Рішення № 110292591, 10.04.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/493/23

Справа №754/8422/21

РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 29.07.2011 року він перебував з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 04.03.2019 року. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначає позивач, фактичні сімейні відносини з відповідачем було припинено в травні 2018 року і він став проживати окремо. Відповідач не давала йому змоги бачитись та спілкуватись з дітьми, надаючи таку можливість виключно тоді, коли їй потрібно було відлучитись по своїх справам або були потрібні гроші. В подальшому, з 23.08.2018 року діти стали проживати разом з ним, він влаштував доньку до школи, а сина до дитячого садка, він повністю опікується дітьми, які перебувають на його повному та постійному утриманні. За рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.06.2019 року № 754/13757/18 діти залишились проживати разом з ним і цим же рішенням стягнуто з відповідача на його користь аліменти на утриманні дітей в розмірі 4000,00 грн., тобто по 2000,00 грн. на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 04.10.2018 року і до досягнення ними повноліття. Відповідач аліменти не сплачує, не утримує своїх дітей, не приймає участі у їх вихованні, не цікавиться їх успіхами, не телефонує і не приймає участі в їх розвитку, на час подання позову майже три роки не з`являлась у житті дітей. Він ніколи не забороняв відповідачу бачитись з дітьми, її самоусунення від утримання та виховання дітей є добровільним.

Посилаючись на викладене, позивач вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, в зв`язку з чим він просить задовольнити його вимоги, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

22.11.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що твердження позивача є неправдивими. Так, відповідач стверджує, що з часу перебування дітей з позивачем вона багато разів намагалась побачитись з дітьми, але через провокативні дії позивача вона не могла з ними бачитись. Спілкуватись по телефону з дітьми вона також не має можливості та вважає, що вони під впливом батька не бажають з нею спілкуватись, що є наслідком налаштування дітей проти неї, тиском та маніпулюванням їх думками з боку батька. На думку відповідача, саме по собі небажання дітей спілкуватись з одним із батьків не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків і не є підставою для позбавлення її батьківських прав. На даний час у неї стало менше можливостей бачиться з дітьми в зв`язку із небажанням позивача, який проти таких зустрічей, а також в зв`язку із тим, що вона має дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка забирає багато часу на виховання та утримання. Як стверджує відповідач, вона не займається вихованням дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток внаслідок обставин, що настали поза її волею та без її вини, так як вона не має можливості спілкуватись з дітьми внаслідок категоричного заперечення проти цього з боку позивача, з яким у неї існує конфлікт у зв`язку з ініціюванням останнім процедури розірвання шлюбу. Та обставина, що на час подання позову матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що вона, як мати дітей, не бажає приймати участь в їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

17.12.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву. У даній відповіді позивач зазначає про те, що твердження відповідача не відповідають дійсності, а також, що відповідачем не надано жодних доказів, зокрема, щодо чинення ним перешкод у спілкуванні з дітьми. Посилаючись на викладене, а також на обставини, викладені у позові, позивач просив задовольнити його вимоги.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 30.09.2022 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення.

Відповідач та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надавши до суду листа, в якому просить розглядати справу в його відсутність.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач з 29.07.2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 04.03.2019 року.

Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.06.2019 року у справі № 754/13757/18 визначено місце проживання дітей сторін разом з позивачем, а також стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей в розмірі по 2000,00 грн. на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 04.10.2018 року і до досягнення дітьми повноліття.

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що відповідач з 2018 року з дітьми не спілкується, їх вихованням і розвитком не займається, не цікавиться їх життям та здоров`ям, аліменти не сплачує, близько 5 років жодного разу не бачилась з дітьми, що свідчить від ухилення виконання батьківських обов`язків.

Відповідач проти позовних вимог заперечувала, вказуючи на те, що бажає виконувати свої батьківські обов`язки, натомість, позивач чинить їй перешкоди у цьому. Крім того, вона має малолітню дитину, в зв`язку з чим має менше можливостей бачитись із старшими дітьми.

Суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та відхиляє твердження відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

Відтак, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Дійсно, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Так, позивач як на підставу позову посилався на те, що з 2018 року відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, навчанням, станом здоров`я, не намагається зустрічатися та спілкуватися з дітьми тощо.

Згідно висновку Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 15.02.2022 року № 1020/02/38-752 визнано доцільним позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На спростування зазначених доводів позовної заяви та висновку органу опіки та піклування відповідач посилалась на наявність між нею конфліктних стосунків з позивачем, чинення ним перешкод у спілкуванні з дітьми.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, оскільки вони не підтверджені жодними доказами у справі. Так, під час судового розгляду відповідач пояснила, що з приводу конфліктів з позивачем, а також чинення ним перешкод у спілкуванні з дітьми вона до жодних відповідних органів та установ не зверталась, рішення органу опіки, а також рішення суду про визначення місця проживання дітей у встановленому законом порядку не оскаржувала. Також, відповідач визнала факт обізнаності про рішення суду про стягнення аліментів, проте вказала, що не сплачує аліменти в зв`язку із відсутністю коштів. Відповідач підтвердила, що не бачила дітей близько 5 років.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач була достовірно обізнана про засідання комісії Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, за результатами якої складено висновок про доцільність позбавлення її батьківських прав, проте, на останнє засідання комісії не з`явилась.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 (мати позивача та бабуся дітей) пояснила, що з кінця серпня 2018 року діти проживають разом з позивачем, відповідач приїхала 01.09.2018 року і дітей не забрала, з того часу діти живуть разом з позивачем. Відповідач їй не телефонувала, з приводу зустрічей з дітьми не зверталась.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що є другом відповідача, вони тривалий час товаришують. Зі слів відповідача йому відомо, що відповідач не бачиться з дітьми, оскільки їй заважає позивач. В його присутності відповідач телефонувала позивачу, однак він не дав їй дітей.

Суд приймає до уваги покази свідка ОСОБА_8 , які підтверджуються як наявними доказами по справі, так і поясненнями самої відповідача. Натомість, покази свідка ОСОБА_9 суд не може прийняти до уваги, оскільки сам свідок зазначив, що про ситуацію з дітьми сторін він знає виключно зі слів відповідача. Крім того, вказані покази не підтверджуються наявними доказами у справі.

Вищевикладені обставини та пояснення відповідача, з урахуванням відсутності доказів чинення перешкод у спілкуванні з дітьми, свідчать про байдужість відповідача до її батьківських обов`язків по відношенню до дітей протягом 5 років.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дітей з серпня 2018 року і як на момент звернення позивача до суду з цим позовом, так і на час закінчення розгляду справи, відповідач не надала.

Посилання відповідача на наявність у неї малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд відхиляє, оскільки наявність у відповідача ще однієї дитини жодним чином не звільняє її від виконання батьківських обов`язків по відношенню до двох старших дітей. Тим більше, що відповідач припинила спілкування з дітьми майже за два роки до народження третьої дитини.

Суд враховує і те, що про ухилення одним з батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може свідчити не лише ненадання матеріального забезпечення кимось із батьків, але й брак спілкування, моральної та психологічної підтримки дитини, нездійснення участі у вихованні та розвитку дитини, незабезпечення потрібним харчуванням та лікуванням тощо.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позивач навів численні посилання на те, що відповідач з серпня 2018 року не виконує своїх батьківських обов`язків, контакту з дітьми не має і не вживала жодних заходів щодо налагодження стосунків з дітьми, не цікавиться їх станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дітей, не надає матеріальної підтримки в добровільному порядку, аліменти за рішенням суду не сплачує, тобто самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

В той же час, відповідач не надала доказів обставини на підтвердження належного виконання нею батьківських обов`язків, а так само на підтвердження наявності об`єктивних перешкод у спілкуванні з дітьми та бажання брати участь у їх вихованні.

Суд вважає твердження відповідача, що викладені у відзиві та запереченнях, не свідчать про її бажання брати участь у вихованні та розвитку дітей, мають маніпулятивний характер, а подальша тривала бездіяльність відповідача навпаки може призвести лише до цілковитої втрати зв`язків між матір`ю та дітьми.

Лише той факт, що відповідач не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. При цьому суд враховує і тривалість розгляду справи, під час якого відповідачем також не було вчинено жодних дій, які б могли свідчити про її інтерес до дітей та бажання виконувати батьківські обов`язки.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено такий висновок: «[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».

Суд враховує зазначені висновки у даній справі, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, а відтак вирішення питання про його застосування потребує з`ясування низки обставин, які характеризують дотримання батьками своїх обов`язків з виховання дитини. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність та виходячи із необхідності першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дітей, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітніх дітей.

При цьому суд враховує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Інші доводи сторони відповідача на висновки суду не впливають та підстав для відмови в задоволенні позову не дають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.164, 165, 166 СК України, ЗУ «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 89, 132,141, 263-265, 280, 285, 289 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (а/з № 3158, зроблений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, 09.11.2011 року).

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (а/з № 443, зроблений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, 03.03.2015 року).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанціїї.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 18 квітня 2023 року.

Суддя: