Ухвала суду № 110354650, 20.04.2023, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/10262/22

Провадження № 2/712/917/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2023 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Скринник А.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебуває цивільна справа за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

До судового засідання від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Борєйка Олександра Івановича, надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 712/10262/22, в якому просить провадження у цивільній справі № 712/10262/22 за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Клопотання обґрунтовує тим, що у провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси знаходиться цивільна справа № 712/10262/22 за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на нежитлову будівлю літ А-І, загальною площею 58,0 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана нежитлова будівля використовується ОСОБА_1 як фізичною-особою підприємцем для здійснення нею господарської діяльності. Указане підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: заявою ФОП ОСОБА_1 про укладення договору пайової участі в утриманні об`єкту благоустрою міста, фотокартками об`єкта нерухомого майна (згідно якого у нежитловому приміщенні розташований магазин), паспортами прив`язки тимчасової споруди на торгівельні павільйони № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , згідно яких спірні нежитлові приміщення використовувалися ФОП ОСОБА_2 для здійснення господарської діяльності.

Предметна та суб`єкта юрисдикція загальних судів, тобто сукупність повноважень цивільних судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 19 ЦПК України . Так, за частиною першою цієї статті суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

За статтями 4, 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом,- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Враховуючи, що ОСОБА_2 користується нежитловою будівлею літ A-І, загальною площею 58,0 кв.м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 як фізична особа-підприємець, з метою здійснення господарської діяльності, нежитлова будівля функціонує як магазин, вважаю що виниклий спір у цій справі за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України: «Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд клопотання про закриття провадження без його участі, просить в клопотанні відмовити з підстав зазначених у запереченні.

Представник відповідача адвокат Борєйко О.І. в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд клопотання про закриття провадження у справі без його участі, клопотання підтримує в повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Дослідивши матеріалами справи, суд виходить з наступного.

В заяві про закриття провадження підставою для такого закриття представник відповідача вказує на те, що на даний час відповідачка ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем і використовує спірний об`єкт в господарській діяльності, а тому наявні підстави для закриття провадження.

Однак, спір виник з приводу того, що за ОСОБА_1 було зареєстровано спірне майно, як об`єкт нерухомості на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.08.2011 Серія НОМЕР_3 , виданого, нібито, виконавчим комітетом Черкаської міської ради, яке виконавчим комітетом не видавалося, а також відомості, які містяться в даному свідоцтві вказують на його підроблення. Таким чином, даний спір виник не з підстав здійснення відповідачем господарської діяльності, а з приводу незаконної реєстрації такого об`єкта як нерухомості, який зареєстрований на праві власності за фізичною особою, а не як за суб`єктом підприємницької діяльності на підставі підроблених документів. Крім того вказане свідоцтво, відповідно до відомостей, які в ньому містяться видане в період часу, коли ОСОБА_1 , не перебувала в правовому статусі фізичної особи-підприємця.

Позовні вимоги в даній справі не направлені на перешкоджання ведення господарської діяльності відповідача, а на захист прав територіальної громади, щодо використання земельної ділянки під таким об`єктом, оскільки внаслідок знаходження об`єкту нерухомості, відповідач таким чином в силу положень Земельного кодексу України набуває право на оформлення земельної ділянки у власність або в користування в обхід земельних торгів, та в силу єдності правової долі нерухомого майна з земельною ділянкою на якій такий об`єкт розміщений, фактично позбавляє власника такої земельної ділянки - Черкаську міську раду увільному розпорядженні своєю власністю.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня та 19 червня 2019 року у справах №904/10132/17 та №904/4713/18 відповідно, зазначено, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Отже, що наявність статусу підприємця сама собою не означає, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, а слід відштовхуватись від того чи виступає фізична особа у спірних правовідносинах саме як суб`єкт господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Дії вчинені відповідачем, а саме щодо надання на державну реєстрацію документу - свідоцтва про право власності, не вказують, що вказані дії були вчиненні нею саме як суб`єктом господарювання і необхідні йому для здійснення підприємницької діяльності. Позовні вимоги не направлені на будь-яким чином перешкоджання здійснення господарської діяльності відповідача.

Спірний об`єкт, на підставі спірного свідоцтва про право власності на нерухоме майно належить ОСОБА_1 як фізичній особі, що свідчить про те, що спір виник не щодо самого нерухомого майна, а щодо його правового статусу, який виник на підставі відповідного свідоцтва.

Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 13.04.2022 у справі №640/3417/19 (п.п. 56-64)

«Право власності є об`єктом конституційного захисту від необґрунтованого втручання у здійснення власником своїх прав, у тому числі й з боку держави (її органів та їх посадових осіб) та органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб). Свавільне втручання у право власності не допускається.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд вважає, що державна реєстрація права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Арбо ЛТД» на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_2 та присвоєння адреси свідчить про неможливість демонтувати такі приміщення в порядку, встановленому для знесення тимчасових споруд.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно задовольнили позов у частині визнання протиправними та скасування спірних приписів та доручення в частині вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зазначених в таблиці, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Арбо ЛТД».

При цьому, у випадку, якщо Департамент виявив, що фактично майно, щодо якого було вчинені дії з демонтажу, за своїми характеристиками не відповідає ознакам об`єкта нерухомого майна та фактично є комплексом з тимчасових споруд, то проведення реєстрації права власності на нього та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно можливо є незаконним.

У такому випадку, оскільки ставиться під сумнів законність розміщення певних споруд на землі, яка належить територіальній громаді, порушується право власності територіальної громади на таку землю.

У зв`язку з цим, відповідний орган у сфері благоустрою населених пунктів при виявленні того, що об`єкт, на який зареєстровано право власності, не є капітальною спорудою, а відноситься до малих архітектурних форм, тимчасових споруд має інший законний спосіб (аніж демонтаж) на здійснення благоустрою та забезпечення законності розміщення відповідних нежитлових приміщень.

У разі виявлення факту, який полягає у неправомірному/помилковому наданні статусу «нерухоме майно» шляхом державної реєстрації об`єкту, який відноситься до малих архітектурних форм, тимчасових споруд, Департамент має повідомити Київську міську раду (як власника земельної ділянки) про такий факт.

Київська міська рада від імені територіальної громади уповноважена звертатися або до Міністерства юстиції України (його територіальних органів) у порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або до суду щодо визнання незаконним вчинення дій з реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно, яке, на думку таких органів місцевого самоврядування, не є нерухомим.

Виключно у разі зміни правового статусу об`єкту (скасування, зміни його державної реєстрації як «нерухомого майна») органи місцевого самоврядування (Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради) можуть вчиняти вказані дії та приймати рішення про демонтаж самовільно встановлених об`єктів малих архітектурних форм.»

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає в порядку цивільного судочинства.

Дослідивши необхідні для вирішення клопотання матеріали справи, суд вважає, що відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України, у зв`язку з чим клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 255, 256, 352, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача Борейка Олександра Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про закриття провадження у справі за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.А. Романенко