Рішення № 110328443, 20.04.2023, Теплодарський міський суд Одеської області

Справа № 516/143/23

Провадження № 2/516/86/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 рокум.Теплодар

Теплодарський міський суд Одеської області в складі

головуючого судді Под`ячевої І.Д.

при секретарі Прущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Теплодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області, Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради (треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про визнання права на приватизацію квартири без ордеру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до виконкому Теплодарської міської ради, Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради (треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про визнання права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідачів вчинити дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 за відсутності ордеру на житлове приміщення.

В обґрунтування позову зазначається, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 1987 року. Був зареєстрований в квартирі, оскільки вона була виділена батьку ОСОБА_5 , оскілки останній був зайнятий в будуванні Одеської АТЄЦ. Батько та мати померли, правом на приватизацію квартири не скористались. На цей час в квартирі постійно проживає позивач, брати зареєстровані однак фактично в квартирі не проживають. У листопаді 2022 року звернувся до виконкому Теплодарської міської ради із заявою про приватизацію квартири, оскільки проживає в квартирі більше 30 років на законних підставах, проте листом від 31 січня 2023 року отримав відповідь із відмовою оскільки відсутні документи, які підтверджують підстави вселення в квартиру, тобто у зв`язку із відсутністю ордеру на квартиру. Позивач вважає, що відмова є необґрунтованою, оскільки він та його сім`я проживає в квартирі тривалий час, будь-яких питань щодо підстав його проживання та законності такого проживання ніхто не ставив, продовжує утримувати вказану квартиру, а тому має право на її приватизацію у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності на підставі наданих до суду документів.

Представник відповідачів звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.

Треті особи звернулись до суду із заявами про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позову не заперечують.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 1987 року, тобто фактично з народження.

Згідно архівної копії рішення виконкому Теплодарської селищної ради народних депутатів від 09 липня 1987 року № 46 було виділено робітникам зайнятим в будуванні Одеської АТЄЦ квартири, до списку входив ОСОБА_5 , якому була виділена, на склад сім`ї 6 осіб, квартира АДРЕСА_1 чотирьохкімнатна квартира.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_5 та мати позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , батько позивача та основний квартиронаймач.

Будинок АДРЕСА_3 знаходиться на обліку Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Будинок, в якому розташована спірна квартира, знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Теплодар, та належить до об`єктів приватизації, відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якої до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Позивачем, що не оспорюється відповідачем, надано весь перелік необхідних документів, крім ордеру на квартиру.

Проте, відсутність ордеру на квартиру, при наявності всіх інших документів, які дозволяють зробити висновок про наявність підстав для приватизації житла особою, яка про це заявила, не може бути підставою для позбавлення особи права визначеного Конституцією України та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірні правовідносини цей перелік не розповсюджується.

З урахуванням викладеного квартира, в якій проживає позивач підпадає під дію законів, які регулюють питання приватизації, оскільки квартира знаходиться в будинку, який перебуває у комунальній власності, квартира не підпадає під перелік квартир щодо яких приватизація заборонена.

Частиною 1 статті 61 ЖК Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до наданих до суду документах позивач зареєстрований та проживає в квартирі з 1987 року, тобто з моменту народження.

Відповідач не оспорює законність проживання особи в найманій квартирі, а лише зазначає про відсутність такого документи, як ордер, на підставі якого у 1987 році сім`я ОСОБА_7 вселилась в квартиру.

Проте, до суду надано рішення виконкому Теплодарської селищної ради народних депутатів від 09 липня 1987 року № 46, згідно якого було виділено робітникам зайнятим в будуванні Одеської АТЄЦ квартири, до списку входив ОСОБА_5 , якому була виділена, на склад сім`ї 6 осіб, квартира АДРЕСА_1 чотирьохкімнатна квартира.

Інформації щодо скасування такого рішення або визнання його недійсним до суду не надано.

Вина позивача у тому, що документи, на підставі яких його сім`я заселилась до спірного приміщення, а саме ордер на вселення не зберігся - відсутня.

Інші особи, крім позивача, з приводу приватизації квартири АДРЕСА_1 до виконкому не звертались.

За таких даних та з урахуванням названих норм законодавства суд приходить до висновку, що позивач вселений до квартири на законних підставах, законність його проживання в даній квартирі не оспорена, враховуючи, що у позивача є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, тому що в архівах такий відсутній, а тому позовні вимоги в частині визнання права на приватизацію підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 207, 255, 256, 258, 259, 260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області, Управління житлово-комунального господарства, землевпорядкування та майна Теплодарської міської ради (треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про визнання права на приватизацію квартири без ордеру- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати виконавчий комітет Теплодарської міської ради вчинити дії по приватизації житла квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир, будинків, жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Теплодарського міського суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом тридцяти днів з дня тримання копії цього рішення.

Суддя: І. Д. Под`ячева