Рішення № 110338611, 11.04.2023, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2023 Справа № 917/917/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп», 69000, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 133, прим. 106, код ЄДРПОУ 33320092,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл», 36000, м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938,

про стягнення 7 820 930,87 грн.,

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» про стягнення 7 820 930,87 грн., з яких 6 132 681,21 грн. заборгованість за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. з урахуванням зміни курсу долару США до гривні, 852 538,97 грн. пеня за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати товару, 753 233,40 грн. втрати від інфляції, 82 477,29 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.08.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

02.02.2023 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 09.03.2023 р. оголошено ухвалу про перерву в судовому засіданні до 11.04.2023 р. до 13:00.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не в повному обсязі виконав зобов`язання щодо оплати товару за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р., чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом, у зв`язку з чим просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» заборгованість за вказаними договорами, перераховану у відповідності з курсом гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату звернення до суду з позовом у даній справі, пеню за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати товару, втрати від інфляції та 3 % річних.

Відповідач у відзиві б/н від 01.09.2022 р. (вх. № 6102 від 02.09.2022 р.) проти позову заперечує, посилаючись на те, що вимоги щодо відшкодування курсової різниці є передчасними, оскільки курс Національного банку України щодо долара США має розраховуватись станом на дату здійснення оплати, а оплата за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. відповідачем в повному обсязі ще не проведена. Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивачем, всупереч умовам договорів поставки не надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» коригування до рахунків-фактур, коригування до видаткових накладних, розрахунки коригувань вартісних та кількісних показників до податкових накладних.

Також у відзиві ТОВ «Сервіс Ойл», посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2021 р. у справі № 910/11077/20, зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, у зв`язку з чим, на думку відповідача, розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних не може розраховуватися з суми заборгованості, перерахованої у відповідності з курсом гривні до долару США.

Крім того, відповідач стверджує, що ТОВ «Сервіс Ойл» не мало можливості виконати свої зобов`язання у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме введенням на території України воєнного стану та прийнятою правлінням НБУ забороною банкам здійснювати видаткові операції за рахунками юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь.

02.09.2022 року від відповідача до суду надійшло клопотання б/н від 01.09.2022 р. (вх. № 6103) про залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» у даній справі без розгляду з огляду порушення позивачем правила об`єднання позовних вимог.

09.11.2022 року позивачем подано до суду заперечення проти вказаного клопотання ТОВ «Сервіс Ойл» за № 2710/2022 від 27.10.2022 р. (вх. № 8512).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду від 22.04.2019 р. у справі № 914/2191/18).

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

За замістом ч. 1 ст. 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

У той же час аналіз п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, приписи ч. 6 ст. 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.

Проте, у будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.03.2021 у справі № 910/16077/20.

Враховуючи зміст позову, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги стосуються одних і тих же осіб (позивача та відповідача), пов`язані однорідними підставами виникнення та поданими доказами. Також заявлені вимоги об`єднані одним і тим самим способом захисту прав позивача. А отже, позивачем було дотримано правила об`єднання позовних вимог при зверненні до суду з позовною заявою.

З огляду на викладене, протокольною ухвалою від 02.02.2023 р. було відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» про залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» у даній справі без розгляду.

У відповіді на відзив за № 2610 від 26.10.2022 р. (вх. № 8511 від 09.11.2022 р.) позивач зазначив, що у зв`язку зі зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» до суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення заборгованості за товар, датою для перерахунку суми до оплати за поставлений товар у відповідності з курсом гривні до долару США є дата звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Також позивач вказує на те, що посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2021 р. у справі № 910/11077/20, є недоречним, оскільки саме в цій постанові Верховним Судом не спростовано рішення щодо стягнення пені та 3 % річних на суму курсової різниці, а позов в частині розгляду вимог про стягнення інфляційних нарахувань на курсову різницю направлений на новий розгляд. В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 р. у справі № 910/11077/20 зроблений висновок про правомірне стягнення інфляційних за прострочення оплати курсової різниці.

Крім того, у відповіді на відзив ТОВ «Інвент груп» стверджує про те, що відповідачем не наведено належних підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» від відповідальності за неналежне виконання умов договорів поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. у зв`язку з форс-мажорними обставинами.

