Рішення № 110311700, 18.04.2023, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4773/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

представника позивача Заяць Б.Р.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

позивач ? Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку

Львівської міської ради

(79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ЄДРПОУ: 25558625)

представник позивача Мотов Євген Геннадійович

(79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, РНОКПП: НОМЕР_1 )

до

відповідач ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач ОСОБА_2

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )

про звільнення самовільно зайнятого приміщення,

встановив:

Позиції сторінтаучасниківсправ,заяви,клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в особі представника Мотова Євгена Геннадійовича, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятого приміщення.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що у будинку АДРЕСА_2 знаходиться нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова, в особі Львівської міської ради. Відповідно до Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.10.2021 року № 856, одним з основних завдань управління є виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова. У процесі здійснення своїх повноважень, позивачу стало відомо, що вищезазначене приміщення комунальної власності незаконно утримується та використовується мешканцями квартири АДРЕСА_3 , а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 24.06.2022 року ЛКП «Княже місто», яке є балансоутримувачем спірного приміщення, листом №4-3101-14874, повідомило позивача про те, що нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м? у вказаному будинку самовільно захоплені мешканцями квартири АДРЕСА_3 . Незаконне володіння відповідачами об`єктом комунальної власності порушує права органу місцевого самоврядування та не дозволяє у повній мірі розпоряджатися вказаним об`єктом, вирішувати питання про подальше користування ним, тощо. У зв`язку з наведеним, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради просить позов задовольнити та зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2022 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі по 1240 грн. 50 коп., з кожного.

Ухвалою Галицькогорайонного судум.Львова від25.01.2023року,заяву адвокатаІськіва ІванаЗіновійовича,який дієв інтересах ОСОБА_2 проперегляд заочногорішення Галицькогорайонного судум.Львова від30листопада 2022року уцивільній справі№461/4773/22за позовомУправління комунальноївласності департаментуекономічного розвиткуЛьвівської міськоїради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прозвільнення самовільнозайнятого приміщення,задоволено.Скасоване заочнерішення Галицькогорайонного судум.Львова від30листопада 2022року уцивільній справі№461/4773/22за позовомУправління комунальноївласності департаментуекономічного розвиткуЛьвівської міськоїради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прозвільнення самовільнозайнятого приміщення.Розгляд справивирішенопроводити заправиламиспрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні 18.04.2023 року, представник позивача Заяць Б.Р., просила заявлені вимоги задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлялися у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 223ЦПКУкраїни,суд відкладає розгляд справи в судовомузасіданні вмежах встановленогоцим Кодексомстроку зтаких підстав: 1)неявка всудове засіданняучасника справи,щодо якоговідсутні відомостіпро врученняйому повідомленняпро дату,час імісце судовогозасідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач та третя особа неодноразово не з`являлися в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалівдостатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, анеможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності учасників судового провадження є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваженнясудів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких формсудочинства прямо забороняється Законом.

При цьому оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача або його представника, які неодноразово не з`являлись на розгляд справи, суд враховує також наступне.

Відповідно до ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства. Суд відповідно до ч.ч.3,4 цієї ж статті зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами учасником судового розгляду.

Ця норма закону повинна дисциплінувати учасників процесу, в тому числі відповідача як ініціатора судового розгляду після перегляду заочного рішення суду, стимулювати його належно користуватися як своїми процесуальними правами, так і процесуальними обов`язками.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

При цьому, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Так, серед іншого, для відповідача - це є залишення заяви без розгляду з правом на компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.5 ст.142 ЦПК України), а для позивача - це право на повторне звернення до суду з тим самим позовом (ч.2 ст.257 ЦПК України) або ухвалення заочного рішення (ст.280 ЦПК України).

В даному випадку відповідач, як ініціатор повторного судового розгляду справи, насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками сторони є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді судової справи.

Оцінюючи характер процесу, в тому числі його значення для відповідачів, слід врахувати, що останні не цікавляться станом розгляду справи після скасування заочного рішення, не з`являються у судові засідання, не надають докази причин поважності неявки, що свідчить про байдужість до руху справи та можливу неактуальність вирішення позовних вимог на теперішній час. У свою чергу, судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для належного повідомлення сторони відповідача про розгляд справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно дост.15ЦК України,кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов?язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /а.с. 3/, нежитлове приміщенні підвалу під індексом VI , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 12,6 м?, згідно технічного паспорта /а.с. 4/ перебуває у комунальній власності Львівської міської ради.

Відповідно до Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.10.2021 року № 856, одним з основних завдань управління є виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Балансоутримувачем нежитлового приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_2 , є ЛКП «Княже місто».

З листа ЛКП «Княже місто» №4-3101-14874 від 24.06.2022 року, адресованого Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради /а.с. 5/ вбачається, що нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м? у вказаному будинку самовільно зайняте мешканцями квартири АДРЕСА_3 , а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У свою чергу, згідно заяви про перегляд заочного рішення Галицького районного суду від 30.11.2022 року, представник відповідача ? адвокат Іськів І.З. вказує, що під час ухвалення даного рішення судом не було взято до уваги довідку ЛКП «Сноківське» від 23.06.2006 року, відповідно до якої підвальне приміщення по АДРЕСА_2 віддане у користування ОСОБА_3 . Суд приймає до уваги дану довідку, однак наголошує, що така довідка не спростовує факту самовільного зайняття приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки така довідка видана 23.06.2006 року, тобто понад 16 років назад. Натомість станом на момент розгляду справи балансоутримувачем нежитлового приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_2 , є ЛКП «Княже місто», а відповідно до вищезгаданого листа ЛКП «Княже місто» від 24.06.2022 року приміщення підвалу самовільно зайняте мешканцями квартири АДРЕСА_3 , а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також, не можливо не відзначити той факт, що згідно з довідками відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, наявними у матеріалах справи /а.с. 21-22/, у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у той час як ОСОБА_3 зареєстрованою за даною адресою не значиться /а.с. 95/.

Статтею 41 Конституції Українита ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно доЗакону №475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності: який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України, встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст.387ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 391ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ч. 1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Частиною 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що предметом даного позову є вимога про звільнення самовільно зайнятого відповідачами приміщення, що на праві комунальної власності належить позивачу. Незаконне володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єктом комунальної власності поза волею власника такого приміщення, не дозволяє в повній мірі володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним об`єктом нерухомості, що у свою чергу є порушенням права власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Більше того, звертаючись до суду із заявою про перегляд заочного рішення, представник відповідача посилаючись на довідку шістнадцятирічної давнини, взагалі не навів доводів щодо змісту позовних вимог адресованих відповідачу, зокрема те, чи його довіритель на даний час користується спірним приміщенням, тобто фактично не спростував доводів та докази позивача.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради підлягають задоволенню та слід зобов`язати відповідачів звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

При зверненні до суду позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481 грн. 00 коп.

Відповідно до вимогч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд, ?

ухвалив:

Позов задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення підвалу під індексом VI загальною площею 12,6 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі по 1240 грн. 50 коп., з кожного.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ? Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку

Львівської міської ради

(79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, ЄДРПОУ: 25558625)

представники позивача Мотов Євген Геннадійович, ОСОБА_4

( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач ОСОБА_2

( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )

Повний текст рішення суду складено 18 квітня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький