Ухвала суду № 110292250, 13.04.2023, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа №699/243/17

провадження № 1-кс/694/398/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2023 року м. Звенигородка

Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Звенигородка, заяву потерпілого ОСОБА_3 про відвід судді Звенигродського районного суду Черкаської області ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12016250190000509 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

в с т а н о в и в:

06.04.2023, потерпілим ОСОБА_3 до підготовчого судового засідання на електронну адресу суду подано заяву про відвід судді ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №699/243/17.

Відповідно до змісту вказаної заяви, в провадженні судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_4 перебуває кримінальне провадження № 12016250190000509 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Потерпілий у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 заявляє відвід судді ОСОБА_4 , яка на його думку, розглядаючи заяву про відвід судді ОСОБА_1 від розгляду вказаного кримінального провадження, призначила її розгляд на 09.00 год.13.10.2022, та незважаючи на те, що було вирішено питання стосовно можливості розгляду заяви про відвід в режимі відеоконференції з приміщення Корсунь-Шевченківського районного суду, в той день ні йому ні прокурору не вдалося прийняти участь в судовому засіданні (судове засідання в призначену дату та час фактично не відбулося), що позбавило його процесуального права підтримати свою заявлену позицію щодо відводу, чим було спровоковано затягування розгляду питання про відвід судді ОСОБА_1 до 06.02.2023, коли суддею іншого суду була вирішена по суті чергова заява про відвід та задоволена, що є підставою для її відводу. Крім цього, після винесення ухвали 13.10.2022 про відмову у задоволенні заяви про відвід, його до 28.12.2022 не було повідомлено належними та допустимими засобами зв`язку про наслідки розгляду його заяви. При цьому, з огляду на вищевикладене, отримавши матеріали кримінального провадження, суддя ОСОБА_4 не виявила наміру заявити самовідвід. Так, 07.03.2023 ним було скеровано до суду заяву про відвід судді ОСОБА_4 , яку було розподілено для розгляду судді ОСОБА_1 незважаючи на те, що останню відведено від розгляду вказаного кримінального провадження, однак суддею було призначено заяву до розгляду та розглянуто її по суті не врахувавши, що до початку судового засідання ним було направлено до суду заяву про відвід судді ОСОБА_1 від розгляду заяви про відвід судді ОСОБА_4 , що достатньо вказує на те, що не можна сприймати як об`єктивно розглянуту раніш подану ним заяву про відвід судді ОСОБА_4 від 07.03.2023. Таким чином вважає, що зазначені обставини, відповідно до п.4 ч.1 ст.75 та ст. 80 КПК України, є підставою для відводу судді ОСОБА_4 , оскільки викликають сумнів у її неупередженості.

Просить задовольнити його заяву про відвід судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_4 , яка є головуючою у кримінальному провадженні № 699/243/17.

Заява призначена до розгляду на 13 квітня 2023 року.

Суддя ОСОБА_4 будучи зайнятою в розгляді іншої справи, у судове засідання для дачі пояснень не з`явилася, неприбуття судді не перешкоджає розгляду заяви про її відвід.

Прокурор, потерпілий (заявник) та обвинувачений в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими належним чином.

КПК не встановлює перешкод для розгляду заяви про відвід у випадку не прибуття належним чином повідомлених учасників, водночас суддя не встановив обставин, які б вимагали відкладення часу розгляду заяви про відвід судді. За таких обставин, суддя вважає, що неявка осіб, які не прибули в судове засідання, не перешкоджає вирішенню відводу.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Дослідивши заяву про відвід та перевіривши викладені в заяві доводи, суд приходить до наступного.

Можливість неупередженого та об`єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

У відповідності до ст.80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Відвід повинен бути вмотивованим.

Стаття 75 КПК України містить вичерпний перелік обставин, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні.

Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні передбачена у ст.76 КК України.

Як вбачається з заяви про відвід ОСОБА_3 , її зміст фактично зводиться до незгоди з процесуальними діями та рішенням, ухваленим суддею ОСОБА_4 , зокрема неналежним розглядом заяви про відвід від 06.10.2022 та винесенням ухвали про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 від розгляду кримінального провадження №699/243/17.

Відповідно до ч.1ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».

Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).

В п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності».

Коли вирішується, чи є в цьому випадку законні підстави побоюватися, що конкретному органу не вистачає неупередженості, то позиція тих, хто про це стверджує, важлива, але не є визначальною. Визначальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно виправданими (рішення ЄСПЛ Kyprianou проти Кіпру [GC], № 73797/01, п. 118, ЄСПЛ 2005 ...; Феррантеллі та Сантангело проти Італії, рішення від 07 серпня 1996 року, Доповіді 1996-III, с. 951-52, п. 58 та Wettstein v. Switzerland, № 33958/96, п. 44, CEDH 2000-XII).

Отже, особиста безсторонність судді презюмується, доки не встановлена на підставі доказів наявність виправданих побоювань щодо його неупередженості.

З огляду на це, на думку суду сумнів у неупередженості судді повинен бути розумним, інакше будь-який судовий процес може перетворитись у тривалу недовіру до суду та, відповідно, зміну його складу.

Згідно зі ст. 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

Відповідно до п. 1.1 Бангалорських принципів поведінки судді, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від будь-якого стороннього впливу, спонукань, тисків, погроз або

втручання, прямого чи опосередкованого, здійснюваного з будь-якої сторони та маючого на меті будь-які цілі.

Водночас, слід враховувати, що особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи, адже відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Згідно з роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом (п.10). Відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін по справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, заявлений відвід не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність таких підстав для відводу, що передбачені зазначеними вище нормами КПК України, подана заява фактично зводиться до незгоди заявника з процесуальними діями та рішенням суду, що відповідно до вимог КПК України не є підставою для відводу головуючому судді.

Наведені у клопотанні про відвід факти не є обставинами, які в розумінні ст.75 КПК України, виключають участь судді ОСОБА_4 в кримінальному провадженні і не свідчать про те, що нею проявлено несправедливість чи упередженість. Доводи заявника фактично зводяться до формального висновку про порушення його прав як учасника процесу в частині не забезпечення технічними можливостями взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте такі можливості в жодному випадку незалежать від волевиявлення судді. Таким чином, не підтверджені припущення заявника щодо наявності сумнівів в об`єктивності судді ОСОБА_4 , з наведених у заяві мотивів, такі побоювання заявника не є об`єктивно обґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку, що доводи, які наведені потерпілим ОСОБА_3 про відвід судді ОСОБА_4 не доведені, не ґрунтуються на вимогах КПК України та не можуть бути підставою для відводу судді, а відтак заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.75,76,80,81,107,369-372 КПК України, суд,

постановив:

В задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12016250190000509 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України - відмовити.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1