсаційної виплати безпосередньо пов`язане з фактом виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а про стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року. А тому лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Тобто лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

У зв`язку з мотивами, що наведені у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 120/1608/21-а, позивачка звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області із заявами про заміну сторони у виконавчому провадженні, а також про зміну способу виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а.

Так, ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року у справі № 140/881/13-а замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме: боржника в особі Немирівської районної ради замінено його правонаступником в особі Вінницької районної ради.

Іншою ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року змінено спосіб виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі №140/881/13-а з стягнення з Немирівської районної ради на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року на зобов`язання Вінницьку районну раду як правонаступника Немирівської районної ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року в сумі 201019,73 гривень.

Лише 30 серпня 2022 року Вінницькою районною радою виплачено позивачці кошти в сумі 201019,73 гривень.

У вересні 2022 року позивачка звернулася до Вінницької районної ради із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів, а також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте відповіді на таку заяву так і не отримала.

У зв`язку з наведеним позивачка звернулася з цим позовом до суду із вимогами визнати протиправною бездіяльність Вінницької районної ради щодо непроведення та невиплати індексації заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати з 30 листопада 2009 року по 30 серпня 2022 року, ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26 лютого 2021 року по 30 серпня 2022 року, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити нараховані кошти.

Разом із позовом позивачкою подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 04 жовтня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивачки та витребувано у Вінницької районної ради інформацію (довідку) про доходи ОСОБА_1 за грудень 2020 року та за січень 2021 року, а також про середньомісячну та середньоденну заробітну плату за грудень 2020 року та за січень 2021 року.

20 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Вінницька районна рада заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" утворено новий Вінницький район з адміністративним центром у місті Вінниці. Згідно з пунктами 1, 3 рішення 2 сесії Вінницької районної ради 8 скликання № 41 від 22 грудня 2020 року "Про початок реорганізації Немирівської районної ради шляхом приєднання до Вінницької районної ради" Вінницька районна рада вирішила почати процедуру реорганізації Немирівської районної ради шляхом приєднання її до Вінницької районної ради. Вінницька районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Немирівської районної ради. Відтак, на переконання представника відповідача, вина Вінницької районної ради за невиконання Немирівською районною радою постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а відсутня, оскільки таке судове рішення стосувалося Немирівської районної ради.

Далі представник відповідача зазначив, що в позовній заяві позивачка просить нарахувати та виплатити їй індексацію заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, а також нарахувати їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 30 серпня 2022 року. Проте згідно з абзацом 6 пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (в тому числі сума індексації грошових доходів громадян). Відтак, на переконання представника відповідача, індексація є складовою поняття компенсації і співвідноситься з останнім як частина та ціле. А тому такі вимоги є взаємовиключними, оскільки задоволення одних позовних вимог виключає задоволення інших.

Окрім того, представник відповідача зауважив, що з моменту набрання чинності постановою Немирівського районного суду Вінницької області у справі № 140/881/13-а до моменту набрання чинності рішенням Вінницької районної ради 8 скликання № 41 від 22 грудня 2020 року "Про початок реорганізації Немирівської районної ради шляхом приєднання до Вінницької районної ради" сплинув досить великий проміжок часу. При цьому відсутні доказ того, що протягом вказаного часу позивачка вживала заходи для подання до суду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Водночас змінювати спосіб і порядок виконання судового рішення у справі № 140/881/13-а позивачка взялася лише після того, як набрало чинності рішення 2 сесії Вінницької районної ради 8 скликання № 41 від 22 грудня 2020 року, за яким Вінницька районна рада визнала себе правонаступником прав та обов`язків Немирівської районної ради. Тобто, позивачка свідомо не вживала заходів щодо стягненню з Немирівської районної ради сум заборгованості, зазначених у постанові Немирівського районного суду Вінницької області, що свідчить про її бездіяльність. На переконання представника відповідача, вказані вище обставини свідчать про зловживання правом з боку позивачки. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві звернуто увагу на неможливості виконати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року в частині надання витребуваних доказів.

Разом із відзивом подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

09 листопада 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачкою додатково наведені аргументи щодо задоволення позовних вимог. У такій зокрема зазначено, що нарахування та виплату грошових коштів за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року на виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області у справі № 140/881/13-а проведено саме Вінницькою районною радою як правонаступником Немирівської районної ради, а тому всі позовні вимоги обгрунтовано адресовані саме до Вінницької райради як правонаступника прав та обов`язків Немирівської райради.

Ухвалою суду від 20 березня 2023 року витребувано у комунальної установи "Немирівський трудовий архів" Немирівської міської ради, а також у Вінницької районної ради інформацію (довідку) про доходи ОСОБА_1 за грудень 2020 року та за січень 2021 року, а також про середньомісячну та середньоденну заробітну плату за грудень 2020 року та за січень 2021 року.

06 квітня 2023 року Вінницькою районною радою подано до суду витребувану судом інформацію про доходи ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 17 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала на різних посадах в Немирівській районній раді.

Розпорядженням голови Немирівської районної ради від 30 листопада 2009 року № 36-РВ позивачку звільнено з посади заступника керуючого справами, начальника відділу з питань організаційно-методичного забезпечення діяльності рад виконавчого комітету апарату районної ради з 31 листопада 2009 року.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його до Немирівського районного суду Вінницької області.

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року, вищезазначене розпорядження голови Немирівської районної ради від 30 листопада 2009 року № 36-РВ про звільнення ОСОБА_1 скасовано та поновлено її на посаді. Цим же судовим рішенням стягнуто на її користь з Немирівської районної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року (без визначення конкретної суми). В частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання.

На виконання судового рішення розпорядженням голови Немирівської районної ради від 06 березня 2014 року № 8-РВ ОСОБА_1 поновлено на посаді, з якої звільнено, з 06 березня 2014 року. Крім того, виплачено заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць.

Водночас виплату заробітної плати за весь період вимушеного прогулу на виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області орган місцевого самоврядування не здійснив.

Отримавши виконавчий лист № 140/881/13-а від 24 листопада 2014 року, позивачка звернулася до органу державного казначейства в порядку Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень для його виконання.

Проте листом Управління Державної казначейської служби України у Немирівському районі такий виконавчий документ повернуто заявниці без виконання з тих підстав, що у ньому не містилося зазначення суми коштів, яка підлягає стягненню на її користь.

З того часу розмір грошових коштів, що підлягали стягненню на підставі постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року, так і не був розрахований, а таке судове рішення у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишилось невиконаним.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" утворено у Вінницькій області, окрім інших, і Вінницький район (з адміністративним центром у місті Вінниця) у складі, в тому числі й Немирівської міської територіальної громади.

Як наслідок, розпочато процедуру реорганізації Немирівської районної ради шляхом приєднання її до Вінницької районної ради на підставі рішення 2 сесії Вінницької районної ради 8 скликання № 41 від 22 грудня 2020 року. Цим же рішенням (пункт 3) визначено, що Вінницька районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Немирівської районної ради.

Надалі, розпорядженням голови Вінницької районної ради № 89-рк від 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнено із займаної посади заступника начальника відділу організаційного забезпечення діяльності ради та зв`язків з органами місцевого самоврядування виконавчого апарату Немирівської міської ради з 26 лютого 2021 року. У зв`язку із цим позивачці було нараховано вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та проведено інші розрахунки.

Проте жодних виплат на виконання постанови Немирівського районного суду від 05 березня 2014 року щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року Вінницька районна рада як правонаступник Немирівської районної ради не здійснила.

Своїм листом від 18 березня 2021 року вих. № 01-03/362 відповідач повідомив позивачку про те, що добровільне виконання Вінницькою районною радою згаданої постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року є неможливим, оскільки закінчився визначений законом трьохрічний строк для примусового виконання судового рішення.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка змушена була звертатися до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом щодо виплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а також виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 120/1608/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановляючи вказане рішення суд першої інстанції зазначив, що лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав позивачки, натомість відповідачем фактичного розрахунку з позивачкою проведено не було (тобто виплати заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року).

В подальшому ОСОБА_1 звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження в адміністративній справі № 140/881/13-а.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2021 року задоволено подану позивачкою заяву та замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме: замінено боржника в особі Немирівської районної ради його правонаступником в особі Вінницької районної ради за виконавчим листом № 2-а/140/4_2014, виданого 24 листопада 2014 року.

Далі, у 2022 році позивачка звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення та встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Ухвалою суду від 03 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення та встановлення судового контролю в адміністративній справі № 140/881/13-а задоволено. Зокрема такою ухвалою змінено спосіб виконання постанови Немирівського районного суду від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а в частині стягнення з Немирівської районної ради на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року на зобов`язання Вінницьку районну раду як правонаступника Немирівської районної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, що становить 1071 робочих дні із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 191,63 гривень, з виключенням відшкодованої суми за один місяць 4215,86 гривень, що становить 201019,73 гривень з відшкодуванням обов`язкових платежів до бюджету.

30 серпня 2022 року Вінницькою районною радою виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року в сумі 161820,88 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 176 (без відрахування обов`язкових платежів до бюджету така сума склала 201019,73 гривень).

20 вересня 2022 року позивачка звернулася до Вінницької районної ради із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте відповіді на таку заяву так і не отримала.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд враховує наступне.

З приводу позовних вимог, пов`язаних із нарахуванням та виплатою індексації заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року, то слід виходити з наступного.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, і грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

При цьому відповідно до пункту 5 Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз вказаних приписів дає підстави для висновку, що індексація доходів громадян, зокрема заробітної плати за час вимушеного прогулу, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Водночас право на отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

При цьому суд звертає увагу на тому, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) на підставі системного аналізу положень чинного законодавства суд дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 815/5639/16.

Відтак бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачці індексації заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період, адже серед об`єктів індексації грошових доходів населення відповідно до статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" зазначено оплату праці (грошове забезпечення).

Щодо вимог, пов`язаних із нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2009 року по 30 серпня 2022 року, то суд зауважує наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050 та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати за час вимушеного прогулу). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачці заробітну плату за час вимушеного прогулу, повинен здійснити виплату такої заробітної плати з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачці суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з заробітної плати, є порушенням прав працівника на отримання такої компенсації.

При цьому доводи відповідача про те, що він не є належним відповідачем у справі суд відхиляє, оскільки, як вже встановлено судом, Вінницька районна рада є правонаступником прав та обов`язків Немирівської районної ради.

Більше того, саме Вінницькою районною радою виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року.

Отже, оскільки позивачка зверталася до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159 (заява від 20 вересня 2022 року), на яку відповідач не відреагував, а у відзиві на позов районна рада заперечує проти такої виплати, то вимоги, пов`язані з необхідністю нарахування та виплати сум компенсації, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд враховує наступне.

Право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України; в редакції, чинній на момент проведення повного розрахунку при звільненні позивачки).

При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відтак вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачкою проведено 30 серпня 2022 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Судом установлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 26 лютого 2021 року з Немирівської районної ради їй не виплачено заробітної плати за час вимушеного прогулу на виконання постанови Немирівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2014 року у справі № 140/881/13-а, оскільки такі суми виплачено Вінницькою районною радою лише 30 серпня 2022 року.

Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачкою проведено 30 серпня 2022 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.

Відтак позивачка має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 27 лютого 2021 року (наступного дня після звільнення) по 27 серпня 2021 року (останній день піврічного терміну, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України), тобто за 123 робочих дні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у постановах від 28 лютого 2023 року у справі № 120/6879/22, від 11 квітня 2023 року у справі № 560/13383/22 та ряду інших.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою про доходи № 01-11/67 від 06 квітня 2023 року, що видана Вінницькою районною радою, підтверджується те, що в грудні 2020 року та в січні 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивачки) їй нараховано 16303 гривень та 8743,37 гривень відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 642,21 гривень (16303 гривень + 8743,37 гривень / 39 фактично відпрацьованих робочих днів у грудні 2020 року та в січні 2021 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 78991,83 гривень (642,21*123 робочих днів за період з 27 лютого 2021 року по 27 серпня 2021 року).

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачці, становить 78991,83 гривень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеної норми з метою ефективного захисту прав позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78991,83 гривень слід стягнути з відповідача на її користь.

Статтями 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачкою при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, що підтверджується квитанцією від 28 вересня 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, а тому на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 496,20 гривень.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивачки, суд зважає на те, що судовий збір оплачено за звернення до суду з вимогою, що стосується нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а оскільки така вимога задоволена частково, то половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької районної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року включно.

Зобов`язати Вінницьку районну раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 30 листопада 2009 року по 05 березня 2014 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької районної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2009 року по 30 серпня 2022 року.

Зобов`язати Вінницьку районну раду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2009 року по 30 серпня 2022 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2001 року № 159.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької районної ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 лютого 2021 року по 27 серпня 2021 року включно.

Стягнути з Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 лютого 2021 року по 27 серпня 2021 року в розмірі 78991 (сімдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто одну) гривню 83 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька районна рада (місцезнаходження: 21000, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21728243)

Рішення суду в повному обсязі складено 18.04.2023

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович