Рішення № 110315087, 18.04.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 540/605/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.01.2022 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому позивач просить:

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не поновлення пенсії позивача - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 05.11.2021 року 7785/03-16 викладене в листі відповідача від 09.11.2021 року №2100-0307-8/54400 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсії позивача;

зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 року на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

стягнути з відповідача кошти в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду по справі №540/2286/20 пенсійним органом розглянуто заяву представника позивача від 02.02.2020 року про поновлення виплати пенсії, за наслідками чого прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 05.11.2021 року 7785/03-16. Спірне рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу мотивоване тим, що заява про поновлення виплати пенсії не відповідає встановленій формі, а також тим, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивача втратив чинність з 25.11.2020 року. Представник позивача вказує, що твердження пенсійного органу щодо відсутності права позивача на отримання пенсії є безпідставними, оскільки судовим рішенням №540/2286/20 зазначене право підтверджено. При цьому, посилання відповідача на закінчення строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон є безпідставними, оскільки на момент звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії вказаний паспорт не втратив чинність.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

Розпорядженням Верховного Суду від 18.03.2022 року №11/0/9-22, відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», змінено територіальну підсудність судових справи Херсонського окружного адміністративного суду та визначено суд, якому визначається територіальна підсудність справи - Одеський окружний адміністративний суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 року, адміністративну справу №540/605/22 передано на розгляд судді Токміловій Л.М.

Ухвалою суду від 22.02.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №540/605/22 та вирішено проводити подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

23.03.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає що у документах отриманих відповідачем наявна копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , що був виданий 29.09.2000 року органом 0101. Проте, зазначений документ втратив чинність з 25.11.2020 року. Крім того, перша заява про поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року подана за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, а друга заява від 02.02.2020 року складено в довільній формі. Також відповідач звернув увагу суду, що документи направлені засобами поштового зв`язку, а не надані особисто, що не відповідає вимогам діючого законодавства.. На думку відповідача позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2

По досягненні пенсійного віку та наявності страхового стажу позивачу з 30.12.1992 року призначено пенсію за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон.

16.11.2000 року позивач виїхав з України на постійне проживання до держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль, далі виплату пенсії позивачу припинили з 2001 року.

02.02.2020 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про витребування пенсійної справи та поновлення виплат пенсії ОСОБА_3 та додав такі документи: заява про призначення/перерахунок пенсії за вислугу років, копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копії довіреності представників, копія довідки про підтвердження ветерана військової служби, копія довідки про звільнення з військової служби.

Розглянувши заяву від 02.02.2020 року, яка надійшла від ПФ України, листом від 06.05.2020 року № 1435-1373/Р-03/8-2100/20 ГУ ПФУ в Херсонській області повідомило, що подані документи розглянуто як звернення. Роз`яснено, що заява про поновлення раніше призначеної пенсії подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання. Зазначили, що подана заява не відповідає встановленій формі, що унеможливлює здійснити її розгляд по суті. Також, у пенсійному органі відсутня пенсійна справа позивача, тому для розгляду питання щодо поновлення виплати пенсії відсутні будь-які документи.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду по справі №540/2286/20 від 17.09.2020 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2020 року про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії, поданої через представника до Пенсійного фонду України та 24.04.2020 року направленої до Головного управління Пенсійного фонду України для організації розгляду по суті та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2020 року про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії, поданої через представника ОСОБА_4 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правових висновків суду.

На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду по справі №540/2286/20 від 17.09.2020 року ГУ ПФУ в Херсонській області прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 05.11.2021 року 7785/03-16.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії стало те, що в наданому пакетів документів відсутня заява передбаченою Порядком подання та оформлення документів для призначення за формою (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №2262, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 року за №135/13402 (далі Порядок №3-1).

У спірному рішенні відповідач вказує, що момент розгляду заяви про поновлення виплати пенсії відсутній чинний документ, що посвідчує особу та підтверджує наявність у ОСОБА_1 громадянства України, оскільки паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сер. НОМЕР_1 , що був виданий 29.09.2000 року органом 0101, втратив чинність з 25.11.2020 (наявні 2 відмітки про продовження дії паспорта, остання до 24.11.2020).

При цьому, відповідач вказує, що відповідна заява про поновлення виплати пенсії позивача була надана представником ОСОБА_1 не особисто, а засобами поштового зв`язку. Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" від 05.02.2021 №1217-IX виключено можливість подання документів на призначення (перерахунок) пенсії представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає задоволенню частково , з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, позивач, як громадянин України, має право на виплату призначеної пенсії незалежно від фактичного місця проживання.

Відповідно до пункту 10 Порядку №1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.

Заяви приймаються за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з`ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку.

В оскаржуваному рішенні про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2020 року відповідач однією з підстав для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу вказує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 втратив чинність 25.11.2020 року. Відповідач вказує, що на момент розгляду заяви про поновлення виплати пенсії відсутній чинний документ, що посвідчує особу та підтверджує наявність у ОСОБА_1 громадянства України

Згідно пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.

Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення N 719-V).

Відповідно до пункту 2 Положення № 719-V, паспорт це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Згідно пункту 3 Положення № 719-V, паспорт оформляється особам, що проживають за кордоном і в установленому законодавством порядку набули громадянства України, - дипломатичними представництвами чи консульськими установами України за кордоном.

Відповідно до підпунктів «а», «б», пункту 1 статті 13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу та підтверджує громадянство України.

При цьому, суд вказує, що заява про поновлення виплати пенсії представником позивача подано 02.02.2020 року, тобто на момент звернення з відповідною заявою у позивача був чинний паспорт, а тому доводи відповідача у даному випадку є безпідставними.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачу необхідно звернутись особисто із заявою про поновлення виплати пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Отже, передбачена можливість подання заяв до пенсійного органу, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а, від 12.03.2019 у справі № 441/1239/17.

Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально засвідченої довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується матеріалами даної справи.

З вищевикладених підстав суд відхиляє твердження відповідача, що позивач зобов`язаний звернутися до управління за поновленням пенсії особисто.

Крім того, посилання відповідача на те, що друга заява про поновлення виплати пенсії від 02.02.2020 року складена в довільній формі, що є порушенням Порядку №3-1, суд не приймає до увагу, оскільки представником позивача подано дві аналогічних заяви від 02.02.2020 року, перша з яких складена на відповідному бланку пенсійного органу і відповідачем жодних зауважень щодо вказаної заяви не надано.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 05.11.2021 року за №7785/03-16 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2020 року.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ( пункти 3 та 4 частини першої статті 5 КАС України).

Як зазначалось вище, пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.

Суд звертає увагу, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, Верховним Судом у постанові від 18.10.2022 у справі №380/7800/20.

Відтак, відповідач мав здійснити поновлення та виплату пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.10.2009 року.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного способу захисту порушеного права суд вважає на необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років починаючи з 07 жовтня 2009 року.

Щодо позовних вимог про поновлення та виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Проте, як вже зазначалось, виплата пенсії позивачу була припинена у зв`язку з його виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії і, в свою чергу, не було і не могло бути жодних затримок на один і більше календарних місяців виплати доходів. Тобто, суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за даних обставин.

Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 суд зазначив, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачеві, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо здійснення виплати пенсії позивачу на вказаний ним банківський рахунок, суд вважає, що до відновлення виплати пенсії вказані вимоги є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 КАС України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Стосовно вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивачем зазначено, що протиправні дії відповідача щодо відмови у поновленні пенсії завдає їй моральну шкоду, яку позивач оцінює у 100 000 грн.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань позивачем.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди бездіяльностю/діями відповідача, що була предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача, відтак заявлені позивачем обставини завдання їй моральної шкоди суд вважає не доведеними.

Також суд зазначає, що заявлений розмір моральної шкоди у 100000 грн. не містить обґрунтувань позивача щодо заявленого розміру та доказів, якими такі обґрунтування підтверджується, в зв`язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обґрунтованою.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд вважає необхідним у відповідності до вимог ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, буд. 6, м. Херсон, Херсонська обл., 73005, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнання протиправним та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 05.11.2021 року за №7785/03-16 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років починаючи з 07 жовтня 2009 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, буд. 6, м. Херсон, Херсонська обл., 73005, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.