Рішення № 110323857, 20.04.2023, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/103/23

(2/199/984/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

20.04.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Авраменка А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 24 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем було укладено кредитний договір №9875262840, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 108318,38 гривень строком на 48 місяців, зобов`язавшись повернути його в порядку, строки та на умовах, визначених кредитним договором. В подальшому на підставі договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов`язання не виконує належним чином, дострокове повернення кредиту на вимогу позивача не здійснила, внаслідок чого в неї станом на 02 грудня 2022 року утворилась кредитна заборгованість в загальному розмірі 165377,69 гривень, з яких: 103806,29 гривень заборгованість за тілом кредиту, 15,51 гривень заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочених), 61555,89 гривень заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочених), позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонами клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не подано, відзив від відповідача до суду не надходив, в зв`язку із чим суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №9875262840, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 108318,38 гривень строком на 48 місяців (тобто до 24 лютого 2025 року), зобов`язавшись його повернути в порядку та на умовах, визначених договором. При цьому зміст примірника кредитного договору не містить умов щодо права кредитора вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту у випадку неналежного виконання нею взятих на себе кредитних зобов`язань, умов щодо сплати позичальником конкретного розміру процентів за користування кредитом, а також умов щодо повернення кредиту позичальником періодичними платежами. Наявне лише посилання на зміст паспорту кредиту та Умов отримання фінансових кредитів в ТОВ «ФК «ЦФР». Викладені обставини підтверджуються копією примірника кредитного договору №9875262840 від 24 лютого 2021 року, копією виписки по особовому рахунку позичальника.

20 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №200921, за умовами якого з урахуванням реєстру боржників позивач набув належних ТОВ «ФК «ЦФР» прав вимоги за кредитним договором №9875262840 від 24 лютого 2021 року. Наведені обставини підтверджуються копією договору факторингу, копією реєстру боржників, копіями платіжних доручень.

21 жовтня 2022 року позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення вимогу від 20 жовтня 2022 року про наявність у відповідача кредитної заборгованості за кредитним договором №9875262840 від 24 лютого 2021 року станом на 20 жовтня 2022 року в загальному розмірі 161437,65 гривень. Вказане повідомлення містить також вимогу до відповідача про здійснення дострокового повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів щ дня направлення банком повідомлення позичальнику. Викладені обставини підтверджуються копією повідомлення-вимоги, поштовими документами на підтвердження її відправлення, однак докази саме отримання такої вимоги позичальником відсутні.

Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем здійснено нарахування відповідачу станом на 02 грудня 2022 року кредитної заборгованості за кредитним договором №9875262840 від 24 лютого 2021 року в загальному розмірі 165377,69 гривень, з яких: 103806,29 гривень заборгованість за тілом кредиту, 15,51 гривень заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочених), 61555,89 гривень заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочених).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»). Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони (ст.207 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За змістом ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.

В своючергу,наведені вищепідстави тапорядок реалізаціїправа кредитодавцявимагати достроковогоповернення споживчогокредиту знайшлисвоє подальшеуточнення унормі ч.4ст.16Закону України«Про споживчекредитування»,якою передбачено,що уразі затриманняспоживачем сплатичастини споживчогокредиту та/абопроцентів щонайменшена одинкалендарний місяць,а заспоживчим кредитом,забезпеченим іпотекою,та заспоживчим кредитомна придбанняжитла щонайменше натри календарнімісяці кредитодавецьмає правовимагати поверненняспоживчого кредиту,строк виплатиякого щене настав,в повномуобсязі,якщо такеправо передбаченедоговором проспоживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому відповідно до норми ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Положеннями ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, ґрунтуючи своє рішення на наступному.

Так, як встановлено в ході розгляду даної цивільної справи між кредитодавцем, правонаступником якого є позивач, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №9875262840 від 24 лютого 2021 року, який (кредитний договір) за своїм характером, розміром виданого кредиту, строком кредитування, а також метою отримання кредитних коштів є споживчим кредитом, оскільки не пов`язаний з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням позичальником обов`язків найманого працівника (ст.ст.1, 3 Закону України «Про споживче кредитування»). Таким чином, на правовідносини сторін розповсюджується дія і норми ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої обов`язковою умовою для можливості реалізації кредитором права вимагати від позичальника дострокове повернення кредиту є закріплення такого права в першу чергу умовами самого договору про споживчий кредит, а також невиконання позичальником вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту (не усунення порушення умов договору) протягом 30 днів саме з дня отримання позичальником такої вимоги.

Як вбачається зі змісту матеріалів цивільної справи докази отримання відповідачем повідомлення-вимоги позивача про дострокове повернення кредиту суд подані не були, є лише докази направлення такої вимоги, чого, вочевидь, за законом недостатньо. Крім того, зміст тексту укладеного між сторонами кредитного договору не містить умов про наявність у кредитодавця/позивача права вимагати у відповідача здійснення дострокового повернення кредиту. Більш того, можливість застосування положень закону (як ЦК України, так і Закону України «Про споживче кредитування») про дострокове повернення кредиту обумовлена також встановленням умовами кредитного договору обов`язку повернення кредиту періодичними платежами та порушенням позичальником строків оплати періодичного платежу щонайменше на один календарний місяць. Однак, умови укладеного між сторонами кредитного договору не передбачають обов`язку позичальника повертати кредит згаданими періодичним платежами, визначено лише розмір кредиту та строк кредитування, за спливом якого кредит має бути повернутий в повному обсязі. Відтак, наразі в суду немає достатніх законних підстав вважати наявними обов`язкові умови, визначені ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.1050 ЦК України в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, для застосування процедури дострокового повернення кредиту, зокрема його примусового дострокового стягнення в судовому порядку. Передбачений же кредитним договором строк повернення кредиту ще не настав та спливає лише 24 лютого 2025 року. Вказана обставина є цілком самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить і з того, що умови кредитного договору, укладеного між сторонами, не містять положень, які б свідчили, що сторонами в належній формі погоджено розмір та порядок сплати позичальником процентів за користування кредитом, які позивач нараховує відповідачу та заборгованість за якими, включаючи прострочену, просить стягнути.

Натомість, позивач на підтвердження заявлених ним фактів наявності таких умов укладеного між сторонами кредитного договору, як обов`язок позичальника повертати кредит періодичними платежами згідно відповідного графіку, розмір процентів за користування кредитом, які позичальник зобов`язалась сплатити, а також наявність у позивача права вимагати дострокове повернення кредиту із кореспондуючим цьому праву обов`язком позичальника здійснити таке повернення посилається та подає до суду копію паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5262840, а також копію Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР». При цьому позивач стверджує, що такі документи є невід`ємними складовими укладеного між сторонами кредитного договору. Однак суд, враховуючи зміст таких документів, а також усталену судову практику суду касаційної інстанції, не може погодитись із викладеними твердженнями сторони позивача.

Так, вищевказані Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» з додатком не підписані відповідачем, як позичальником, а отже в суду немає достатніх підстав вважати, що відповідач, підписуючи документ під назвою кредитний договір №9875262840 від 24 лютого 2021 року, який серед умов кредитування містить лише суму кредиту та строк, на який надається цей кредит, а також робить посилання на Умови, розумів саме надані суду стороною позивача Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», ознайомився та погодився саме із цими умовами, а також, що вказані Умови на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ті умови, дійсність яких стверджується позивачем та визнана недоведеною судом вище. Таким чином, твердження позивача, які ґрунтується на змісті наданих ним і не підписаних відповідачем Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», можуть сприйматись судом лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення.

Наведені абзацом вище висновки суду, зокрема в частині оцінки в якості доказу наданих стороною позивача Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», повністю узгоджуються із правовими висновками Великої Палати у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц, а також із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 25 вересня 2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі №322/1220/16, від 07 серпня 2019 року по справі №182/1806/17, від 27 серпня 2020 року по справі №188/1815/17.

Другим доказом змісту укладеного між сторонами кредитного договору, на якому позивач ґрунтує свої позовні вимоги, є копія паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5262840. Дослідивши зміст вказаного паспорту, зокрема п.8, суд приходить до висновку, що означений паспорт є нічим іншим як паспортом споживчого кредиту. В свою чергу, паспорт споживчого кредиту не може бути прийнятий судом в якості належного доказу саме умов укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема погодженої між сторонами ціни договору у вигляді розміру процентів, які зобов`язався сплатити позичальник за користування отриманим кредитом. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у відповідності до норм ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаний документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов`язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Більш того, в тексті самого паспорту споживчого кредиту вказується, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної у цьому паспорті споживчого кредиту, а отже останній не може підмінювати собою зміст умов кредитного договору, фактично укладеного між сторонами.

Наведена вище оцінка суду паспорту споживчого кредиту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року по справі №393/126/20, в якій суд касаційної інстанції дійшов наступного правового висновку. Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Даний правовий висновок Верховного Суду знайшов своє подальше закріплення і застосування у судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року по справі №333/5483/20, від 15 червня 2022 року по справі №383/418/20.

Решта наявних в матеріалах справи документів не спростовують висновків суду, наведених вище.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, безпідставність та недоведеність заявлених позовних вимоги, а отже необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені позивачем в ході розгляду справи відшкодуванню йому не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1, 13, 18 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.6, 11, 15, 16, 512-514, 516, 525, 530, 610-612, 625, 627, 629, 1054, 1055, 1056-1, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко