Рішення № 110363511, 21.04.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2023м. ДніпроСправа № 904/970/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Фізичної особи-підприємця Ваксман Ольги Ігорівни (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради звернулось з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ваксман Ольги Ігорівни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 8505,23грн, з якої: 4864,00грн основного боргу, 1563,29грн інфляційних втрат, 218,28грн трьох відсотків річних, 1232,66грн пені, 57,00грн штрафу на підставі п.7.1 договору, 570,00грн штрафу на підставі п.7.2 договору. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №181 СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" від 20.11.2017, в частині повного та своєчасного внесення плати за наданий у користування майданчик для паркування у період з 01.08.2021 по 28.02.2023, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 4864,00грн. За прострочення виконання зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.08.2022 по 22.02.2023 в сумі 1232,66грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі пункту 7.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 57,00грн, а також, на підставі пункту 7.2 договору позивач розрахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 10% від кожного простроченого місячного платежу в сумі 570,00грн. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.08.2021 по 22.02.2023 (фактично за період з серпня 2021 року по лютий 2023 року) у сумі 1563,29грн, а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.08.2021 по 22.02.2023 у сумі 218,28грн.

Посилаючись на пункт 9.24 рішення Дніпровської міської ради Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради та її виконавчих органів" №6/3 від 10.02.2021, позивач зазначає про зміну найменування Комунального підприємства "Міськавтопарк" ДМР на Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради.

Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч. 7 ст. 250 ГПК України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2023 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялася ухвала суду від 24.02.2023 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 49000, місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 46, кв. 104.

Однак, поштовий конверт з ухвалою суду був повернутий організацією поштового зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 38-41 том 1).

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч. 5 ст. 242 ГПК України).

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 180 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися до суду у зв`язку з їх неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "за закінченням терміну зберігання", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 20.04.2023, оскільки 05.04.2023 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту.

Станом на 21.04.2023 відповідач відзиву на позов не надав.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

20.11.2017 між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради (далі - балансоутримувач, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Ваксман Ольгою Ігорівною (далі - оператор, відповідач) укладено договір №181СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" (далі договір, а.с. 15-19 том 1).

Згідно з пунктом 9.24 рішення Дніпровської міської ради "Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради та її виконавчих органів" №6/3 від 10.02.2021 найменування Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради змінено на Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (а.с. 27-30 том 1).

Відповідно до пункту 1.1 договору, балансоутримувач надає оператору у користування за плату службову парковку, що розташована за адресою:

- м. Дніпро, просп. Олександра Поля (просп. Кірова), 46 (далі службова парковка);

- площа майданчика: 23,0кв.м.;

- кількість машино-місць: 2;

- кількість пільгових місць: 1;

- дні роботи: щоденно, крім суботи, неділі та святкових днів;

- час роботи: цілодобово.

Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування 11,5кв.м. (виключені квадратні метри, які обладнані згідно з пунктом 2.2.8 договору);

Відповідно до пункту 1.2 договору майданчик для паркування транспортних засобів вважається переданим в експлуатацію оператору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних умов договору, позивач передав відповідачу майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м. Дніпро, просп. Олександра Поля (просп. Кірова), 46; площа майданчика: 23,0кв.м.; кількість машино-місць: 2; кількість пільгових місць: 1; дні роботи: щоденно, крім суботи, неділі та святкових днів; час роботи: цілодобово, на підтвердження чого сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі від 20.11.2017 (а.с. 20 том 1).

Крім того, 01.01.2018 зазначений вище майданчик для паркування був введений в експлуатацію, що підтверджується актом введення в експлуатацію від 01.01.2018 (а.с. 21 том 1).

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами, а в частині початку ведення діяльності з моменту підписання акту введення в експлуатацію майданчику для паркування (п. 10.1 договору).

Договір діє до проведення конкурсу з визначення оператора на право обслуговування службової парковки. Датою втрати чинності договору слід вважати дату укладання договору про організацію та експлуатацію службової парковки між балансоутримувачем та переможцем конкурсу з визначення оператора (п. 10.2 договору).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Відповідно до пункту 5.1 договору оператор зобов`язаний звільнити службову парковку в дату припинення дії договору (в тому числі й при достроковому його розірванні) у стані, не гіршому, ніж при прийнятті майданчику для паркування.

Доказів повернення службової парковки балансоутримувачу (позивачу) матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку балансоутримувача (позивача) передати майданчик у користування відповідає обов`язок оператора (відповідача) із внесення плати за користування цим майданчиком.

Відповідно до умов пункту 2.2.7 договору, відповідач взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі перерахувати балансоутримувачу з моменту підписання договору плату за користування майданчиком для паркування комунальної власності (службової парковки).

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що оператор щомісячно сплачує балансоутримувачу за користування службовою парковкою плату у розмірі 60,00грн у тому числі ПДВ 10,00грн за один календарний місяць.

Згідно з умовами пункту 4.3 договору визначена в пункті 4.1 договору плата сплачується оператором щомісячно, авансом, не пізніше 25-го числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю.

23.06.2020 сторони уклали додаткову угоду №1 до спірного договору відповідно до умов якої виклали пункти 1.1 та 4.1 в новій редакції наступного змісту:

"1.1. Балансоутримувач надає оператору у користування за плату службову парковку, що розташована за адресою:

- м. Дніпро, просп. Олександра Поля (просп. Кірова), 46 (далі службова парковка);

- площа майданчика: 69,0кв.м.;

- кількість машино-місць: 6;

- кількість пільгових місць: 1;

- дні роботи: щоденно, крім суботи, неділі та святкових днів;

- час роботи: цілодобово.

Розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування 57,5кв.м. (виключені квадратні метри, які обладнані згідно з пунктом 2.2.8. договору).

4.1. Оператор щомісячно сплачує балансоутримувачу за користування службовою парковкою плату у розмірі 300,00грн у тому числі ПДВ 50,00грн за один календарний місяць. ".

Як зазначає позивач, відповідачем були порушені зобов`язання за договором №181СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" від 20.11.2017 в частині повного та своєчасного внесення плати за надану у користування службову парковку у період з 01.08.2021 по 28.02.2023, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 4864,00грн. За прострочення виконання зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.08.2022 по 22.02.2023 в сумі 1232,66грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі пункту 7.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 57,00грн, а також, на підставі пункту 7.2 договору позивач розрахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 10% від кожного простроченого місячного розміру плати в сумі 570,00грн. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.08.2021 по 22.02.2023 (фактично за період з серпня 2021 року по лютий 2023 року) у сумі 1563,29грн, а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.08.2021 по 22.02.2023 у сумі 218,28грн. Зазначене і є причиною спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору, строку дії договору, умови передачі майна та його повернення, факт передачі майна, час користування, настання строку внесення плати за користування, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати, наявність підстав для стягнення пені, штрафів, інфляційних втрат та 3% річних у розрахованих позивачем сумах.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що договір №181СП "Про організацію та експлуатацію службової парковки" від 20.11.2017 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було вказано вище, вказаний договір є оплатним.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунку, зокрема: визначена в пункті 4.3 договору плата сплачується Оператором щомісячно, авансом, не пізніше 25-го числа кожного місяця, що передує оплачуваному місяцю.

Як вбачається з долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості, позивач заявив до стягнення заборгованість з плати за користування об`єктом у період з 01.08.2021 по 28.02.2023.

Судом встановлено, що в період з 01.08.2021 по 28.02.2023 (19 місяців) плата за користування майданчиком складає 5700,00грн та розраховується наступним чином:

300,00грн (щомісячна плата) х 19 місяців = 5700,00грн.