14.11.2022 року до суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив ТОВ «Інвент груп», у якому ТОВ «Сервіс Ойл» просить у задоволенні позовних вимог у даній справі відмовити в повному обсязі, посилаючись на заперечення, наведені у відзиві б/н від 01.09.2022 р. (вх. № 6102 від 02.09.2022 р.). Також до вказаних заперечень відповідачем в якості доказу направлення платежу на оплату заборгованості перед позивачем в сумі 4 487 721,24 грн. та відхилення його у зв`язку з обмеженнями, введеними Правлінням НБУ «Про роботи банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 р., додано реєстр документів КРД АТ «Райффайзен Банк» з 07.09.2022 р. по 07.09.2022 р.

10.03.2023 року відповідач надав суду додаткові пояснення б/н від 09.03.2023 р. (вх. № 3059 від 10.03.2023 р.), у яких зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 р. у справі № 910/11077/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 р., було задоволено позов в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за прострочення оплати курсової різниці, однак відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за прострочення оплати за товар, нарахованих згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, та просить врахувати вказані обставини при винесенні рішення у даній справі.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

30.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» було укладено договір поставки № 3007 (а.с. 11-18).

Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору Постачальник (ТОВ «Інвент груп») зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцеві (ТОВ «Сервіс Ойл») Товар, згідно Специфікацій до договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей Товар.

Факт поставки Товару підтверджується належним чином оформленими і підписаними обома Сторонами документами (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні) (п. 1.3 договору).

28.10.2021 року Сторонами була укладена Специфікація № 12 до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. (а.с. 19), згідно з якою постачальник зобов`язувався поставити Товар (олива д/промисл. трансмісій, олива гідравлічна) загальною вартістю 1 100,755,02 грн. з ПДВ.

На виконання зазначених норм договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та Специфікації № 12 до нього позивач передав у власність відповідача Товар на суму 1 100 755,02 грн., що підтверджується видатковою накладною № ПРН+У767026 від 29.10.2021 р., підписаною сторонами (а.с. 20).

Згідно з п. 4.2 договору № 3007 від 30.07.2020 р. Покупець проводить оплату за поставлений Товар на умовах, наведених у специфікаціях до даного договору. У Специфікаціях Сторони також зазначають порядок формування та оплати вартості Товару в залежності від курсу долару США до української гривні.

Пунктом 1.1.1 Специфікації № 12 до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. визначено, що ціна на Товар в цій Специфікації сформована виходячи з курсу Національного банку України станом на 28.10.2021 р. (1 долар США = 26,3712 грн.).

У разі зміни більш ніж на 5 % Національним банком України курсу долару США до гривні у порівнянні із курсом, зазначеним у даній Специфікації, на дату здійснення оплати за Товар ціна на Товар та сума даної Специфікації підлягає пропорційному збільшенню/зменшенню. У даному випадку Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом Національного банку України гривні до долару США, діючим на дату здійснення оплати за Товар, без додаткового погодження Сторін, без підписання Сторонами додаткової угоди до цієї Специфікації. У цьому разі Покупцю надається коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної (п. 1.1.2 Специфікації).

Згідно з п. 2 Специфікації умова оплати: 100 % оплата, протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту поставки Товару і підписання видаткової накладної Сторонами.

29.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» було укладено договір поставки № 195 (а.с. 23-35).

Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору Постачальник (ТОВ «Інвент груп») зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцеві (ТОВ «Сервіс Ойл») Товар згідно Специфікацій до договору, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей Товар.

Факт поставки Товару підтверджується належним чином оформленими і підписаними обома Сторонами документами (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні) (п. 1.3 договору).

29.11.2021 року Сторонами була укладена Специфікація № 1 до договору поставки № 195 від 29.11.2021 р. (а.с. 34-35), згідно з якою постачальник зобов`язувався поставити Товар (олива д/промисл. трансмісій, олива трансмісійна, олива гідравлічна, олива моторна, мастило пластичне) загальною вартістю 12 496 112,52 грн. з ПДВ.

На виконання зазначених норм договору поставки № 195 від 29.11.2021 р. та Специфікації № 1 до нього позивач передав у власність відповідача Товар на суму 4 306 842,24 грн., що підтверджується видатковими накладними № ПРН+У769241 від 29.11.2021 р., № ПРН+У770369 від 10.12.2021 р., № ПРН+У772952 від 19.01.2022 р., № ПРН+У773072 від 19.01.2022 р., підписаними сторонами (а.с. 36, 38, 40, 42).

Згідно з п. 4.2 договору № 3007 від 30.07.2020 р. Покупець проводить оплату за поставлений Товар на умовах, наведених у специфікаціях до даного договору. У Специфікаціях Сторони також зазначають порядок формування та оплати вартості Товару в залежності від курсу долару США до української гривні.

