Рішення № 110344161, 18.04.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2023 року м. Київ№ 320/10232/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області та просить суд:

визнати протиправними та скасувати рішення № 952-1-18-2-VІІІ від 04.08.2022 про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 320/13640/21 щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку;

зобов"язати розглянути повторно подане клопотання та прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області з урахуванням приписів суду без порушення норм і вимог діючого законодавства України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 320/13640/22 відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 28.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та відмовлено у наданні такого дозволу. Вважає оскаржуване рішення протиправним та просить його скасувати, оскільки заборона на надання дозволів на розробку проекту землеустрою встановлена після подання позивачем заяву від 28.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

24.01.2023 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

21.02.2023 до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої позивач проти доводів наведених у відзив заперечив та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позивач 28.05.2021 звернувся до органу місцевого самоврядування з вимогою надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Своїм рішення відповідач відмовив позивачу у наданні такого дозволу у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 320/13640/21 позов задоволено частково визнано протиправним та скасовано рішення № 716-12-2-VIII від 12.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та зобов`язано Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У той же час, на виконання рішення відповідачем за результатами повторного розгляду заяви позивача прийнято рішення від 04.08.2022 № 952-18-2-VIII про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку із забороною щодо прийняття рішень відповідно до пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Частинами 3 та 4 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17.

Відповідно до положень ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність згідно ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 808/3187/17.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 320/13640/21 позов задоволено частково визнано протиправним та скасовано рішення № 716-12-2-VIII від 12.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та зобов`язано Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 26.07.2022 року, а отже, є обов`язковим до виконання.

У той же час, на виконання рішення відповідачем за результатами повторного розгляду заяви позивача прийнято рішення від 04.08.2022 № 952-18-2-VIII про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку із забороною щодо прийняття рішень відповідно до пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Отже, нормативною підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки слугував пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Проте оскаржуване рішення не містить обґрунтування для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, перелік яких визначено ст.118 ЗК України.

Суд зазначає, що в силу приписів ст. 118 ЗК України відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання та, зокрема, надати мотивовану відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18.

Відповідно до пп. 5 п. 1 ч. 1 Закону України від 24.03.2022 р. № 2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набув чинності з 07.04.2022, до Розділу X "Перехідні положення" ЗК України внесено зміни, а саме доповнено пунктами 27 і 28. Згідно п.27 під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Суд зазначає, що до доданих до клопотання позивача документів, відповідач у рішенні зауважень не зазначив, як і не вказав підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за спірною земельною ділянкою, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Таким чином, своїм рішенням прийнятим на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 320/13640/21, посилаючись на норму пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З урахуванням вищевказаних положень ч. 7 ст. 118 ЗК України суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України в разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

При цьому суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування або у власність або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з позиції відповідача, суд зауважує, що останнім не надано документів, які б підтверджували, що була проведена така перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно, суд констатує, що до справи відповідачем, на дотримання положень ч. 7 ст. 118 ЗК України, не надано доказів прийняття спірної відмови саме з підстав, визначених вказаною нормою чинного земельного законодавства.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Стосовно посилання у спірному рішенні на пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, суд зазначає наступне.

Заява за предметом бажаної земельної ділянки в даній справі було подано 28.05.2021. Не приймаючи рішення у спосіб та строки, визначені нормами діючого на час розгляду клопотання, положень ЗК України та Закону України "Про місцеве самоврядування", позивач звертався у судовому порядку із відповідними вимогами про захист її порушених прав та інтересів у справі № 320/13640/21. Рішенням позов задоволено частково та зобов`язано повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення ч. 1 вказаної ст. 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст. 6 Кримінального кодексу України, ст. 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 р. у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на положення пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, який містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, оскільки відповідач повинен був розглянути клопотання позивача від 28.05.2021 з дотриманням строків та порядку, визначеного ст. 118 ЗК України.

Положення вказаного Закону № 2145 набрали чинності та підлягали застосуванню саме з дня набрання ним чинності - з 07.04.2022, останні не містять зворотної дії в часі, а тому вказаний Закон може бути застосований в тих випадках коли існують підстави для обмеження особи у праві на наданні дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно, рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, із належним посиланням на норму чинного законодавства із зазначенням конкретних підстав, зокрема, відмови у задоволенні вимог особи, яка виявила бажання скористатись правом на проходження порядку безоплатної приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності.

Таким чином, оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порушення вимог положень ст.118 ЗК України не можна вважати вмотивованим із наведенням усіх підстав такої відмови.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, оцінюючи питання об`єктивної неможливості виконання рішення суду у справі № 380/7761/22 із наведених відповідачем в оскаржуваному рішенні підстав, суд враховує, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Також Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 № 2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.

У подальшому Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" 16.11.2022 від № 2738-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин з 21.11.2022 строком на 90 діб.

Таким чином, станом на день прийняття відповідачем спірного рішення (04.08.2022) в Україні діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 р. № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану".

Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЗК України.

Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено п. 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Разом з тим рішенням у справі № 320/13640/21 відповідача Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області зобов`язано розглянути повторно подане клопотання та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно, встановлена вищезазначеними нормами закону заборона не є перешкодою для виконання відповідачем ухваленого судом рішення в зобов`язальній частині, що однак не звільняє його від обов`язку враховувати відповідні вимоги закону, залежно від результатів розгляду клопотання позивача.

Суд наголошує, що межі покладеного на відповідача обов`язку не охоплюють зобов`язання ради всупереч пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України прийняти позитивне для позивача рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Обсяг обов`язків, які виникли у відповідача на виконання судового рішення включає: 1) розгляд клопотання позивача; 2) прийняття рішення в порядку і спосіб, передбачені ст.118 ЗК України, а не надати позивачу такий дозвіл.

Той факт, що позитивне для позивача рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не може бути ухвалено радою з огляду на заборону, встановлену Законом № 2145-XI, на думку суду, не є перешкодою для розгляду відповідачем клопотання позивача на виконання покладеного судовим рішенням обов`язку. Адже, враховуючи дисрекційність повноважень відповідача, результати такого розгляду не виключають прийняття рішення про відмову в наданні відповідного дозволу із законних підстав. Водночас за відсутності законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач не позбавлений можливості самостійно відтермінувати прийняття позитивного рішення до закінчення воєнного стану.

Суд також зазначає, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом було встановлено у спірному рішенні відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Оскільки в даній справі суд не може оцінити рішення суб`єкта владних повноважень з точки зору дотримання останнім положень ст.118 ЗК України під час розгляду заяви, захист порушених прав позивача за вказаним предметом спору потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.05.2021 із дотриманням суб`єктом владних повноважень положень ст.118 ЗК України.

За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області № 952-1-18-2-VІІІ від 04.08.2022 про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 у справі № 320/13640/21 про відмову ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Зобов"язати Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області (код ЄДРПОУ 04359488) розглянути повторно подане ОСОБА_1 клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області з урахуванням приписів суду без порушення норм і вимог діючого законодавства України.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.