Враховуючи умови пункту 4.3 договору та з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, вказана плата підлягала сплаті в такі строки:

- плата за серпень 2021 року становить 300,00грн, граничний строк сплати - 26.07.2021, прострочення з 27.07.2021;

- плата за вересень 2021 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.08.2021, прострочення з 26.07.2021;

- плата за жовтень 2021 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 27.09.2021, прострочення з 28.09.2021;

- плата за листопад 2021 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.10.2021, прострочення з 26.10.2021;

- плата за грудень 2021 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.11.2021, прострочення з 26.11.2021;

- плата за січень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 27.12.2021, прострочення з 28.12.2021;

- плата за лютий 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.01.2022, прострочення з 26.01.2022;

- плата за березень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.02.2022, прострочення з 26.02.2022;

- плата за квітень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.03.2022, прострочення з 26.03.2022;

- плата за травень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.04.2022, прострочення з 26.04.2022;

- плата за червень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.05.2022, прострочення з 26.05.2022;

- плата за липень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 27.06.2022, прострочення з 28.06.2022;

- плата за серпень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.07.2022, прострочення з 26.07.2022;

- плата за вересень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.08.2022, прострочення з 26.08.2022;

- плата за жовтень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 26.09.2022, прострочення з 27.09.2022;

- плата за листопад 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.10.2022, прострочення з 26.10.2022;

- плата за грудень 2022 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.11.2022, про строчка з 26.11.2022;

- плата за січень 2023 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 26.12.2022, про строчка з 27.12.2022;

- плата за лютий 2023 року - 300,00грн, граничний строк сплати - 25.01.2023, про строчка з 26.01.2023.

Як вбачається із розрахунку позивача у відповідача станом на липень 2021 року обліковувалась передплата у сумі 236,00грн та здійснювались оплати у вересні 2021 року на суму 300,00грн та у січні 2022 року - 300,00грн. Загальна сума сплачена відповідачем у зазначений період складає 836,00грн (а.с. 10 том 1).

Доказів внесення плати в залишковій сумі 4864,00грн (5700,00 836,00) матеріали справи не містять.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за період з серпня 2021 року по лютий 2023 року в загальній сумі 4864,00грн.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, плату в сумі 4864,00грн у встановлений договором строк та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 4864,00грн.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В той же час, доказів на підтвердження повного внесення плати в залишковій сумі 4864,00грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов`язків щодо передачі відповідачу майна, а також встановлене судом порушення строків внесення плати за його користування з боку відповідача, суд дійшов висновку, що останнім було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в залишковій сумі 4864,00грн визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 4864,00грн.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідно до умов пункту 7.1 договору у разі прострочення оператором виконання зобов`язань по сплаті за користування службової парковки, сплаті інших платежів, передбачених договором, оператор зобов`язаний в кожному випадку сплатити балансоутримувачу за кожен день прострочення пеню в розмірі 1 відсотка від суми заборгованості.

За прострочення виконання зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 22.08.2022 по 22.02.2023 в сумі 1232,66грн, яка нарахована наступним чином: 4864,00 (сума боргу) х 50% (подвійна облікова ставка НБУ) х 185 (кількість днів прострочення) / 365 (днів у році).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с. 6-7 том 1), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості та періоди нарахування пені, та помилково здійснено їх нарахування на загальну суму заборгованості 4864,00грн, починаючи з 22.08.2022, оскільки у кожному місяці зазначеного періоду встановлений граничний строк внесення плати з різними датами (що зазначено судом вище), отже є різним і період прострочення у кожному місяці, в якому утворилась основна заборгованість.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с. 6, 7 том 1), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що правильним періодом нарахування пені буде з 26.01.2023 по 22.02.2023 на загальну суму заборгованості 4864,00грн. Таким чином, пеня за наведений період буде складати 186,56грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 186,56грн.

Крім того, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Так, відповідно до пункту 7.2 договору в разі прострочення оператором виконання зобов`язань по сплаті плати за користування службовою парковкою, сплаті інших платежів, передбачених договором, більш ніж на десять днів, оператор зобов`язаний у кожному такому випадку сплатити балансоутримувачу штраф у розмірі 10 відсотків місячного розміру плати за користування майданчиком для паркування.

