Рішення № 110336558, 17.04.2023, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17799/22

Провадження № 2/522/1313/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку cпрощеного позовногопровадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, Білозерський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального Міністерства юстиції від імені якого діє Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить судвизнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною за реєстровим № 412 від 15 грудня 2021 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія по управління активами» грошових коштів на загальну суму 22572,40 гривень.

Ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 04 січня 2023 року провадження по справі відкрито та вирішено задовольнити клопотання позивача про відстрочення судового збору.

Від відповідача 20 лютого 2023 року надійшла заява про визнання позовних вимог в порядку ст. 206 ЦПК України та клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Учасники справи в судове засідання повторно не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином у встановленому порядку.

Представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі доказами, просить позовні вимоги задовольнити.

Інші учасники справи заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутності до суду не подавали.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вивчивши зміст позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини.

15.12.2021року Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, виніс виконавчий напис за № 412, яким задовольнив вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія по управління активами» та запропонував стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 22572,40 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 88 ЗУ «Про нотаріат»нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Відповідно дост. 87 вказаного Законудля стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріусу не наданідокументи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника ОСОБА_1 та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Отже, приватний нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, порушив ч.2ст.88Закону України«Про нотаріат»та п.п. 3.1, 3.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до пункту 19статті 34Закону України«Пронотаріат»нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить безспірність певної заборгованості.

Згідно пп. 3.1 п. 3 Глави 16 Розділу ІІ зазначеного Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Підпунктом 3.5 п. З Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Суду не надані належні та допустимі докази, що нотаріусу надані документи, які встановленіПереліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, яка затверджена постановою КМУ відвід 29 червня1999р. №1172.

Як зазначено у правовому висновку дійшов ВСУ при винесенні постанови від 05.07.2017р. по справі № 6-887цс17: суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88ЗаконуУкраїни«Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесенихпостановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за яким боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються оригінал кредитного договору та засвідченя стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З огляду на викладене до спірних правовідносин застосовується постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172в редакції від 29.11.2001року.

Така позиція узгоджена з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 29.01.2019року по справі № 910/13233/17.

Пунктом 1 зазначеного Переліку в редакції від 29.11.2001року передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставне майно, нотаріусу подається: оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. Судом встановлено, що відповідачем, як кредитором, не було подано до приватного нотаріуса в обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором розрахунок заборгованості. Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були враховані положенняст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Вирішуючи цей спір суд враховує правову позицію, висловлену у постанові ВП ВС від 27.03.2019у справі № 137/1666/16-ц, відповідно до якої : вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису; суд має надати оцінку документам на підтвердження безспірності заборгованості, перевірити факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов`язання, перевірити дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всі вимог закону.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Враховуючи, що позивач визнав позов в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положеньст. 141 ЦПК України, та у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачами судові витрати покладає на відповідача.

Суд зазначає, що компенсація витрат з надання правничої допомоги адвоката здійснюється у порядку, передбаченому ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 4 ст. 137 ЦПК України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. ч. 2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій учасника процесу, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Частинами 5-6 статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

З поданих до суду документів вбачається, що представництво позивача в цій справі здійснювалось адвокатом Загоруйко Г., на підставі Договору № 106/2021 про надання правової допомоги від 04.06.2021 року.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вонибули фактичнимиі неминучими,а їхнійрозмір -обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 («East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем на підтвердження понесення судових витрат надано Копію Акту № 106/2021/522/17801/22/1 від 26.01.2023 року та копія Рахунку-фактуру за № 106/2021/522/17801/22/1 від 26.01.2023 року.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру суми витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Враховуючи, відстрочення сплати судового збору, суд вбачає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст.4,5,12,13,17-19,76-82,89,141,258,259,263-266,268,352,354,355 ЦПК України, ст.1,4,15,16 ЦК України, ст.87,88 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затвердженийНаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5,постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, Білозерський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального Міністерства юстиції від імені якого діє Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання виконавчого напису № 68608583 таким, що не підлягає виконанню задовольнити часково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною за реєстровим № 412 від 15 грудня 2021 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія по управління активами» грошових коштів на загальну суму 22572,40 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ЄДРПОУ 35017877) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ЄДРПОУ 35017877) судовий збір в дохід держави в сумі 992,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 20.04.2023 року.

Суддя Р.Д. Абухін

17.04.23