Пунктом 1.1.1 Специфікації № 12 до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. визначено, що ціна на Товар в цій Специфікації сформована виходячи з курсу Національного банку України станом на 15.09.2021 р. (1 долар США = 26,6362 грн.).

У разі зміни більш ніж на 5 % Національним банком України курсу долару США до гривні у порівнянні із курсом, зазначеним у даній Специфікації, на дату здійснення оплати за Товар ціна на Товар та сума даної Специфікації підлягає пропорційному збільшенню/зменшенню. У даному випадку Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом Національного банку України гривні до долару США, діючим на дату здійснення оплати за Товар, без додаткового погодження Сторін, без підписання Сторонами додаткової угоди до цієї Специфікації. У цьому разі Покупцю надається коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної (п. 1.1.2 Специфікації).

Згідно з п. 2 Специфікації умова оплати: 100 % оплата, протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту поставки Товару і підписання видаткової накладної Сторонами.

Позивач вказує, що відповідач не в повному обсязі виконав зобов`язання щодо оплати товару згідно з договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р., з огляду на що заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» 7 820 930,87 грн., з яких 6 132 681,21 грн. заборгованість за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. з урахуванням зміни курсу долару США до гривні, 852 538,97 грн. пеня за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати товару, 753 233,40 грн. втрати від інфляції, 82 477,29 грн. 3 % річних.

Перелік доказів, якими позивач за первісним позовом обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір поставки № 3007 від 30.07.2020 р., Специфікація № 12 від 28.10.2021 р. до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р., договір поставки № 195 від 29.11.2021 р., Специфікація № 1 від 29.11.2021 р. до договору поставки № 195 від 29.11.2021 р., видаткові накладні № ПРН+У767026 від 29.10.2021 р., № ПРН+У769241 від 29.11.2021 р., № ПРН+У770369 від 10.12.2021 р., № ПРН+У772952 від 19.01.2022 р. та № ПРН+У773072 від 19.01.2022 р., рахунки-фактури № ПРС+У796734 від 29.10.2021 р., № ПРС+У799162 від 29.11.2021 р., № ПРС+У800415 від 10.12.2021 р., № ПРС+У803308 від 19.01.2022 р. та № ПРС+У803439 від 19.01.2022 р., платіжне доручення № 37209 від 22.02.2022 р. та ін.

Докази відповідача в спростування вимог ТОВ «Інвент груп»: довідка Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., реєстр документів КРД АТ «Райффайзен Банк», м. Київ щодо ТОВ «Сервіс Ойл» за період з 07.09.2022 р. по 07.09.2022 р. та ін.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином та в повному обсязі виконав зобов`язання за договором № 3007 від 30.07.2020 р. та договором № 195 від 29.11.2021 р. щодо передачі товару на загальну суму 5 407 597,26 грн. Так, судом досліджено видаткові накладні № ПРН+У767026 від 29.10.2021 р., № ПРН+У769241 від 29.11.2021 р., № ПРН+У770369 від 10.12.2021 р., № ПРН+У772952 від 19.01.2022 р. та № ПРН+У773072 від 19.01.2022 р. та встановлено, що вони мають всі необхідні реквізити, підписані сторонами та скріплені печатками, тож приймаються судом у якості належних доказів виконання позивачем умов договорів № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. на вищевказані суми.

Як зазначено в п. 2 Специфікації № 12 від 28.10.2021 р. до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та п. 2 Специфікації № 1 від 29.11.2021 р. до договору поставки № 195 від 29.11.2021 р., згідно з якими позивачем було поставлено товар на вищезазначену суму, умова оплати: 100 % оплата, протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту поставки Товару і підписання видаткової накладної Сторонами.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором та приписів цивільного законодавства України за поставлений товар розрахувався не в повному обсязі.

Так, згідно з платіжним дорученням № 37209 від 22.02.2022 р. (а.с. 22) відповідачем було частково сплачено заборгованість за товар згідно з рахунком № ПРС+У796734 від 29.10.2021 р. на суму 1 000 000,00 грн.

Таким чином, розмір заборгованості, не сплаченої відповідачем, становить 4 407 597,26 грн. (100 755,02 грн. за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та Специфікацією № 12 від 28.10.2021 р. до нього та 4 306 842,24 грн. за договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. та Специфікацією № 1 від 29.11.2021 р. до нього).