На підставі пункту 7.2 договору позивач розрахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 10% від кожного простроченого місячного розміру плати в сумі 570,00грн за наступним розрахунком: 300,00 (сума місячного розміру плати) х 10% (розмір штрафу) х 19 (кількість місяців, в яких прострочення складало понад 10 днів) = 570,00грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 570,00грн та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору, його обґрунтованість підтверджується матеріалами справи, оскільки у спірному періоді - з 01.08.2021 по 28.02.2023, відповідачем у кожному місяці було допущено прострочення внесення плати понад 10 днів.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в сумі 570,00грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі пункту 7.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 57,00грн. відповідно до наступного розрахунку: 0,01 х 300,00грн х 19 = 57,00грн.

Як вказано вище, відповідно до умов пункту 7.1 договору, у разі прострочення оператором виконання зобов`язань по сплаті за користування службової парковки, сплаті інших платежів, передбачених цим договором, оператор зобов`язаний в кожному випадку сплатити балансоутримувачу за кожен день прострочення пеню у розмірі 1 відсотка від суми заборгованості.

Тобто, з викладеного вбачається, що пунктом 7.1 договору передбачена відповідальність у вигляді пені, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, тоді як застосування штрафу в розмірі 1% від суми заборгованості, умовами даного пункту договору не передбачено.

Таким чином, нарахування позивачем штрафу відповідно до умов пункту 7.1 договору в розмірі 57,00грн є необґрунтованим та безпідставним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 26.08.2021 по 22.02.2023 (фактично за період з серпня 2021 року по лютий 2023 року) у сумі 1563,29грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 6, 7 том 1), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суму заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, та помилково здійснено їх нарахування на загальну суму заборгованості 4864,00грн, починаючи з серпня 2021 року, оскільки у кожному з відповідних місяців періоду встановлений граничний строк внесення плати з різними датами (що зазначено судом вище), отже і період прострочення у кожному місяці періоду, в якому утворилась основна заборгованість, є різним.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с. 6, 7 том 1), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Крім того, під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, суд встановив, що за прострочення внесення плати за період з 01.08.2021 по 28.02.2023 інфляційні втрати складають 34,05грн, які розраховані за лютий 2023 року із суми заборгованості 4864,00грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 34,05грн.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 26.08.2021 по 22.02.2023 у сумі 218,28грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 6, 7 том 1), та встановлено, що під час його проведення позивачем було також невірно визначено суму заборгованості та періоди нарахування 3% річних, та помилково здійснено їх нарахування на загальну суму заборгованості 4864,00грн, починаючи з 26.08.2021, оскільки у кожному з місяців періоду встановлений граничний строк внесення плати з різними датами (що зазначено судом вище), отже і період прострочення у кожному місяці періоду, в якому утворилась основна заборгованість, є різним.

Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що правильним періодом нарахування 3% річних буде з 26.01.2023 по 22.02.2023 на загальну суму заборгованості 4864,00грн. Таким чином, 3% річних за період з 26.01.2023 по 22.02.2023 будуть складати 11,19грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 11,19грн.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 5665,80грн, з яких: 4864,00грн основний борг, 186,56грн пеня, 34,05грн інфляційні втрати, 11,19грн - 3% річних, 570,00грн - штраф.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у сумі 1787,96грн пропорційно задоволеним позовним вимогам (5665,80х2684,00/8505,23 = 1787,96).

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Ваксман Ольги Ігорівни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 8505,23грн, з якої: 4864,00грн основного боргу, 1563,29грн інфляційних втрат, 218,28грн трьох відсотків річних, 1232,66грн пені, 57,00грн штрафу на підставі п.7.1 договору, 570,00грн штрафу на підставі п.7.2 договору задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ваксман Ольги Ігорівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 8, ідентифікаційний код 23357437) 4864,00грн - основного боргу, 186,56грн - пені, 570,00 - штрафу, 34,05грн - інфляційних втрат, 11,19грн - 3% річних та 1787,96грн - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 21.04.2023.

Суддя В.О. Татарчук