Рішення № 110363798, 20.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2023Справа № 910/11215/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовом Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 33 221,86 грн.

без повідомлення учасників справи

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва звернулось Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (далі - ДП «НАРП», позивач) із позовом до Державного агентства резерву України (далі - Агентство Держрезерву, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 33 221,86 грн.

У обґрунтування позову ДП «НАРП» посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/9 від 09.10.2009 в частині своєчасного відшкодування зберігачу витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік. У позові ДП «НАРП» просить стягнути з відповідача 33 221,86 грн. таких витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений законом строк надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що Бюджетний рік закінчується 31 грудня, а акт на відшкодування витрат зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік зі звітом про витрати на зберігання позивач направив у березні 2021, тобто з порушенням умов договору та Бюджетного кодексу України. За таких обставин підстав для відшкодування вказаних витрат на зберігання у відповідача немає, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 09.10.2009 між ДП «НАРП» (зберігач) та Державним комітетом з державного матеріального резерву України, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - комітет), був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/9 (далі - договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності), що здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Відповідно до п. 1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із затвердженою номенклатурою (специфікацією) у кількості та вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми акти затверджуються комітетом.

Згідно з п. 2.1 договору зберігач зобов`язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду та щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Згідно з п. 3.1 договору комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат зі зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем відповідно з поданих документів (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, тощо). У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 договору).

До вказаного договору сторонами були укладені додаткові угоди № 1-6, у яких вони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Судом встановлено, що на виконання умов договору та вищевказаного Порядку, 14.02.2020 позивач направив Агентству Держрезерву кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2020 рік, а також проект додаткової угоди № 7 на продовження терміну дії договору.

У відповідь на вказаний лист відповідач направив позивачу погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2020 рік на суму 35 957,88 грн. А додаткову угоду № 7, підписану з боку Агентства Держрезерву, позивачу не повернув, проте, і будь-яких заперечень на її підписання відповідач також не надав.

Крім того встановлено, що у 2020 році ДП «НАРП» надало відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, витрати на утримання яких склали 33 221,86 грн. Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі копіями актів на відшкодування витрат зі зберігання цінностей за І, ІІ, ІІІ та ІV квартали 2020 року, звітів витрат на зберігання цінностей за І, ІІ, ІІІ та ІV квартали 2020 року та рахунків на оплату № 159 від 07.08.2020, № 160 від 07.08.2020, № 267 від 30.11.2020, № 30 від 04.03.2021, що були направлені відповідачу листами від 27.08.2020, від 02.12.2020, від 11.03.2021. Проте, відповідач у встановлений договором строк вказані вище первинні бухгалтерські документи не підписав та не повернув їх на адресу позивача.

Отже, судом встановлено, що за договором № 5/9 від 09.10.2009 у відповідача виникла заборгованість зі зберігання матеріальних цінностей у 2020 році на суму 33 221,86 грн.

Заперечуючи проти вказаної заборгованості, відповідач посилається на ст. 48 Бюджетного кодексу України та вказує, що відшкодування витрат позивача зі зберігання за 2020 рік неможливе внаслідок відсутності бюджетних асигнувань.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Проте, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України, на який посилається відповідач, регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за його порушення, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Водночас, спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Так, частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У свою чергу, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Тобто, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов`язання» та «господарське зобов`язання», які відповідач помилково ототожнює.

При цьому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не звільняють Агентство Держрезерву виконати свій обов`язок за договором належним чином та відшкодувати позивачу надані у 2020 році послуги відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Отже, такі доводи відповідача є необґрунтованими та не свідчать про відсутність обов`язку замовника виконати господарське зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 10.08.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1326/ю відшкодувати послуги зберігання на загальну суму 33 221,86 грн. в семиденний строк. Вказана вимога була отримана відповідачем 15.08.2022, проте, відповідач листом від 13.09.2022 відмовив позивачу у сплаті послуги з огляду на відсутність бюджетних коштів.

За таких обставин суд вважає, що строк виконання зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг на указану суму станом на час вирішення даної справи є таким, що настав.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки належних доказів відшкодування наданих послуг зберігання відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості в сумі 33 221,86 грн. підлягають задоволенню.

У разі задоволення позову, згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» до Державного агентства резерву України про стягнення 33 221,86 грн. задовольнити.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, місто Миколаїв, вулиця Знаменська, будинок 4, ідентифікаційний код 09794409) заборгованість в сумі 33 221 (тридцять три тисячі двісті двадцять одна) грн. 86 коп. та судовий збір в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Повне судове рішення складене 20 квітня 2023 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.