Ухвала суду № 110308043, 18.04.2023, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/17639/20

Провадження № 4-с/947/33/23

УХВАЛА

18.04.2023 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого - судді Луняченка В.О. ,

За участю

Представника заявника Фальчук В.П.

Представника заінтересованої особи 1 Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Сульжик В.В.

Розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Сульжика Валерія Вікторовича про стягнення штрафу у виконавчому провадженні ,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 24.03.2023 року в інтересах ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження боржника, представником ОСОБА_2 , діючим за довіреністю, , подана скарга про визнання незаконною та скасування постанову старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі південного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( М. Одеси) Сульжика В.В. від 09.03.2023 року про стягнення штрафу у розмірі 41666 грн., у виконавчому провадженні №63774762.

Скарга обґрунтована тим, що постанова, яка є предметом оскарження, винесена із порушенням вимог Закону України « Про виконавче провадження» , а тому після укладення сторонами виконавчого провадження мирової угоди, яка була затверджена судом, боржник несе незаконно надмірний фінансовий тягар.

У судовому засіданні представник заявника наполягав на розгляді даної скарги у межах заявлених вимог саме у цивільному провадженні так як існуюча судова практика, щодо розгляду таких скарг у порядку адміністративного судочинства прийнята без огляду на те що у адміністративного судочинстві звернення із відповідними скаргами можливо лише після сплати великого судового збору, що ускладнює захист своїх прав сторонами виконавчого провадження , а крім того практика Верховного Суду є досить гнучкою та не постійною а викладені правові висновки по даним правовідносинам є досить суперечливими, а тому суд, застосовуючи принцип Верховенства Права, має при розгляді даної скарги, врахувавши всі обставини, відійти від правових висновків Верховного Суду та розглянути її саме у порядку цивільного судочинства.

Державний виконавець з питань можливості розгляду скарги у порядку цивільного судочинства поклався на розсуд суду.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першоюстатті 1Закону України «Про виконавчепровадження» (далі ЗаконN1404-VIII ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першоїстатті 3 Закону N 1404-VIIIпостанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно достатті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першоюстатті 448 ЦПК Українискарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правиламиЦПК Україниз особливостями, встановленимистаттею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина першастатті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правиламиЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 19 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першоюстатті 287 КАС Українипередбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені йЗаконом N 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другоюстатті 74 зазначеного Законупередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Існують сталі правові висновки Верховного Судуз даного питання про неможливість розгляду вимог щодо оскарження постанови державного виконавця чи приватного виконавця про стягнення виконавчого збору а також визначення і стягнення судових витрат у порядку цивільного судочинства, оскільки їх розглядвіднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Такі правові висновки містяться впостанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 370/1034/15-ц. Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду упостановах від 6 червня 2018 року(справа № 127/9870/16-ц) та від 30 січня 2019 року(справа № 161/8267/17).

Розглядаючи подібні правовідносини Верховний Суд визначив наступне

«За змістом п. 7 ч. 2ст. 17 Закону N 1404-VIIIпостанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною 2 ст. 74 Закону N 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуваннямвищенаведеного можназробити висновок,що юрисдикціяадміністративних судівпоширюється насправи зприводу оскарженняпостанов державноговиконавця простягнення виконавчогозбору,витрат,пов`язанихз організацієюта проведеннямвиконавчих дійі накладеннямштрафу,прийнятих увиконавчих провадженняхщодо примусовоговиконання усіхвиконавчих документів,незалежно відтого,яким органом,утому числісудом якоїюрисдикції,вони видані.До юрисдикціїадміністративних судівналежать такожсправи прооскарження рішень,дій чибездіяльності державноївиконавчої служби,прийнятих (вчинених,допущених)під часпримусового виконанняпостанов державноговиконавця простягнення виконавчогозбору,витрат,пов`язанихз організацієюта проведеннямвиконавчих дійі накладеннямштрафу,як виконавчихдокументів вокремому виконавчомупровадженні».(постанова ВПВС від 6 червня 2018 року(справа № 127/9870/16-ц ).

Враховуючи висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, у даному випадку суд приходить до висновку про неможливість розгляду зазначеної скарги, предметом якої є оскарження постанови державного виконавця про стягнення штрафу , у порядку цивільного судочинства.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеноїпунктом 1частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи ( ч.1 ст. 256 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 255, 353,354, 447 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження по скарзі ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Сульжика Валерія Вікторовича від 09.03.2023 року про стягнення штрафу у розмірі 41666 грн., у виконавчому провадженні №63774762.

Роз`яснити заявнику про право оскарження зазначених постанов у порядку адміністративного судочинства згідно Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали буде виготовлено протягом п`яти днів після проголошення вступної та резолютивної частині ухвали.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст ухвали складено судом 19.04.23 року.

Суддя Луняченко В. О.