При цьому, як зазначено вище, п. 1.1.2 Специфікації № 12 від 28.10.2021 р. до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та п. 1.1.2 Специфікації № 1 від 29.11.2021 р. до договору поставки № 195 від 29.11.2021 р. визначено, що у разі зміни більш ніж на 5 % Національним банком України курсу долару США до гривні у порівнянні із курсом, зазначеним у даній Специфікації, на дату здійснення оплати за Товар ціна на Товар та сума даної Специфікації підлягає пропорційному збільшенню/зменшенню. У даному випадку Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом Національного банку України гривні до долару США, діючим на дату здійснення оплати за Товар, без додаткового погодження Сторін, без підписання Сторонами додаткової угоди до цієї Специфікації. У цьому разі Покупцю надається коригування до рахунку-фактури; коригування до видаткової накладної; розрахунок коригувань вартісних та кількісних показників до податкової накладної.

Позивачем здійснено перерахунок заборгованості у відповідності з курсом гривні до долару США станом на дату укладення Специфікацій до договорів поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. пропорційно збільшеному курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України, наступним чином:

- заборгованість за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. в сумі 1 000 000,00 грн., перерахована пропорційно курсу гривні до долару США станом на дату оплати 22.02.2022 р. (28,4846 грн. за 1 дол. США), становить 1 080 140,46 грн. (1 000 000,00 грн. х 28,4846 / 26,3712). Сума курсової різниці 80 140,46 грн.;

- залишок заборгованості за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. в сумі 100 755,02 грн., перерахований пропорційно курсу гривні до долару США станом на дату звернення до суду з позовом у даній справі (36,5686 грн. за 1 дол. США), становить 139 715,68 грн. (100 755,02 грн. х 36,5686 / 26,3712);

- заборгованість за договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. в сумі 4 306 842,24 грн., перерахована пропорційно курсу гривні до долару США станом на дату звернення до суду з позовом у даній справі (36,5686 грн. за 1 дол. США), становить 5 912 825,07 грн. (4 306 842,24 грн. х 36,5686 / 26,3712).

Отже, за даними позивача, загальна сума заборгованості відповідача за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р., перерахована у відповідності із курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України на дату здійснення оплати за Товар (щодо заборгованості за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. в сумі 1 000 000,00 грн.) та станом на дату звернення до суду з позовом у даній справі (щодо залишку заборгованості за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. в сумі 100 755,02 грн. та заборгованості за договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. в сумі 4 306 842,24 грн.), становить 6 132 681,21 грн.

При цьому, суд дійшов висновку про правомірність обраного позивачем курсу гривні до долару США, у відповідності з яким було здійснено перерахунок заборгованості, з огляду на наступне:

Так, згідно з п. 1.1.2 Специфікації № 12 від 28.10.2021 р. до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. Покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, перерахованою у відповідності із курсом Національного банку України гривні до долару США, діючим на дату здійснення оплати за Товар. Ціна товару, сплачена відповідачем 22.02.2022 року, була перерахована позивачем саме у відповідності з вищезазначеним положенням Специфікації № 12 від 28.10.2021 р. до договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р.

Також у постанові від 20.06.2018 р. у справі № 925/1049/13 Верховний Суд дійшов висновку, що є правильним визначення господарськими судами заборгованості в іноземній валюті та у гривневому еквіваленті станом на дату прийняття рішення.

Суд вважає даний висновок таким, що є найбільш подібним до правовідносин, що склались між сторонами у даній справі; водночас, оскільки станом на вказану дату курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України, є аналогічним тому, який був застосований позивачем, а саме 36,5686 грн. за 1 дол. США, розрахунок позивача є обґрунтованим. Контррозрахунку заборгованості відповідачем до суду не надано.

При цьому, судом не приймаються твердження відповідача щодо невиконання позивачем умов договорів поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. в частині зобов`язання надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» коригування до рахунків-фактур, коригування до видаткових накладних та розрахунки коригувань вартісних та кількісних показників до податкових накладних, оскільки з положень п. 1.1.2 Специфікацій до вказаних договорів вбачається, що даний обов`язок покладається на Постачальника у разі оплати Товару, що відповідачем, однак, в повному обсязі здійснено не було.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6 132 681,21 грн. заборгованості за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. з урахуванням зміни курсу долару США до гривні підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 10.5 договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. визначено, що за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати Товару Постачальник має право вимагати від Покупця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення оплати.

Аналогічна норма міститься у договорі поставки № 195 від 29.11.2021 р.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 852 538,97 грн. пені (а.с. 4-5), суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги відповідають вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем приведено розрахунок інфляційних втрат в розмірі 753 233,40 грн. та 3% річних в розмірі 82 477,29 грн. за прострочення здійснення оплати за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. (розрахунок в матеріалах справи, а.с. 10).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача відсотків річних, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Водночас, щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення оплати за товар, нарахованих згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне:

Як встановив Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 р. у справі № 910/11077/20, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).

Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Дослідивши умови укладених між сторонами у даній справі договорів поставки щодо ціни товару та порядку оплати, суд встановив, що у вказаних договорах та у Специфікаціях до них ціна товару визначена сторонами у договорі поставки у національній валюті України гривні із прив`язкою до курсу іноземної валюти (долар США).

Крім того суд встановив, що визначена сторонами у договорах поставки та у Специфікаціях до них ціна товару є орієнтовною у зв`язку з тим, що містить імпортну складову (пункт 1.1. Специфікацій). За умовами договорів орієнтовна ціна підлягає перерахуванню з урахуванням зміни курсу долару США до гривні станом на дату оплати товару, за результатом чого визначається остаточна сума договорів у вигляді доплати, яка зазначається Постачальником в коригуваннях до рахунку-фактури, коригуваннях до видаткової накладної та розрахунках коригувань вартісних та кількісних показників до податкових накладних.

Встановлена у договорах поставки умова про здійснення оплати товару за орієнтовною вартістю з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти станом на дату оплати товару має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долару США. Отже, в даному випадку втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, нарахування позивачем інфляційних втрат за прострочення оплати за товар згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України з одночасним включенням курсової різниці до заборгованості за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р. є необґрунтованим, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент груп» в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що він не мав змоги виконати свої зобов`язання з оплати заборгованості у зв`язку із форс-мажорними обставинами, суд зазначає наступне:

Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У розділі 9 договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та розділі 9 договору поставки № 195 від 29.11.2021 р. зазначено, що Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (стихійні лиха або їх наслідки, війни, страйки, народні хвилювання та ін.), а також якщо ці обставини або їх наслідки безпосередньо вплинули на виконання договору.

Частиною 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.

Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

При цьому, згідно з роз`ясненнями Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

З огляду на викладене, введення воєнного стану на території України є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки у тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили.

Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Натомість, відповідачем таких доказів до суду не надано.

Разом з цим, судом з`ясовано, що відповідно до п. 15 постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період воєнного стану» № 18 від 24.02.2022 р. зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Республіки Білорусь та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь.

Як зазначає позивач, засновником ТОВ «Сервіс Ойл» є Відкрите акціонерне товариство «Пуховичинафтопродукт», розташоване за адресою: Республіка Білорусь, Мінська область, Пуховицький район, м. Мар`їна Горка, вул. Октябрська, 62.

Однак, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Сервіс Ойл» є резидентом України, а у графі «Інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі відомості про юридичних осіб, через яких здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу» зазначено, що відсутні фізичні особи, які відповідають статусу кінцевого бенефіціарного власника.

Отже, позивачем не підтверджено, що саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Також суд зауважує, що у п. 9.1 договору поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та п. 9.1 договору поставки № 195 від 29.11.2021 р. сторони встановили необхідність сповіщення іншої Сторони про настання форс-мажорних обставин.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України докази на підтвердження того, що ТОВ «Сервіс Ойл» повідомляло ТОВ «Інвент груп» про наявність будь-яких обставин, які перешкоджають можливості виконанню відповідачем зобов`язань за договорами поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та № 195 від 29.11.2021 р.

Також, згідно ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від самого зобов`язання.

Таким чином, посилання відповідачем на настання форс-мажорних обставин, як на підставу для відмови в задоволенні позову, є необґрунтованим.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ойл» 6 132 681,21 грн. заборгованості за договором поставки № 3007 від 30.07.2020 р. та договором поставки № 195 від 29.11.2021 р. з урахуванням зміни курсу долару США до гривні, 852 538,97 грн. пені за прострочення виконання зобов`язань щодо оплати товару, 82 477,29 грн. 3 % річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 106 015,46 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Ойл (36000, м. Полтава, вул.Небесної Сотні, 9/17, код ЄДРПОУ 38516938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент груп" (пр.Соборний, 133, прим.106, м. Запоріжжя, Запорізька область,69000, код ЄДРПОУ 33320092) 6 132 681,21 грн. основного боргу, 852 538,97 грн. пені, 82 477,29 грн річних, 106 015,46 грн. судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки, встановлені ГПК України (ст.ст.256,257 ГПК України).

Повне рішення складено 20.04.2023 р.

Суддя О.С. Мацко